Адміністративний позов про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов"язання з податку на додану вартість фізичній особі-підприємцю

У відповідності до п. 181.1. ст. 181 ПК України «У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання), крім особи, яка є платником єдиного податку»

Тому, виходячи з положення п. 181.1. ст. 181 ПК України необхідно визначати за кожні наступні 12 календарних місяців не лише загальну суму від здійснення операцій з постачання товарів позивачем, але й встановити чи містять ціни товарів, що поставляються позивачу, податок на додану вартість та чи був такий непрямий податок сплачений споживачами в складі ціни товарів, що поставляються позивачем. За наявності підтвердження вказаних обставин, податок повинен бути обов’язково вирахуваний із загальної суми операцій з постачання товарів, оскільки в такому випадку сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем, не може бути віднесена ним до податкового кредиту, з тих підстав, що позивач не є платником податку на додану вартість.     

Як передбачено п. 75.1. ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Таким чином, Податковий кодекс України не передбачає такої підстави для проведення камеральної перевірки як дослідження показників податкової звітності, якими є звіти про  використання реєстраторів розрахункових операцій та книги обліку розрахункових операцій фізичної особи – підприємця за певний період. 

До Київського окружного адміністративного суду

01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26

 

Позивач:   Фізична особа – підприємець

Шамало Тетяна Петрівна, 

місце знаходження: 08317, Київська обл.,

Бориспільський р-н., с. Велика Стариця,  

вул. Стасюка, 35

засоби зв’язку відсутні

 

Представник позивача:     

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження: 08300, Київська обл.,

м. Бориспіль, вул. К.Шлях, 87, кв. 40 

засоби зв’язку: 8 (067) 230-36-06.

                                                              

Відповідач (Суб’єкт владних повноважень):      

Бориспільська об’єднана державна податкова

інспекція Київської області  

місце знаходження: 08300, м. Бориспіль,    

вул. Котляревського, 2  

засоби зв’язку невідомі.

      

Ціна позову: 127 984 грн. 96 коп.    

                                                                                                                     

 

 

П О З О В Н А   З А Я В А

Про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ від 12 квітня 2013 року за № 0004171710

Фізична особа-підприємець Шамало Тетяна Петрівна зареєстрована в Бориспільській РДА Київської області 12 червня 2000 року

Як платника податку, фізичну особу – підприємця Шамало Тетяну Петрівну, було взято на податковий облік Бориспільською ОДПІ 12 червня 2009 року і увесь час перебував на загальній системі оподаткування, за відсутності зобов’язання здійснювати нарахування, утримання та сплату податку на додану вартість.

25 березня 2013 року головним державним податковим ревізором інспектором відділу адміністрування податків з фізичних осіб Бориспільської ОДПІ ОСОБА_1 проведено камеральну перевірку з питань дослідження показників податкової звітності, а саме звітів про  використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій фізичної особи – підприємця Шамало Тетяни Петрівни, поданих ним за період з лютого 2010 року по грудень 2012 року та визначення необхідності його реєстрації платником податку на додану вартість.

За наслідками проведення камеральної перевірки, державним податковим ревізором ОСОБА_1, 25 березня 2013 року був складений Акт про результати камеральної перевірки, якою нібито було виявлено порушення ФОП Шамало Т.П. вимог п. 183.1 ст. 183 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ним податку на додану вартість в сумі 102 251 грн. 97 коп.

При цьому, державний податковий ревізор  ОСОБА_1, обґрунтовує в Акті перевірки порушення ФОП Шамало Т.П. вимог податкового законодавства тими обставинами, що він досягнув обсягів оподаткованих ПДВ операцій понад 300 тис. грн. за 12 послідовних місяців за період з лютого 2010 року по січень 2011 року і дана сума становить 300 609 грн. 04 коп., а тому ФОП Шамало Т.П., згідно п. 183.1 ст. 183 Податкового кодексу України, зобов’язаний був у період з 1 по 10 лютого 2011 року подати до органу державної податкової служби заяву про реєстрацію платником ПДВ та зареєструватись платником такого податку, однак не вчинив вказаних вище дій. Тому, державний податковий ревізор дійшов висновку, що ФОП Шамало Т.П. зобов’язана буде сплатити до бюджету 20 % податку на додану вартість, що становить 102 251 грн. 97 коп. з розрахунку загального обсягу оподаткованих операцій, проведених з лютого 2011 року по грудень 2012 року (511259 грн. 83 коп.), а також суму штрафних санкцій, які складають 25 % від суми визначеного податкового зобов’язання і становлять 25 562 грн. 99 коп.

2 квітня 2013 року ФОП Шамало Т.П., користуючись правом наданим йому п. 86.7 ст. 86 ПК України, подав свої заперечення до Бориспільської ОДПІ на Акт про результати камеральної перевірки податкової звітності від 25 березня 2013 року в яких вимагав повно, об’єктивно та неупереджено розглянути доводи та мотиви ФОП Шамало Т.П. щодо відсутності підстав для визначення податковим органам сум грошового зобов’язання з нарахування та сплати податку на додану вартість у розмірі 102 251 грн. 97 коп. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 25 562 грн. 99 коп., і за результатами розгляду яких прийняти законне і обґрунтоване рішення, в порядку передбаченому Податковим кодексом України.

Бориспільська ОДПІ, розглянувши заперечення ФОП Шамало Т.П. на Акт про результати камеральної перевірки податкової звітності, 9 квітня 2013 року надала письмову відповідь в якій зазначила, що акт перевірки необхідно залишити без змін, а заперечення – без задоволення, з врахуванням всіх тих обставин, що були викладені в Акті про результати камеральної перевірки податкової звітності та додатково обґрунтуванні в письмовій відповіді на заперечення до Акту камеральної перевірки. 

12 квітня 2013 року Бориспільська ОДПІ Київської області, на підставі п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України та п. 181.1. ст. 1 ПК України, винесла податкове повідомлення-рішення за № 0004171710 про збільшення суми грошового зобов’язання фізичній особі-підприємцю Шамало Тетяні Петрівні, на 127 984 грн. 96 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 102 251 грн. 97 коп. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 25 732 грн. 99 коп., у зв’язку із порушенням ФОП Шамало Т.П. вимог п.183.1 ст. 183 ПК України, п.123.1 ст. 123 ПК України та п.117.1 ст. 117 ПК України.   

Податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ було направлено ФОП Шамало Т.П. рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., с. В.Стариця, вул. Стасюка, 35, і отримане ним 21 квітня 2013 року, про що ФОП Шамало Т.П. проставила відмітку у повідомленні про вручення поштового відправлення.   

______________________________________________________________

Позивач вважає, що ним не були порушені вимоги п. 181.1 ст. 181 ПК України, оскільки загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, сплачена фізичній особі-підприємцю Шамало Т.П. протягом 12 послідовних календарних місяців, починаючи з лютого 2010 року по січень 2011 року, сукупно не перевищує 300 000 гривень, без урахування податку на додану вартість, а тому у ФОП Шамало Т.П. не виник обов’язок реєструватись в органах державної податкової служби як платник податку на додану вартість, здійснювати його нараховування та сплату і така особа не повинна нести жодної відповідальності, передбаченої Податковим кодексом України.       

Нормативно-правове обґрунтування з посиланням на засоби доказування щодо не відповідності вимогам закону повідомлення-рішення суб’єкта владних повноважень

У відповідності до п. 180.1. ст. 180 ПК України, платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку або ж будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Вимога щодо обов’язкової реєстрації особи як платника податку на додану вартість встановлена лише п. 181.1. ст. 181 ПК України, яким передбачено, що:

«У разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання), крім особи, яка є платником єдиного податку»

Таким чином, з наведеної вище норми акту регулювання податкових правовідносин випливає, що обов’язок особи зареєструватись як платник податку на додану вартість в органах державної податкової служби, а також нараховувати, утримувати і сплачувати податок на додану вартість, виникає з моменту коли загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що сплачена такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, без урахування податку на додану вартість, сукупно перевищує 300 000 гривень.

Для цього необхідно визначити найголовніше: що являється операціями з постачання товарів, ціна постачання товарів, її склад та порядок формування, наявність в ціні товарів податку на додану вартість не залежно від обраної системи оподаткування, вирахування податку на додану вартість із загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів, момент виникнення обов’язку особи зареєструватись як платник податку на додану вартість в органах державної податкової служби, а також нараховувати, утримувати і сплачувати податок на додану вартість                

Перш за все, постачання товарів/послуг, як зазначено в положенні п. п. 14.1.191 п. 14.1. ст. 14 ПК України, являється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару.

Позивач здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами споживачам – фізичним особам. 

Тому, загальна сума від здійснення операцій з постачання позивачем товарів третім особам - споживачам залежить від ціни товарів, яка формується позивачем. В свою чергу, ціна кожного такого товару, продаж якого здійснюється позивачем, прямо пропорційно залежить від ціни постачання товарів іншими суб’єктами господарювання позивачу.               

В переважній більшості випадків, постачання товарів між суб’єктами господарської діяльності можливе лише шляхом укладання відповідних господарських договорів, в порядку передбаченому Господарським та Цивільним кодексами України, за виключенням, які встановлюються актами законодавства України.

Ціна  в господарських правовідносинах, як передбачено ч.1 ст. 189 ГК України, є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Подібним чином врегульовано поняття ціни Податковим кодексом України, який передбачає, визначення звичайної ціни (п.п.14.1.71. п. 14.1. ст. 14 ПК України) та ринкової ціни (п.п.14.1.219 п. 14.1. ст.. 14 ПК України);

Тому, насамперед необхідно визначити, як формується ціна товарів постачальником, який є платником податку на додану вартість і в подальшому пропонує такий товар до продажу іншим суб’єктам господарювання чи фізичним особам.   

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість). Аналогічним чином регулюється порядок визначення бази оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником податку на митну територію України.

Таким чином, базою оподаткування операцій з постачання товарів податком на додану вартість є договірна (ринкова) ціна товару, за виключенням податку на додану вартість.

В подальшому, постачальник, на підставі п. п. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 ПК України, визначає податок у розмірі 17 відсотків (п.10 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України - ставка 20 %) від бази оподаткування та додає його до ціни товарів.

Отже, якщо особа здійснює господарську діяльність з постачання товарів і при цьому є платником податку на додану вартість, сформована ним остаточна договірна (ринкова) ціна товару завжди буде включати 20 відсотків податку на додану вартість (за виключенням випадків, якщо такий суб’єкт господарювання здійснює операції, які не є об’єктами оподаткування, звільнених від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка податку).

В подальшому, якщо такий суб’єкт господарювання здійснює постачання товару іншій особі, яка не є платником податку на додану вартість і має на меті здійснювати також постачання товарів у роздрібній торгівлі, наприклад кінцевому споживачеві – фізичній особі, визначення ним ціни товару буде полягати у включенні до його вартості ціну товару за яку він був придбаний і містить податок на додану вартість, а також торгівельну націнку (суму витрат, пов’язаних з обігом товару та прибуток).   

В такому випадку, формування ціни товару позивачем для його відчуження кінцевим споживачам – фізичним особам, завжди буде містити окрім власної торгівельної націнки, ціну товарів, визначену попереднім господарюючим суб’єктом, з додаванням звичайно 20 відсотків податку на додану вартість.   

Таким чином, загальна сума від здійснення операцій з постачання (продажу) позивачем товарів, формується за рахунок оплати покупцями ціни товарів, що встановлюються позивачем, яка поряд з іншими складовими, що визначають їх вартість, звичайно буде містити податок на додану вартість.   

Включення податку на додану вартість до ціни товарів, які постачаються суб’єктами господарювання позивачу та ціни товарів, які позивач здійснює продаж кінцевим споживачам, також підтверджуються тими, що у випадку реєстрації позивача платником податку на додану вартість у нього б виникло права на віднесення сум такого податку, який доданий до ціни товарів, до податкового кредиту, та врахування його під час визначення суми податку з торгівельної націнки, який підлягає сплаті до Державного бюджету України (при позитивному значенні) або ж бюджетному відшкодуванню (при від’ємному значенні) в порядку передбаченому ст. ст. 198, 200 ПК України.    

Тому, виходячи з положення п. 181.1. ст. 181 ПК України необхідно визначати за кожні наступні 12 календарних місяців не лише загальну суму від здійснення операцій з постачання товарів позивачем, але й встановити чи містять ціни товарів, що поставляються позивачу, податок на додану вартість та чи був такий непрямий податок сплачений споживачами в складі ціни товарів, що поставляються позивачем. За наявності підтвердження вказаних обставин, податок повинен бути обов’язково вирахуваний із загальної суми операцій з постачання товарів, оскільки в такому випадку сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем, не може бути віднесена ним до податкового кредиту, з тих підстав, що позивач не є платником податку на додану вартість.     

Крім того, хотілося б звернути увагу суд на те, що настання обставин, передбачених п. 181.1. ст. 181 ПК України, є лише підставою для реєстрації особи як платника податку на додану вартість, а тому така особа до дати реєстрації та отримання відповідного свідоцтва, не має права нараховувати, утримувати та сплачувати податок на додану вартість, а також на таку особу не розповсюджуються всі ті права та обов’язки платника податку на додану вартість, окрім тих, що пов’язані з відповідальністю за його не сплату. Тому, положення п. 181.1. ст. 181 ПК України, яке містить умову необхідну для розрахунку сум від здійснення операцій з постачання товарів і полягає у вирахуванні податку на додану вартість, закономірно не може містити податок на додану вартість, розрахунок якого здійснювався б з торгівельної націнки особою, яка лише перевіряються на наявність ознак такого платника податку. Такий податок на додану вартість з торгівельної націнки, може бути доданий до ціни товару лише особою, яка здійснює постачання товарів та зареєстрована як платник податку на додану вартість і такий податок визначається такою особою як різниця між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту.

Як випливає з Акту камеральної перевірки, складеного суб’єктом владних повноважень, за період з лютого 2010 року по січень 2011 року, тобто за 12 послідовних місяців, обсяг операцій з постачання позивачем товарів, які є об’єктом оподаткування, становить нібито 300 609 грн. 04 коп., тобто з перевищенням граничної суми на – 609 грн. 04 коп.         

Загальна сума кошів від здійснення операцій з постачання позивачем товарів у розмірі 300 609 грн. за період з лютого 2010 року по січень 2011 року, була розрахована відповідачем виходячи лише зі звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій.

Однак, відповідач, під час розрахунку суми оподаткованих операцій позивача, не виконав вимоги п. 181.1. ст. 181 ПК України, оскільки не вирахував податок на додану вартість із загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів, порядок визначення та розрахунку якого було наведено вище.

З цього приводу, хотілося б звернути увагу суд на наявність однієї із поставок товарів позивачу в межах дії господарського договору, з поміж рядку інших правочинів, на підставі яких були поставлені товари в період з лютого 2010 року по січень 2011 року, яка дає підстави для висновку про відсутність загальної суми від здійснення операцій з поставки позивачем товарів у розмірі який би перевищив 300 000 грн., зокрема.    

12 лютого 2010 року між ФОП Шамало Т.П. та ТОВ «Авант Трейд» був укладений договір поставки товарів за № 1180-10, на підставі п. 1.1. якого, ТОВ «Авант Трейд» зобов’язується передавати у власність ФОП Шамало Т.П. алкогольні напої, які останній зобов’язаний приймати та оплачувати даний товар.

При цьому, ТОВ «Авант Трейд» є платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію його платником податку на додану вартість за № 100263794 серії НБ № 136003, виданого Горлівською ОДПІ.

На підставі вказаного вище договору поставки, ТОВ «Авант Трейд» 7 квітня 2010 року, 28 квітня 2010 року, 30 квітня 2010 та 5 травня 2010 року поставив позивачу алкогольні напої, ціна яких становить 4813 грн., при цьому податок на додану вартість, який доданий до ціни товару, складає 802 грн. 21 коп., про що свідчать видаткові накладні: № 19 628/19574 від 7 квітня 2010 року, № 28 738/29101 від 28 квітня 2010 року, № 30 6737/31169 від 30 квітня 2010 року. Ціну за поставку вказаних товарів, позивач в повному обсязі сплатив, про що свідчать фіскальні чеки: від 21 квітня 2010 року та 31 травня 2010 року, які містять відомості як щодо сплати ціни товару так і податку на додану вартість, який доданий до ціну товару.

В подальшому, позивач здійснюючи свою господарську діяльність з роздрібної торгівлі переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, реалізувала товар кінцевим споживачам, про що свідчать фіскальні чеки в книзі обліку розрахункових операцій №1004001882р/6.

Позивачем також було укладено і ряд інших господарських договорів, на підставі яких суб’єкти господарювання здійснювали постачання товарів. Всі, без виключення, постачання товарів суб’єктами господарювання позивачу здійснювались за цінами, до яких був доданий податок на додану вартість, який складає 20 % ціни товару.

Наведені вище документальні докази свідчать про включення до загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів, податку на додану вартість у розмірі 802 грн. 21 коп., який повинен бути обов’язково вирахуваний відповідачем під час визначення ним наявності підстав, передбачених п. 181.1. ст. 181 ПК України, для обов’язкової реєстрації позивача як платника податку на додану вартість.  

Вирахувавши податок на додану вартість у розмірі 802 грн. 21 коп., позивач втрачає ознаки платника податку на додану вартість, оскільки загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, (з лютого 2010 року по січень 2011 року), сукупно не буде перевищувати 300 000 гривень, і становитиме 299 806 грн. 83 коп.  

Про включення податку на додану вартість до загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів також свідчать звіти про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій за лютий, березень, квітень 2010 року, поданих до Бориспільської ОДПІ, зареєстрованих нею та з приводу даних і відомостей в яких відповідачем не було висловлено жодних зауважень, а також книга обліку розрахункових операцій № 1004001882р/6, зареєстрованої Бориспільською ОДПІ 2 жовтня 2009 року, яка містить денні звіти від їх реалізації за кожен день.     

Отже, висновки контролюючого органу в Акті камеральної перевірки від 25 березня 2013 року про те, що позивач зобов’язаний був зареєструватись платником податку на додану вартість, подати реєстраційну заяву та сплачувати податок на додану вартість - не відповідає вимогам п. 181.1. ст. 181 ПК України, оскільки загальна сума від здійснення операцій з постачання позивачем товарів та сплачена йому, без урахування податку на додану вартість, за період з лютого 2010 року по січень 2011 року, сукупно не перевищувала 300 000 грн.

В результаті цього, податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2013 року за № 0004171710 про збільшення суми грошового зобов’язання позивачу на суму коштів у розмірі 127 984 грн. 96 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 102 251 грн. 97 коп. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 25 732 грн. 99 коп., виходячи з тих обставин, відомостей та даних, що були отримані в результаті проведення камеральної перевірки, наслідки якої відображено у Акті перевірки від 25 березня 2013 року – не відповідає вимогам закону та з цих підстав підлягає скасуванню.     

В рахунок підтвердження правової позиції позивача, доречним буде приведення судової практики розгляду адміністративних справ за позовом платника податку до контролюючого органу з приводу скасування податкового рішення-повідомлення, зокрема:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року, залишену без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № 2а/2570/1906/12 за позовом фізичної особи - підприємця до Менської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області, скасовано податкового рішення – повідомлення, з абсолютно аналогічних підстав зазначених ФОП Шамало Т.П. в цих запереченнях на Акт камеральної перевірки від 25 березня 2013 року. В рахунок обґрунтування скасування податкового рішення-повідомлення, Київський апеляційний адміністративний суд в своїй ухвалі, якою залишив постанову суду першої інстанції без змін, зазначив, що «…окрім цього, судом першої інстанції було встановлено, що за період з 01.09.2010 року по 31.08.2011 року, за який Менською МДПІ встановлено отриманий позивачем дохід у сумі 311082,34 грн. від здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, включає в себе суму ПДВ, що суперечить п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України….».

Нормативно-правове обґрунтування та посилання на засоби доказування щодо незаконних дій суб’єкта владних повноважень спрямованих на проведення камеральної перевірки позивача 

Хочу звернути особливу увагу суд на те, що камеральна перевірка з питань дослідження показників податкової звітності, якими є звіти про  використання реєстраторів розрахункових операцій та книги обліку розрахункових операцій фізичної особи – підприємця Шамало Тетяни Петрівни, поданих за період з лютого 2010 року по грудень 2012 року, з метою визначення необхідності його реєстрації платником податку на додану вартість – проведена без законних на те підстав, передбачених Податковим кодексом України, в результаті чого висновки та дані такої перевірки не могли бути підставою для подальшого прийняття податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2013 року за № 0004171710 про збільшення суми грошового зобов’язання позивачу на суму коштів у розмірі 127 984 грн. 96 коп., що полягає в наступному.  

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено п. 75.1. ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

В той час, п. 76.1 ст. 76 ПК України, який передбачає порядок проведення камеральної перевірки, встановлено, що камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. 

Таким чином, виходячи з наведених вище норм податкового законодавства, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні перевірки виключно у випадках, встановлених Податковим кодексом України та лише на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, згідно із порядком, що передбачає перевірку всієї податкової звітності суцільним порядком. 

Податковим кодексом України передбачено лише єдиний випадок проведення контролюючим органом камеральної перевірки. Такий випадок встановлений ст. 200 ПК України і передбачає проведення камеральної перевірки декларацій (розрахунків), в якій платник податку прийняв рішення про повернення сум бюджетного відшкодування, з метою перевірки контролюючим органом заявлених у ній даних, а також під час автоматичного бюджетного відшкодування.

 Будь-який інших підстав для проведення контролюючим органом камеральної перевірки Податковим кодексом України не передбачено, а тому проведення камеральних перевірок за наявності будь-яких інших підстав, не передбачених Податковим кодексом України – є незаконним, а відомості отримані за наслідками таких перевірок не можуть бути допустимими доказами порушення податкового законодавства.

Таким чином, Податковий кодекс України не передбачає такої підстави для проведення камеральної перевірки як дослідження показників податкової звітності, якими є звіти про  використання реєстраторів розрахункових операцій та книги обліку розрахункових операцій фізичної особи – підприємця за певний період.  

Отже, посадова особа органу державної податкової служби порушила вимоги п. 75.1. ст. 75 ПК України, провівши 25 березня 2013 року камеральну перевірку, підстави для проведення якої не передбачені Податковим кодексом України, а тому всі без виключення дані, отримані за результатами такої перевірки є незаконними та недопустимими.

У відповідності до п. 58.1 ст. 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Як передбачено п. п. 54.3.2 п. 54.3. ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

Таким чином, податкове рішення повідомлення про визначення контролюючим органом податкового чи грошового зобов’язання приймається на підставі даних, отриманих за результатами перевірок, які свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань чи порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів.

Отже, оскільки підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2013 року за № 0004171710, були дані отримані за результатами камеральної перевірки, викладених в Акті від 25 березня 2013 року, і проведення якої відбулось без законних на те підстав, - податкове повідомлення-рішення суб’єкта владних повноважень за таких умов не може вважатись законним та звичайно підлягає скасуванню.     

Презумпція правомірності рішення платника податку

У відповідності до п.п.4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України, задекларовано принципи податкового законодавства України, одним із головних яких, полягає в презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Аналогічна норма міститься і в п. 56.21 ст. 56 ПК України, якою передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.  

На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" та листі Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 року за № 1935/11/13-11. 

Таким чином, у випадку неоднозначного (множинного) трактування прав та обов’язків позивача, які випливають з положення п. 181.1. ст. 181 ПК України, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як позивача так і відповідача, рішення приймаються на користь позивача, виходячи з принципу презумпції правомірності рішення платника податку (позивача).

Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, як передбачено ч.2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Нормативно-правове обґрунтування вимог щодо визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення суб’єкта владних повноважень

У відповідності до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Тому, згідно п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.                 

Як передбачено спеціальною нормою п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення

Таким чином, в п.1 ч.1 ст. 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Тому на підставі ст.ст. 2, 3, 17, 79, 104, 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України, п.56.18 ст. 56 Податкового кодексу України та ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, -

П Р О Ш У: 

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0004171710, винесеного Бориспільською об’єднаною державною податковою інспекцією 12 квітня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання фізичній особі-підприємцю Шамало Тетяні Петрівні, на 127 984 грн. 96 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 102 251 грн. 97 коп. та штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 25 732 грн. 99 коп. - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства.       

ДОДАТКИ:

1. Копія адміністративного позову – 1 примір.

2. Копія податкового повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ від 12 квітня 2013 року за № 0004171710 – 2 примір

3. Копія Акту про результати камеральної перевірки податкової звітності від 25 березня 2013 року № 2/17/2372115148 – 2 примір.  

4. Копія Розрахунку фінансової санкції з податку на додану вартість, складеного Бориспільською ОДПІ – 2 примір.   

5.Копія Заперечення ФОП Шамало Т.П. на Акт камеральної перевірки – 2 примір. 

6. Копія Письмового листа Бориспільської ОДПІ «Про надання відповіді на заперечення до акту» від 9 квітня 2013 року за № 598/1/17 – 2 примір.

7.Копії Звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій з лютого 2010 року по січень 2011 року – 2 примір.

8.Копії денних звітів, внесених до книги обліку розрахункових операцій, за лютий 2010 року – 2 примір.

9. Копія Договору поставки від 12 лютого 2010 року за № 1180-10 – 2 примір. 

10. Копія Свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Авант Трейд» платником податку на ПДВ – 2 примір.

11. Копії видаткових накладних № 19 628/19574 від 7 квітня 2010 року, № 28 738/29101 від 28 квітня 2010 року, № 30 6737/31169 від 30 квітня 2010 року – 2 примір.

12. Копії фіскальних чеків від 21 квітня 2010 року та 31 травня 2010 року – 2 примір.

13. Копія витягу з ЄДРПОУ щодо ФОП Шамало Т.П. – 2 примір.

14. Копія довідки Бориспільської ОДПІ про взяття на облік як платника податку – 2 примір.      

15. Копія паспорту громадянина України – Шамало Т.П. – 2 примір.

16. Копія Договору на представництво інтересів ФОП Шамало Т.П. у судах – 2 примір.

17. Квитанція про сплату судового збору за подання адміністративного позову. 

 

30 травня 2013 року

 

 Представник позивача,

 який діє на підставі договору      

 

______________

(підпис)

 

                Ковальчук С.М.          

 

Average: 5 (4 голоси)

Коментарі

Не могли бы Вы, прокомментировать результат по этому иску. Или если возможно выслать скан. на vova_wv@mail.ru. Назревает такой же конфликт, хотел бы как-то оценить перспективы на сегодняшний день.

Пане адвокат доброго дня із цим позовом все зрозуміло, однак, що Ви порадите коли податкова висунула вимогу про сплату боргу відповідно до ЗУ Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Вимогу підприєцю ніхто не направляв, у ДВС вже відкрито виконавче провадження та винесено відповідно постанову державним виконавцем. На руки підприємцю надіслали копію постанови провідкриття виконавчого провадження де заначено до якого строку добровільно сплатити борг а строк вже минув. Чи є практика оскарження у даному випадку дії ОДПІ, дії державного виконавця, скасування постанови про відкриття вик провадження.

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації