Апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції у кримінальній справі по обвинуваченню особи у вчиненні злочину відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 307 та ч.2 ст. 309 КК України

             До Апеляційного суду Київської області

                        через Бориспільський міськрайонний суд

                        Київської області  

 

               Засуджений:       ОСОБА_1,

                                               місце проживання:

АДРЕСА_1, 

         Захисник  

   засудженого:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

Кримінальна справа №

  

А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2010 року

27 грудня 2010 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановив вирок по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачено ч.2 ст. 307 та ч.2 ст. 309 КК України, яким ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 307 та ч.2 ст. 309 КК України та призначив йому покарання: за ч.2 ст. 307 КК України – у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна та за ч.2 ст. 309 КК України – у вигляді полі строком на 4 роки. На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим Бориспільський міськрайонний суд визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна.

Однак, засуджений вважає, що вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області необхідно змінити, призначивши засудженому більш м’яке покарання, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення вироку допустив однобічність та неповноту судового слідства, при цьому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого, що полягає в наступному.        

1. Засуджений під час досудового та судового слідства пояснив, що 26 червня 2008 року він перебував у себе вдома і до нього приходив товариш щоб погуляти, а в інший час знаходився лише в дома. Товариша, з яким засуджений проводив час цього дня звати Діма. При цьому батько знаходився на роботі, а мати поїхала до сестри. При цьому засуджений показав, що 27 червня 2008 року була контрольна закупка, але в дійсності її не було і до засудженого до квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxx, 11 ніхто не приходив та ніякого наркотичного засобу в ємкості шприцу не придбавав, а останній в свою чергу не продавав та не продає взагалі наркотиків.  

Однак, на мою думку та на думку застудженого судом було допущено однобічність та неповнота досудового слідства в частині встановлення вказаних вище обставин справи та доведеність вини засудженого в частині скоєння ним злочину відповідальність за який передбачено ч.2 ст. 307 КК України, зокрема.

В рахунок підтвердження вини засудженого в скоєнні вказаного вище злочину щодо незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, що відбулося за обставин його продажу 26 червня 2008 року свідкові ОСОБА_3 за адресою місця знаходження його квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxx, 11, нібито підтверджується показами свідків ОСОБА_4, який є оперуповноваженим СБНОН, ОСОБА_5, який також є оперуповноваженим СБНОН, а також свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були понятими під час проведення контрольної закупівлі наркотичних засобів у засудженого та показами свідка ОСОБА_3, який і проводив контрольну закупку наркотичних засобів у засудженого.

Проте, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на покази свідків, що були допитані під час судового розгляду, які суттєво різняться та є свідченням того, що проведення такої контрольної закупівлі наркотичних засобів в дійсності не відбувалось.

В судовому засіданні під час розгляду справи, допитані  ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали покази з приводу того, що ОСОБА_3 разом з понятими, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також оперуповноважений ОСОБА_4 пішли до помешкання підсудного  - до квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxx, 11. Піднявшись на 4- поверх цього багатоквартирного житлового будинку, свідок ОСОБА_4 та поняті зупинились. ОСОБА_3 самостійно піднявся на 5-й поверх та зайшов у квартиру ОСОБА_1 Через 3-4 хвилини ОСОБА_3 вийшов з квартири, спустився на 4-й поверх та повідомив свідкові ОСОБА_4 та понятим, що за 80 гривень він у підсудного придбав 2 грами опію ацетильованого. Після цього оперуповноважений та поняті разом з особою, що здійснювала оперативну закупівлю наркотичних засобів направились до кабінету № XX в приміщенні Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області.

Крім того, суд в постановленому вироку зазначив в рахунок підтвердження вини засудженого у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, покази свідка ОСОБА_3, які були надані під час розгляду справи в суді в закритому судовому засіданні, що відбулось 13 квітня 2009 року та були оголошені в порядку п.2 ч.1 ст. 301 КПК України, де судом були зазначені у вироку абсолютно аналогічні покази тим показам, що були надані в судовому засіданні свідками .

Проте, звертаю увагу апеляційний суд на ту обставину, що свідком ОСОБА_3 під час розгляду справи в судовому засіданні, що відбулось 13 квітня 2009 року були надані абсолютно протилежні покази, тим, що зазначені у вироку суду від 27 грудня 2010 року та не відповідають тим показам, що були надані свідками ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_7, при тому, що саме ОСОБА_3 здійснював оперативну закупівлю наркотичних засобів, а саме свідок показав, що «… коли ми підійшли до будинку підсудного, я сам піднявся до нього до квартири, двері відчинив мені сам Михайло. Я дав йому гроші, а він мені в обмін продав наркотичну речовину опій ацетильований. Після цього я вийшов на вулицю, пройшовши 50 м. сів в машину де були працівники міліції та поняті. Ми всі разом поїхали до райвідділу…». Крім того, свідок показав, що «… Я Михайла знав раніше, познайомили мене з ним прості люди, а також я купував наркотики для себе. До цього я чотири рази приходив до підсудного та купував ц нього наркотики…», «… раніше я знав, що він наркотики продає та звертався до нього, оскільки купував собі…» (а.с. 197 т.1).   

В зв’язку з цим, абсолютно не зрозуміло звідки у мотивувальній частині вироку суду першої інстанції були зазначені абсолютно інші покази ОСОБА_3, аналогічні тим, що були надані під час розгляду справи свідками, що приймали участь у оперативній закупівлі наркотичних засобів, оскільки в протоколі судового засідання від 13 квітня 2009 року містяться зовсім інші покази, які були зазначені вище.

Тому, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам по справі в частині підтвердження вини засудженого, однобічно та неповно провів судове слідство, при цьому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд не допитав повторно в судовому засіданні (закритому) свідка ОСОБА_3 з приводу вказаних вище обставин щодо суттєвих розбіжностей у його показах з показами з показами інших свідків, що приймали участь в оперативній закупівлі.

Обставини справи щодо оперативної закупівлі наркотичних засобів у засудженого, порядок умови, присутність інших осіб, має суттєве значення для доведення вини засудженого в скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, так як з показів ОСОБА_3 випливає, що в багатоповерховий житловий будинок заходив він лише сам без понятих та оперуповноваженого СБНОН, при цьому автомобіль знаходився за 50 метрів від будинку. За такої відстані свідок ОСОБА_3 міг без проблем взяти де завгодно шприц з ємкістю опію ацетильованого, оскільки цих обставин не можуть підтвердити не поняті не працівник міліції. Вказана обставина не можу бути виключена з числа можливих версій походження наркотичного засобу. Більш того, не було встановлено обставин пов’язаних з тим де знаходився автомобіль з працівником міліції та понятими, навіщо в такому випадку були взагалі поняті, якщо вони не приймали участі та не можуть надати свідчення з приводу того, чи була проведена оперативна закупівля наркотичних засобів у засудженого, оскільки не були присутніми.

Таким чином, доказами наявності вини засудженого інкримінується лише наявність шприцу з вмістом наркотичних засобів та одна з купюр, яка була помічена працівниками міліції шляхом перепису номерів банкнот номіналом 20 грн.

Тому, оскільки як показав ОСОБА_3, що він сам здійснював оперативну закупівлю наркотичних засобів, тому з достовірністю та в певністю не можливо стверджувати, що даний свідок особисто придбав шприц з вмістом опію ацетильованого саме у засудженого, оскільки цих обставин не можуть підтвердити жоден із допитаних в судовому засіданні свідків так як вони не були присутніми під час такої закупівлі. Будь-якої фіксації технічними засобами самого факту здійснення оперативної закупівлі в матеріалах кримінальної справи відсутні.

Крім того, під час допиту в якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 останні показали, що вони не були присутніми під час затримання підсудного наступного дня, 27 червня 2010 року на 5-му поверсі багатоповерхового будинку, біля квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxx, 11, а лише підписали протокол огляду місця події, не читаючи його, в кабінеті, в приміщенні Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області (а.с. 33 т.1). Вказані обставини буди зазначені судом у своєму вироку та їм була надана судом належна оцінка, що призвело до того, що суд правомірно не поклав у основу вироку протокол огляду місця події, оскільки оцінив цей документ критично.   

В той час, звертаю увагу суд апеляційної інстанції, що саме під час затримання засудженого оперуповноваженими СБНОН, у нього нібито було вилучено одна купюра з чотирьох інших, що були передані ОСОБА_3 для оперативної закупівлі, а також шприц з наркотичним засобом.

Однак, обставини щодо вилучення у засудженого поміченої купюри у момент затримання жодна особа не може підтвердити, в тому числі і поняті, які не були присутніми під час затримання засудженого, а лише в райвідділі вже підписали готовий та складений так як потрібно протокол огляду місця події, який навіть не складався в момент затримання засудженого.

При таких обставинах, можна дійти висновку, що оперуповноважені були реально зацікавлені в тому, щоб «повісити» на засуджено злочин передбачений ч.2 ст. 307 КК України, при тому, що в матеріалах справи відсутні прямі докази, які вказують на його вчинення (шприц з наркотичною рідиною та грошової купюри), а тому до показі працівників міліції необхідно віднестись критично.

Крім того, якщо оперуповноваженими було допущено грубе порушення процесуальної норми щодо складання протоколу огляду місця події, чому тоді з певністю можна відноситись до оцінки інших доказів, які суд вважає достатніми для підтвердження вчинення цього злочину засудженим. Такої належної оцінки доказів судом надано не було, що є наслідком неповноти та однобічності судового слідства.

Більш того, судом не було досліджено взагалі порядок проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів у засудженого на предмет дотримання порядку, що встановлений актами законодавства України. Цим обставинам та такої перевірки судом взагалі не було здійснено, що знову ж таки свідчить про неповноту судового слідства, оскільки суд повинен встановлювати не лише обставини, що підтверджують вину засудженого, але й обставини, що можуть виправдовувати його.

Не було перевірено судом обставин пов’язаних з відносинами між ОСОБА_3, що здійснював оперативну закупівлю наркотичних засобів, на скільки вони добре один одного знають, в яких стосунках вони знаходились, чи не було неприязних стосунків, чи в дійсності відбувалася закупівля, якщо так, то про що останні розмовляли, чи не було з боку ОСОБА_3 провокаційних дій щодо засуджено під час закупівлі наркотичних засобів та інші обставини, що можуть мати значення для підтвердження чи спростування вини засудженого або ж обставин, які можуть вплинути під час призначення судом покарання засудженому.

Також, не було встановлено, чому ОСОБА_3 придбавав у засудженого шприц з вмістом наркотичного засобу за 80 грн., в той час як засуджений придбавав аналогічний наркотик з ціну в більш як в два рази, а також навіщо ОСОБА_3 придбавати опій ацетильований, тоді як на наступний день він змушений був придбати знову ж таки наркотик для себе особисто.

Більш того, судом під час судового слідства та в постановленому вироку не було надано належної оцінки тим доказам та обставинам пов’язаними з проведенням працівниками міліції нібито двох оперативних закупівель наркотичних засобів у засудженого, зокрема чому не була проведена друга оперативна закупка, чому не був затриманий засуджений одразу після проведення першої оперативної закупівлі, коли був нібито вже досягнутий позитивний результат такої закупки, оскільки доказами такої закупівлі були як шприц з опієм ацетильованим та «помічені» грошові кошти у розмірі 80 грн. Не зрозумілим залишається як працівники міліції мали намір задокументувати за допомогою оперативно-розшукових заходів злочин, якщо протягом доби засуджений міг витратити кошти на власні потреби, чому тоді не бала затримана особа, яка продала наркотичний засіб засудженому, так як в неї могли бути саме ті купюри, що були «помічені» працівниками міліції. Напевно всі ці обставини не цікавили суд, адже було нібито достатньо доказів, які вказують саме на вину засудженого в той час суд не намагався всебічно та об’єктивно розглянути справу та встановити істину всіх обставин, зокрема тих, які стосуються невинуватості засудженого.      

Взагалі, хотілося б звернути увагу на положення Узагальнення Верховного Суду України «Практика розгляду судами справ про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», яким передбачено, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Тейксейра до Кастро проти Португалії” (від 9 червня 1998 р.) зазначив, що використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов’язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання до такої діяльності з боку працівників міліції. Враховуючи викладене, а також обов’язковість застосування судової практики Європейського суду з прав людини при проведені досудового слідства, необхідно перевіряти, чи не було з боку працівників міліції та їхніх довірених осіб підбурювання та організації придбання і збуту наркотичного засобу.

Не було належним чином досліджено судом обставини, пов’язаних з відсутністю засудженого за адресою знаходження квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxx, 11, зокрема не була викликана та допитана в судовому засіданні особа, яка в той день була разом з засудженим за межами квартири, що може взагалі виключати подію такого злочину та винність засудженого (а.с. 137 т.1).

Не зрозуміло чому за наведених вище обставин суд не взяв до уваги покази батьків засудженого, які показали, що засуджений ніколи не здійснював торгівлю наркотичними засобами, а лише їх придбає для особисто вживання.

Також, звертаю увагу суд на те, що ОСОБА_9, який був допитаний в судовому засіданні в якості свідка та приймав участь під час затримання засудженого як понятий (хоча як зазначено вище ця обставина спростована, а він лише підписував прокол огляду місця події) вироком Бориспільського міськрайонного суду від 7 вересня 2007 року був засуджений за злочин передбачений ч.1 ст. 309 КК України, тобто фактично за вживання наркотичних засобів. Невже така особа, яка була задокументована раніше оперуповноваженими СБНОН як «наркоман» та фактично знаходиться в прямій залежності від працівників міліції може бути понятим та об’єктивно надавати покази (а.с. 212-214 т.1).

Також, суд першої інстанції в постановленому вироку зазначив, що обираючи підсудному кримінальне покарання, суд враховує тяжкість вчинених злочинів, дані, які характеризують його особу, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Судом встановлено, що обставин, що обтяжують покарання – відсутні.

Однак, суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання враховує ту обставину, що він раніше вчинив аналогічний злочин, передбачений ч.1 ст. 309 КК України, хоча при цьому сам посилається на те, що з підстав передбачених ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості. Тому, суд під час призначення покарання та враховуючи особу засудженого не має жодних правових підстав для врахування вчинення засудженим злочину, судимість за яким погашена, оскільки особа вважається такою, що не має судимості і ці обставини жодним чином не повинні бути враховані судом під час призначення покарання засудженому в бік його тяжкості та збільшення строку позбавлення волі та відбування покарання.

Також, суд посилається у постановленому вироку на нібито, якесь відношення засудженого до скоєних ним злочинів, проте не зазначає яке саме відношення, оскільки засуджений повністю визнав себе винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України, і повністю не визнав себе винним у вчиненні злочину, відповідальність за яке передбачене ч.2 ст. 307 КК України, оскільки для цього є більш ніж достатньо обґрунтованих доводів та належних і допустимих доказів спростування його вини. Ці обставини судом не були враховані під час призначення покарання.

Більш того, судом не було в’язати до уваги те, що засуджений до зміни міри запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту був влаштувався на роботу та отримує дохід. В суді засуджений неодноразово наголошував на тому, що він хоче та буде ставати на шлях виправлення, шляхом відмови від вживання наркотичних засобів, неодноразово намагався лікуватись від наркотичної залежності та хоче продовжити лікуватись, оскільки страждає на хворобу пов’язану з наркоманією та перебуває на «Д» обліку у лікаря нарколога в Бориспільській ЦРЛ з 18 вересня 2002 року (а.с. 91 т.1).   

Крім того, за місцем свого проживання характеризується посередньо (а.с. 93 т.1), скарг стосовно нього до правоохоронних органів не надходило, веде звичайний спосіб життя, допомагає батькам, які страждають на ряд загальних захворювань і засудження його позбавить батьків його допомоги у їх майже похилому віці.

У відповідності до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При таких обставинах, засуджений вважає, що йому може бути призначено покарання без позбавлення волі, яке буде достатнє та необхідне для його виправлення, оскільки він усвідомлює суспільно-небезпечність його діянь та стає на шлях виправлення та просить суд з зрозумінням поставитись до нього в частині залежності його від наркотичних засобів так як позбутись такої залежності вкрай складно, психологічно нестерпно боляче та потребує значного часту, витримки та надії, але засуджений цього хоче та прагне.

Тому, у відповідності до ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, я, як захисник, та засуджений просимо застосувати до останнього положення ст. 75 КК України, призначивши більш мяке покарання, враховуючи всі наведені вище обставини та доводи, та не враховувати під час призначення покарання засудженому моїх особистих як захисника доводів, які свідчать про невинуватість вчинення засудженим злочину, відповідальінсть за який передбачено ч.2 ст. 307 КК України, оскільки тяжкість злочинів, умови та обставини за яких його було вчинено, а також враховуючи особу засудженого застовування положення ст. 75 КК України є можливим та справедливим так як судом першої інстанції було призначено надто суворе та несправедливе покарання враховуючи всі наведені вище осбатвини.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 347-349, 367-369, 372 КПК України, -   

П Р О Ш У:

        1. Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2010 року змінити, призначивши ОСОБА_1 більш м’яке покарання, оскільки призначене йому покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.

ДОДАТКИ:

1.      Копії Апеляційної скарги на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області – 2 примір.;   

«10» січня 2011 року                  

 

Захисник засудженого                             ______________                         Ковальчук С.М.  

                                                                                (підпис)

 

 

Average: 1.3 (3 голоси)

Коментарі

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації