Заява до Верховного суду України про перегліяд ухвали Вищого спеціалізованого суду України в цивільній справі про припинення прав осіб на частку в житловому будинку, який належить на праві спільної часткової власності

                     До Верховного суду України

через Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ 

 

                     Позивач:        ОСОБА_1,

місце проживання:

АДРЕСА_1.

 

   Представник

         позивача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

Інші учасники цивільного процесу:

  

                 Відповідачі:  1. ОСОБА_3,

                                               місце проживання: АДРЕСА_3

                                               Бориспільський  р-н., с. Рогозів,

                                                

                                          2. ОСОБА_4,

                                               місце проживання: АДРЕСА_4

Харківське Шосе,

  

«про припинення прав осіб на частку в житловому будинку, який належить на праві спільної часткової власності».

 

З А Я В А

Про перегляд Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2011 року по справі № X- ХХХХХ ск 11

19 листопада 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області  ухвалив рішення по цивільній справі № X-XXX/XX року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення прав відповідачів на частку в житловому будинку, який належить сторонам на праві спільної часткової власності.     

Бориспільський міськрайонний суд, розглянувши справу, ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив, припинивши право спільної власності ОСОБА_3 на 17/210 частку житлового будинку № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx та ОСОБА_4 на 1/14 частку житлового будинку, присудивши на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну їй 17/210 частки житлового будинку, у розмірі 14 557 грн., з депозитного рахунку Бориспільського міськрайонного суду, а ОСОБА_4 грошову компенсацію за належну їй 1/14 частки житлового у розмірі 12 844  грн., а також визнавши за ОСОБА_1 право власності на 17/210 частку та 1/14 частку житлового будинку № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx.

Відповідач, ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду, звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду з тих підстав, що дане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є необґрунтованим та незаконним.

Апеляційний суд Київської області 11 травня 2011 року, за результатом розгляду апеляційної скарги відповідача, ухвалив нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2011 року – скасував, в позові ОСОБА_1 – відмовив.

В зв’язку з цим, позивач звернувся з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Київської області від 11 травня 2011 року по справі № XXц-1281/2011 з вимогою щодо його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2010 року по справі № X-XXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване апеляційним судом.

Проте, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ 26 серпня 2011 року постановив Ухвалу по справі № X- ХХХХХ ск 11, якою відмовив капець Олесі Миколаївні у відкритті касаційного провадження з підстав передбачених п.5 ч.3 ст. 328 ЦПК України, оскільки на думку суду касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.           

У відповідності до п.1 ст. 355 ЦПК України, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як передбачено п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України» від 30 вересня 2011 року за № XX, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, може бути подана за сукупності таких умов:

– судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права;

– справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин;

– має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб’єктивних прав та обов’язків учасників відповідних правовідносин. 

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків.

Крім того, згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України» від 30 вересня 2011 року за № XX, судовими рішеннями, на які заявник посилається на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, можуть бути рішення, зокрема Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалені як судом касаційної інстанції. Зазначений перелік таких судових рішень є вичерпним. Обов’язковою є умова, щоб цими рішеннями, які набрали законної сили, вирішено спір по суті, та в них судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Таким чином, судовим рішенням, на яке посилається заявник в рахунок неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих норм матеріального права є Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України, у складі суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, від 4 червня 2008 року по справі за позовом Особа_1 до Особа_2 в інтересах неповнолітнього Особа_3, третя особа – служба у справах неповнолітніх Києво-Святошинської районної державної адміністрації про припинення права власності на частку в майні. На підставі цього рішення Верховний суд України касаційну скаргу Особа_1 задовольнив. Скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2007 року та Ухвалу судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 6 березня 2008 року. Ухвалив нове рішення про задоволення позову. Припинив права власності Особа_3 на 2/12 частини Адреса_1 Київської області. Визнав за особа _1 право власності на 2/12 частини Адреса_1 Київської області. Стягнув з Особа_1 на користь Особа_3 13 235 грн. компенсації за належну йому частку. (дане рішення було отримане з Єдиного реєстру судових рішень)          

При таких обставинах, як випливає з Ухвали Вищого спеціалізованого суду з  розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 серпня 2011 року по справі № X- ХХХХХ ск 11 (який повністю погодився з висновками, що зазначені в рішенні Апеляційного суду Київської області від 11 травня 2011 року), з вимогами про перегляд якої звернувся заявник, та з Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України, у складі суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, від 4 червня 2008 року, -  тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що чітко випливає зі змісту самих рішень.

Тобто, в обох судових рішеннях предметом спору є правовідносини щодо припинення права спільної часткової власності на частку у житловому будинку, підстава позову – припинення права спільної часткової власності на майно на підставі наявності однієї із підстав, що зазначені в ст. 365 ЦК України, зокрема коли частка є незначною та не можу бути виділена в натурі, зміст позовних вимог – щодо припинення частки відповідача в спільному майні з наведених вище підстав, фактичні обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин також однакове, про що буде зазначено нижче.

Обставини справи та застосування судами матеріальної норми (ст. 365 ЦК України) по якій ухвалені судові рішення з вимогою про перегляд якої звернувся заявник

Житловий будинок № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, належить на праві спільної часткової власності відповідно трьом співвласникам: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 178/210 частки житлового будинку № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, на підставі договору дарування частки житлового будинку від 12 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, Лазоренко Л.Є., та зареєстровано в електронному реєстрі права власності на нерухоме майно 22 листопада 2007 року.

ОСОБА_3, належить на праві спільної часткової власності 17/210 частки житлового будинку № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, про що відповідач під час розгляду справи не заперечував наявності в нього права власності на частку будинку.

ОСОБА_4, належить 1/14 частка у праві спільної власності на житловий будинок № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, яка також під час розгляду справи визнала наявність у неї права власності на частку у житловому будинку

Суди апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав необґрунтованості касаційної скарги, в рахунок обґрунтування скасування рішення суду першої інстанції лише зазначив єдину обставину на яку послався в судовому рішенні: «… як вбачається з матеріалів цивільної справи, та висновку будівельно-технічної експертизи № XXXX/557910-15 від 25 серпня 2010 року встановлено дійсну ринкову вартість будинку № XX по вул. Xxxxxxxxxxx в м. Бориспіль, Київської області, а також вартість часток відповідачів !/14 та 17/210 спірного будинку, яка перевищує вартість заявлену позивачкою ОСОБА_1 вартість часто відповідачів під час подачі позовної заяви…».

І як наслідок, апеляційний суд у своєму рішенні дійшов остаточного висновку про те, що «…ринкова (дійсна) вартість частки ОСОБА_3 17/210 у спірному будинку складає 59 969 грн., а вартість частки ОСОБА_4 1/14 складає 52 913 грн.…».  

За таких умов, на думку заявника, апеляційний суд, з яким погодився касаційний суд, абсолютно помилково дійшов вказаних вище висновків стосовно того, що вартість житлового будинку, згідно судової будівельно-технічної експертизи складає іншу вартість аніж ту, яка була заявлена позивачем в позові та визначена на підставі оцінки житлового будинку, проведеної спеціалістом до подання позову до суду, оскільки як судовою експертизою так і висновком оцінювача була визначена вартість житлового будинку майже однакова, більш того оцінювач визначив більшу вартість ніж судовий експерт, а натомість судовий експерт у своєму висновку визначив як вартість житлового будинку так і земельну ділянку, яка не належить відповідачам та позивачу на праві власності, а тому не може буди включена до вартості будинку і як наслідок не може бути за рішенням суду припинено право особи на землю.

Тому, суди в супереч висновку судової будівельно-технічної експертизи, вказали, що вартість часток в житловому будинку становить суму більшу ніж позивач вніс на депозитний рахунок суду, що є безпідставним оскільки в ці частки входить і вартість землі, яка не належить сторонам.

У відповідності до ч.1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майна є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

За правовою конструкцією, нора ч.1 ст. 365 ЦК України передбачає кожну з чотирьох підстав як самостійну підставу для припинення права особи на частку у спільному майні. 

Отже, позивач володіє часткою в спільному з відповідачами житловому будинку, яка складає більш ніж 80 відсотків від вартості всього майна, тобто частка якого становить 178/210 від всієї вартості житлового будинку № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx. В той час кожен із відповідачів окремо володіє часткою, яка складає менш ніж 8 відсотків від вартості житлового будинку.

При таких обставинах, части відповідачів у праві спільної власності на житловий будинок є не значними, оскільки на кожного із них припадає не більше ніж 8% від вартості житлового будинку, про що суд першої інстанції абсолютно об’єктивно та правильно зробив висновки на підставі вказаної вище норми закону та доказів по справі.

У відповідності до висновок експертного дослідження з будівельно-технічних питань від 17 серпня 2009 року за № XXXX, наданого спеціалістом ОСОБА_12, яка має вищу будівельно-технічну освіту та кваліфікацію судового експерта та яких знаходиться в матеріалах цивільної справи, розподіл домоволодіння № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників в розмірі 178/210, 17/210, 1/14 з технічної точки зору – не можливий.  

Таким чином, з вказаного вище експертного дослідження випливає, що житловий будинок № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, не можливо ні поділити в натурі між співвласниками, ні виділити часту у спільному майні одному із співвласників, ні встановити порядок користування житловим будинком між співвласниками, оскільки частки відповідачів є незначними, і не дають можливості цього зробити.

Також, у відповідності до висновку та звіту про оцінку нерухомого майна, складеного оцінювачем ОСОБА_13, який працює в складі суб’єкта оціночної діяльності Приватного підприємства «НАЗВА_4», станом на 16 липня 2009 року, ринкова вартість 17/210 частини домоволодіння № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, що належить на праві спільної власності ОСОБА_3, складає – 14 557 (чотирнадцять тисяч п’ятсот п’ятдесят сім) грн. 00 коп., а ринкова вартість 1/14 частини домоволодіння № XX, який знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, що належить на праві спільної власності ОСОБА_4, складає – 12 844 (дванадцять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 00 коп.

31 серпня 2010 року на адресу Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшов висновок судової будівельно-технічної експертизи за № XXXX/5579/10-15, складеного 25 серпня 2010 року, судовим експертом ОСОБА_14, яка працює в КНІСЕ, у відповідності до якої експерт зазначив, що: ринкова (дійсна) вартість будинковолодіння за адресою: Київська область, АДРЕСА_1 в цінах на час складання висновку становить 680312 грн. в тому числі: ринкова (дійсна) вартість земельної ділянки, загальною площею 1637 кв. м., становить 576224 грн., а залишкова вартість  будівель і споруд становить 164 560 грн.; ринкова (дійсна) вартість 1/14 частки будинковолодіння № XX, по вул. Xxxxxxxxxxx в м. Борисполі Київської області в цінах на час складання висновку становить 52 913 грн., а ринкова (дійсна) вартість 17/210 частки будинковолодіння № XX, по вул. Xxxxxxxxxxx в м. Борисполі Київської області в цінах на час складання висновку становить 59 969 грн.         

При цьому експерт в своєму висновку зазначив проведення дослідження з приводу визначення окремо вартості житлового будинку з надвірними спорудами та вартість земельної ділянки, яка знаходиться під житловим будинком, а також окремо здійснив розрахунки з приводу вартості часток відповідачів у житловому будинку з надвірними спорудами та вартість часток відповідачів у земельній ділянці, що знаходиться під житловим будинком.

Таким чином, експерт у своєму висновку зазначив, що ринкова (дійсна) вартість 1/14 частки житлового будинку з надвірними спорудами складає 11 754 грн., а ринкова (дійсна) вартість 17/210 частки  житлового будинку та господарських споруд, що становить 13 322 грн., при цьому ринкова (дійсна) вартість 1/14 частки земельної ділянки складає 41 154 грн., а ринкова (дійсна) вартість 17/210 частки земельної ділянки становить 46 647 грн.   

При таких обставинах, дійсна ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами як за висновком про оцінку нерухомого майна, складеного оцінювачем Гонцовським В.С так і за висновком судової будівельно-технічної експертизи, складеного судовим експертом ОСОБА_14 фактично однакова: 17/210 частка за висновком оцінювача - 14 557, а за висновком експерта - 13 322 грн.; 1/14 частки з висновком оцінювача - 12 844 грн., а за висновком експерта - 11 754 грн.

В той час, суд першої інстанції абсолютно правомірно дійшов висновку, які не були жодним чином спростовані а ні апеляційним а ні касаційним судами, що експертом безпідставно було визначено ринкову вартість земельної ділянка, яка знаходиться під житловим будинком № XX в м. Борисполі Київської області по вул. Xxxxxxxxxxx, та вартість якої було необґрунтовано включено експертом у ринкову вартість часток будинковолодіння. 

Також, суд не може прийняти до уваги вартість земельної ділянки, яка включена до вартості часток в житловому будинку з господарськими спорудами, виходячи з того, що земельна ділянка, яка знаходиться під житловим будинком № XX в м. Борисполі Київської області по вул. Xxxxxxxxxxx не належить позивачу та відповідачам на праві власності (приватної, спільної сумісної чи спільної часткової), а також не належить їм на праві користування, натомість сторони по справі лише фактично здійснюють користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будинком. Вказана вище земельна ділянка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Бориспіль, і не передавалася на підставі рішення Бориспільської міської ради у власність чи в користування позивачу та відповідачу, у відповідності ст. ст. 118, 121, 122, 124-126 ЗК України, у розмірі 1 600 кв. м. Внаслідок цього, як позивачу так і відповідачам не було видано державного акту на право власності на земельну ділянку чи укладено з ними договору оренди землі, як і не були встановлені межі земельної ділянки, на якому знаходиться житловий будинок, в натурі (на місцевості).

Тому, з положення ст. 365 ЦК України випливає, що припиненню підлягає лише «право особи на частку в спільному майні», однак відповідачі не мають права власності на земельну ділянку, яка знаходиться під житловим будинком, а тому оскільки відповідачі не мають таких прав на землю, включення вартості земельної ділянки до  вартості житлового будинку є неможливим, а тому таке право не може бути припинено на підставі рішення суду.

Крім того, позивач, на момент звернення до суду з позовом, вніс на депозитний рахунок Бориспільського міськрайонного суду Київської області ринкову вартість часток відповідачів у домоволодінні № XX, яке знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, яка складає загальну грошову суму коштів у розмірі 27 401 (двадцять сім тисяч чотириста одну) грн. 00 коп. (вартість 17/210 частки, що складає 14 557 грн. + вартість 1/14 частки, що складає 12 844 грн.), про що свідчить прибутковий касовий ордер від 27 серпня 2009 року за № XXXX Бориспільського відділення Відкритого акціонерного товариства «НАЗВА_6».

Обставини справи по якій ухвалено судове рішення на яке посилається заявник як на підставу неоднакового застосування касаційним судом одних і тих норм матеріального права.

Хотілося б звернути увагу Верховного суду України на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, зокрема надаю суду абсолютно аналогічне рішення Верховного суду України (яка до судової реформи мала повноваження касаційної інстанції), оскільки тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що чітко випливає зі змісту самих рішень:

1.                 Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України, у складі суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, від 4 червня 2008 року. Під час розгляду справи та ухвалення судового рішенні було встановлено та наступним чином застосовані норми матеріального права, на відміну від подібних за змістом правовідносин, норми яких у оскаржуваній Ухвалі були застосовані невірно, а саме:   

«Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що жилий АДРЕСА_1належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (5/6 частин) та ОСОБА_3 (1/6 частина).

Відповідно до ст. 365 ЦК України, яка регулює можливість припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Правовий аналіз цієї норми  свідчить про те, що законодавець визначив чотири самостійні підстави, кожна з яких окремо може слугувати приводом для припинення права власності на частку в спільному майні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд з посланням на ст. 365 ЦК України зазначив, що припинення права власності  ОСОБА_3. на 1/6 (2/12) частину будинку завдасть істотної шкоди інтересам неповнолітнього власника та членам його сім'ї та що таке вирішення спору суперечить чинному законодавству. Крім того, суд посилався на ту обставину, що частка позивачки може бути виділена в натурі. З такими висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд зазначивши  при цьому, що внесеної на депозитний рахунок суду суми в розмірі 13 235 грн. недостатньо для компенсації частки відповідача в його праві на будинок, оскільки з урахуванням вартості земельної ділянки вартість частки складає 179 050 грн.

Колегія суддів судової палати вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та підлягають скасуванню внаслідок  неправильного застосування судами ст. 365 ЦК України.

Так, можливість виділити частку в натурі позивачки не є визначальною у вирішенні цього спору, тому, що законодавець пов'язує припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників із розміром частки відповідача та можливістю виділення  цієї  частки  в  натурі.  У  своєму   висновку  № XXXX/4788 від 5 вересня 2006 року експерт вказав, що частка позивачки (5/6) може бути виділена в натурі, але за цієї умови не може бути виділеною в натурі частка відповідача, яка є незначною.

При тому, що  відповідно до вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України ОСОБА_1  внесла на депозитний рахунок суду вартість частки відповідача, у суду була достатня правова підстава для задоволення її позову. Посилання суду апеляційної інстанції на недостатність грошової суми, внесеної позивачкою на депозитний рахунок суду, для повної компенсації вартості частки ОСОБА_3. є необґрунтованими, оскільки не підлягає врахуванню вартості земельної ділянки тому що рішення про передачу земельної ділянки у власність співвласників будинку повноважним органом не приймалося і державний акт про право власності на землю не видавався. На цю обставину посилалася ОСОБА_1, (надавши відповідні документи),  досліджувалася судами, та відображена у висновках експерта, а тому сплата компенсації за частку земельної ділянки, яка не перебуває у власності сторін, не повинна проводитися.

Оскільки фактичні обставини у справі встановлено судами першої та апеляційної інстанцій з достатньою повнотою, але ними невірно застосовано закон, який підлягав застосуванню - ст. 365 ЦК України, постановлені у справі рішення  відповідно до ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Колегія суддів вважає, що слід припинити право власності ОСОБА_3. на 2/12 частини АДРЕСА_1і визнати за ОСОБА_1право власності на зазначені 2/12 частини АДРЕСА_1.  Стягнути з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3. 13 235 грн. компенсації за належну йому частку, виходячи з установленої вартості будинку - 79 400 грн. - на час вирішення спору».

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 27, 60, 210, 212, 354-358, 360, 360-3, 360-4 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

1.      Заяву ОСОБА_1 про перегляд Ухвали  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2011 року по справі № X- ХХХХХ ск 11 – задовольнити.

2.      Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 серпня 2011 року по справі № X- ХХХХХ ск 11 – визнати незаконною та скасувати.   

3.      Прийняти нову постанову, якою цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення прав відповідачів на частку в житловому будинку, який належить сторонам на праві спільної часткової власності – направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції – Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.       

17 листопада 2011 року              

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                         ___________                           Ковальчук С.М.

                                                                        (підпис)   

Average: 4.9 (9 голосів)

Коментарі

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації