Заява про уточнення позовних вимог у цивільній справі про поділ житлового будинку в натурі, який є обєктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя

               До Бориспільського міськрайонного суду

                    Київської області   

 

Позивач:     ОСОБА_1,  

місце проживання: АДРЕСА_1

Бориспільський рай., с. Іванків,

 

   Представник

         Позивача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце проживання:

АДРЕСА_2.

  

                               Відповідач:     ОСОБА_3,

місце проживання: АДРЕСА_1

Бориспільський рай., с. Іванків,

 

Ціна позову: 7 973, 50 (сім тисяч дев’ятсот 

                                         сімдесят три)

 

З А Я В А

Про уточнення позовних вимог по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі, який є об’єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя. 

ОСОБА_1 19 грудня 2007 року звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі, який є об’єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя. 

Таким чином, ОСОБА_1, користуючись наданими йому, згідно ст. 31 ЦПК України, правами щодо зміни підстав та предмету позову, зменшення або збільшення розміру позовних вимог, виявив бажання уточнити їх, виклавши зміст позовних вимог та їх нормативно-правове обґрунтування, наступним чином.

Між позивачем та відповідачем 7 березня 2002 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міського управління юстиції Київської області був зареєстрований шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис за № XX в книзі реєстрації актів про одруження. 

Однак, у зв’язку з тим, що спільне життя між позивачем та відповідачем не склалося, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1  про розірвання шлюбу. Бориспільський міськрайонний суд Київської області 27 вересня 2007 року розглянувши позовну заяву ОСОБА_3, ухвалив рішення по цивільній справі № X-2585, яким розірвав шлюб між позивачем та відповідачем.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останні не здійснювали поділу майна, що належало їм як колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки не можуть дійти спільної згоди з приводу володіння, користування та розпорядження цим майном та можливих варіантів його поділу. 

Останнім часом, відповідач постійно перешкоджає позивачу у володінні та користуванні житловим будинком, внаслідок чого позивач змушений проживати у батьків та знайомих притому, що вказаний вище житловий будинок належить як відповідачу так і позивачу на праві спільної сумісної власності. 

На підтвердження вказаних вище обставин свідчить той факт, що позивач неодноразово звертався до органів міліції та прокуратури із заявами про те, що відповідач постійно перешкоджає позивачу у здійсненні ним права користування житловим будинком, в зв’язку з сим змушений проживати в батьків, сестри та знайомих, при тому, що будинок належить на прав власності як позивачу так і відповідачу.    

Тому, на сьогоднішній день, позивач виявив бажання визначити частку житлового будинку, який належить йому, як одному із колишнього подружжя, на праві спільної сумісної власності та поділити в натурі вказаний житловий будинок.

Під час перебування позивача та відповідача в шлюбі, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18 вересня 2003 року був укладений договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку.           

У відповідності до п. 1 вказаного вище договору купівлі-продажу, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила незакінчений будівництвом житловий будинок, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx, 1а, готовність якого становить 68 %.

 Тобто, вказаний вище житловий будинок був придбаний відповідачем під час перебування його в шлюбі з позивачем, а тому у відповідності до ст. 22 КпШС (норма закону, яка діяла на момент набуття права власності на майно) вказаний будинок є їх спільною сумісною власністю, внаслідок чого кожен із колишнього подружжя має рівні права щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Однак, відповідач в зустрічному позові, крім заявлених самостійних вимог, надав заперечення з приводу того, що вказаний вище житловий будинок належить йому на праві особистої приватної власності посилаючись на те, що 25 липня 2003 року був укладений договір купівлі-продажу квартири № X17 в будинку № XX, по вул. Xxxxxxxx в м. Києві, у відповідності до якого відповідач та інші два співвласники продали належну їм квартиру і остання отримала належну їй частину грошей в сумі 22 666 грн.

В зв’язку з цим, відповідач вказує в зустрічному позові на те, що житловий будинок № Xа, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx, був придбаний за кошти, які остання отримала від продажу своєї частки вказаної вище квартири, а тому відповідач вважає, що житловий будинок належить їй на праві особистої приватної власності, і не відноситься до спільного сумісного майна  набутого за час перебування з позивачем у шлюбі.

Проте, звертаю увагу суд на те, що вказані вище обставини щодо належності відповідачу житлового будинку на праві особисто приватної власності не відповідають дійсності та в рахунок цих обставин не надано належних та допустимих доказів, що полягає в наступному.

Дійсно, як зазначив відповідач в своєму зустрічному позові, він та інші два співвласники 25 липня 2003 року уклали договір купівлі-продажу квартири № X17 в будинку № XX, по вул. Xxxxxxxx в м. Києві, у відповідності до якого останні отримали кошти в розмірі 68 000 грн. від покупця цієї квартири.

Однак, в рахунок обґрунтування своїх заперечень, відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про те, що отримання відповідачем коштів за квартиру, знаходиться в прямому правовому зв’язку із придбанням за рахунок цих коштів житлового будинку.

Єдиним умовним зв’язком між цими двома подіями, а саме відчуження квартири та придбання житлового будинку, є дати їх укладання в інтервалі двох місяців між продажем квартири та купівлею житлового будинку, що аж ніяк не можу бути належним та допустимим доказом тій обставині, що відповідач придбав житловий будинок за рахунок коштів отриманих від продажу його частини квартири. Тобто вказані вище обставини можуть кваліфікуватись виключно як припущення можливого причинно-наслідкового зв’язку між відчуженням частки квартири та придбанням житлового будинку.

Проте, котре звертаю увагу суд на те, що жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач відчуживши свою частку квартири та отримавши певну суму коштів, придбав за їх рахунок житловий будинок.

Тобто, із заперечень відповідача випливає та обставина, що фактично відбулась трансформація одного об’єкта цієї власності в інший, а саме внаслідок відчуження частки квартири, яка належала відповідачу на праві особистої власності, та отримавши певну суму коштів від такого продажу, останній придбав за їх рахунок житловий будинок. Однак, оскільки така трансформація сталася за час шлюбу, то відповідно до ч.2 ст. 60 СК та ст. 60 ЦПК України тягар доказування відсутності спільності майна подружжя лягає на того, хто оспорює це. Така особа має довести, що спільну річ вона придбала за кошти, що належать їй особисто.      

Більш того, за загальним принципом, який випливає з положення ст. 22 КпШС України та ст. 60 СК України, будь-яке майно набуте під час шлюбу є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому у разу якщо один із подружжя вважає, що певне майно набуте ним під час шлюбу є його особистою приватною власністю, обов’язок доказування наявності в нього такого права покладається саме на цю особу, оскільки як випливає зі змісту вказаних вище норм, встановлюється саме презумпція права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу.         

Крім того, позивач та відповідач перебували в шлюбних правовідносинах з 7 березня 2002 року. Тобто, з моменту укладання шлюбу та придбання житлового будинку минуло більш ніж півтора роки. За цей період часу, позивач та відповідач спільно (переважно позивач) накопили значну суму коштів, яка складала не менше вартості житлового будинку, оскільки придбавши цей будинок готовність якого складала всього 68 %, сторони чудово розуміли про те, що необхідно проводити оздоблювально-ремонті роботи в житловому будинку, оскільки він був придбаний в стані, не придатному для проживання. Також, до одруження відповідача з позивачем, останній також мав певні збереження в грошових коштах, які в подальшому були вкладені в житловий будинок для проведення ремонтних робіт та облаштування прибудинкової території.

Таким чином, якщо навіть припустити, що відповідач і отримав частину коштів за продаж частки квартири, визначити чи саме ці кошти чи інші кошти набуті під час шлюбу були вкладені в придбання житлового будинку, а інша частина коштів була внесена сторонами в рахунок проведення ремонтних робіт – неможливо.

Також, відповідач за час перебування в шлюбі не одноразово їздила на відпочинок, постійно проводила свій вільний час в барах та ресторанах, а також не відмовляла собі в придбанні дорогих речей, а тому постає питання, що можливо кошти за відчуження частки квартири були витрачені нею на вказані вище цілі, а не на придбання житлового будинку та проведення в ньому капітального ремонту.     

Більш того, звертаю увагу суд на те, що відповідач протягом всього часу перебування в шлюбі з позивачем ні де не працював, не мав самостійного заробітку чи доходу без жодних на те поважних причин. В той час як позивач постійно працював на роботі та за рахунок отриманої заробітної плати утримував відповідача та власними силами здійснював у житловому будинку капітальний ремонт.    

З іншого боку не звертаючи увагу на вказані вище обставини, в момент відчуження частки квартири та придбання житлового будинку діяв Кодекс про шлюб та сім’ю від 1969 року, який втратив чинність внаслідок набуття законної сили Сімейним кодексом України лише 1 січня 2004 року. 

При таких обставинах, правовідносини щодо майнових прав та обов’язків подружжя в момент відчуження частки квартири та набуття права власності на житловий будинок регулювалися Кодексом про шлюб та сім’ю, а не Сімейним кодексом України, який не має зворотної дії в часі і на відміну від Цивільного кодексу України не застосовується до правовідносин, які виникли до набранням ним законної сили.

У відповідності до ч.1 ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

В той час, згідно ч.1 ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного із них.

Таким чином, ст. 24 КпШС України чи інші його положення цього кодексу або ж інший нормативно-правовий акт, якій би діяв на момент придбання відповідачем житлового будинку за рахунок коштів отриманих ним від продажу його частки квартири, набутої у власність до укладання шлюбу, але відчуженої під час перебування в шлюбних правовідносинах, - не передбачав та не відносив до особистої приватної власності кошти від продажу частки квартири, що належала йому особисто.   

В той час посилання відповідача на положення п. 3 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України як на підставу набуття ним права особистої приватної власності на житловий будинок, норма якого передбачає, що майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто – є необґрунтованим та незаконним, виходячи з обставин наведених вище в цьому позові, оскільки вказаний нормативний акт не діяв на час набуття права власності на житловий будинок, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин.

Крім того, навіть допускаючи те, що відповідач за рахунок власних коштів від продажу своєї частки квартири придбав житловий будинок, готовність якого становила всього 68 %, внісши фактично всю суму коштів від продажу квартири в його придбання, позивач за рахунок власних коштів та коштів, які були накопичені під час перебування сторін в шлюбі, добудував будинок, виконав оздоблювальні та ремонтні роботи, а також частково облаштував прибудинкову територію, в той час як відповідач навіть ні де не працював, не мав власного доходу без будь-яких поважних причин та як наслідок не витрачав кошти на будівництво будинку та утримання сім’ї.

А тому, у відповідності до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи те, що готовність житлового будинку становила 68 %, а на момент звернення до суду будинок введений в експлуатацію, тобто готовність якого складає 100%, за рахунок трудових та грошових затрат позивача та частково відповідача, вартість будинку збільшилась на 32 %, що є істотним на погляд позивача, виходячи з того, що на час придбання житлового будинку, були зведені лише стіни, стеля та покрівля, а також вставлені вікна та вхідні двері, внаслідок чого за час шлюбу та уже точно за спільні та частково особисті кошти позивача був повністю добудований житловий будинок.

За таких умов, виходячи з наведених вище обставин, є всі підстави визнати за позивачем та відповідачем як колишнім подружжям право спільної сумісної власності на житловий будинок № Xа, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx.                              

У відповідності до ч.2 ст. 68 СК України, розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.  

Згідно ч.1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю, а також ч. 3 вказаної статті передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.  

При таких обставинах, житловий будинок, що знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx, 1а, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, частки яких у праві спільної сумісної власності під час поділу є рівними, тобто по 1/2 частці в праві власності на житловий будинок, як передбачено ч.2 ст. 372 ЦК України. 

Таким чином, у відповідності до ч. 1 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними, внаслідок чого згідно ч.4 ст. 372 ЦК України, співвласники укладають договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, в письмовій формі, який підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, договір про поділ нерухомого майна позивач не може укласти з тих підстав, що відповідач не виявив бажання до укладання відповідного правочину на неодноразові звернення позивача, вважаючи житловий будинок особистою приватною власністю. В зв’язку з цим, співвласники не можуть досягнути згоди щодо поділу незакінченого будівництвом житлового будинку № X-а, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx.

Отже, позивач на підставі ст. 372 ЦК України, та керуючись ст. 69 СК України, має право звернутися до суду з вимогою про поділ майна, а саме житлового будинку, що є об’єктом права спільної сумісної власності, при цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

У відповідності до абз. 1 п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Таким чином, житловий будинок № X-а, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx, можливо поділити між позивачем та відповідачем як співвласниками, оскільки є технічна можливість переобладнати будинок в ізольовані квартири.

Також, у відповідності до абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Оскільки, поділ житлового будинку та надвірних споруд не можливо буде здійснити у відповідності до ідеальних часток кожного із співвласника, тобто позивача та відповідача, частки яких є рівними, тобто становлять по 1/2 від вартості будинку, необхідно буде присудити грошову компенсацію тому співвласнику, частка якого зменшилась.

При таких обставинах, позивач вважає, що житловий будинок № X-а, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx, підлягає поділу, оскільки є технічна можливість переобладнати приміщення в ізольовані квартири, можливо виділити окремі його кімнати та передати їх у власність як позивачу так і відповідачу, виділивши позивачу у власність кімнати житлового будинку, що відповідають вартості 1/2 частки цього будинку на підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи, яка буде призначена під час розгляду справи у суді.    

Тому на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 82, 109, 118, 119, 120, 143, 151, 152 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 368, 372 Цивільного кодексу України, ст. 57, 62, 69 Сімейного кодексу України, ст. 22, 24 Кодексу про шлюб та сім’ю, ст. 377 Цивільного кодексу України, п. п. 6, 7, 11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року, п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України  «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року за № X, -  

ПРОШУ:

1.      Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3, як колишнім подружжям, право спільної сумісної власності на житловий будинок № Xа, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx.                               

2.      Поділити житловий будинок № X-а, який знаходиться в с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, по вул. Xxxxxxxx, що належать на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу як колишньому подружжю, виділивши ОСОБА_1 у власність кімнати будинку, які становлять 1/2 частку вартості житлового будинку.     

3.      Призначити судову будівельно-технічну експертизу з метою розробки варіантів поділу будинку і надвірних будівель відповідно до ідеальних часток кожного зі співвласників з підготуванням у необхідних випадках пропозицій щодо переобладнання об’єктів, залишення їх частин у спільній власності, а також визначенням грошової компенсації власнику, частка якого в натурі після поділу стала меншою за ідеальну.

ДОДАТКИ:

1.      Копія позовної заяви – 1 примір.

2.      Копія довіреності на представництво та захист інтересів в судах – 2 примір.  

25 лютого 2008 року                   

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                _______________           Ковальчук С.М.

                                                                                 (підпис)   

 

Average: 5 (3 голоси)

Коментарі

Законом України "Про судоустрій та статус суддів" було внесено зміни у ст. 31 ЦПК. МІНЯТИ ПРЕДМЕТ І ПІДСТАВУ ПОЗОВУ з 09.07.2010 року. (дата вступу в законну силу вказаного закону) МОЖНА ЛИШЕ ДО ПОЧАТКУ РОЗГЛЯДУ СПРВАВИ ПО СУТІ. Так що шановні відвідувачі сайту зверніть на це ОСОБЛИВУ УВАГУ.

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації