Письмове заперечення на адміністративний позов про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акту на право власності на земельну ділянку

           До Києво-Святошинського районного суду

                    Київської області

 

         Третя особа без самостійних вимог

         на стороні відповідача:   ОСОБА_1

                                                                                   місце проживання:  Київська обл.,

                                                                                  Києво-Святошинський район,

с. Новосілки, вул. Xxxxxxxxxxxxx,           

  

    Представник

                                      третьої особи:     Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

який діє на підставі довіреності,          

місце знаходження:

АДРЕСА_1

 

  Позивач:   ОСОБА_3,

                                                                                   місце проживання: Київська обл.,

                                                                                  Києво-Святошинський район,

с. Новосілки, вул. Xxxxxxxxxxxxx,

          

        Відповідач:   Чабанівська селищна рада, Києво-

                (суб’єкт владних повноважень)   Святошинського району, Київської області

місце знаходження: 08162, смт. Чабани,

Києво-Святошинського району, Київської

області, вул. Xxxxxxxxxxxxxxxxxxx                

                                         

Адміністративна справа № X-а-476/06

 

ПИСЬМОВЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

проти адміністративного позову щодо визнання незаконним та скасування рішення Чабанівської селищної ради про приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним Державного Акту про право власності на земельну ділянку від 20 червня 2005 року.  

В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_3 до Чабанівської селищної ради, Києво-Святошинського району, Київської області, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1, Земельний відділ Києво-Святошинського району, Київської області, про визнання незаконним та скасування рішення Чабанівської селищної ради про приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним Державного Акту про право власності на земельну ділянку від 20 червня 2005 року.  

Однак, третя особа вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки остання не надали суду необхідних належних до допустимих доказів, якими мотивує обставини, викладені в позовній заяві, крім того не надала доказів порушення прав на її земельну ділянку, а також пропустила  строк звернення з цим позовом до адміністративного суду за захистом своїх прав на землю. Таким чином, необхідно відмовити позивачу в задоволенні цього позову в повному обсязі з наступних підстав.

1. Позивач, звернувшись до відповідача, суб’єкта владних повноважень, з позовом про визнання незаконним та скасування його рішення про передачу безоплатно третій особі у власність земельної ділянки, розміром 0,019 га, яка знаходиться під його частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, для будівництва та обслуговування житлового будинку, не дотримався строків звернення до адміністративного суду, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

У відповідності до ч.1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.  

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, згідно ч.2 ст. 99 КАС України, встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, ОСОБА_3 безпідставно посилається в адміністративному позові на те, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли виконавчий комітет Чабанівської селищної ради, на підставі поданої заяви позивачем стосовно порушення закону під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_1, прийняв рішення, яким рекомендував позивачу вирішити спірні питання в суді, що полягає в наступному.

Як було зазначено вище, для подання адміністративного позову встановлений річний строк для звернення до суду за захистом прав свобод чи інтересів, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_3, в поданому нею адміністративному позові, вказує на те, що ОСОБА_1 21 червня 2005 року здійснив зафарбування її вікна у зведеній нею добудові до житлового будинку мотивувавши позивачу свої дії тим, що останній є хазяїном, тобто власником, своєї землі. Як зазначив позивач, в зв’язку з цими подіями останній звернувся до органів внутрішніх справ із заявою про скоєний злочин, однак їй було відмовлено в порушенні кримінальної справи, про що була винесена відповідна постанова, та одночасно рекомендовано звернутися до суду.

Крім того, ОСОБА_1, після того як йому був виданий 20 червня 2005 року державний акт про право власності на земельну ділянку, неодноразово попереджав ОСОБА_3 про порушення його прав на земельну ділянку, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що позивач самочинно звела добудову до житлового будинку.

Внаслідок того, що позивач по справі добровільно не усунув перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, яка належить йому на праві власності, останній 14 вересня 2005 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з відповідним позовом, в обґрунтування якого, ОСОБА_1 додав як письмовий доказ своїх вимог Державний Акт про право власності на земельну ділянку від 20 червня 2005 року, який виданий на підставі рішення Чабанівської селищної ради від 25 лютого 2005 року.

Таким чином, позивач ще в кінці червня місяця 2005 року володів інформацією про те, що ОСОБА_1 був виданий Державний Акт про право власності на земельну ділянку на підставі рішення Чабанівської селищної ради, а тому саме з цього часу позивач дізналася про порушення, на її думку, прав пов’язаних з володінням та користуванням житлом та земельною ділянкою, а тому встановлений ст. 99 КАС України річний строк для звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів, обчислюється з того дня коли ОСОБА_3 дізналася про вказані вище обставини, які на її думку порушують права, передбачені законом.       

При таких обставинах, позивач пропустив річний строк для звернення до суду за захистом прав свобод та інтересів, оскільки перебіг цього строку закінчився в кінці червня 2006 року. 

У відповідності до ч.1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Отже, оскільки позивач пропустив річний строк для звернення до суду це є підставою для відмови у задоволенні його адміністративного позову.

2. ОСОБА_3, в поданому нею позові до суду, обґрунтовує визнання незаконним рішення Чабанівської селищної ради Київської області від 25 лютого 2005 року про передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки розміром 0,0199 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на підставі того, що воно не відповідає вимогам закону та порушує її права як користувача землі. При цьому, позивач вказав на цілий ряд правових норм, які регулюють земельні правовідносини, та які, на його думку, були порушені Чабанівською селищною радою під час прийняття вказаного вище рішення.

Однак, вказані ОСОБА_3 підстави за яких рішення Чабанівської селищної ради не відповідає вимогам закону та порушує її права є необґрунтованими, що полягає в наступному.  

У відповідності до ч.1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Крім того, згідно п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян на та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, для того, щоб визнати недійсним правовий акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, необхідно щоб він одночасно суперечив вимогам закону та порушував права інших осіб.

ОСОБА_3 в поданому нею позові вказує на те, що відповідач порушив її права користування земельною ділянкою, яка знаходиться під її частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, внаслідок прийняття рішення Чабанівською селищною радою Київської області про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1, яка до цього належала йому на праві користування, розмір якої збільшився за рахунок того, що позивача безпідставно позбавили 0,001 га земельної ділянки.

Однак, Чабанівська селищна рада Київської області прийнявши на своєму пленарному засіданні рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 не порушила прав позивача на землю, що полягає в наступному.

Для того, щоб позивач мав право пред’явити вимогу про  визнання рішення органів місцевого самоврядування недійсним (незаконним), внаслідок порушення, на його думку, прав на земельну ділянку, останній повинен мати необхідний обсяг прав та обов’язків щодо володіння та користування нею, тобто ОСОБА_3 повинна мати законне право на володіння та користування земельною ділянкою, яка знаходиться під її частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області.

У відповідності до ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а також, як передбачено ч. 3 вказаної вище правової норми, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документ, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, є державний акт.  

При таких обставинах, позивач не надав суду документ, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під її частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, яким є державний акт про право власності чи право користування земельної ділянки, а також не надав суду доказів відведення її меж у натурі.

Тому, обставини, які зазначені ОСОБА_3 в позові щодо наявності в неї права власності чи права користування земельною ділянкою, яка знаходиться під її частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, мають бути підтверджені засобами доказування передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України і не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, зокрема якоюсь не зрозумілою земельно-шнуровою книгою чи будь-якими іншими доказами, які не визначені вказаними вище нормами.

Таким чином, позивач не має законного права власності чи права користування земельною ділянкою, яка знаходиться під її частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, а тому її право щодо землі не може бути порушено внаслідок прийняття рішення Чабанівською селищною радою, оскільки ОСОБА_3 не має передбаченого законом обсягу прав щодо володіння та користування вказаною вище земельною ділянкою.

При таких обставинах, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на те, що його розмір земельної ділянки, до приватизації землі ОСОБА_1, становив 0,015 га, а після приватизації цієї землі третьою особою, розмір земельної ділянки позивача зменшився до 0,014 га., за рахунок того, що ОСОБА_1 приватизував частину земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3

Однак, знову ж таки, звертаю увагу суд на те, що позивач не набував у встановленому законом порядку жодних прав власності чи користування земельною ділянкою, яка знаходиться під її частиною житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, тим більше в розмірі 0,015 га, про що позивачем не було надано жодних допустимих доказів про які було зазначено вище в цьому запереченні, зокрема виділення землі в розмірі 0,015 га.  

Таким чином, не відповідач не інші особи не порушили права позивача на володіння, користування чи розпорядження його земельною ділянкою, оскільки останній не мав та не має таких прав.

Крім того, навіть враховуючи лише умови письмової угоди укладеної між позивачем та третьою особою стосовно погодження меж земельної ділянки, яка знаходиться під будинком № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, для цілей її приватизації ОСОБА_1, сторони погодили, що межа двох суміжних земельних ділянок (позивача та третьої особи) проходить вздовж стіни добудови до частини житлового будинку, зведеної позивачем.

Тому, позивач сам своїм рішенням, яке викладено у формі угоди між ним та третьою особою погодив свою межу земельної ділянки, яка знаходиться вздовж його ж стіни добудови до житла. Отже, в такому випадку не зрозумілі дії самого позивача, а не рішення відповідача та дії третьої особи, оскільки ОСОБА_3 погодивши свою межу земельної ділянки, пред’являє вимоги до Чабанівської селищної ради Київської області про визнання незаконним та скасування її рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1, яка прийняла це рішення враховуючи вказану вище письмову угоду про встановлення зовнішніх меж земельної ділянки третьої особи, обґрунтовуючи тим, що відповідна рада передала земельну ділянку ОСОБА_1, яка знаходиться в притул до його добудови до житла, при цьому суб’єкт владних повноважень повинен був врахувати під час прийняття рішення, що за позивачем необхідно залишити один метр з метою обслуговування ним житла.

Але знову ж таки, звертаю увагу суд на те, що позивач надав згоду, яка виражена у вигляді укладеної угоди між ним та третьою особою, в якій погодився, що межа двох суміжних земельних ділянок буде знаходитись вздовж стіни добудови до частини житлового будинку, який належить позивачу. Тому, виходячи саме з умов цієї угоди, Чабанівська селищна рада Київської області прийняла рішення про передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, межа якої знаходиться в притул до зведеної позивачем добудови до житла.                 

Метою укладання вказаної вище угоди щодо погодження зовнішніх меж земельної ділянки слугувала та обставина, що будинок належить трьом співвласникам, між якими визначити межі землекористування в такій спосіб, щоб кожен мав право у повній мірі володіти та користуватись своєю частиною житлового будинку фактично є неможливим. Якщо уявити собі іншу ситуацію при якій третя особа відступила б один метр земельної ділянки по її довжині від зовнішньої стіни добудови до частини житлового будинку, яка належить позивачу, ОСОБА_1 також був би позбавлений права користуватись своєю частиною житлового будинку, оскільки не мав би доступу до своєї стіни.                        

Також позивач в своєму позові не вірно надає тлумачення державним будівельним нормам, якими обґрунтовує підставу задоволення своїх вимог щодо надання одного метра землі від зовнішньої стіни добудови до житлового будинку для його обслуговування, оскільки вказаний нормативний акт встановлює порядок здійснення забудови міських поселень, а тому передбачають, що в разі здійснення забудови земельної ділянки, саме особа, яка здійснює відповідне будівництво зобов’язана відступити від межі суміжної земельної ділянки не менш ніж на 1 метр. Однак, відповідного будівництва з боку третьої особи не відбувалось, а натомість як позивач так і третя особа самі погодили межі двох суміжних земельних ділянок.

Крім того, позивач в поданому ним позові вказує на цілий перелік статей Земельного кодексу України, надаючи їм відповідну назву, однак не зрозуміло, що саме позивач мав на меті ними обґрунтувати, не надавши їм жодного практичного застосування, зокрема щодо порушення прав позивача пов’язаних із володінням чи користуванням землею, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення Чабанівсьою селищною радою. З таким успіхом, позивач міг надати перелік всім статтям Земельного кодексу України, однак вони не матимуть жодного відношення до предмету спору.

Таким чином, у поданому до суду позові відсутні будь-які докази та належні обґрунтування, які б полягали в тому, що відповідач порушив права чи інтереси позивача пов’язані з володінням чи користуванням земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_3 не має законних прав на землю, про яку веде мову в позові, а тому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, і не міг порушити їх.

Посилання ОСОБА_3 в своєму позові, в рахунок обґрунтування своїх вимог, на «Технічні вказівки Державного комітету України по земельних ресурсах щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних та юридичних осіб на збудованій території населених пунктів» взагалі є безпідставним, оскільки технічні вказівки носять виключно рекомендаційний характер, і не є нормативним-правовим актом обов’язкової дії, який підлягає застосуванню суб’єктами юридичних правовідносин. Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 8 ЦПК України, суди застосовують інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлені Конституцією та законами України. Однак, оскільки технічні вказівки не є нормативно-правовим актом, а лише носять рекомендаційний характер для органів державної влади по земельних ресурсах, вказаний документ не підлягає застосуванню судом.

Також, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається на ст.ст. 141, 143, 145 Земельного кодексу України, в рахунок обґрунтування вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Чабанівської селищної ради Київської області від 25 лютого 2005 року, оскільки передбачають позбавлення права власності чи користування земельною ділянкою особи, яка набула відповідних прав, а не підстави для скасування рішення органів місцевого самоврядування. Крім того, вказані вище положення статей Земельного кодексу України не дають і підстав для позбавлення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, що полягає в наступному.

У відповідності до п. «г» ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки способом, які суперечать екологічним вимогам.

Однак, вказана вище норма Земельного кодексу України регулює саме питання припинення права користування земельною ділянкою, а не права власності на землю. Оскільки у третьої особи земельна ділянка, яка знаходиться під будинком № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області перебуває на праві власності, про що свідчить Держаний Акт про право власності на земельну ділянку від 20 лютого 2005 року, положення ст. 141 Земельного кодексу України не застосовуються.

Крім того, згідно п. «а» ст. 143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Однак, поняття цільове призначення землі абсолютно інше ніж те, про яке позивач зазначив у своєму позові, а саме у відповідності до ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення та ін.

Таким чином, земельна ділянка, яка передана у власність третій особі належить до категорії земель за їх цільовим призначенням як землі житлової та громадської забудови. Тобто, селищна рада, передавши безоплатно у власність третій особі земельну ділянку визначила її цільове призначення, а саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, як передбачено в ст. 40 Земельного кодексу України.

Тому, на земельній ділянці переданій у власність третій особі, знаходиться збудований житловий будинок, внаслідок чого ОСОБА_1 здійснює його обслуговування.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням мало б місце тоді, коли б третя особа, на переданій йому земельній ділянці у власність, цільове призначення якої було б визначено як будівництво та обслуговування житлового будинку, займався б, наприклад, сільськогосподарським виробництвом або ж вирощуванням пшениці. Лише в подібних випадках мало б місце використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Тим більше, позивач надав суду, якійсь абсолютно жахливий опис того, що відбувається на подвір’ї третьої особи, без будь-яких належних та допустимих доказів вказаним обставинам, при цьому безпідставно доводячи той факт, що третя особа  використовує землю не за цільовим призначенням, зокрема смітник, душ, вбиральня.     

Також, положенням ст. 145 Земельного кодексу України передбачено, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Позивач в поданому ним позові вказує на те, що йому належить на праві власності якась санітарно-технічна смуга для обслуговування житла, а тому вона не може бути перебувати у власності третьої особи внаслідок чого останню необхідно позбавити права власності на підставі ст. 145 Земельного кодексу України.

Однак, ст. 145 Земельного кодексу України, встановлює абсолютно інші, порівняно з тими, які зазначені позивачем, підстави для примусового припинення права власності на землю.

Зокрема, ст. 140 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік примусового припинення права власності на земельну ділянку. Тому земельне законодавство допускає лише один випадок припинення права власності на земельну ділянку, а саме п. «е» вказаної вище ст. 140 Земельного кодексу України, а саме невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Більш того, не зважаючи навіть на вищевикладене стосовно підстав припинення права власності на земельну ділянку, позивач не є суб’єктом, якому надано права звертатись до суду з вимогою про позбавлення права власності чи права користування земельною ділянкою іншої особи. Тобто, ОСОБА_3 лише надано право звернутись з відповідним позовом про скасування рішення органів місцевого самоврядування, однак вимога про позбавлення права власності третьої особи, шляхом скасування Державного Акту про право власності на земельну ділянку, не може бути задоволена з цих підстав. Крім того, ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України та інші нормативно-правові акти не містять такого способу захисту прав як припинення права власності чи права користування земельною ділянкою іншу особу. Оскільки закон не містить такого способу захисту прав, суд не має можливості задовольнити вимоги позивача щодо позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

За таких умов, зазначені вище обставини, на які посилається ОСОБА_3 в поданому до суду позові щодо порушення її права, внаслідок прийняття рішення Чабанівською селищною радою Київської області про передання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 не доведені допустимими засобами доказування та не носять законний характер, а тому в цій частині позов є абсолютно необґрунтованим, а стосовно позбавлення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, позивач взагалі не мав права на звернення до суду з відповідними вимогами. 

3.  Крім того, додатково звертаю увагу суд на те, що обґрунтування вимог позивачем щодо порушення його прав на зведену ним добудову до житлового будинку, внаслідок прийняття рішення Чабанівською селищною радою Київської області, оскільки земельна ділянка повинна була передаватись у власність третій особі межа якої повинна бути проходити на відстані одного метра від вказаної вище добудови в зв’язку з тим, щоб позивач мав можливість обслуговувати зовнішню стіну своєї добудови до житла, - є незаконними та безпідставними.      

В січні 2005 році позивач здійснила перебудову свого житлового будинку (квартири), шляхом будівництва до нього нової добудови. Внаслідок цього, позивач знесла стіни попередньої добудови та звела нові, а також збудувала новий дах над добудовою та житловим будинком, внаслідок чого збільшилась її площа.

Таким чином, відповідач в зв’язку з прийняттям свого рішення про передання земельної ділянки третій особі, не порушив право власності позивача на житло, оскільки добудова до житлового будинку, яка зведена позивачем - є самочинним будівництвом, що полягає в наступному.    

Під час перепланування та перебудови квартири, позивач повинен був врахувати вимоги ч.2 ст. 383 ЦК України, якою передбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. 

Також, згідно ч.1 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, однак за певних обмежень, які передбачені ч.3 вказаної статті, зокрема право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил. 

До того часу як розпочинати здійснювати перепланування та перебудову квартири № X в жилому будинку № XX, який знаходиться в Київській обл., Києво-Святошинського району, в с. Новосілки, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, позивач у відповідності до ст.ст. 375, 383 ЦК України зобов’язаний був дотриматись архітектурних і будівельних норм та правил, а також не порушувати права власності третьої особи на його квартиру в житловому будинку.

Чинним законодавством України передбачений певний порядок та умови здійснення забудови, перебудови, надбудови та перепланування, без дотримання яких у відповідності до ст. 376 ЦК України таке будівництво визнається самочинним. 

Згідно ст. 152 ЖК України, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Також ч.1 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року передбачено отримання фізичною особою, яка має намір здійснити будівництво об’єктів містобудування (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об’єктів містобудування, розширення) на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування.

При цьому ч.5 ст. 24 вказаного вище законодавчого акту передбачено, що дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Необхідність розроблення проектної документації на будівництво та видача дозволу на виконання будівельних робіт, передбачено ст. ст. 28, 29 Закону України «Про планування і забудову територій». 

Здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт у відповідності до ч.10 ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій» вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

При таких обставинах позивач, здійснивши перебудову квартири в жилому будинку № XX, зобов’язана була дотриматись будівельних та архітектурних норм, отримавши дозвіл на будівництво, дозвіл на виконання будівельних робіт, вихідні дані на проектування та розробивши проектну документацію на будівництво, при цьому не порушуючи права третьої особи як власника іншої квартири в житловому будинку.  

Однак, ОСОБА_3 без належної на те документації та не дотримуючись будівельних і архітектурних норм та правил, самочинно здійснила перебудову квартири в жилому будинку № XX. 

Крім того, позивачу не була відведена земельна ділянка у власність чи в користування для цілей будівництва та обслуговування житлового будинку, а тому знову ж таки у відповідності до ст. 376 ЦК України, таке будівництво є самочинним.   

Третя особа неодноразово попереджував позивача про її неправомірні дії, що порушують права ОСОБА_1 та вимагав усунути вказані вище порушення, привівши здійснену перебудову у відповідність до вимог архітектурних та будівельних норм.

За таких обставин, оскільки добудова до житлового будинку, яка зведена позивачем у відповідності до ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом, позивач не набуває право власності на неї. А оскільки, позивач не набув права власності на добудову до житлового будинку, останній не є її власником, тому його права як власника житла щодо володіння, користування та розпорядження ним не можуть бути порушені жодною особою.   

Крім того, ОСОБА_1 у вересні місяці 2005 року звертався до Києво-Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення порушень прав на землю, усунення перешкод у здійсненні права користування житлом (квартирою) та відшкодування моральної шкоди. Обставини цієї справи ґрунтувались на тому, що ОСОБА_3 самочинно звела добудову до своєї частини житлового будинку без дотримання будівельних та архітектурних норм, не отримавши дозвіл на будівництво, дозволу на виконання будівельних робіт, без вихідних даних на проектування та без розробленої проектної документації на будівництво, внаслідок чого порушила права ОСОБА_1 як власника іншої частини житлового будинку та земельної ділянки.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 було заявлено клопотання про витребування від ОСОБА_3 доказів, які б підтвердили законність зведення добудови до житлового будинку. Однак, ОСОБА_3 не надала суду вказаних вище документів на будівництво, мотивуючи їх відсутністю.

В зв’язку з цим, ОСОБА_3, під час розгляду справи в суді, погодилась укласти мирову угоду з ОСОБА_1, умови якої фактично містили зобов’язання ОСОБА_3 виконати позовні вимоги ОСОБА_1 Вказана вище мирова угода була визнана судом, про що ним була винесена відповідна ухвала від 28 грудня 2005 року.

Таким чином, ОСОБА_3 під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 своїми діями та рішеннями визнала ту обставину, що дійсно добудова до житлового будинку зведена без необхідних документів, які закон вимагає під час будівництва і внаслідок відсутності яких таке будівництво визнається самочинним.

4. Крім того, позивач в адміністративному судочинстві фактично пред’явив вимогу до ОСОБА_1 про скасування державного акту про прав власності на земельну ділянку від 20 червня 2006 року.

Однак, вказана вище вимога не може бути заявлена під час розгляду справи в прядку адміністративного судочинства, оскільки не підсудна даному суду.

Компетенція адміністративних судів не поширюється на спір пов'язаний із визнанням недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку, про що зазначено в ст. 17 КАС України, яка передбачає виключну компетенцію адміністративних судів до якої не віднесені відповідні спори.

Також, положення ст. 105 КАС України визначає перелік вимог, які може містити адміністративний позов, до яких не віднесено вимога про визнання Державних актів про право власності на землю недійсними, оскільки він не є рішенням відповідного органу, а лише засвідчує відповідний юридичний факт, а саме належність конкретній особі права власності на землю.

Більш того вимога позивача про визнання недійсним Державного Акту про право власності на земельну ділянку не віднесена до сфери публічно-правових спорів, оскільки в такому випадку виникає спір про право між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Тим більше, неможливість розгляду вказаної вище вимоги полягає навіть в тому, що вона пред’явлена до ОСОБА_1 який не залучений до участі в справі як відповідач, а натомість виступає в якості є третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, що є абсолютно незаконно.

Однак, ОСОБА_1 не може бути відповідачем по адміністративній справі, оскільки юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, відповідачем по яких є суб’єкт владних повноважень, і лише у випадках передбачених законом таким відповідачем може бути фізична або ж юридична особа. Однак, встановлені законом випадки, коли відповідачем може бути фізична особа, не відносяться до спору про визнання недійсним Державного Акту про право власності на земельну ділянку.

При таких обставинах, у відповідності до ч.3 ст. 21 КАС України, не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства.

Отже, вимога ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного Акту про право власності на земельну ділянку може бути пред’явлена до ОСОБА_1 в порядку цивільної юрисдикції, а тому не підлягає розгулу взагалі в порядку адміністративної юрисдикції.

5. Всі інші обґрунтування, які викладені ОСОБА_3, в рахунок своїх вимог не стосуються предмету розгляду даного спору щодо визнання незаконним та скасування рішення Чабанівської селищної ради Київської області від 25 лютого 2005 року та Державного Акту про право власності на земельну ділянку. Зокрема посилання позивача в своєму позові на акти обстеження житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, що належить ОСОБА_3, які складені депутатами Чабанівської селищної ради, щодо встановлення на земельній ділянці вбиральні та створення смітнику,  щодо відключення газопроводу третьою особою від її житлового будинку, зафарбування вікон та встановлення на них грати та ін.      

6.   Таким чином підсумовуючи вищевикладене, позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача виключно тим, що намагається донести до суду створений ним же негативний портрет ОСОБА_1 У такий спосіб, позивач намагається переконати суд у законності своїх вимог до відповідача не належними та допустимими доказами, а створення в очах суду ОСОБА_1, як зазначає позивач, «яка становить загрозу для оточення, оскільки абстрагувався від суспільства». Внаслідок викладення у такій спосіб позовних вимог, ОСОБА_3 лише нанесла додаткові образи ОСОБА_1 та порушила його честь та гідність.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 128 ЦПК України -  

П Р О Ш У:

1. Відмовити в повному обсязі ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до Чабанівської селищної ради Київської області, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1, Земельний відділ Києво-Святошинського району, Київської області щодо визнання незаконним та скасування рішення Чабанівської селищної ради про приватизацію земельної ділянки від 25 лютого 2005 року та визнання недійсним Державного Акту про право власності на земельну ділянку від 20 червня 2005 року.    

ДОДАТКИ:

1.      Копія договору дарування від 21 квітня 1998 року;

2.      Копія поверхневого плану будинку № XX, який знаходиться в Київській обл., Києво-Святошинського району, в с. Новосілки;  

3.      Копія листа Києво-Святошинського районної санітарно-епідеміологічна станція від 11 листопада 2005 року;   

4.      Копія листа заст. начальника Києво-Святошинського ГУ МНС України в Київській області;

5.      Копія листа Постанова начальника держбудконтролю про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності;

6.      Протокол № XXX інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про самовільне будівництво будинків або споруд;

7.      Постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про накладання штрафу від 2 листопада 2005 року № XXX; 

8.      Копія лист відділу містобудування і архітектури від 2 листопада 2005 року;       

9.      Копія довіреності на представництво та захист інтересів у суді. 

13 листопада 2006 року. 

 

Представник позивача,

який діє на підставі довіреності       ______________                Ковальчук С.М.    

                                                                                       (підпис)

 

 

Average: 4 (2 голоси)

Коментарі

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації