Адміністративний позов про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов"язання з податку на додану вартість та зменшення від"ємного значення суми податку на додану вартість

До Київського окружного адміністративного суду

01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26

 

Позивач:      

Фізична особа – підприємець

Шастун Анатолій Васильович, 

місце знаходження: 08351, Київська обл.,

Бориспільський р-н., с. Рогозів,  

вул. Набережна, 39

засоби зв’язку відсутні

Представник позивача:     

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

місце знаходження: 08300, Київська обл.,

м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79

засоби зв’язку: +38 (067) 230-36-06

електронна пошта: advokat@zakon-i-pravo.net

Веб-сайт: www.zakon-i-pravo.net 

                                                              

Відповідач (суб’єкт владних повноважень):      

Бориспільська об’єднана державна податкова

інспекція Київської області  

місце знаходження: 08300, м. Бориспіль,    

вул. Котляревського, 2  

засоби зв’язку невідомі.

      

Ціна позову: 441027 грн. 25 коп.    

                                                                                                                     

П О З О В Н А   З А Я В А

Про скасування податкових повідомлень-рішень Бориспільської ОДПІ

від 24 травня 2013 року за № 0006071720 та за № 0005941720

Фізична особа-підприємець Шастун Анатолій Васильович зареєстрований в Бориспільській РДА Київської області 21 квітня 2004 року

Як платника податку, фізичну особу – підприємця Шастуна А.В., було взято на податковий облік Бориспільською ОДПІ 28 квітня 2004 року і ввесь цей час він перебував на загальній системі оподаткування.

На підставі поданої позивачем заяви, 10 травня 2011 року Бориспільською ОДПІ було видано Свідоцтво про реєстрацію ФОП Шастуна А.В. як платника податку на додану вартість за № 100336024, і по теперішній час він являється таким платником.   

14 травня 2013 року начальником відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС Лісоволом Олександром Миколайовичем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності нарахування ФОП Шастуном А.В. від’ємного значення з податку на додану вартість різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту, у розмірі 108365 грн., за травень 2012 року, відображене у податковій декларації з ПДВ, поданої за відповідний звітний (податковий) період, та у розмірі 125 079 грн., за серпень 2012 року, відображене у податковій декларації з ПДВ, поданої за відповідний звітний (податковий) період. 

За наслідками проведення перевірки, 14 травня 2013 року був складений Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки за № 266/17-2/2984814712, якою нібито були виявлені порушення ФОП Шастуном А.В. вимог п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, який відніс до складу податкового кредиту придбані товари, які не пов’язані з його господарською діяльністю, що призвело до завищення суми від’ємного значення податку на додану вартість і складає різницю між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту у травні 2012 року в розмірі 108365 грн. і в серпні 2012 року в розмірі 125079 грн., а також до заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту у травні 2012 року в розмірі 20275 грн., і в серпні 2012 року в розмірі 19082 грн.

Отже, допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, на думку Бориспільської ОДПІ, призвели до безпідставного зарахування залишку від’ємного значення податку на додану вартість до складу податкового кредиту наступних податкових періодів, та занижено суму податкових зобов’язань з цього податку, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в розмірі 134 581 грн., в тому числі за травень 2012, в розмірі 20275; червень 2012 року, в розмірі 11263 грн.; серпень 2012 року в розмірі 19082 грн.; вересень 2012 року, в розмірі 6101 грн.; жовтень 2012 в розмірі 14942 грн.; листопад 2012, в розмірі 11892 грн.; грудень 2012, в розмірі 23 908 грн.; січень 2013 року, в розмірі 12688 грн.; лютий 2013 року, в розмірі 7022 грн.; березень 2013 року в розмірі 7408 грн. Тому, перевіркою встановлено необхідність донарахування ФОП Шастун А.В. податку на додану вартість, в розмірі 134 581 грн.   

Законодавче обґрунтування порушення позивачем вимог податкового законодавства, як зазначив податковий ревізор в Акті перевірки, полягає в тому, що Цивільний кодекс України не встановлює такого суб’єкта права приватної власності як фізичну-особу підприємця, а майно, яке перебуває у приватній власності фізичної особи, не може вважатись основними фондами суб’єкта господарювання – фізичної особи так як право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі – підприємцю. Тому, контролюючий орган вважає, що ФОП Шастун А.В. неправомірно відніс суму податку на додану вартість, сплаченого ним у ціні придбаних транспортних засобів – автобусів БАЗ А079.24 та БАЗ А079.25, до податкового кредиту, оскільки таке майно не належить йому як підприємцю на праві власності чи користування, не є його основними фондами і не використовуються ним у господарський діяльності. На цих же обставинах Бориспільська ОДПІ робить висновки про безпідставне віднесення ФОП Шастуном А.В. до податкового кредиту придбані ним запасні частинт та паливно-мастильні матеріали до транспортних засобів.      

______________________________________________________________

24 травня 2013 року Бориспільська ОДПІ Київської області, на підставі п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України, прийняла податкове повідомлення-рішення за № 0006071720 про збільшення суми грошового зобов’язання фізичній особі-підприємцю Шастуну Анатолію Васильовичу, на  168 226 грн. 25 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 134 581 грн. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 33 645 грн. 25 коп., у зв’язку із порушенням ФОП Шастуном А.В. вимог п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, п. 201 ст. 200 ПК України,  та п.123.1 ст. 123 ПК України.   

24 травня 2013 року Бориспільська ОДПІ Київської області, на підставі п. п. 54.3 ст. 54 ПК України та п. 58.1 ст. 58 ПК України, прийняла податкове повідомлення-рішення за № 0005941720 про зменшення фізичній особі-підприємцю Шастуну Анатолію Васильовичу від’ємного значення суми податку на додану вартість, на 272 801 грн., у зв’язку із порушенням ФОП Шастуном А.В. вимог п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України та п. 201 ст. 200 ПК України.  

______________________________________________________________

Позивач вважає, що ним не були порушені вимоги п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України та п. 201 ст. 200 ПК України, оскільки системний аналіз актів законодавства України та судова практика їх застосування, свідчать про те, що транспортні засоби, які зареєстровані за фізичною особою вважаються і власністю фізичної особи – підприємця, а тому є його основними фондами і можуть використовуватись у його господарській діяльності та в господарських операціях, а запасні частини та паливно-мастильні матеріали використовуватись для експлуатації транспортних засобів, які належать фізичній особі – підприємцю, що дає правові підстави для віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого такою особою у ціні товарів, до податкового кредиту.         

Нормативно-правове обґрунтування, з посиланням на засоби доказування, та судова практика щодо не відповідності вимогам закону податкових повідомлень-рішень суб’єкта владних повноважень

16 серпня 2011 року між Закритим акціонерним товариством «Бориспільський автозавод» та Фізичною особою – підприємцем Шастуном Анатолієм Васильовичем був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу за № 233-Б-5-БК/11.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору купівлі-продажу, ЗАТ «Бориспільський автозавод» передав у власність ФОП Шастуна А.В. транспортні засоби марки Еталон, модель БАЗ-А079.25, тип Турист, в кількості 2 (дві) одиниці, що підтверджується Актом приймання-передачі, а ФОП Шастуном А.В. на підставі п. п. 2.1.-2.5 Договору, прлведено їх повну оплату.

5 квітня 2012 року Фізичною особою – підприємцем Шастуном Анатолієм Васильовичем був знову укладений із Закритим акціонерним товариством «Бориспільський автозавод» Договір купівлі-продажу транспортних засобів за № 47-Б-1-Д/12, на підставі якого ним були придані автобуси марки Еталон, модель БАЗ-А079.24, тип «Турист», в кількості 2 (дві) одиниці, які в подальшому були передані позивачу на підставі Акту приймання-передачі, а ним у свою чергу був проведений повний розрахунок за придбане майно.

Контролюючий орган, за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки, не заперечує як з приводу правомірності та законності укладання договорів купівлі-продажу транспортних засобів, так і з приводу здійснення оплати її вартості.  

Як передбачено ч. 1 ст. 318 ЦК України у сукупності із положенням ст. 2 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Зміст положення Цивільного кодексу України прямо не передбачає фізичну особу – підприємця як суб’єкта права власності на майно та можливості ним здійснення правомочності щодо володіння, користування та розпорядження.  

Тому, в п. 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року за № 1388 передбачено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Отже, не зважаючи на те, що транспортні засоби придбаваються фізичними особами – підприємцями, право власності реєструється виключно за фізичними особами, відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Проте, відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.   

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч.2 ст. 50 ЦК України та ч.1 ст. 128 ГК України).

Оскільки фізична особа, Шастун Анатолій Васильович, зареєструвалася в порядку передбаченому законом як підприємець та набув статусу суб’єкта підприємницької діяльності з моменту такої реєстрації, він має право використовувати все без виключення своє майно в цілях господарської діяльності.

У відповідності до ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

До суб’єктів господарювання, згідно із положенням п.2 ч.2 ст. 55 ГК України, належить громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. 

Зі змісту гарантій прав підприємців, встановлених ст. 47 ГК України, випливає, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Відповідно до ч.4 ст. 55 та ч.1 ст. 133 ГК України, суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності

Оскільки фізична особа – підприємець належить до суб’єктів господарювання (підприємців), вона має рівні права поряд з іншими суб’єктами господарювання незалежно від організаційно-правової форми залучення і використання матеріально-технічних ресурсів на основі права власності.

Актами цивільного, господарського чи податкового законодавства України не обмежено фізичну особу – підприємця у праві мати у власності майно, здійснювати суб’єктивні права та нести обов’язки щодо такого майна, і реалізовувати господарську компетенцію щодо володіння та користуванням ним.

Більш того, зі змісту положення ст. 52 ЦК України та ч.2 ст. 128 ГК України випливає, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, законодавчі акти України не відокремлюють майно, яке використовується фізичною особою – підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна, що надає право фізичній особі – підприємцю використовувати його без будь-яких обмежень в цілях підприємницької діяльності, якщо такі обмеження прямо не встановлені чи не випливають із змісту закону.

Проте що транспортні засоби планувались використовуватись та вже використовуються позивачем у господарській діяльності свідчать наступні обставини, а також належні та допустимі докази, які були залишені поза увагою контролюючим органом під час проведення перевірки, а саме:

Договори купівлі-продажу транспортних засобів були укладені саме за участі фізичної особи – підприємця Шастуна А.В., а не фізичної особи.

Транспортні засоби, придбані на підставі договорів купівлі-продажу, були передані ЗАТ «Бориспільський автозавод» саме фізичній особі – підприємцю, а не фізичній особі, на підставі Актів приймання-передачі.

Розрахунки з оплати вартості транспортних засобів із ЗАТ «Бориспільський автозавод» були здійснені саме фізичною особою – підприємцем Шастуном А.В., а не фізичною особою, про що свідчить платіжні доручення про безготівкове перерахування з рахунку фізичної особи – підприємця Шастуна А.В. грошових коштів в рахунок оплати ціни транспортних засобів.

ЗАТ «Бориспільський автозавод» видав податкові накладні на постачання транспортних засобів, де покупцем товару зазначено фізичну особу – підприємця Шастуна А.В., а не фізичну особу.

29 травня 2012 року Фізичній особі – підприємцю Шастуну А.В. була видана ліцензія на перевезення пасажирів серія АД за № 038869, на підставі якої позивач як підприємець здійснює господарську діяльність з перевезення пасажирів, використовуючи придбані транспортні засоби.

Оскільки Фізична особа – підприємець Шастун А.В. здійснює господарську діяльність з надання послуг щодо перевезення пасажирів, ним було укладено ряд договорів, на підставі яких позивач за плату здійснює перевезення пасажирів у межах визначених маршрутів, зокрема: Договір про надання послуг з пасажирських перевезень від 1 березня 2012 року за № 09/12, укладеного з ТОВ «Ріола-Модуль ЛТД», та Договір перевезення від 1 серпня 2012 року за № 0112, укладеного з ТОВ «ХФК» Біокон».

Таким чином, наведені вище обставини та письмові докази у їх сукупності свідчать про те, що ФОП Шастун А.В. придбав на підставі договорів купівлі-продажу транспортні засоби та використовує їх у своїй господарській діяльності, яка полягає в наданні послуг з перевезення пасажирів.

У відповідності до п. п. 14.1.138 п. 14.1. ст. 14 ПК України, основні засоби - матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основними фондами не виробничого призначення, як передбачено ч.3 ст. 139 ГК України, є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оскільки, транспортні засоби, що були придбані ФОП – Шастуном А.В. та зареєстровані як за фізичною особою, вважається і власністю фізичної особи – підприємця, виходячи зі змісту положення п. п. 14.1.138 п. 14.1. ст. 14 ПК України та ч.3 ст. 139 ГК України, автобуси відносяться до основних фондів (засобів) фізичної особи – підприємця Шастуна А.В.

Тому, не є обґрунтованими висновки органу державної податкової служби про те, що транспортні засоби, які перебувають у приватній власності фізичної особи, не можуть вважатися основними фондами суб’єкта господарювання – фізичної особи, мотивуючи це лише тим, що право приватної власності належить фізичній особі, а не фізичній особі – підприємцю. 

Як було обґрунтовано вище, будь-яке майно, яке належить фізичній особі та зареєстроване на його ім’я, виходячи із системного аналізу положень ст. ст. 52, 320 ЦК України та ст. ст. 47, 55, 128, 133 ГК України, є і майном фізичної особи – підприємця, і не залежить від того чи таке право виникає у зв’язку із реєстрацією права власності на підставі правовстановлюючого документу чи є похідним в силу закону, і чи почав такий підприємець використовувати його у своїй господарській діяльності чи ні.

Як передбачено п. 180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку або ж будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Особливу увагу звертаю суд на положення п. п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 139 ПК України, яким передбачено, що особа для цілей розділу V цього Кодексу (Податок на додану вартість) є фізична особа - підприємець, яка є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, Податковий кодекс України не розмежовує платників податку на додану вартість за їх правами та обов’язками в частині нарахування, утримання та сплати податку на додану вартість, а тому як юридична так і фізична особа – підприємець мають рівні права, передбачені розділом V цього Кодексу (Податок на додану вартість).

У відповідності до п. п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України, об’єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.  

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, як передбачено п. 188.1 ст. 188 ПК України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість).

Таким чином, базою оподаткування операцій з постачання товарів податком на додану вартість є договірна (ринкова) ціна товару, за виключенням податку на додану вартість.

В подальшому, постачальник, на підставі п. п. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 ПК України, визначає податок у розмірі 17 відсотків (п.10 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України - ставка 20 %) від бази оподаткування та додає його до ціни товарів.

Отже, якщо особа здійснює господарську діяльність з постачання товарів і при цьому є платником податку на додану вартість, сформована ним остаточна договірна (ринкова) ціна товару завжди буде включати 20 відсотків податку на додану вартість (за виключенням випадків, якщо такий суб’єкт господарювання здійснює операції, які не є об’єктами оподаткування, звільнених від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка податку).

Відповідно до п. п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів.

Як передбачено положенням п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів та складається з сум податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право позивача на віднесення суми сплаченого ним податку на додану вартість, включеного до ціни транспортних засобів, до податкового кредиту, виникло у нього зв’язку із придбанням транспортних засобів, які використовуються в оподаткованих операціях у межах його господарської діяльності ФОП Шастуна А.В.

На підставі п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

Таким чином, позивачем правомірно прийнято рішення щодо віднесення грошової суми коштів у розмірі 121 133 грн. 33 коп., сплаченої як податок на додану вартість в ціні транспортних засобів БАЗ-А079.24, в кількості 2-х одиниць, на підставі договору купівлі-продажу від 3 квітня 2012 року за № 47Б1Д/12, - до податкового кредиту, що також підтверджується податковою накладною від 8 травня 2012 року за № 15, виданої ПрАТ «Бориспільський автозавод»,      

Також, позивачем правомірно прийнято рішення щодо віднесення грошової суми коштів у розмірі 132 882 грн. 67 коп., сплаченої як податок на додану вартість в ціні транспортних засобів БАЗ-А079.25, в кількості 2-х одиниць, на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2011 року за № 233Б5БК11, - до податкового кредиту, що також підтверджується податковими накладними від 30 серпня 2011 року за № 355, 27 вересня 2011 року за № 291, 30 вересня 2011 року за № 292, 10 жовтня 2011 року за № 27, виданих ПрАТ «Бориспільський автозавод».

______________________________________________________________

В рахунок підтвердження правової позиції позивача, доречним буде приведення судової практики розгляду адміністративних справ за позовом платника податку до контролюючого органу з приводу скасування податкового рішення-повідомлення, зокрема:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2008 року, залишену без змін Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду від 26 квітня 2012 року по адміністративній справі № К-57423/09-С за позовом фізичної особи - підприємця до Державної податкової адміністрації у м. Хмельницькому, скасовано податкове повідомлення - рішення, з абсолютно аналогічних підстав зазначених ФОП Шастун А.В. в цьому позові. В рахунок обґрунтування скасування податкового повідомлення-рішення та залишенні в силі рішень судів попередніх інстанції, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі зазначив, що: «…відповідно до кредитного договору від 26.09.2007 № 11223571000, договору купівлі-продажу від 12.09.2007 та накладної від 27.09.2007 №3744 позивач, придбав у власність автомобіль FAW СА 1061, загальною вартістю 86900,00 грн., в т.ч. ПДВ 14483,33 грн. Кошти за даний автомобіль, у тому числі і ПДВ, позивачем сплачувались як приватним підприємцем, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів та податковими накладними….», «…відповідно до ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Згідно ч. 2 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїй майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення….», «…отже, чинним законодавством України (Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388) не передбачено проведення реєстрації органами внутрішніх справ транспортного засобу на приватного підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб. Таким чином, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу органи внутрішніх справ зазначають лише ПІБ власника - без позначок про його статус підприємця чи звичайної особи. З урахуванням цього, органами внутрішніх справ даний автомобіль був зареєстрований на позивача як на фізичну особу. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач являється власником вищезазначеного транспортного засобу, використовує його у підприємницькій діяльності, в оподатковуваних операціях, має право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по вказаному транспортному засобу, тому винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення є неправомірним і підлягає скасуванню….».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2009 року, залишену без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2010 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду від 20 травня 2013 року по адміністративній справі № К-30577/10 за позовом фізичної особи - підприємця до Державної податкової адміністрації у Деснянському районі м. Києва, скасовано податкове повідомлення - рішення, знову ж таки з абсолютно аналогічних підстав зазначених ФОП Шастун А.В. в цьому позові. В рахунок обґрунтування скасування податкового повідомлення-рішення та залишенні в силі рішень судів попередніх інстанції, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі зазначив, що: «…аналіз ст. 52 та ст. 128 Господарського кодексу України, ст. 320 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що чинне законодавство не передбачає відокремлення майна, яке використовується фізичною особою - підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна….», «…зважаючи на викладене, реєстрація транспортного засобу на фізичну особу не є тією обставиною, яка може свідчити про його придбання без мети подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку на додану вартість. Податкова інспекція в касаційній скарзі, окрім вказаної вище позиції, не наводить інших доводів та доказів, які б могли свідчити про використання позивачем транспортного засобу не у межах господарської діяльності, тому, враховуючи наведене та виходячи з того, що за правилом ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладено на суб'єкта владних повноважень, а також враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається…».

______________________________________________________________

Крім того, ФОП Шастун А.В. в травні та серпні 2012 року придбав запасні частини, деталі, агрегати та комплектуючі в замін тих, що вийшли з ладу в транспортних засобах БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25, зокрема шини, гайки, фільтри та ін., а також проведено станцією технічного обслуговування діагностику автобусів та їх технічне обслуговування.

Доказами, які в сукупності свідчать про придбання позивачем вказаного вище майна, є рахунки-фактури, видаткові накладні та розрахункові документи про оплату їх вартості на користь постачальників, які додається до цього позову.

Однак, контролюючий орган, обґрунтовуючи порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаних запасних частин до транспортних засобів і підтверджується податковими накладними за травень та серпень 2012 року, в Акті про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 14 травня 2013 року за № 266/17-2/2984814712 дійшов висновку, що відсутність таких документів, як актів передання-прийняття ДТЗ після наданих послуг з технічного обслуговування і ремонту, нараду-замовлення, квитанції про оплату робіт з ремонту автомобілів, рахунків-фактур, свідчить про відсутність послуг спеціалізованих підприємств з ремонту транспортних засобів позивача з використанням придбаних запасних частин, та як наслідок свідчать про відсутність зв’язку між понесеними позивачем витратами з його господарською діяльністю.

При цьому, суб’єкт владних повноважень в Акті перевірки посилається на положення Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 11 листопада 2002 року за № 792.

Однак, такі висновки Бориспільської ОДПІ є необґрунтованими та суперечать вимогам актів законодавства України, що полягає в наступному.    

Під господарською діяльністю, в ст. 3 ГК України, розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 

У відповідності до ч.5 ст. 128 ГК України, громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва.

Тому, з підстав передбачених ч.3 ст. 128 ГК України, громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець;із залученням або без залучення найманої праці;самостійно або спільно з іншими особами.

Правила надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 11 листопада 2002 року за № 792 регулюють правові норми взаємовідносин між Замовником і Виконавцем послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів та їхніх складових, а також вимоги щодо контролю за відповідністю наданих послуг. Правила поширюються на суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, які надають послуги з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів та їхніх складових.

Отже, вказані вище правила не поширюються на суб’єктів господарювання, які мають намір здійснити ремонт чи технічне обслуговування своїх транспортних засобів, і положення якого носять для таких суб’єктів виключно рекомендаційний характер.

В той час, Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 30 березня 1998 року за № 102, передбачає порядок проведення технічного обслуговування і ремонту дорожніх транспортних засобів, і не визначає хто саме повинен проводити такий комплекс заходів - власник транспортного засобу власними силами та засобами чи із залученням суб’єктів господарювання, які спеціалізуються на послугах подібного характеру.  

Таким чином, жоден Закон чи інший нормативно-правовий акт не вимагає від фізичної особи – підприємця здійснення ремонту транспортних засобів виключно за допомогою суб’єктів підприємницької діяльності, видом діяльності яких є технічне обслуговування і ремонт автомобільних транспортних засобів та їхніх складових.

Принцип свободи підприємницької діяльності полягає в тому, що підприємець вчиняє будь-які дії, які не заборонені законом, з чого випливає, що фізична особа – підприємець має повне право здійснювати технічне обслуговування і ремонт автомобільних транспортних засобів особисто чи за допомогою найманих працівників, а звернення за такими послугами до інших суб’єктів господарювання, які їх надають є лише правом, а не обов’язком.

Тому, придбані позивачем запасні частини, деталі, агрегати та інші комплектуючі були встановлені ним на транспортні засоби БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25 в замін тих, що вийшли з ладу, за допомогою власних сил та засобів, без залучення спеціалізованих організацій, що не заборонено законом. В подальшому, такі запасні частини на підставі відповідних Актів були списані позивачем. 

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вказаними вище документами.

Також, згідно із положенням ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, первинними документами, які в сукупності свідчать про понесення витрат на придбання запасних частин, деталей, агрегатів та комплектуючих в замін тих, що вийшли з ладу в транспортних засобах БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25 і свідчать про їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності фізичної особи – підприємця Шастуна А.В. є видаткові накладні, розрахункові документи про оплату їх вартості, акти списання товарів, договори купівлі-продажу транспортних засобів, а також взаємозв’язок між автобусами, які є у власності позивача та запасними частинами, призначеними саме для цих транспортних засобів

Зауважу, що такі запасні частини були призначені виключно для транспортних засобів БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25, і не могли використовуватись для інших автомобілів.

Ні Податковим кодексом України ні іншими актами законодавства України не визначено чіткого переліку первинних документів, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, які б свідчать про використання майна в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності суб’єкта господарювання, якщо він власними силами та засобами здійснив заміну комплектуючих частин в транспортному засобі на нові деталі.

Натомість органами державної податкової служби не доведено та не спростовано тих обставин, що запасні частини, деталі, агрегати та комплектуючі, які були придбані та призначені для транспортних засобів БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25 не були використані позивачем у своїй господарській діяльності, що свідчило б про не можливість віднесення суми податку на додану вартість, сплаченого в ціни таких товарів, до податкового кредиту.       

Таким чином, ФОП Шастуном А.В. правомірно було віднесено суми податку на додану вартість, сплаченого ним у ціні запасних частин, деталей, агрегати та комплектуючі до транспортних засобів БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25, - до податкового кредиту, що підтверджується податковими накладними, доданих позивачем до цього позову.

__________________________________________________________

Крім того, фізичною особою – підприємцем Шастуном А.В. в травні та серпні 2012 року були придбані паливно-мастильні матеріали до транспортних засобах БАЗ-А079.24 та БАЗ-А079.25, а саме дизпальне, бензин, оливо моторне.

Доказами, які в сукупності свідчать про придбання позивачем вказаного вище майна є видаткові накладні та розрахункові документи про оплату їх вартості на користь постачальників товарів, перелік яких додається до цього позову.

В подальшому, позивач використав в оподаткованих операціях в межах своєї господарської діяльності придбані паливно-мастильні матеріали під час експлуатації транспортного засобу БАЗ-А079.25, про що у сукупності свідчать картки обліку витрат дизпалива та дорожні листи за травень та серпень 2012 року, кожен із яких є первинним документом, що фіксує факт здійснення господарської операції.

Отже, не зрозуміло чому контролюючий орган в Акті перевірки посилається на те, що позивачем не надані під час проведення документальної перевірки дорожні листи, які в повному обсязі надавалися посадовій особі, яка проводила таку перевірку.

Окремо, хочу звернути увагу суд на те, що Верховною радою України 5 липня 2011 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень», яким були внесені зміни Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про міліцію», Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про автомобільний транспорт», в частині виключення з їх положень будь-яких посилань на дорожні листи.

Отже, діючі акти законодавства України навіть не вимагають ведення дорожніх листів та не передбачають такого первинного документу для ведення обліку господарської операції, у тому числі який би свідчив про витрати пального для транспортного засобу.

Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року за № 43, який хоча і не був приведений у відповідності до вказаного вище Закону, проте вимагав належного документування витрат пального та інших мастильних матеріалів, що могло бути підтверджено не лише дорожніми листами, але й іншими звітними документами.

Оскільки закон не вимагає обов’язкового ведення такого первинного документу як дорожній лист, облік витрат пального суб’єктом підприємницької діяльності може бути будь-який інший документ, складений підприємцем, та свідчив би про понесення ним таких витрат, зокрема картка обліку витрат паливно-мастильних матеріалів, акти списання товарів та інші документи, кожен із яких окремо чи разом у їх сукупності можуть об’єктивно підтвердити використання паливно-мастильних матеріалів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності фізичної особи – підприємця.

Таким чином, ФОП Шастуном А.В. правомірно було віднесено суми податку на додану вартість, сплаченого ним у ціні таких товарів, якими є дизельне пальне, бензин, моторне масло, придбаних для експлуатації транспортного засобу БАЗ-А079.25, - до податкового кредиту, що підтверджується податковими накладними, доданих до цього позову.

Відповідачем не було враховано навіть положення п. 199.1 ст. 199 ПК України, відповідно до якої у разі якщо придбані товари частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання, яка відповідає частці використання таких товарів в оподатковуваних операціях.

Тому, навіть якщо позивач придбавши запасні частини та паливно-мастильні матеріали частково використав їх в оподаткованих операціях в межах господарської діяльності, відповідач повинен був надати оцінку таким обставинам та застосувати положення п. 199.1 ст. 199 ПК України, обґрунтовано визначивши яка частина придбаних товарів частково використовуються в оподатковуваних операціях, а яка – ні, з метою подальшого визначення суми податку, яку позивач має право віднести до податкового кредиту.

Звичайно, що позивач здійснюючи господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом, не може не використовувати пальне та мастильні матеріали для транспортних засобів – автобусів. Такі обставини залишились поза увагою відповідача під час проведення перевірки та не надано належної оцінки під час прийняття ним податкових повідомлень-рішень.  

__________________________________________________________

Доречи, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 2 п. 198.3 ст. 198 ПК України).  

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, згідно абз.3 п. 198.6 ст. 198 ПК України, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Як передбачено п. 198.6 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту не відносяться лише суми податку не підтверджені податковими накладними.

Тому, ФОП Шастуном А.В. надано всі без виключення податкові накладні, якими підтверджено сплату суми податку на додану вартість у зв’язку із придбанням товарів до податкового кредиту.  

 __________________________________________________________

У відповідності до п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, вона підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету. При від'ємному значенні суми, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів або до Державного бюджету України, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).

Крім того, як передбачено п. 200.6 ст. 200 ПК України, платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Оскільки у фізичної особи – підприємця Шастуна А.В. за базовий звітний (податковий) період, яким є травень та серпень 2012 року, виникло право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за наявності від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, позивачем було обґрунтовано прийнято, відповідно до п. 200.6 ст. 200 ПК України, рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку протягом наступних звітних (податкових) періодів, про що ним було відображено у рядку 20.2 Податкових деклараціях за травень та серпень 2012 років, поданих фізичною особою – підприємцем Шастуном А.В. до Бориспільської ОДПІ.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п. п. 14.1.139, п. 14.1. ст. 14 ПК України)

У відповідності до п. 58.1 ст. 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу, або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Також, п. 58.2 ст. 58 ПК України передбачає, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями. У разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування або від'ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення

Як передбачено п. п. 54.3.2 п. 54.3. ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування або зменшення (збільшення) від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях.

___________________________________________________________

Отже, з підстав викладених вище в цьому позові, Бориспільська ОДПІ неправомірно та незаконно прийняла 24 травня 2013 року податкове повідомлення-рішення за № 0006071720 про збільшення суми грошового зобов’язання фізичній особі-підприємцю Шастуну Анатолію Васильовичу, на  168 226 грн. 25 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 134 581 грн. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 33 645 грн. 25 коп., виходячи з тих обставин, відомостей та даних, що були отримані в результаті проведення документальної позапланової виїзної перевірки, наслідки якої відображено у Акті перевірки від 14 травня 2013 року, оскільки позивачем не були порушені вимоги п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, п. 201 ст. 200 ПК України та п.123.1 ст. 123 ПК України.  

З цих же підстав, що були наведені вище, Бориспільська ОДПІ неправомірно та незаконно прийняла 24 травня 2013 року податкове повідомлення-рішення за № 0005941720 про зменшення фізичній особі-підприємцю Шастуну Анатолію Васильовичу від’ємного значення суми податку на додану вартість, на  272 801 грн., оскільки позивач діяв у межах положення п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України та п. 201 ст. 200 ПК України.

Презумпція правомірності рішення платника податку

У відповідності до п.п.4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України, задекларовано принципи податкового законодавства України, одним із головних яких, полягає в презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Аналогічна норма міститься і в п. 56.21 ст. 56 ПК України, якою передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.  

На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" та листі Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2011 року за № 1935/11/13-11. 

Таким чином, у випадку неоднозначного (множинного) трактування прав та обов’язків позивача, які випливають з положення п. 181.1. ст. 181 ПК України, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як позивача так і відповідача, рішення приймаються на користь позивача, виходячи з принципу презумпції правомірності рішення платника податку (позивача).

Водночас, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, як передбачено ч.2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Нормативно-правове обґрунтування вимог щодо визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення суб’єкта владних повноважень

У відповідності до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Тому, згідно п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку  (п. 56.1 ст. 56 ПК України).                  

Як передбачено спеціальною нормою п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення

Таким чином, в п.1 ч.1 ст. 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

__________________________________________________________

Тому на підставі ст.ст. 2, 3, 17, 79, 104, 105, 106 Кодексу адміністративного судочинства України, п.56.18 ст. 56 Податкового кодексу України та ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, -

П Р О Ш У: 

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0006071720, прийнятого Бориспільською об’єднаною державною податковою інспекцією 24 травня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання фізичній особі-підприємцю Шастуну Анатолію Васильовичу, на  168 226 грн. 25 коп., яке включає податок на додану вартість в сумі 134 581 грн. та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 33 645 грн. 25 коп. - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства.     

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення за № 0005941720, прийнятого Бориспільською об’єднаною державною податковою інспекцією 24 травня 2013 року, яким зменшено фізичній особі-підприємцю Шастуну Анатолію Васильовичу від’ємне значення суми податку на додану вартість, на  272 801 грн. - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства.  

ДОДАТКИ:

1. Копія адміністративного позову – 1 примір.

2. Копія податкового повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ від 24 травня 2013 року за № 0006071720 – 2 примір.

3. Копія податкового повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ від 24 травня 2013 року за № 0005941720 – 2 примір.

4. Копія Акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 14 травня 2013 року № 266/17-2/2984814712 – 2 примір.  

5. Копія Договору купівлі-продажу транспортних засобів від 5 квітня 2012 року за № 47-Б-1-Д/12 – 2 примір.

6.Копія Договору купівлі-продажу транспортних засобів від 16 серпня 2011 року за № 233-Б-5-БК/11 – 2 примір.

7. Копія Договору про надання послуг з пасажирських перевезень від 1 березня 2012 року за № 09/12 – 2 примір.   

8. Копія Договору перевезення від 1 серпня 2012 року за № 0112 – 2 примір.

9. Копія Ліцензії на перевезення пасажирів від 30.05.2007 року за № 335603 – 2 примір.

10. Копія Ліцензії на перевезення пасажирів від 30.05.2012 року за № 038869 – 2 примір.

11. Копія податкової декларації з податку на додану вартість, складеної ФОП Шастун А.В., за травень 2012 року та додатку № 5, яким є розшифровка податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів – 2 примір.

12. Копія реєстру виданих та отриманих податкових накладних за травень 2012 року – 2 примір.

13. Копія виданих ФОП Шастун А.В. податкових накладних за травень 2012 року, згідно реєстру – 2 примір.  

14. Копія отриманих ФОП Шастун А.В. податкових накладних за травень 2012 року, згідно реєстру – 2 примір.

15. Копія податкової декларації з податку на додану вартість, складеної ФОП Шастун А.В., за серпень 2012 року, Додатку № 2 (довідка про залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів) та Додатку № 5 (розшифровка податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) – 2 примір.   

16. Копія реєстру виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2012 року – 2 примір.

17. Копія виданих ФОП Шастун А.В. податкових накладних за серпень 2012 року, згідно реєстру – 2 примір.

18. Копія отриманих ФОП Шастун А.В. податкових накладних за травень 2012 року, згідно реєстру – 2 примір.

19. Копія Актів про надані ФОП Шастун А.В. послуги суб’єктам господарської діяльності за травень 2012 року – 2 примір.

20. Копія Актів про надані ФОП Шастун А.В. послуги суб’єктам господарської діяльності за серпень 2012 року – 2 примір.

21. Копія видаткових накладних на запасні частини, комплектуючі та паливно-мастильні матеріали, придбаних ФОП Шастун А.В., в травні 2012 року – 2 примір. 

22. Копія видаткових накладних на запасні частини, комплектуючі та паливно-мастильні матеріали, придбаних ФОП Шастун А.В., в серпні 2012 року – 2 примір. 

23. Копія Наказу про затвердження норм витрачання палива і мастильних матеріалів для транспортних засобів – 2 примір. 

24. Копія картки № 1 обліку витрат дизпалива за травень 2012 року транспортним засобом БАЗ-А079.25, державний номер АІ 3595 ВМ, та дорожніх листів – 2 примір.  

25. Копія картки № 1 обліку витрат дизпалива за травень 2012 року транспортним засобом БАЗ-А079.25, державний номер АІ 7079 СН, та дорожніх листів – 2 примір.

26. Копія картки № 1 обліку витрат дизпалива за серпень 2012 року транспортним засобом БАЗ-А079.25, державний номер АІ 3595 ВМ, та дорожніх листів – 2 примір.  

27. Копія картки № 1 обліку витрат дизпалива за серпень 2012 року транспортним засобом БАЗ-А079.25, державний номер АІ 7079 СН, та дорожніх листів – 2 примір.

28. Копія виписки по особовому рахунку, відкритого в ПАТ «Банк Національний Кредит», за період з 01.05.2012 по 31.05.2012 року – 2 примір.  

29. Копія виписки по особовому рахунку, відкритого в ПАТ «Банк Національний Кредит», за період з 01.08.2012 по 31.08.2012 року – 2 примір. 

30. Копія Актів списанні товарів ФОП Шастун А.В. – 2 примір.    

31. Копія Свідоцтва про державну реєстрацію ФОП Шастун А.В. від 21.04.2004 року – 2 примір.

32. Копія довідки Бориспільської ОДПІ про взяття на облік ФОП Шастун А.В. як платника податку – 2 примір.   

33. Копія Свідоцтва Бориспільської ОДПІ про взяття на облік ФОП Шастун А.В.  як платника податку на додану вартість – 2 примір.      

34. Копія паспорту громадянина України – Шастун А.В. – 2 примір.

35. Ордер та витягу з Договору про надання правової допомоги та їх копії для інших учасників судового розгляду;

36. Копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27 жовтня 2005 року за № 2976/10 – 2 примір;

37. Платіжний документ про сплату судового збору за подання адміністративного позову до Київського окружного адміністративного суду. 

 

21 серпня 2013 року

 

Представник позивача,          який діє на підставі ордеру

______________ (підпис)

Ковальчук С.М.