Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у цивільній справі про повернення безпідставно набутого майна та процентів за його користування

У відповідності до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

У відповідача виникає обов’язок повернути грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, які були набуті ним без достатньої правової підстави, виключно особі, в якої такі кошти були отримані, а саме у ОСОБА_4, а тому право позивача ОСОБА_3 щодо стягнення з відповідача 19 982 грн. 50 коп. не підлягає судовому захисту як таке, що не порушено відповідачем. 

У відповідності до ч.2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Як передбачено ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. 

Натомість, правовідносини, що склалися між сторонами не є договірними і вони знаходяться виключно у позадоговірних зобов’язальних правовідносинах щодо набуття та збереження грошових коштів набутих без достатньої правої підстави, а тому ст. ст.1212, 1214 ЦК України та ст.ст. 1046, 1048 ЦК України регулюють різні за змістом цивільно-правові відносини, що виключає можливість застосування положення ст. 1048 ЦК України до відносин щодо набуття та збереження майна без достатніх правових підстав на підставі ст. 8 ЦК України.      

До Апеляційного суду Київської області

через Бориспільський міськрайонний суд

Київської області  

 

Відповідач:      ОСОБА_1,                    

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_1

  

Представник відповідача:     

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

який діє на підставі договору,          

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

Інші учасники цивільного процесу:

 

Позивачі:       ОСОБА_3,  

Зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3

                                                                                                     

ОСОБА_4,  

Зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3

 

Цивільна справа № XXXX/ХХХХХ/2012

 

 

А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2013 року  

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходилася цивільна справа 1005/9292/2012 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна та процентів за його користування.    

4 лютого 2013 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по вказаній вище цивільній справі, яким вимоги позивачів задовольнив у повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безпідставно набутих коштів в сумі 19 982 грн. 50 коп. кожному, та проценти, у розмірі 7 310 грн. кожному.      

Однак, позивач вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з’ясовано усі фактичні обставини справи, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, при цьому не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, що призвело до ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення.

За таких умов, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2013 року по цивільній справі № XXXX/ХХХХ/2012 рокунеобхідно скасувати як незаконне та ухвалити нове рішення, яким необхідно відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні позову, за наступних підстав.  

__________________________________________________________

1.Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов остаточних висновків про те, що «…вимоги позивачів законні та обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі на обох позивачів, оскільки при виниклих обставинах позивачі перебували в шлюбі і залучили спільні кошти…».

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинне буди законним та обґрунтованим.

Однак, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на абсолютно незаконні та необґрунтовані висновки суду першої інстанції в тій частині, що зміст довіреності виданої позивачем 14 лютого 2011 року відповідала вимогам Закону та положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України.                                  

4 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 особисто отримав від ОСОБА_4 грошову суму коштів у розмір 5 000 доларів США в рахунок подальшого продажу земельної ділянки, про що свідчить розписка вчинена ним на копії свого паспорта.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 червня 2012 року по цивільній справі № XXц-3562/2012 року за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення суми завдатку встановлено, що:

«…4.10.2008 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 5 000 доларів США з метою продажу даної земельної ділянки, про що зробив розписку на копії свого паспорта…»

«…власником майна, ОСОБА_5 не уповноважено відповідача на укладання такого договору в передбаченому законом порядку, а тому грошові кошти, отримані ОСОБА_1 не є завдатком чи авансом в розумінні ст. 570 ЦК України, і ця сума коштів отримана ним безпідставно…» 

Як передбачено ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Таким чином, як випливає з розписки, написаної власноручно ОСОБА_1 на копії свого паспорту громадянина України, а також встановлено Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 червня 2012 року по цивільній справі № XXц-3562/2012 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 грошову суму коштів у розмір 5 000 доларів США, а тому такі обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи з підстав передбачених ч.3 ст. 61 ЦПК України.

Правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 регулюються Главою 83 ЦК України щодо «Набуття, збереження майна без достатніх правових підстав».     

У відповідності до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При таких обставинах, з підстав передбачених ст. 1212 ЦК України, відповідач, який отримав від позивача, ОСОБА_4, грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США без достатньої правової підстави, зобов’язаний повернути їх виключно потерпілому, ОСОБА_4, від якої в були отримані ці кошти.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Враховуючи те, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не виникли жодні зобов’язальні правовідносини щодо безпідставного набуття грошових коштів, за яких ОСОБА_1 отримав би від ОСОБА_3 грошові кошти, пред’явлення ОСОБА_3 вимог до ОСОБА_1 щодо стягнення з нього коштів у розмірі 19 982 грн. 50 коп. – є безпідставними та необґрунтованими, оскільки право позивача не буде порушено.

У відповідача виникає обов’язок повернути грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, які були набуті ним без достатньої правової підстави, виключно особі, в якої такі кошти були отримані, а саме у ОСОБА_4, а тому право позивача ОСОБА_3 щодо стягнення з відповідача 19 982 грн. 50 коп. не підлягає судовому захисту як таке, що не порушено відповідачем.

Тому, висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача 19 982 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_3, які обґрунтовані тим, що кошти, що передавалися ОСОБА_4, у розмірі 39965 грн. (еквівалентно 5 000 доларів США) є спільними коштами позивачів, - не відповідають вимогам ч.1 ст. 1212 ЦПК України, яка покладає обов’язку на відповідача повернути кошти виключно особі, в якої такі кошти були отримані, тобто позивачу ОСОБА_4, якому надано статус потерпілого.         

Правовідносини щодо набуття прав на майно в період перебування позивачів у шлюбі, визначення режиму коштів та підстав їх набуття, не є предметом розгляду даного спору, і жодною нормою акту законодавства України не надано права тому із подружжя, який не знаходиться в зобов’язальних правовідносинах з третьою особою і не передавав їй кошти, пред’явити вимоги щодо їх повернення.

Вказана мною правова позицію узгоджується з вимогами ч.2 ст. 65 СК України, якою передбачено, що при укладання договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 грошової суми коштів у розмірі 19 982 грн. 50 коп., з підстав передбачених ст. 213 ЦПК України є необґрунтованим та незаконним, оскільки не відповідає вимогам ст. 1212 ЦК України, і в цій частині підлягає скасуванню.

___________________________________________________________

2. Крім того, суд першої інстанції абсолютно безпідставно та необґрунтовано дійшов висновків про стягнення з відповідача на користь позивачів процентів за користування безпідставно набутих відповідачем грошовими коштами у розмірі 7310 грн. кожному. При цьому, суд не вважав за необхідне навіть надати нормативно-правове обґрунтування стягнення процентів саме у тому розмірі, що зазначено ним у рішенні, зокрема обґрунтувати застосування відповідної правової норми, яка встановлює розмір таких процентів за безпідставне користування чужими коштами.  

Тому, в цій частині рішення суду першої інстанції необхідно скасувати як незаконне та необґрунтоване, що ухвалене з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України, з наступних підстав.  

У відповідності до ч.2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Як передбачено ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що ні договором, ні законом, ні іншими актами цивільного законодавства України не визначено та не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

Більш того, суд навіть не зазначив правової норми на підставі якої ним був визначений розмір процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами і лише в резолютивній частині рішення, судом було зазначено остаточну грошову суму процентів, що підлягає стягненню на користь кожного із позивачів і становить 7310 грн.    

Припускаю, що суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до правовідносин нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами положення ч.1 ст. 1048 ЦК України, якою передбачено, що «позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України».

Такі припущення обґрунтовані тим, що загальна сума процентів за користування грошовими коштами позивачів, яка визначена судом в резолютивній частині рішення, повністю відповідає загальному розміру процентів, розрахованого позивачами у своєму позові, які в рахунок їх обґрунтування посилаються на положення ч.1 ст. 1048 ЦК України.      

В той час, положення ч.1 ст. 1048 ЦК України регулює правовідносини позики та процентів за користування такою позикою. Такі правовідносини є договірними, і вони регулюють порядок нарахування та сплати позикодавцем на користь позичальника процентів за користування позикою, більша частина умов якої повинна бути досягнута сторонами.

Натомість, правовідносини, що склалися між позивачами та відповідачем не є договірними, а сторони знаходяться виключно у позадоговірних зобов’язальних правовідносинах щодо набуття та збереження грошових коштів набутих без достатньої правої підстави, між сторонами не було укладено жодного договору, а тому ст. ст.1212, 1214 ЦК України та ст.ст. 1046, 1048 ЦК України регулюють різні за змістом цивільно-правові відносини, що виключає можливість застосування положення ст. 1048 ЦК України до відносин щодо набуття та збереження майна без достатніх правових підстав на підставі ст. 8 ЦК України.      

Також, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ під час розгляду справ, предметом яких були подібні за змістом правовідносини, що виникли в результаті набуття грошових коштів без достатньої правової підстави та можливості нарахування процентів за користування такими коштами у розмірі, який передбачений ст. 1048 ЦК України, дійшли аналогічних висновків, зокрема:     

- Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі суддів Кузнєцової В.О., Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І. та Науменка М.І., Остапчука Д.О. від 25 січня 2012 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…за обставин, на які посилається позивач, договором, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування грошима не передбачено. Стягнення процентів судом першої інстанції на підставі ст. 1048 ЦК України є помилковим, оскілкьи вона регулює правовідносини, які виникають між сторонами договору позики. Такий договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладався…».

- Ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Наумчука М.І, від 26 липня 2012 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…за обставин, на які посилається позивач, договором, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування грошима не передбачено …».

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 294, 295, 296, 307, 309 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

1.Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року  – скасувати.

2.Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна та процентів за його користування.  

ДОДАТКИ:

1.Копії Апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області – 2 примір.;   

2.Копія Договору на представництво та захист інтересів в судах – 3 примір.

3.Квитанція про сплату судового збору за подання Апеляційної скарги;  

 

«__» лютого 2013 року               

 

Представник позивача,

який діє на підставі довіреності                                         ______________                                                  Ковальчук С.М.  

                                                                                           (підпис)

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації