Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у цивільній справі про стягнення заборгованості за аліментами та неустойки (пені) у звя"зку із простроченням їх сплати

Положення ст. 194 СК України не містить правових підстав для стягнення заборгованості за аліментами в судовому порядку, встановлених до цього на підставі рішення суду, виконавчий лист за яким був звернений до примусового виконання. Таких підстав для стягнення в судовому порядку заборгованості за аліментами не містять і інші норми Сімейного кодексу України або ж інший акт цивільного законодавства України

Узагальнюючи вище викладене, законодавець вірно підійшов до врегулювання питання стягнення заборгованості за аліментами, не прийнявши відповідної норми про стягнення такого боргу, який виник на підставі судового рішення, оскільки відбулось би подвійне стягнення грошових коштів за аліментами, різниця полягала б лише в правовому змісту їх значення на різних етапах їх нарахування та стягнення, однак це все залишалися б коштами, що формують мої аліментні зобов’язання

Вказаної вищи правової позиції дотримується і Верховний суд України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах якого, в складі головуючого Патрюка М.В., суддів Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященка Н.П., у винесеній ним 8 червня 2011 року Ухвалі дійшла висновку про те, що «…Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір. Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.…»   

До Апеляційного суду Черкаської області

через Канівський міськрайонний суд

 

Відповідач:    ОСОБА_1

зареєстрованемісце проживання:

АДРЕСА_1

  

Позивач:     ОСОБА_2,

зареєстрованемісце проживання:

АДРЕСА_2

 

Цивільна справа № XXXX/ХХХХ/2012 року

           

Апеляційна скарга на рішення Канівського міськрайонного  суду – подана «22» квітня 2013 року, тобто на 11-ий день після винесення 11 квітня 2013 року Ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, так як десятиденний строк звернення із апеляцією припадає на вихідний день 21 квітня 2013 року яким є неділя, а тому останнім днем закінчення строку є наступний робочий день, понеділок 22 квітня 2013 року

 

 

А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області

від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року  

В провадженні Канівського міськрайонного суду Черкаської області знаходилася цивільна справа № XXXX/ХХХХ/2012 за позовом ОСОБА_2до мене про стягнення заборгованості за аліментами та неустойки (пені) у зв’язку із простроченням їх сплати.   

4 лютого 2013 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області ухвалив заочне рішення по вказаній вище цивільній справі, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2заборгованості по аліментах в сумі 32 604 грн. 33 коп., пеню за прострочення сплати аліментів в сумі 12 160 грн., витрати на правову допомогу в сумі 900 грн., а всього 45 664 грн. 33 коп.     

В подальшому я звернувся із заявою про перегляд заочного рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року за позовом ОСОБА_2до мене про стягнення заборгованості за аліментами та неустойки (пені) у зв’язку із простроченням їх сплати.   

Канівський міськрайонний суд Черкаської області своєю ухвалою від 11 квітня 2013 року залишив без задоволення подану мною заяву про перегляд заочного рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року.   

У відповідності до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Отже, враховуючи те, що 11 квітня 2013 року була постановлена Канівським міськрайонним судом Черкаської області ухвала про відмову у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, десятиденний строк для подання апеляційної скарги на заочного рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року починає відраховуватись з 11 квітня 2013 року, а тому я подаю дану апеляційну скаргу 22 квітня 2013 року в межах строків на апеляційне оскарження.          

Однак, позивач вважає, що заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області не в повній мірі ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з’ясовано усі фактичні обставини справи та надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, при цьому суд не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, що призвело до ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення в частині стягнення з мене заборгованості за аліментами у розмірі 32 604 грн. 33 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 900 грн.   

За таких умов, заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 4 лютого 2013 року по цивільній справі № XXXX/ХХХХ/2012 рокунеобхідно змінити, ухваливши рішення, яким в задоволенні вимог ОСОБА_2щодо стягнення з мене заборгованості за аліментами у розмірі 32 604 грн. 33 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 900 грн. необхідно відмовити, за наступних підстав.  

__________________________________________________________

1.  Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову щодо стягнення заборгованості за аліментами у розмірі 32 604 грн. 33 коп., дійшов остаточних висновків про те, що «…відповідно до ч.4 ст.195 СК України розмір заборгованості по аліментах обчислюється державним виконавцем, а у разі спору судом. З довідки відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області № XXXXX від 07.12.2012 року вбачається, що станом на 07.12.2012 року заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_1 за період з 09.02.2011р. по 10.10.2012 року становить 32 604,33 грн. Доказів про те, що сума заборгованості по сплаті аліментів є меншою, відповідач ОСОБА_1 суду не надав…».

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинне буди законним та обґрунтованим.

Однак, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції в ухваленому ним рішенні не обґрунтував, з посиланням на відповідні норми матеріального права, правові та законні підстави для стягнення з мене заборгованості за аліментами у розмірі 32 604 грн. 33 коп., оскільки я не заперечував з приводу розміру її нарахованого державним виконавцем ні в письмовому запереченні проти позову ні під час розгляду справи, а що спотворено судом в описовій частині рішення суду в якому він зазначив «… що суму заборгованості по аліментах та суму пені зазначену в його письмовому запереченні визнає в значно меншому розмірі з якою визначитись не може…», що свідчить про відсутність спору про право між сторонами, а саме:                  

Як було зазначено вище, Канівський міськрайонний суд Черкаської області на підставі пред’явленого ОСОБА_2 позову, стягнув з мене на утримання неповнолітньої дитини аліменти в твердій грошовій сумі 2000 грн. до досягнення дитиною повноліття, на підставі якого був виданий виконавчий лист, який звернений до виконання в примусовому порядку. 

Вказаний вище спосіб отримання позивачем аліментів на утримання дитини є одним із тих способів, який визначений законом, поряд з яким існують способи добровільної сплати аліментів одним із батьків на підставі укладеного договору або ж відрахування аліментів із заробітної плати на підставі заяви одного із батьків.  

Водночас Сімейний кодекс України врегульовує питання стягнення заборгованості за аліментами лише статтею 194 цього кодексу, якою передбачено стягнення аліментів за минулий час та власне стягнення самої заборгованості за аліментами.

В такому випадку, ч.3 ст. 194 СК України, на яку посилається і сам позивач у своєму позові як на єдину підставу обґрунтування ним заявлених вимог щодо стягнення заборгованості зі сплати аліментів, передбачено, що заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.     

Однак, ст. 187 СК України регулює правовідносини щодо відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника та відповідно до якої, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Таким чином, ст. 194 СК України не містить правових підстав для стягнення заборгованості за аліментами в судовому порядку, встановлених до цього на підставі рішення суду, виконавчий лист за яким був звернений до примусового виконання. Таких підстав для стягнення в судовому порядку заборгованості за аліментами не містять і інші норми Сімейного кодексу України або ж інший акт цивільного законодавства України.

Обґрунтування мною такої позиції полягає в тому, що на підставі судового рішення вже стягнуто з мене аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та виданий виконавчий лист про його примусове виконання. Виконавчий лист був звернений до виконання, відкрито виконавче провадження і державним виконавцем здійснено розрахунок та нарахування мені заборгованості за виконавчим документом, який виданий на підставі рішення суду, яким такі аліменти вже стягнуто.

Узагальнюючи вище викладене, законодавець вірно підійшов до врегулювання питання стягнення заборгованості за аліментами, не прийнявши відповідної норми про стягнення такого боргу, який виник на підставі судового рішення, оскільки відбулось би подвійне стягнення грошових коштів за аліментами, різниця полягала б лише в правовому змісту їх значення на різних етапах їх нарахування та стягнення, однак це все залишалися б коштами, що формують мої аліментні зобов’язання.

В той час, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок стягнення аліментів та у відповідності до якої саме державний виконавець визначає розмір заборгованості та у разі наявності якої понад три місяці, звертає стягнення на майно боржника. Тому, за відсутності спеціальної норми щодо можливості стягнення заборгованості за аліментами, положення ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» прямо вказує на необхідність державному виконавцю вчиняти виконавчі дії щодо нарахування та стягнення аліментів в примусовому порядку і одночасно не встановлює підстав для стягнення такої заборгованості в судовому порядку.

У відповідності до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дещо подібна норма міститься в ст. 3 ЦПК України якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одночасно звертаю увагу суд на те, що відсутність відповідної норми закону щодо стягнення заборгованості за аліментами, які встановлені судовим рішенням, прямо пов’язано з відсутністю підстав для звернення до суду з позовом, що випливає з положення ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України, оскільки право чи інтерес позивача, який є стягувачем аліментів, не порушено та не оспорюється, більш того визначається мною.  

Крім того, ч.9 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює механізм вирішення питання за наявності спору щодо визначення державним виконавцем боргу за аліментами, а саме у випадку наявності спору щодо визначеної державним виконавцем заборгованості із сплати аліментів, він вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Посилання суду першої інстанції у своєму рішенні на положення ч.4 ст. 195 СК України як на підставу стягнення заборгованості за аліментами в судовому порядку є абсолютно безпідставним та необґрунтованим, яка не стосується предмету розгляду справи, оскільки регулює правовідносини щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) і містить чітку вказівку на те, що у випадку лише спору між сторонами щодо визначення розміру заборгованості він вирішується в судовому порядку, в іншому випадку розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем.    

Вказаної вищи правової позиції дотримується і Верховний суд України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах якого, в складі головуючого Патрюка М.В., суддів Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященка Н.П., у винесеній ним 8 червня 2011 року Ухвалі дійшла висновку про те, що «…Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір. Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.…»   

Висновки щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції:

При таких обставинах, з підстав викладених вище випливає, що у випадку відсутності спору між стягувачем та боржником щодо розміру заборгованості із сплати аліментів, вимоги щодо стягнення такої заборгованості в судовому порядку не підлягають розгляду, а обчислюється та нараховується державним виконавцем і стягується в подальшому ним в примусовому порядку шляхом звернення стягнення на майно боржника. У випадку наявності спору між боржником і стягнувачем щодо визначення державним виконавцем суми боргу за аліментами, і як наслідок порушення прав чи інтересів однієї із сторін, така заінтересована особа мала б право звернутися до суду з вимогами про визначення заборгованості із сплати аліментів, оскільки існував би спір про право.  

___________________________________________________________

2. Крім того, суд першої інстанції абсолютно безпідставно та необґрунтовано дійшов висновків про те, що «…у зв’язку із розглядом справи позивач поніс витрати н правову допомогу в сумі 900 грн., які необхідно стягнути з відповідача відповідно до вимог ст.. 84 ЦПК України.…», з наступних підстав

У відповідності до ст. 79 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат та підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 84 ЦПК України, граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу встановлюються законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, вказаним вище законом затверджено граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу в цивільній справі, якщо такі витрати несе сторона, і які не можуть перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи лише - у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Однак, як випливає з предмету договору про надання правової допомоги від 26 червня 2012 року, укладеного між позивачем та Адвокатом ОСОБА_3, адвокатські послуги, що надаються виконавцем за даним договором, включають лише: проведення консультацій та підготовку адвокатського запиту, за надання якої нібито було сплачено 220 грн., та підготовка письмових документів до суду (позовна заява про стягнення заборгованості по аліментах та здійснення розрахунку пені), за надання якої нібито було сплачено 680 грн.    

Звертаю особливу увагу суд на те, що той перелік послуг, який передбачений договором про надання правової допомоги та за які було внесено плату позивачем у розмірі 900 грн. не відносяться до тих послуг, які згідно із ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» можуть бути компенсовані відповідачем, оскільки Законом віднесено до компенсації лише ті витрати, які пов’язані із вчиненням процесуальних дій безпосередньо в суді чи поза судом.  

Крім того, позивачем не було надано суду жодного розрахункового документу, на підставі якого ним була дійсно сплачена грошова сума коштів у розмірі 900 грн. на користь його представника, адвоката ОСОБА_3, як кошти за правову допомогу, оскільки довідка, що була надана суду за підписом адвоката не є розрахунковим документом, який свідчить про понесення позивачем витрат на правову допомогу, і не може бути відповідним належним та допустимим доказом проведення між ними розрахунків, і лише свідчить про відсутність претензій між адвокатом і довірителем, але не є доказом проведення розрахунків, а тому такі вимоги не повинні бути задоволені виходячи з їх необґрунтованості.

Висновки щодо незаконності та необґрунтованості стягнення судових витрат на правову допомогу:

Суд першої інстанції не звернув уваги та не надав належної оцінки проведення розрахунків між позивачем та його представником (адвокатом), безпідставно стягнувши з відповідача грошову суму коштів у розмірі 900 грн., які не підтверджені належними доказами. Більш того, якщо навіть такі б докази були надані позивачем чи його представником, послуги, визначені договором між адвокатом та позивачем, не входять до того переліку послуг, визначених ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, які є підставою для здійснення компенсації витрат на правову допомогу і яка повинна бути розрахована саме судом і саме в розмірі 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи лише - у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді       

__________________________________________________________

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 294, 295, 296, 307, 309 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

1. Заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року– змінити, ухваливши судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2про стягнення з мене заборгованості по аліментах у розмірі 32 604 грн. 33 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 900 грн.

2.В іншій частині Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 4 лютого 2013 року по справі № XXXX/ХХХХ/2012 року – необхідно залишити без змін.      

ДОДАТКИ:

  1. 1.      Копії Апеляційної скарги на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області – 1 примір.;   
  2. 2.      Квитанція про сплату судового збору за подання Апеляційної скарги;  

 

«22» квітня 2013 року                 

 

Відповідач                                                                      ___________                                                            ОСОБА_1  

                                                                                      (підпис)      

 

Average: 4 (4 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації