Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у цивільній справі про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку внаслідок істотного збільшення його вартості за рахунок спільних грошових затрат подружжя

             До Апеляційного суду Київської області

                        через Бориспільський міськрайонний суд

                        Київської області  

 

                       Позивач:      ОСОБА_1,

                                               місце проживання: АДРЕСА_1

                                               Бориспільський р-н., с. Дударків,

 

   Представник

     відповідача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

Інші учасники цивільного процесу:

  

                  Відповідач:      ОСОБА_3,

                                               місце проживання: АДРЕСА_1

                                               Бориспільський р-н., с. Дударків,

 

                                                                                  Цивільна справа № X-XXXX/XX

 

Заява про апеляційне оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2010 року по справі № X-XXXX/XX – подана «14» червня 2010 року (13 червня припадає на вихідний день – неділя).

 

А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 3 червня 2010 року по справі № X-XXXX/XX

3 червня 2010 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx.

Суд першої інстанції своїм рішенням відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її позову в повному обсязі, встановивши що її вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Однак, позивач вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2010 року по справі № X-XXXX/XX ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому, суд не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, що призвело до ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення, яке більш того не відповідає фактичним обставинам справи.

За таких умов, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2010 року по цивільній справі № X-XXXX/XX необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі, за наступних підстав.  

1. Дійсно, як було встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, починаючи з 1995 року позивач проживав з ОСОБА_4 однією сім’єю, однак не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, тобто знаходились у фактичних шлюбних правовідносинах та спільно проживали разом в квартирі № X, яка знаходиться в тому ж с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxx.

Пізніше, 2003 році враховуючи те, що відповідач, який являється матір’ю ОСОБА_4, надав свій житловий будинок № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, для проживання позивача та ОСОБА_4, останні переїхали з квартири до цього житлового будинку на постійне місце проживання.

27 червня 2007 року між ОСОБА_4 та Леньковською  оСОБА_3 був зареєстрований шлюб у Дударківській сільській раді Бориспільського району Київської області, про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено актовий запис за № X.

В зв’язку з цим, 21 жовтня 2008 року був вчинений договір дарування житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, відповідачем на користь ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_5, який в подальшому був зареєстрований в Бориспільському районному бюро технічної інвентаризації.

При таки обставинах, вказаний вище житловий будинок був набутий ОСОБА_4 під час перебування з ОСОБА_1 під час шлюбу, проте з підстав передбачених ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю, і не входило до складу майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності.

Однак, 11 травня 2009 року ОСОБА_4 трагічно помер. За час свого проживання ОСОБА_4 не складав заповіту на випадок своєї смерті, а тому позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги за законом.                 

2. Суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на те, що «… незважаючи, що позивачка проводила ремонтні роботи та вкладала кошти у даний будинок вона не довела, що сам будинок істотно збільшився у своїй вартості, що також не підтверджується і висновком оцінювача від 21.09.2009 року (а.с. 33-42). Так, згідно зазначено висновку підтверджується виконання в будинку №2 по вул. ХХХХХХХ в с. Дударків Бориспільського району Київської області ремонтно-будівельні роботи, орієнтовна вартість яких становить 187895 грн. 00 коп…».

Однак, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на абсолютно незаконні та необґрунтовані висновки суду першої інстанції в частині того, що позивачем не було доведено істотне збільшення вартості житлового будинку, що було б підставою для визнання права власності на ½ частини житлового будинку, що полягає в наступному.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинне буди законним та обґрунтованим.

Проте, суд не дотримався вказаних вище положень та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке не відповідає фактичним обставинам  справи та ухвалене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

10 листопад 2008 року між відповідачем по справі та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 був укладений контракт № X (договір підряду), на підставі якого останній зобов’язується виконати роботи по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2.

Вказаний вище договір не був розірваний чи припинений, а також не був визнаний в судовому порядку недійсним, про що відповідачем не було надано жодного доказу, а отже діє презумпція правомірності правочину, що передбачена ст. 204 ЦК України, - правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо невстановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.   

У відповідності до п. п. 1.2., 1.3. вказаного вище правочину, вартість робіт з матеріалами складає 175 833 грн. 48 коп., детальний перелік яких зазначений в кошторисі № X та № X, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно кошторису, який є додатком № X та становить невід’ємну частину основного договору підряду, вартість безпосередньо самих робіт Фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 з ремонту житлового будинку складає 81 584 грн. 90 коп.            

В той час, кошторисом, який є додатком № X та становить невід’ємну частину основного договору підряду, передбачено, що вартість матеріалів за рахунок яких будуть виконані роботи Фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 з ремонту житлового будинку складає 94 248 грн. 58 коп.

За таких умов, Фізична особа – підприємець ОСОБА_6 виконав ремонті роботи за договором підряду з рахунок своїх матеріалів, перелік яких передбачений кошторисами, які є додатком № X та додатком № X до контракту № X, внаслідок чого останній виконав покладені на нього договором зобов’язання.

За результатами виконання робіт Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6, між ним та ОСОБА_1 20 лютого 2009 року був підписаний Акт здачі-приймання робіт за № X0/02/09-1, на підставі кого вказані вище особи погодились та підтвердили, що Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 були виконані ремонті роботи в житловому будинку, вартість яких складала 175 833 грн. 48 коп.

В свою чергу, ОСОБА_1 здійснювала оплату за виконання Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 робіт з ремонту житлового будинку, сплативши на його користь грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп. шляхом внесення їх в касу підприємства в три етапи.

Грошову суму коштів у розмірі 50 000 грн. були сплачені 15 листопада 2008 року, грошову суму коштів у розмірі 65 000 грн. були сплачені 25 грудня 2008 року, а остаточну грошову суму коштів у розмірі 60 833 грн. 48 коп. були сплачені позивачем на користь виконавця робіт 15 лютого 2009 року, про що свідчать три квитанції до прибуткового касового ордеру, виданих Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 внаслідок внесення їх до каси цього підприємця.

Крім того, в рахунок підтвердження внесення позивачем грошової суми коштів в рахунок проведення ремонтно-будівельних робіт в житловому будинку та підтвердження самого факту виконання робіт, позивачем було замовлено експертне дослідження з будівельно-технічних питань.

21 вересня 2009 року, спеціалістом ОСОБА_7, яка має вищу будівельно-технічну освіту та кваліфікацію судового експерта, був наданий висновок експертного дослідження з будівельно-технічних питань за № XXXX, у відповідності до якого експерт підтвердив виконання робіт з капітального ремонту житлового будинку, які були проведені підрядником на підставі контракту № X, та вказав, що орієнтовна вартість ремонтно-будівельних робіт у житловому будинку станом на момент проведення дослідження становить 187 895 грн. з урахуванням вартості матеріалів.

При таких обставинах, відповідач та ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів здійснили ремонті роботи в житловому будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, на грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп., після того, як відповідачем по справі був укладений договір дарування житлового будинку позивачем по справ на користь ОСОБА_4

Також, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що позивач крім наведених вище документів, які свідчать про проведення ремонтно-будівельних робіт в житловому будинку, надав суду і документи, які свідчать, що позивач мав грошові кошти достатні для проведення ремонтних робіт в житловому будинку, зокрема.

Про наявність в сім’ї позивача грошових коштів у розмірі необхідно для проведення ремонтних робіт свідчить договір про ощадний банківський вклад з щорічною сплатою відсотків від 5 жовтня 2007 року, на підставі якого позивач вніс грошову суму коштів у розмірі 40 800 доларів США, та квитанція № XX від 5 жовтня 2007 року про внесення вказаної вище грошової суми коштів на депозитний рахунок в установі банку, яким був ЗАТ «НАЗВА_3».     

В подальшому, вказані вище грошові кошти, які були внесені на депозитний рахунок установи банку, були зняті з його рахунку, про що свідчать заявки на видачу готівки з депозитного рахунку ЗАТ «НАЗВА_3» на вказану вище грошову суму коштів у розмірі 40 800 доларів США.   

При таких обставинах, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що оскільки, вартість житлового будинку до проведення капітального ремонту становила 114 472 грн.,  що випливає з Технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого станом на 3 жовтня 2007 року, а позивач з ОСОБА_4 здійснили капітальний ремонт житлового будинку на загальну суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп., яка складає вартість більшу ніж вартість житлового будинку, що підтверджується відповідними документальними доказами зазначених вище, позивач вважає, що житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат позивача по справі та ОСОБА_4.

Крім того, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не надав жодного, наголошую, що жодного доказу, який би свідчив про те, що саме він виконував ремонтні роботи, які по факту проведені в житловому будинку та є на сьогоднішній день, а також не надав жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив, що позивач не вчинив дій (укладання договору, внесення грошових коштів в рахунок ремонтних робіт та ін.) пов’язаних із істотного збільшення вартості житлового будинку за рахунок своїх та спільних з її чоловіком коштів, більш того не спростував жодного доказу наданого позивачем, в зв’язку з чим судом не вірно було надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності, які свідчать про істотне збільшення позивачем спільно зі своїм чоловіком вартості житлового будинку.   

3. При таких обставинах, у відповідності до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна позиція була підтримана Верховним судом України, а саме в п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями) зазначено, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний спільним майном, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.

Також, у відповідності до абз. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верхового суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № X1, майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до  спільної  сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою  (шлюбним договором)  або  визнано  такою  власністю  судом  з  тих  підстав,  що  за  час  шлюбу  його  цінність  істотно  збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з  подружжя  чи  їх  обох.

При таких обставинах, посилання суду першої інстанції на те, що «… позивачем доказів того, що сам будинок був реконструйований чи перебудований, суду не надано…» не має жодного правового значення в розумінні положення ч.1 ст. 62 СК України, оскільки вказана вище норма закону передбачає лише таке поняття як «істотне збільшення майна у своїй вартості», яке не обов’язково охоплює проведення реконструкції чи перебудови.

Позивачем було проведено ряд ремонтно-будівельних робіт в середині житлового будинку без зміни житлової та нежитлової площі, вартість яких становила 175 833 грн. 48 коп., оскільки стан житлового будинку був жахливий на стільки, що не можливо було проживати в ньому так як житловий будинок збудований ще в 50 роках минулого століття, а відповідач по справі в свій час за ним не доглядала, оскільки не проживала в ньому, та подарувала його чоловіку позивача в незадовільному стані.

Тому, житловий будинок, внаслідок проведення позивачем ремонтних робіт , істотно збільшився у своїй вартості, оскільки вартість житлового будинку до проведення ремонтних робіт становила меншу ніж вартість самих робіт в житловому будинку, що досить наглядно видано з фотокарток доданих до висновку спеціаліста, а тому висновки суду першої інстанції з цього приводу є необґрунтованими та такими, що суперечать положенню ч.1 ст. 62 СК України та Судовій практиці Верховного суду України.     

4. Також, суд першої інстанції абсолютно необґрунтовано посилається на те, що «… проведення ремонтних робіт, до участі в яких спочатку, як встановлено в судовому засіданні залучались і інші громадяни, в тому числі й сусіди, окрім найнятих позивачкою працівників. Сам період ремонтних робіт в приміщенні будинку розпочався ще до дарування останнього Баюрі О.І….».

Суд першої інстанції дійшов таких висновків виключно з показів свідків, які були допитані в судовому засіданні, які нібито підтвердили, що дехто з них допомагав заливати підлогу та здирати шпалери до того як був подарований житловий будинок, проте безпідставно не взяв до уваги належні та допустимі письмові засоби доказування, які спростовують покази свідків та свідчать про істотне збільшення вартості житлового будинку за рахунок коштів позивача та її чоловіка. 

Проте, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що у відповідності до ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При таких обставинах, позивачем під час розгляду справи були надані достатні докази, які свідчать про те, що він здійснив ремонт житлового будинку та вніс кошти в рахунок оплати за виконання цих робіт, а саме: договір підряду, Акт здачі-приймання робіт, квитанції до прибуткових касових ордерів, а також висновок спеціаліста.

В той час допитані під час розгляду справи свідки Пінчук повідомив суду, що знаходиться в неприязних стосунках з позивачем.

Свідок, Баюра повідомив суду, що знаходиться в поганих відносинах з позивачем.

Свідок, Заїка повідомила суду, що вона ворог позивача.

Свідок Просянко повідомила суду, що вона та позивач ворогуємо.

Свідок Калініченко повідомила суду, що рік тому назад «спортились відносини» з позивачем.

При таких обставинах, всі особи, що були допитані в якості свідків під час розгляду справи в суді знаходяться в неприязних або ж ворожих стосунках з позивачем, в зв’язку з чим до таких показів суд повинен був віднестись критично та не брати до уваги.

Більш того, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що кожен із свідків окрім як підтвердити, що нібито заливалася підлога бетоном та зривалися шпалери нічого не змогли. Більш того кожен із свідків підтвердив, що в подальшому під час похорон чоловіка позивача будинок в середині істотно змінився, окремі свідки вказували на те, що син позивача наймав людей для проведення ремонтних робіт, що повністю збігається з вимогами позивача. Більшість свідків плутаються в роках починаючи з 2007 року по 2009 роки в частині залиття полу бетоном та зривання шпалер. Кожен із свідків не зміг впевнено зазначити коли саме були проведені ремонтні роботи, хто саме їх проводив, за рахунок чиїх коштів вони були проведені, надаючи суперечливі покази, як на мою думку надумані та заздалегідь вивчені.

Тому, такі суперечливі, неоднозначні та вимушені покази свідків в сукупності з документальними доказами, що містяться в матеріалах справи, необхідно було судом оцінити критично і не брати їх до уваги взагалі як такі, що умисно перекручені, спотворені самими ж свідками, які є ворогами позивача.

5. Крім того, суд незаконно та безпідставно посилається на те, що «…в судовому порядку визнати право спільної сумісної власності на будинок за позивачкою не можливо, оскільки сам власник майна помер, а коло його спадкоємців визначено, серед яких значаться лише сторони в даній цивільній справі - мати та дружина померлого…».       

Звертаю увагу суд на те, що позивач пред’явив вимоги про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, а не як не визнання право спільної сумісної власності на житловий будинок.

Такі вимоги позивача були уточнені виходячи з того, що чоловік позивача, Баюра, помер, а спадкоємцями за Законом є позивач та відповідач, які спадкують всі права та обов’язки померлого, в тому числі до них переходять у відповідних частках право на житловий будинок в порядку спадкування. 

Відповідно до загальноприйнятого правила, що передбачене ч.2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Також, як передбачено ч.2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Дещо подібне положення міститься і в ч.2 ст. 372 ЦК України, норма якої передбачає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За таких умов, у випадку набуттям подружжям права спільної сумісної власності на річ чи будь-яке інше майно, вважається, що частки кожного із подружжя є рівними, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду.

При таких обставинах, оскільки позивачем, разом із ОСОБА_4, було набуто право спільної сумісної власності на житловий будинок, внаслідок його істотно збільшився у своїй вартості за рахунок їх спільних трудових і грошових затрат, частки як позивача так і ОСОБА_4 у спільній сумісній власності на житловий будинок - є рівними, а тому за позивачем, з підстав передбачених вище, необхідно визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx.       

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 294, 295, 296, 307, 309 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

        1.                 Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2010 року по справі № X-XXXX/XX – скасувати.

2.                 Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx.

ДОДАТКИ:

1.      Копії Апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області – 1 примір.;   

2.      Копія довіреності на представництво та захист інтересів в судах – 2 примір.

3.      Квитанція про сплату судового збору (держаного мита) за подання Апеляційної скарги;  

4.      Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

«5» липня 2010 року                   

 

Представник позивача,

який діє на підставі довіреності            ______________                         Ковальчук С.М.  

                                                                                (підпис)

 

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації