Апеляційна скарга на ухвалу Солом"янського районного суду м. Києва про вжиття заходів забезпечення позову

               До Апеляційного суду м. Києва  

                                                                    через Солом’янський районний суд м. Києва   

 

          Заінтересована особа:     ОСОБА_1,

           місце проживання:

 

          АДРЕСА_1    

    Представник

                     Заінтересованої особи:     Адвокат Ковальчук Степан Миколайович,

який діє на підставі довіреності,    

місце проживання:   

 

АДРЕСА_2.   

 

        Скаржник:     ОСОБА_3,  

            місце проживання:

                                                                            АДРЕСА_3

 

                                  Суб’єкт оскарження:       Державна виконавча служба у

                                                                                  Солом’янському районі м. Києва

місце знаходження:

АДРЕСА_4.    

                                                                                 

Цивільна справа № X-XXXX/XX

Заява про апеляційне оскарження ухвали Солом’янського районного суду м. Києва не подавалася.    

  

А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на Ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня

2006 року по справі № 2-3049

24 листопада 2006 року Солом’янський районний суд м. Києва ухвалив рішення по цивільній справі № 2-3049 за скаргою ОСОБА_3 до Державної виконавчої служби Солом’янського району м. Києва, за участі заінтересованої особи: ОСОБА_1, про скасування розпорядження ДВС у Солом’янському районі м. Києва від 6 червня 2006 року.     

Ухваленим рішенням, Солом’янський районний суд м. Києва задовольнив вимоги ОСОБА_3, скасувавши розпорядження ДВС у Солом’янському районі м. Києва від 6 червня 2006 року про стягнення щомісячно з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_1, на утримання доньки Ірини, 20 квітня 1997 року народження, в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку.        

Вказане вище рішення не було оскаржене у встановленому законом порядку жодним учасником цивільного процесу по справі, а тому набрало законної сили.

Однак, під час розгляду справи, скаржник заявив клопотання про забезпечення позову. Суд, розглянувши дане клопотання, 18 вересня 2006 року виніс ухвалу про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення за виконавчим листом № 2-560 від 23 березня 2006 року аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини до набрання рішення чинності.      

Однак, заінтересована особа вважає, що Ухвала Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року по справі № 2-3049 винесена з порушенням норм  матеріального та процесуального права, при цьому суд, під час її винесення, не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а тому ухвала суду є незаконною та необґрунтованою.

Крім того, ухвала суду про забезпечення позову порушує права заінтересованої особи на отримання аліментів для утримання неповнолітньої дитини, внаслідок чого остання позбавлена можливості належного матеріального забезпечення та виховання. 

За таких умов, Ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року по справі № 2-3049 про забезпечення позову необхідно скасувати, з наступних підстав.  

 1. Суд першої інстанції, постановивши Ухвалу про задоволення клопотання скаржника, ОСОБА_3, про забезпечення позову, порушив норми цивільно-процесуального закону, що полягає в наступному.    

В розділі 7 ЦПК України закріплені норми, які передбачають порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, зокрема ст. 383 ЦПК України надає право учасникам виконавчого провадження та особам, які залучаються до проведення виконавчих дій звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їх права чи свободи.  

Тобто, вказаний вище розгляд судом скарг є особливим провадженням і до нього застосовується порядок розгляду передбачений саме розділом 7 ЦПК України.

Тому, суд застосував абсолютно незаконно положення ст. ст. 151-152 ЦПК України щодо підстав, порядку та видів забезпечення позову, оскільки провадження по справі № 2-3049 було відкрито на підставі скарги учасника виконавчого провадження, а не на підставі позову особи.

Положення процесуального Закону щодо забезпечення позову можуть бути застосовані судом виключно під час позовного провадження. Чинний процесуальний кодекс України не передбачає застосування порядку розгляду справи позовного провадження до розгляду скарг учасників виконавчого провадження в порядку передбаченому розділом 7 ЦПК України.

За таких умов, суд, під час розгляду справи незаконно та безпідставно застосував положення ст. ст. 151-152 ЦПК України щодо забезпечення позову, оскільки провадження по справі № 2-3049 було відкрито на підставі скарги, яка розглядалась судом в порядку розділу 7 ЦПК України. Тобто, судом розглядався не позов, а скарга учасника виконавчого провадження, внаслідок чого застосування судом положення процесуального закону про забезпечення позову є неможливим та не може носити законний характер, внаслідок чого суд не виконав вимоги норм процесуального права.

 2. Суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано в резолютивній частині ухвали про забезпечення позову зазначив, що необхідно зупинити стягнення за виконавчим листом № 2-560 від 23 березня 2006 року аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання дитини до набрання рішенням чинності.           

Проте, навіть не зважаючи на вказані вище обставини, які свідчать про те, що забезпечення позову не можливо застосувати судом під час провадження у справі за скаргою учасника виконавчого провадження, суд безпідставно зупинив стягнення аліментів за виконавчим листом до набрання рішення законної сили, з наступних підстав.

Відповідно до рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року по справі № 2-560, з ОСОБА_3 були стягнені аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_5, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно. 

Суд, в своїй ухвалі про забезпечення позову, винесеній по справі № 2-3049, зазначив, що відповідачем, ОСОБА_3, оскаржено в апеляційному порядку вказане вище рішення про стягнення з нього аліментів. Однак, оскільки Апеляційним судом м. Києва не розглянута апеляційна скарга ОСОБА_3, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення клопотання щодо забезпечення позову та зупинення стягнення за виконавчим листом до набрання чинності рішення суду від 23 березня 2006 року по справі № 2-560 про стягнення аліментів з ОСОБА_3.   

Проте, навіть допускаючи, що суд і мав право вжити заходи забезпечення позову, останній абсолютно безпідставно застосував його до набрання рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року по справі № 2-560 законної сили, оскільки виходячи з положення ст. 151-154 ЦПК України, засоби забезпечення позову можуть бути застосовані до набрання чинності рішення суду по тій справі, по якій вживались відповідні засоби забезпечення позову або ж скасовуються судом одночасно з винесенням рішення по справі, в якій застосовувались засоби забезпечення позову.

Однак, суд допустив порушення норм процесуального закону, оскільки застосував такий вид забезпечення позову по справі саме за скаргою учасника виконавчого провадження, як заборону вчинення певних дій, до набрання рішення не по цій справі, а зовсім по іншій, в якій ухвалено рішення про стягнення аліментів і її неповнолітньої дитини. Така ухвала суду є незаконною та такою, що порушує права заінтересованої особи. Також суд в своїй ухвалі не вказав, з яких саме підстав не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки предметом розгляду справи є скасування розпорядження державного виконавця про стягнення аліментів, а тому після того, як було б ухвалено рішення дане розпорядження втратило б юридичну силу без будь-яких утруднень чи інших неможливих для цього причин.   

Тим більше, звертаю увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано вказав у своїх ухвалі про забезпечення позову про те, що ОСОБА_3 оскаржив у апеляційному порядку рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року по справі № 2-560, а тому засоби забезпечення позову необхідно застосувати до набрання цього рішення чинності, з наступних підстав.

Вказане вище рішення суду про стягнення аліментів було ухвалене саме 23 березня 2006 року. Однак, відповідач по справі № 2-560, ОСОБА_3, подав заяву про апеляційне оскарження рішення про стягнення з нього аліментів лише 3 квітня 2006 року, про що останній навіть зазначив у своїй Апеляційній скарзі на це рішення, а 23 квітня 2006 року подав саму Апеляційну скаргу. Тому, ОСОБА_3 пропустив десятиденний строк, встановлений ч.1 ст. 294 ЦПК України, для подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, яким стягнуто аліменти, а тому у відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року по справі № 2-560 набрало законної сили, оскільки закінчився строк подання заяви про апеляційне оскарження. Тим більше, ОСОБА_3 навіть не заявив клопотання, в поданій ним Апеляційній скарзі на вказане вище рішення, про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Таким чином, суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано застосував засоби забезпечення позову до набрання чинності рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 березня 2006 року по справі № 2-560, оскільки воно, на сьогоднішній день набрало законної сили згідно ст. ст. 223, 294 ЦПК України.

Отже, судом першої інстанції було допущено порушення цілого ряду норм процесуального та матеріального права, що є підставою для його скасування.

3. Крім вище викладеного, суд не врахував, що внаслідок винесеної ним ухвали про забезпечення позову, порушуються права неповнолітньої дитини, ОСОБА_5 на належний рівень матеріального забезпечення, оскілки остання позбавлена можливості майже протягом року отримувати від батька аліменти у вигляді грошових коштів, які б надали можливість неповнолітній дочці належним чином отримати загальну та культурну освіту, придбати необхідні речі для її розвитку та життя.   

ОСОБА_3 замість сплати на користь своєї неповнолітньої дитини коштів для її належного утримання, звертається до судів з позовами та скаргами з метою зменшення розміру аліментів, які становлять всього 1/4  частину його заробітку, та по можливості максимально відтягнути перебіг строку для їх сплати.

4. Більш того, заінтересованою особою був пропущений строк для звернення до суду із заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою на ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року по справі № 2 – 3049, оскільки ОСОБА_1 вважала, що після набрання рішення суду від 24 листопада 2006 року про скасування розпорядження державного виконавця ДВС у Солом’янському районі м. Києва від 6 червня 2006 року, державна виконавча служба відновить стягнення аліментів на користь заінтересованої особи для утримання неповнолітньої дитини.

Однак, після того, як ОСОБА_1 звернулася до ДВС у Солом’янському районі м. Києва, оскільки остання не здійснювала стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь неповнолітньої дитини, державний виконавець пояснив, що стягнення аліментів зупинено на підставі Ухвали Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року по справі № 2 – 3049 про забезпечення позову до набрання рішення про стягнення аліментів чинності, про що державним виконавцем було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження. Одночасно заінтересованій особі рекомендовано звернутися до суду.

Таким чином, враховуючи незаконність винесеної ухвали суду про забезпечення позову, з якої навіть чітко не зрозуміло до якого саме часу зупинено стягнення аліментів з ОСОБА_3, а також те, що не стягнення на користь неповнолітньої дитини аліментів порушує її права та не дає можливість їй повноцінно проживати, розвиватись та виховуватись, внаслідок чого неповнолітня дитина відчуває пригніченість в оточенні інших дітей, строк для подання апеляційної скарги необхідно поновити.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 293, 294, 295, 296, 307, 312 ЦПК України -   

П Р О Ш У:

1. Поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року по справі № 2 – 3049, якою застосовано такий вид забезпечення позову, як зупинення стягнення аліментів за виконавчим листом № 2-560 від 23 березня 2006 року.  

2. Ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року винесену по справі № 2 – 3049, якою застосовано такий вид забезпечення позову, як зупинення стягнення за виконавчим листом № 2-560 від 23 березня 2006 року аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини до набрання рішенням чинності  – скасувати.

                

ДОДАТКИ:

1.      Копії Апеляційної скарги на ухвалу Солом’янського районного суду м. Києва від 18 вересня 2006 року винесену по справі № 2 – 3049 – 2 примір.;

2.      Довіреність на представництво і захист прав та інтересів у судах – 3 примір.;     

3.      Квитанція про сплату судового збору (держаного мита) за подання Апеляційної скарги;  

4.      Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

 

«__» березня 2007 року              

 

Представник заінтересованої особи,

який діє на підставі довіреності                     ____________              Ковальчук С.М.  

                                                                                       (підпис)

 

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації