Апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції у кримінальній справі по обвинуваченню особи у вчиненні злочину відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 286 КК України

             До Апеляційного суду Київської області

                        через Бориспільський міськрайонний суд

                        Київської області  

 

               Засуджений:       ОСОБА_1,

місце реєстрації: Київська область,

Бориспільський район, с. Вороньків,

 

         Захисник  

      підсудного:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_1

 

Кримінальна справа № X-XXX/XXXX року

  

А П Е Л Я Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2011 року

2 грудня 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановив вирок по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачено ч.2 ст. 286 КК України, яким ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 286 КК України та призначив йому покарання: за ч.2 ст. 286 КК України – 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки.  

Однак, засуджений вважає, що вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області необхідно скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування, з підстав однобічності та неповноти досудового та як наслідок судового слідства, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, що полягає в наступному.        

Засуджений під час досудового та судового слідства пояснив, що він на автомобілі «ГАЗ 3302» близько 6-ї години ранку виїхав з м. Бориспіль і рухався по автодорозі між м. Бориспіль - с. Глибоке в напрямку до с. Глибоке. На той час на вулиці було темно, опадів не було але дорожнє покриття було мокре. Проїзна частина електричним освітленням вуличної мережі не освітлювалась. Дорога мала по одній смузі для руху в кожному напрямку. Керований ним автомобіль рухався з швидкістю близько 70 км/год. приблизно посередині смуги руху в напрямку до с. Глибоке з ввімкненим ближнім світлом фар. Попереду керованого підсудним автомобіля ніяких транспортних засобів не було. На одній з ділянок дороги в світлі фар керованого ним автомобіля близько за 20 метрів він побачив пішохода, який стояв на правому краю проїзної частини на смузі руху в напрямку до с. Глибоке і махав рукою, зупиняючи його автомобіль. Так-як підсудний брати пасажира не збирався то викрутив кермо автомобіля вліво, з метою об'їзду пішохода, виїхавши повністю на зустрічну смугу руху. Коли керований ним автомобіль вже був на зустрічній смузі, пішохід, розставивши руки, побіг в напрямку руху автомобіля підсудного. Він застосував гальмування і викрутив кермо автомобіля ще вліво, виїхавши таким чином на ліве узбіччя, але уникнути наїзду на пішохода не зміг, вдаривши його приблизно середньою частиною керованого мною автомобіля. Наїзд на пішохода стався на лівому узбіччі дороги по напрямку руху керованого ним автомобіля. Від удару в автомобілі потріскалось скло. В подальшому керований ним автомобіль з лівого узбіччя розвернуло вправо і він зупинився передньою частиною в напрямку до поля на правому узбіччі, а задня частина знаходилась на смузі руху в напрямку до с. Глибоке. Вийшовши з автомобіля підсудний підбіг до пішохода, який лежав на лівому узбіччі відносно напрямку руху його автомобіля і вже був без ознак життя.

Крім того, допитаний в судовому засіданні під час судового слідства підсудний надав покази, аналогічні тим показам, що були надані під час досудового слідства, однак детальніше уточнивши дорожню обстановку до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, розташування його автомобіля на дорозі та відносно елементів дороги, а також розміщення на дорозі пішохода, поетапно показавши суду як він рухався до моменту наїзду на пішохода.

Звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що в цілому покази підсудного не відрізняються від тих показах, що були надані на досудовому слідстві, надавши однозначні та правдиві відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, але під час саме досудового слідства, слідчим, який допитував підсудного в якості свідка, в подальшому в якості обвинуваченого та який проводив слідчу дію щодо відтворення обставин та обстановки події, не звернув уваги на суттєві моменти та деталі руху транспортного засобу, яким керував підсудній, в сукупності з діями та рухами пішохода, зокрема.

На досудовому слідстві підсудний показав, що він рухався приблизно посередині смуги руху в напрямку до с. Глибоке і за 20-30 метрів побачив на краю проїзної частини в напрямку до с. Глибоке пішохода, який махав рукою зупиняючи його автомобіль. Після цього підсудний викрутив кермо автомобіля вліво, з метою об'їзду пішохода, виїхавши повністю на зустрічну смугу руху. Коли керований ним автомобіль вже був на зустрічній смузі, пішохід, розставивши руки, побіг в напрямку руху автомобіля підсудного.

Таким чином, з наведеного вище випливає, що коли підсудний вперше побачив на краю проїзної частини пішохода, відстань була приблизно 20-30 метрів, однак, як зазначає підсудний він проїхав певну ділянку дороги з метою перестроювання в смугу руху, яка призначена для руху в зустрічному напрямку, з метою об’їзду пішохода, за для уникнення можливого та випадкового наїзду на нього. Таким чином, підсудний проїхав певний проміжок дороги від ділянки коли він вперше побачив пішохода до виїзду на смугу руху зустрічного транспорту.

В цей проміжок часу, пішохід, який знаходився на краю проїзної частини, не створював небезпеку для руху автомобіля, яким керував підсудний, тобто з часу коли підсудний вперше побачив пішохода і до виїзду на смугу зустрічного руху. Лише коли автомобіль підсудного знаходився на смузі зустрічного руху, пішохід вибіг в бік руху автомобіля підсудного, в цей момент створивши перешкоду для руху автомобіля, яким керував ОСОБА_1  

Вказані вище обставини не були уточнені слідчим під час допиту підсудного на досудовому слідстві і в якості свідка, і в якості обвинуваченого і навіть під час відтворення обставин та обстановки події, хоча зауважу, що підсудний вказав лише на відстань з моменту коли він вперше побачив пішохода, однак не зазначив ймовірну відстань коли пішохід почав різко рухатись в біг напрямку руху автомобіля підсудного, коли вже сам підсудній був на смузі руху, призначеної для руху зустрічного транспорту, та коли для нього вже виникла небезпека для руху.  

На мої запитання в судовому засіданні, підсудний показав, що відстань від його автомобілем, який перестроївся з правої смуги руху на зустрічну з метою запобігання можливого наїзду на пішохода та створення безпечних умов для розташування та руху як його автомобіля так і пішохода, в момент виникнення небезпеки для руху, яка проявилася у вигляді швидкого руху пішохода в бік руху транспортного засобу, яким керував підсудній  - становила приблизно 10-12 метрів.

Крім того, під час надання пояснень підсудним до порушення кримінальної справи, тобто одразу на місці скоєння дорожньо-транспортної пригоди, останній пояснив, що «…я побачив, що чоловік на дорозі іде та махає рукою в бік мого автомобіля. Я не збирався підвозити даного громадянина, знизив швидкість до скількох кілометрів сказати не можу, але взагалі спочатку я рухався зі швидкістю 70 км/год. …».             

Також, під час допиту підсудного в судовому засіданні, останній показав, що в той час коли він побачив на краю проїзної частини пішохода, яким здійснював зупинку транспортного засобу, махаючи рукою, підсудний знизив швидкість руху свого автомобіля, приблизно вказавши на 60 км/год., звернувши при цьому особливу увагу на пішохода та прийнявши ліворуч виїхавши на смугу зустрічного руху транспортних засобів.

Таким чином, слідчий на досудовому слідстві не звернув уваги на покази підсудного надані ним в поясненнях одразу після скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди, та в подальшому не уточнив їх шляхом проведення допиту підсудного в якості свідка та обвинуваченого, а також під час відтворення обставин та обстановки події, що призвело до надання інших вихідних даних для проведення автотехнічної експертизи, а саме даних про те, що швидкість руху автомобіля, яким керував підсудний в момент виникнення небезпеки становила 70 км/год., в той час як випливає з пояснень наданих підсудним до порушення кримінальної справи, а також зокрема тих показів, що були надані ним під час судового слідства, що рух автомобіля в момент виникнення небезпеки становив близько 60 км/год.

Суд першої інстанції в постановленому вироку також не звернув уваги на вказані вище обставини, без підставо та необґрунтовано вказавши у своєму вироку про те, що покази підсудного які були надані на досудовому та судовому слідстві є неправдивими, оскільки нібито суперечать один одним, та такі покази нібито були надані з метою уникнення відповідальності за злочин.

Між іншим, звертаю увагу суд, що жодні протиріччя в показах підсудного наданих як на досудовому так і під час судового слідства відсутні, останній лише детально та конкретно під час розгляду справи намагався загадати всі ті події, що відбулись до дорожньо-транспортної пригоди та одразу після неї. Такі покази були однозначні, логічно послідовні та повністю достовірно відображають всі ті події, про що було зазначено вище.

Однак, на мою думку та на думку застудженого судом та досудовим слідством було допущено однобічність та неповнота встановлення всіх обставин справи та доведеність вини засудженого в частині скоєння ним злочину відповідальність за який передбачено ч.2 ст. 286 КК України, зокрема.

В рахунок підтвердження вини засудженого в скоєнні вказаного вище злочину щодо порушення правил дорожнього руху та вчинення дорожньо-транспортної пригоди, суд посилається на ряд доказів, що містяться в матеріалах кримінальної справи, однак більшість з яких не мають жодного відношення до встановлення події злочину та винності обвинуваченого у вчинення злочину, а також інші обставини, що мають значення для розгляду справи, яким суд не надав належної оцінки, а тому не є доказами по справі в розумінні положення ст. ст. 64, 65 КПК України, зокрема.

Покази потерпілого ОСОБА_3, покази свідків ОСОБА_4, Примушенко Є.В., ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не були учасниками та свідками події, та жодних обставин щодо вчинення підсудним злочину або ж спростування таких обставин суду не надали, та й не могли надати, а тому їх покази не спростовують та не підтверджують вину підсудного, а отже суд надав невірну їм оцінку та необґрунтовано зазначив дані докази в рахунок обґрунтування вини підсудного.

Крім того, окремо хотілося б звернути увагу суд на такий доказ як протокол відтворення обставин та обстановки події від 13 січня 2011 року (а.с.81), яким було проведено відтворення дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 22 листопада 2010 року, та яким було відтворено рух транспортного засобу, видимість елементів дороги з автомобіля, відстань та час протягом якого перетинав проїжджу частину потерпілий. Зокрема, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що слідчий, який проводив відтворення обставин та обстановки події здійснив вимірювання відставні від правого краю проїзної частини до місця імовірного зіткнення автомобіля з потерпілим, яка становила близько 7 метрів, та одночасно здійснив вимірювання часу протягом якого потерпілий перетнув вказану вище ділянку дороги, та який становив 2,8 та 3,0 секунди.

Проте, звертаю увагу суд на те, що час, який був виміряний слідчим не відповідає дійсності та тим показам, що були надані підсудним як на досудовому так і на судовому слідстві, оскільки часу в проміжку 3-х секунд достатньо для того, щоб потерпілий майже в спокійній ходьбі пройшов відстань 7 метрів, в той час як підсудний в своїх показах неодноразово наголошував на тому, що потерпілий швидко перебігав дорогу на відстані 10-12 метрів від автомобіля. Тому, вказані обставини не були належним чином встановлені під час проведення слідчим відтворення обставин та обстановки події злочину.

Однак, хотілося б звернути увагу суд на те, що невірність встановлення вказаного вище часу протягом якого потерпілий перетинав проїзну частину знаходиться в прямій залежності від невірних та неточних висновків автотехнічної експертизи, яка використала вихідні дані з протоколу відтворення обставин та обстановки події, що призвело до неоднозначних висновків щодо самої події та винності підсудного у вчинення злочину, зокрема.

1 лютого 2011 року експертом сектору автотехнічних досліджень НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області, ОСОБА_8, був наданий висновок експерта за № XXА (а.с. 87-93), складений на підставі проведення ряду науково-технічних досліджень, в якому експертом на запитання слідчого, що були зазначені ним в постанові про призначення експертизи, були надані наступні висновки: «в заданій дорожньо-транспортній ситуації при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 3,9 м/с водій автомобіля «Газ 3302» не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху. Однак, при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 5,7 м/с, а також при допустимій швидкості руху по видимості елементів дороги водій автомобіля «Газ 3302» мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху».

Вказані вище висновки експерта будувались шляхом визначення за допомогою формули, в якій використовувались показники часу протягом якого потерпілий перетнув проїзну частину дороги з моменту виникнення небезпеки до моменту наїзду, а саме 2,8..3,0 секунди, в результаті чого виходячи з розрахунків експерта відстань з моменту виникнення перешкоди до автомобіля становила 54-58 метрів.

Це при тому, що видимість елементів дороги з місця водія в автомобілі складає всього 30 метрів, тобто в момент коли потерпілий почав рухатись, перетинаючи дорогу, водій не міг бачити потерпілого і виходячи з цих розрахунків міг побачити його лише по середині дороги, однак це повністю суперечить не лише показам підсудного, але іншим матеріалам справи, зокрема схеми дорожньо-транспортної пригоди, протоколу відтворення обставин та обстановки події та навіть можливим подальшим діям водія як до так і в момент вчинення наїзду на потерпілого.

Крім того, звертаю увагу суд на те, що експерт в своєму висновку автотехнічної експертизи вказує на те, що в заданій дорожньо-транспортній ситуації при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 3,9 м/с водій автомобіля «Газ 3302» не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху. Однак, при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 5,7 м/с, а також при допустимій швидкості руху по видимості елементів дороги водій автомобіля «Газ 3302» мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху.   

Тому, як випливає з висновку експерта, показник сталого сповільнення автомобіля при терміновому гальмуванні, що складає 3,9 та 5,7 не залежить від дій водія, і дані обставини були підтверджені експертом в судовому засіданні, і залежать лише від покриття, похибки гальмівної системи, якості гуми коліс автомобіля та інших фактів, які, ще раз повторюю не залежать від дій підсудного як водія автомобіля.   

Тому, при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 3,9 м/с водій автомобіля «Газ 3302» не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху, проте суд чомусь у своєму вироку зазначає лише про стале сповільнення автомобіля 5,7 м/с та вказує, що водій мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху, що є ніщо іншим як однобічність та упередженість у висновках суду, оцінки обставин справи та доказів, яким є висновок експерта та його покази в судовому засіданні.

Експерт в своєму висновку пов’язує момент виникнення небезпеки з відстанню від автомобіля до потерпілого у розмірі 30 метрів, які були отримані експертом з вихідних даних, що містяться в постанові про призначення експертизи, проте підсудний наголошував на тому, що така відстань є меншою, оскільки лише за 20 метрів він побачив потерпілого, який почав рухатись лише за метрів 10-12, що знову ж таки призводить до необ’єктивних та неточних висновків експерта, який застосовував у своїх розрахунках відстань 30 метрів як відстань видимості дороги з місця воді в автомобілі, а не момент виникнення небезпеки для водія.

Крім того, у висновку експерта зазначається швидкість руху автомобіля 70 км/год., проте як було вже зазначено вище (на початку апеляційної скарги), що така швидкість руху була лише в момент коли підсудний побачив на краю проїзної частини потерпілого, після чого він скинув швидкість руху та почав перестроюватись на зустрічну смугу руху, після чого потерпілий і почав здійснювати перетинання проїзної частини, однак така швидкість вже не становила 70 км/год. Слідчим не було уточнено покази підсудного на досудовому слідстві в цій частині, однак підсудний в суді надав більш детально обставини, що відбувались до дорожньо-транспортної пригоди, зокрема в частині швидкості руху автомобіля.

Більш того, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що підсудний не порушував правил дорожнього руху в частині перевищення швидкості руху автомобіля, оскільки на вказаній вище ділянці дороги обмежена швидкість руху дорожнім знаком та правилами дорожнього руху 90 км/год., при тому, що підсудний навіть і рухався зі швидкістю 70 км/год., яка була зменшена коли він побачив потерпілого.

Висновки, що були надані у експертному дослідженні, експертом в тій частині, що «в заданій дорожній ситуації, водій автомобіля «Газ 3302», державний номерний знак АІXXXXВЕ повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, тобто у темну пору доби швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб в межах видимості дороги та у разі виникнення небезпеки негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди», не можуть слугувати підставою для притягнення підсудного до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 286 КК України, оскільки даний пункт правил дорожнього руху не є чітко визначеним, не встановлює конкретних критеріїв поведінки водія та не дає можливість однозначно стверджувати яка повинна бути швидкість руху так як на моє запитання в судовому засіданні експертові чи зміг би він перебуваючи за кермом автомобіля визначити таку оптимальну швидкість руху, експерт відповів – ні, оскільки це не можливо.    

Однак, під час судового розгляду, після допиту експерта, слідчого та інших свідків, мною як захисником підсудного було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та підготування клопотання про доручення досудовому слідству провести повторене відтворення обставин та обстановки події з метою отримання точних та об’єктивних даних та обставин, що відбулись до та під час дорожньо-транспортної пригоди, що б в подальшому заявити клопотання про призначення повторної автотехнічної експертизи, так як одні обставини справи суперечили іншим, і ці суперечності можливо усунути лише шляхом проведення вказаних вище процесуальний дій.  

Проте, суд відмовив у відкладенні розгляду справи для підготування відповідного письмового клопотання, порушивши право підсудного за захист від пред’явленого обвинувачення, повідомивши про те, що «у суду немає сумнівів у винуватості підсудного», перейшовши одразу до дослідження доказів та судових дебатів, що свідчить про упередженість, необ’єктивність, неповноту, однобічність судового слідства та судового розгляду в цілому.

 І насамперед звертаємо увагу суд на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які ніші належні та допустимі докази, які б свідчили про обставини події дорожньо-транспортної пригоди, зокрема розміщення транспортного засобу підсудного та пішохода як до так і під час виникнення дорожньо-транспортної пригоди, рух учасників дорожнього руху та інші дії учасників події, що є наслідком того, що в основу обвинувачення, в тому, числі і вихідних даних, що були надані експертові для надання висновку, були покладені покази підсудного. Будь-які ніші прямі докази вини підсудного в матеріалах справи просто відсутні, не беручи до уваги ті непрямі докази, які не несуть в собі об’єктивних та неупереджених даних про обставини, умови та характер скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Однак, навіть незважаючи на ряд неоднозначних та суперечливих обставини, які в принципі повинні тлумачитись на користь підсудного, експерт зробив висновок, що в заданій дорожньо-транспортній ситуації при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 3,9 м/с (що не залежить від водія) водій автомобіля «Газ 3302» не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху, а тому вчинив усі можливі дії для уникнення зіткнення з потерпілим чи його об’їзду по узбіччю руху зустрічного транспорту, а отже в його дія відсутня вина та склад злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Крім того, не звернув суд увагу та не надав належно оцінки тим обставинам, що свідчать про умисні дії з боку самого потерпілого, що спричинили саме з його вини дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок грубого невиконання ним правил дорожнього руху, зокрема.

У відповідності до п. 1.10 Правил Дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № XXXX, пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу.

Як передбачено п. 4.1. Правил дорожнього руху, пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не утруднюючи рух на велосипедах і мопедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому — по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху.

Крім того, як зазначено в п. п. 4.3, 4.4. Правил дорожнього руху, за межами населених пунктів пішоходи, які рухаються узбіччям чи краєм проїзної частини, повинні йти назустріч руху транспортних засобів. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.

Більш того, п. 4.8. Правил дорожнього руху передбачено, що Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки

І насамперед, п. п. «а», «б» п. 4.14 Правил дорожнього руху передбачено, що, пішоходам забороняється: виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

При таких обставинах, як випливає з показів підсудного, що є фактично єдиними даними обставин виникнення дорожньо-транспортної пригоди, які не спростовані будь-якими іншими доказами, саме пішоходом було порушено правила дорожнього руху, а саме те, що пішохід в супереч вимогам не рухався на назустріч руху транспортних засобів; заважав руху іншим учасникам дорожнього руху; в темну пору доби не виділив себе для своєчасного виявлення його іншими учасниками дорожнього руху; перейшов дорогу поза пішохідним переходом, при цьому не впевнившись у відсутності небезпеки, оскільки лише за таких обставин пішоходу дозволено переходити дорогу; раптово вибіг на проїзну частину, що суворо заборонено Правилам дорожнього руху. 

Тому саме з вини пішохода виникла небезпека для підсудного як водія транспортного засобу, який на мою думку не мав можливості запобігти наїзду з моменту виникнення небезпеки для руху, яку і створив пішохід, порушивши ряд положень Правил дорожнього руху, які він зобов’язаний дотримуватись, однак не дотримався.

Крім того, правдивість показів підсудного свідчить те, що потерпілий знаходився в стані алкогольного сп’яніння, про що свідчить висновок судово-медичної експертизи, яким встановлено, що при судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа ОСОБА_10 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,85 пром., що за життя зазвичай вказана концентрація етилового спирту може відповідати алкогольному сп’янінню середнього ступеня, а тому така поведінка пішохода може бути притаманна потерпілому, який знаходився в стані алкогольного сп’яніння, що також підтверджується показами свідка ОСОБА_11, які суд чомусь оцінив критично та не взяв до уваги, посилаючись нібито на те, що свідок вказав, що потерпілий знаходився у світлих штанах, а не темно-сірих.

Тому не зрозуміло чому суд не віднісся критично до висновку автотехнічної експертизи та протоколу відтворення обставин та обстановки події, які в сукупності мають неоднозначні та суперечливі висновки, а також не віднісся критично до показів потерпілого ОСОБА_3, показів свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не були учасниками та свідками події, та взагалі не мають жодного відношення до події злочину та не підтвердили і не спростували жодних обставин.

Наведені вище в цій апеляції обставини свідчать про упередженість, необ’єктивність, однобічність та неповноту як досудового так і слідства, особливо післі того ,як суд в судовому засіданні мені як захисникові відповів «у суду немає сумнівів у винуватості підсудного».      

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 347-349, 367-369, 372 КПК України, -   

П Р О Ш У:

1. Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 2 грудня 2011 року по кримінальній справі № X-XXX/XXXX року скасувати, а справу повернути на досудове розслідування.   

ДОДАТКИ:

1.      Копії Апеляційної скарги на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області – 2 примір.;   

«16» грудня 2011 року               

 

Захисник засудженого                             ______________                         Ковальчук С.М.  

                                                                                (підпис)

 

 

Average: 4 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації