Опубліковано Степан Ковальчук
До Верховного Суду України
Позивач: ОСОБА_2
місце проживання:
АДРЕСА_1
Представник
позивача: Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,
який діє на підставі довіреності,
місце знаходження:
АДРЕСА_2
Інші особи, які беруть участь у справі
Відповідачі : ОСОБА_4
місце проживання:
АДРЕСА_3
ОСОБА_5, від імені якої
діє її законний представник, мати Антоненко
Юлія Вікторівна,
місце проживання:
АДРЕСА_3
Треті особи без самостійних вимог
щодо предмету спору на стороні
відповідача: Бориспільська міська рада Київської області
місце знаходження:
АДРЕСА_4
Служба у справах дітей виконавчого
комітету Бориспільської міської ради
місце знаходження:
АДРЕСА_5
«первісний позов: про визнання осіб такими,
що втратили право користування жилим
приміщенням (квартирою)
«зустрічний позов: про вселення в жиле
приміщення (квартиру)».
К А С А Ц І Й Н А С К А Р Г А
на рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року по справі № XXц-1221/2010
30 листопада 2009 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по цивільній справі № X-XXX/XX року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, за участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, Бориспільської міської ради Київської області та служби в справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради, про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про вселення її та неповнолітню дочку, ОСОБА_5 в квартиру № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3.
Бориспільський міськрайонний суд, розглянувши справу, ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнив, визнавши ОСОБА_4 та ОСОБА_5, від імені якої діє її представник ОСОБА_4, втратившими право на користування квартирою № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, а в задоволенні зустрічного позову – відмовив.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду, звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду з тих підстав, що дане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є необґрунтованим та незаконним.
Апеляційний суд Київської області 23 березня 2010 року, за результатом розгляду апеляційної скарги відповідача, ухвалив нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнив, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2009 року – скасував, зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про вселення – задовольнив, вселивши їх у квартиру № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, а в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням – відмовив.
При таких обставинах, позивач вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2009 року по справі № X-XXX/XX винесене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права. Також судом в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
В той час, рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року по справі № XXц-1221/2010 ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суд взагалі з’ясував обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є абсолютно незаконним та необґрунтованим.
За таких умов, рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року по справі № XXц-1221/2010 необхідно скасувати, і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2010 року по справі № X-XXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване апеляційним судом, з наступних підстав.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції були встановлені наступні обставини стосовно яких не заперечували особи, які приймають участь в розгляді справи, а саме:
Квартира № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3 була надана в користування ОСОБА_7 на підставі ордера, виданого згідно рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради, яка являється матерю позивача, та з якою житлово-експлуатаційною організацією був укладений договір найму вказаного вище жилого приміщення.
В даній квартирі разом з ОСОБА_7 постійно проживав ОСОБА_2, який являється її сином, проживаючи однією сім’єю.
Пізніше, в зв’язку з тим, що ОСОБА_7 виїхала до іншої місцевості на постійне місце проживання, на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 2 вересня 1985 року за № XXX-а, був переведений особистий рахунок комунальної квартири № XX по вул. Xxxxxxxxxxx, 3 на її сина ОСОБА_2, який залишився проживати в даній квартирі та зареєстрований за цією адресою.
На даний час квартира не приватизована в установленому законом порядку, а тому належить до державного житлового фонду (житлового фонду місцевої ради), а саме належить на праві комунальної власності Бориспільській міській раді.
За адресою місця знаходження квартири з 2003 року були зареєстровані ОСОБА_2 та його дочка ОСОБА_4.
1. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в 2003 році, в той час коли позивач та відповідач зі своєю матір’ю проживали окремо, і відповідач був зареєстрований за адресою м. Бориспіль, по вул. К. Шлях, 20, кв. 1, позивач, на вимогу своєї колишньої дружини, прописав за адресою місця знаходження спірної квартири свою неповнолітню (на той час) дочку, ОСОБА_4 в зв’язку з тим, що його колишня дружина мала намір відчужити свою квартиру № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. К.Шлях, 20. Вказані обставини обґрунтовуються тим, що колишня дружина позивача та яка є одночасно матір’ю відповідача, не мала право відчужувати квартиру в якій була зареєстрована її неповнолітня дочка та постійно в ній проживала, без забезпечення відповідача належним житлом для проживання. В зв’язку з наведеними вище обставинами, відповідач і був зареєстрований за адресою місця знаходження квартири і постійного проживання в ній позивача.
Таким чином, суд першої інстанції, вірно оцінюючи всі наявні в справі докази, дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що починаючи з 2003 року, тобто з того часу коли був зареєстрований відповідач за місцем знаходження квартири, ОСОБА_4 не проживала в ній, не вселялась в установленому законом порядку, не проживала однією сім’єю з позивачем в даній квартирі, не вела з ним спільного господарства та не мала нічого спільного, крім як взаємних прав та обов’язків як батька та дитини, не перевозила до квартири своїх особистих речей та речей необхідних для проживання, що підтверджується наступними обставинами, а також належними та допустимими доказами.
Вказані вище обставини, які були встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи щодо відсутності, не проживання та небажання скористатися відповідачем своїм правом на проживання в квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, починаючи з 2003 року, зокрема в тому числі з квітня місяця 2008 року по жовтень місяць 2008 року, що є підставою для визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням яким є вказана вище квартира, підтверджуються наступними належними та допустимими доказами, а саме:
- Актом від 16 грудня 2008 року, складеного за участі майстра, ОСОБА_8 та паспортиста, ОСОБА_9, які працюють в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційна контора № X», ОСОБА_2, а також жителів сусідніх квартир одного під’їзду, ОСОБА_10, яка проживає в квартирі № XX та ОСОБА_11, який проживає в квартирі № XX, на підставі якого внаслідок перевірки та зі слів вказаних вище жителів сусідніх квартир, ОСОБА_4 зареєстрована, але в дійсності не проживає з 2003 року по адресі м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx, 3 кв. 18.
- Актом, складеного у вересні 2009 року за участі майстра, ОСОБА_8 та паспортиста, ОСОБА_9, які працюють в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційна контора № X», депутата Бориспільської міської ради Денисова, ОСОБА_2, а також жителів сусідніх квартир одного під’їзду, ОСОБА_10, яка проживає в квартирі № XX та ОСОБА_11, який проживає в квартирі № XX, на підставі якого внаслідок перевірки та зі слів вказаних вище жителів сусідніх квартир, ОСОБА_4 зареєстрована, але в дійсності не проживає з 2003 року по адресі м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx, 3 кв. 18.
- Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 1 грудня 2008 року, винесеної старшим дільничним інспектором, ОСОБА_12 Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київської області, за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про те, що її батько, ОСОБА_2 не дає змоги проживати в квартирі за адресою: м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx, 3 кв. 18 де вона зареєстрована. Як зазначено в цій постанові, що в ході перевірки було встановлено, що за адресою м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx, 3, кв. 18 зареєстровані ОСОБА_2 та його дочка, ОСОБА_4, яка ніколи в даній квартирі не проживала. На даний час, ОСОБА_4 вирішила проживати за адресою м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx, 3 кв. 18 де зареєстрована та вирішила звернутись до свого батька ОСОБА_2 з проханням поселитись в даній квартирі.
- Показами свідка ОСОБА_11, який проживає в квартирі № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, та яка знаходиться на одному поверсі зі спірною квартирою, та який підтвердив, що відповідача бачив у квартирі ще коли вона була малолітньою, на протязі тривалого часу він її в квартирі не бачив та не знає.
- Показами свідка ОСОБА_13, який неодноразово перебував у спірній квартирі та підтвердив, що відповідачку знає з дитинства, однак крім позивача в квартирі нікого не бачив, як і не бачив жіночих речей так і речей, які б могли належати відповідачу.
- Показами свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які жодного разу не бували в квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, і особисто не бачили, що в ній проживав з 2003 року відповідач по справі, а лише з його слів їм відомо, що відповідач проживав у спірній квартирі, хоча під час їх допису в якості свідків, останні підтвердили, що знаходились з відповідачем у дуже добрих стосунках.
- Обставиною, яка свідчить, що в 2007 році позивач встановив у квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3 телефон, про що свідчить квитанції про сплату за послуги зв’язку, однак під час розгляду справи відповідач пояснив, що на протязі 2008 року він проживав у спірній квартирі, однак телефон у квартирі не був встановлений, що безперечно підтверджує не проживання відповідача на протязі 2008 року у квартирі.
- Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції навіть не міг пояснити, які його речі знаходились в квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, окрім сервізу та кофти, це при тому, що відповідач повинен був мати ряд необхідних речей для проживання з 2003 року по грудень 2008 року.
- Відповідач не надав будь-яких інших доказів, які б свідчили, що він проживав у квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3 починаючи з 2003 року по грудень 2008 року, зокрема, показами знайомих чи друзів, які б заходили до квартири протягом цих п’яти років, показами інших сусідів, інших людей з будинку, інші будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач проживав у квартирі.
При таких обставинах, у відповідності до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Положенням вказаної вище норми статті також передбачено випадки коли жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців. Однак, вказані вище випадки збереження права користування жилим приміщенням не стосуються відповідача, яка не підпадає під жодне із них.
Тому, згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, тобто понад шестимісячний строк, встановлений ст. 71 ЖК України, проводиться в судовому порядку.
Також, у відповідності до п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року за № X, у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім’ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім’ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.
Також, тим же пунктом 14 вказаної вище Постанови Пленуму ВСУ, передбачено, що наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Таким чином, у випадку доведення позивачем факту відсутності та не проживання відповідачем більш ніж шість місяців у квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, що є підставою для задоволення первісного позову та визнання відповідача таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням, в такому випадку в зустрічному позові відповідача про вселення його в квартиру необхідно відмовити.
При таких обставинах, судом першої інстанції було надано правильну оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам їх сукупності та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення первісного позову, а в зустрічному позові відмовлено, оскільки відповідач був відсутній, не проживав та жодного разу не скористався своїм правом на проживання в квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, починаючи з 2003 року, зокрема в тому числі з квітня місяця 2008 року по жовтень місяць 2008 року, а тому ОСОБА_4 визнано такою, що втратила право користування квартирою.
2. Однак, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції зазначив: «… так, відповідно роз’яснень, які містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», звертається увага суддів на те, що у справах про визнання наймача або членів сім’ї такими, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з’ясувати причину відсутності відповідача понад встановлені строки …», а також зазначає, що «.. в разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк…», і приходить до висновку, що «… однак, з висновків суду, які містяться у рішенні суду не вбачається, що судом належним чином з’ясовувалися причини відсутності відповідачки у спірній квартирі…».
Таким чином, апеляційний суд у своєму рішенні дійшов висновку про те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено обставини пов’язані із причинами відсутності відповідача у квартири з посиланням на можливість їх продовження, що передбачено п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України».
Однак, звертаю увагу на те, що Апеляційним судом Київської області було грубо порушено вимоги ст. 213, 313 ЦПК України, якими передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним і обґрунтованим. Зокрема, обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції полягає в тому, що суд його ухвалює на основі повного та всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких умов, апеляційний суд абсолютно помилково дійшов вказаних вище висновків стосовно того, що суд першої інстанції не дослідив обставини, пов’язані із не з’ясуванням причин відсутності відповідача понад шість місяців у квартирі позивача, так як з показів відповідача наданих в суді першої інстанції випливає, що відповідач проживав у квартирі з 2003 року по грудень місяць 2008 року, і не визнавав тих обставин, що протягом цього часу він не проживав у спірній квартирі.
Проте, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач проживав разом зі своєю матір’ю в іншій квартирі і не проживав разом з позивачем у квартирі № XX, яка знаходиться м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3 з 2003 року по грудень 2008 року. На неодноразові запитання суду першої інстанції під час розгляду справи щодо проживання чи не проживання відповідача в квартирі, останній відповідав категорично, що він проживав у квартирі до грудня місяця 2008 року, однак ці обставини спростовуються наведеними вище доказами.
Також, відповідач по справі не надав жодного доказу !!! який би свідчив про те, що позивач чинив йому перешкоди у користуванні квартирою чи примусово та незаконно виселив з квартири, у такий спосіб протягом часу починаючи з 2003 року по грудень місця 2008 року.
Аналогічно суд апеляційної інстанції не вказав у своєму рішенні жодних обставин пов’язаних з тим, що відповідач не проживав у квартирі позивача з поважних причин, апеляційним судом не було також встановлено поважність цих причини, час протягом яких ці причини діяли та внаслідок яких відповідач не мав можливості проживати у квартирі позивача.
Однак, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що таких причин відсутності та не проживання відповідача в квартирі позивача просто не існувало, що свідчить про те, що апеляційний суд і не вказав їх у своєму рішенні, оскільки відповідач добровільно, без будь-якого примусу проживав у іншому місці, яким є квартира матері відповідача.
Тому, ч.2 ст. 71 ЖК України передбачено, що якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору — судом.
Отже, відповідач по справі не звертався до наймодавця, яким є Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора № X» із заявою про продовження строку з поважних причин, із зазначенням причини, а також не звертався до суду з відповідною заявою про продовження такого строку, не вказав жодних обставин не проживання в квартирі позивача протягом строку починаючи з 2003 року по грудень 2008 року, а натомість навпаки стверджував у своїх письмових запереченнях проти позову, в поданому ним зустрічному позові та апеляційній скарзі, що він проживав до грудня місяця 2008 року в квартирі позивача, поки останній нібито не забрав ключі від відповідача та не давав можливість з цього часу проживати у квартирі.
Тому, апеляційний суд київської області вказавши у своєму рішенні про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином причини відсутності відповідача в квартирі позивача та не вирішивши питання поновлення пропущеного строку, фактично вийшов за межі розгляду справи та вказав ці обставини в рахунок скасування рішення суду першої інстанції, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, стосовно яких відповідач не ставав питання під час судового розгляду в суді першої інстанції, а також в поданій ним апеляційній скарзі та під час розгляду справи в апеляційному суді, оскільки відповідач у своїх запереченнях проти позову, зустрічному позові та апеляційній скарзі стверджував, що він проживав у квартирі по грудень 2008 року, а тому питання поновлення строку з боку відповідача не порушувалось, а тому не зрозуміло чому апеляційний суд досліджував ці питання і вказав їх в рахунок скасування судового рішення, оскільки стосовно цих обставин, жоден із учасників судового розгляду не порушував питання.
3. Крім того, апеляційний суд в своєму рішенні зазначив, що «… у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечував, що ключі від квартири він відповідачці не передавав…», а також зазначив, що «… з матеріалів справи також вбачається, що з цього приводу ОСОБА_4 1.12.2008 року зверталася із заявою до Бориспільського МВ ГУ МВС України у Київській області …».
Однак, з наведених вище обставин зазначених у рішенні апеляційного суду не зрозуміло, що саме мав намір встановити суд, обґрунтувавши наведені вище обставини з метою задоволення зустрічних вимог відповідача, що полягає в наступному.
Як випливає з Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, винесеної старшим дільничним інспектором ДІМ Бориспільського МВ ГУ МВС України Київської області, 9 грудня 2008 року, на яку посилається суд апеляційної інстанції «… в ході перевірки було встановлено, що за адресою м. Бориспіль вул. Xxxxxxxxxxx, 3 кв. 18 зареєстровані ОСОБА_2 та його дочка ОСОБА_4, яка ніколи в даній квартирі не проживала. На даний час ОСОБА_4 вирішила проживати за адресою м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx 3, кв. 18 де зареєстрована та звернулася до свого батька ОСОБА_2 з прохання поселитися у вищевказану квартиру, але ОСОБА_2 своїй дочці ОСОБА_4 відмовив в наданні квартири для проживання та сказав, що позбавить її в реєстрації…».
Тому, звернення відповідача з приводу того, що позивач забрав у неї ключі та не дає змоги проживати у спірній квартирі не підтвердилося, за результатами проведення перевірки дільничним інспектором Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області, про що свідчить наведена вище Постанова, якою передбачено, що відповідач ніколи не проживав у квартирі позивача, а лише мав намір проживати на момент звернення із заявою до міліції.
Окрім цього, як було зазначено вище, протягом усього часу розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також у письмових запереченнях проти позову, в зустрічному позові та в поданій апеляційній скарзі, відповідач не визнавав того факту, що він не проживав у квартирі позивача, а натомість стверджував, що він з 2003 року по грудень місяць 2008 року постійно проживав у квартирі позивача (хоча всі без виключення докази, які містяться в матеріалах справи свідчать про протилежне, що саме в період час починаючи з 2003 року по грудень місяць 2008 року відповідач ніколи не проживав у квартирі позивача).
Крім того, посилання суду апеляційної інстанції на те, що «… у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечував, що ключі від квартири він відповідачці не передавав…» в рахунок того, що відповідач нібито не проживав у квартирі позивача з поважних причин не відповідає дійсності, оскільки позивач під час розгляду справи в суді надав суду пояснення більш ширшого змісту ніж зазначені вище в вказав, що ключі від квартири він відповідачці не передавав, оскільки вона не проживала в квартирі позивача з 2003 року, не цікавилась квартирою, не мала наміру до грудня 2008 року вселятися в квартиру, оскільки проживала разом зі своєю матір’ю у іншій квартирі, а позивач у свою чергу не перешкоджав у період часу починаючи з 2003 року по грудень 2008 року користуватися та проживати у квартирі.
4. Крім того, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, яким обґрунтовує задоволення зустрічних позовних вимог відповідача, виклав наступні обставини «… крім цього, з матеріалів справи вбачається, що з березня 2003 р. розрахунок санітарної норми на комунальні послуги проводились на дві особи, позивача та відповідачки, що підтверджується листом управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 02.02. 2009 р., із якого також вбачається, що кошти на утримання дочки мати виплачувала батьку дитини по домовленості сторін, що підтверджується їх заявами, вказані факти також підтверджені листом від 11.09. 2009 р…», а також зазначив, що «…крім цього, в матеріалах справи є заяви ОСОБА_2 на отримання субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, в яких він зазначав, що склад його сім’ї має дві особи…», «…із заяви ОСОБА_2 від 18.02. 2008 р. вбачається, що на утримання дочки ОСОБА_4 від колишньої дружини ОСОБА_17 він отримував кошти у розмірі 50 грн., щомісячно…».
Однак, звертаю увагу суд касаційної інстанції, що суд апеляційної інстанції не належним чином дослідив обставини справи пов’язаних з призначення субсидії для відшкодування витрат з оплати житлово-комунальних послуг, значення цих обставин для визнання особи такою що втратила право користування квартирою чи для зустрічних вимог щодо вселення в квартиру, що полягає в наступному.
Так дійсно, розрахунок санітарної норми на комунальні послуги проводилося на дві особи, позивача та відповідача, однак виключено з тих підстав, що за адресою місця знаходження квартири, якою є м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxx, 3, кв. 18, з 2003 року билу зареєстровані дві особи, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а тому виходячи саме з кількості зареєстрованих осіб у квартирі, здійснюються розрахунки та нарахування розміру комунальних послуг, що підлягають сплаті.
У відповідності до довідки за Ф-3 про склад сім’ї, виданої Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора № X», у відповідності до якої за адресою місця знаходження квартири № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, зареєстровані (прописані) дві особи, ОСОБА_2 та з 2003 року ОСОБА_4.
Проте, п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року за № X, передбачено, що необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
При таких обставинах, реєстрація (прописка) відповідача за адресою місця знаходження квартири жодним чином не свідчить про те, що останній постійно проживав та користувався вказаною вище квартирою, а бо ж має право на користування чи вселення в квартиру, а такі обставини встановлюються судом в сукупності з іншими доказами.
А тому, оскільки за адресою місця знаходження квартири були зареєстровані дві особи, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4, розрахунок житлово-комунальних послуг здійснювався на ці дві особи, однак оскільки позивач не мав достатньо доходу (прибутку) для покриття витрат, (оскільки була зареєстрована відповідачка в квартирі), позивач вимушений був за таких обставин звернутися до Управління праці та соціального захисту населення за призначенням субсидії для відшкодування витрат з оплати житлово-комунальних послуг.
Однією із вимог з боку Управління праці та соціального захисту населення було написання з боку одного із колишніх подружжів іншому про те, чи надають вони кошти один одному на утримання неповнолітньої дитини. Оскільки відповідача, яка являлася дитиною позивача була зареєстрована за адресою спірної квартири, то вимога з боку Управління праці та соціального захисту населення полягала в тому, що мати відповідача повинна була написати позивачу заяву про те чи надає вона кошти на утримання дитини чи ні, а позивач в свою чергу повинен був написати заяву чи отримує він кошти на утримання дитини чи ні з метою визначення сукупного доходу позивача при призначенні субсидії для відшкодування витрат з оплати житлово-комунальних послуг.
Тому, апеляційний суд Київської області у своєму рішенні зазначив, що «…кошти на утримання дочки мати виплачувала батьку дитини по домовленості сторін, що підтверджується їх заявами, вказані факти також підтверджені листом від 11.09. 2009 р. …». Проте, вказані вище обставини суперечать тим документальним доказам, що містяться в матеріалах справи, і які свідчать, що мати відповідача не надавала кошти позивачу в період часу починаючи з 2003 року по грудень 2008 року на утримання на той час неповнолітньої відповідачки, а саме:
- Лист Управління праці та соціального захисту населення від 24 лютого 2009 року за № X/470, яким передбачено, що в період із березня 2003 року по серпень 2007 року, при чергових зверненнях за призначенням субсидії, від матері дитини, ОСОБА_17, надавались до управління заяви, в яких вона зазначала, що на утримання дочки не виплачувала власнику особового рахунку (батьку дитини) коштів по домовленості сторін. Вами, в цей же період надавались заяви, що від матері дитини коштів на утримання дочки ви не отримували. Лише при зверненнях до управління у лютому 2008 року Вами та матір’ю дитини подані заяви, в яких зазначено, що по домовленості сторін мати сплачує, а батько отримує 50 грн. щомісячно на утримання дочки. Ці кошти включено в розрахунок сукупного доходу родини при призначені субсидії. (зауважу, що така заява була написана виключно на прохання працівників управління з метою надання субсидії, оскільки у випадку їх не написання, позивач не зміг би оформити субсидію).
- Заява ОСОБА_2 від 8 лютого 2008 року, адресованої начальнику відділу субсидії про те, що по домовленості сторін кошти на утримання дочки ОСОБА_4 від колишньої дружини не отримував.
- ОСОБА_19 Вікторівни від 8 лютого 2008 року, адресованої начальнику відділу субсидії про те, що по домовленості сторін кошти на утримання дочки ОСОБА_4 від мене не надаю.
На сам перед, не зважаючи на вищевикладені обставини, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що правовідносини пов’язані з призначенням субсидії на відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою житлово-комунальних послуг не мають жодного юридичного значення для встановлення обставин пов’язаних з проживанням чи не проживанням відповідача в квартирі № XX, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3, оскільки документи, що були подані позивачем для отримання субсидії, були спрямовані виключно з метою покрити витрати на комунальні послуги, оскільки в позивача не було достатньо коштів для сплати комунальних послуг, а за адресою місця знаходження квартири фактично зареєстровані дві особи, однак в сукупності з іншими доказами, які були надані суду об’єктивно та повно випливає, що відповідач не проживав у квартирі позивача.
Тому, ст. 71 ЖК України читко передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Тому, жиле приміщення за тимчасово відсутнім членом сім’ї зберігається лише протягом шести місяців, у період якого він не проживав у квартирі, а отже факт реєстрації, чи отримання субсидії не підтверджує вказаних вище строків відсутності чи проживання відповідача у спірній квартирі.
За таких умов, з положення ст. 71 ЖК України випливає те, що відповідача не можливо б було визнати таким, що втратив право користування квартирою, якщо він проживав у ній, або ж був відсутній менш ніж протягом шість місяців, або ж був відсутній більш як протягом шести місяців з поважних причин, однак звернувся з відповідною заявою про продовження строку.
Однак, як випливає з всіх тих доказів, що містяться в матеріалах справи, відповідач не проживав у квартирі з 2003 року по грудень 2008 року, а тому посилання суду апеляційної інстанції на обставини пов’язані з оформленням позивачем субсидій на нього та відповідача як на підстави стверджувати, що відповідач постійно проживав у квартирі, суперечить вимогам ст. 71 ЖК України та всім тим належним та допустимим доказам, які свідчать, що відповідач не проживав у квартирі позивача.
Також, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що так дійсно можливо позивач в певній мірі надав не зовсім правдиві відомості відділу субсидій Управління праці та соціального захисту населення стосовно складу своєї сім’ї та фактичного проживання двох осіб, замість його одного, проте хочу звернути увагу на те, що все це викликано лише надто скрутним матеріальним становищем позивача, однак ці обставини не можуть бути підставою вважати, що відповідач постійно проживав з позивачем однією сім’єю у квартирі, що спростовується рядом інших належних та допустимих доказами.
5. Крім того, суд апеляційної інстанції, в рахунок обґрунтування скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про вселення відповідача посилається на те, що «…з заяви органа опіки і піклування, служби у справах дітей Бориспільської міської ради від 17.08. 2009 р. вбачається, що первісний позов ОСОБА_2 вони вважають таким, що порушує права малолітньої ОСОБА_5, 08.04. 2009 р. народження…».
Проте, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що, орган опіки і піклування служби у справах дітей Бориспільської міської ради була залучена до участі в справі як третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, оскільки однією із вимог позивача є визнання неповнолітньої дочки відповідача, ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартою.
В зв’язку з цим, орган опіки і піклування служби у справах дітей Бориспільської міської ради дійсно надіслав заяву до Бориспільського міськрайонного суду, в якому лише виклав одним реченням свою позицію стосовно первісного та зустрічного позову сторін по справі, зазначивши, що первісний позов ОСОБА_2 вони вважають таким, що порушує права малолітньої ОСОБА_5.
Однак, звертаю увагу суд касаційної інстанції, що в заяві орган опіки і піклування служби у справах дітей Бориспільської міської ради не вказано жодного нормативно-правового акту або ж інших обставин, які б свідчили про порушення прав неповнолітньої дитини внаслідок визнання її такою, що втратила право користування квартирою. Органом опіки та піклування була лише направлена заява до суду з позицією по справі, без будь-яких обґрунтувань чи посилань на нормативний акт, що порушує право малолітньої особи.
За таких умов, апеляційний суд абсолютно безпідставно послався на вказаний вище лист, який вимог позивача не спростовує жодним чином, а тому не є засобом доказування, який спростовує вимоги щодо визнання неповнолітньої такою, що втратила прав користування квартирою.
Проте, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що відповідач абсолютно незаконно та безпідставно зареєстрував за адресою місця знаходження квартири № XX, яка знаходиться в будинку № X по вул. Xxxxxxxxxxx в м. Бориспіль, свою неповнолітню дочку, ОСОБА_5, що полягає в наступному.
У відповідності до ч.2 ст. 64 ЖК України, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ч.2 ст. 3 СК України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
В зв’язку з цим, ч.1 ст. 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Отже, виходячи з вимог ст. 64 ЖК України та ст. 3 СК України, позивач та відповідач не можуть вважатися членами однієї сім’ї, а відповідач членом сім’ї позивача як наймача квартири, оскільки починаючи з 2003 року вони спільно не проживали, спільним побутом не пов’язані, а відповідач не веде спільне господарство з позивачем, оскільки відповідач жодного дня, починаючи з 2003 року, не проживав у квартирі, яка належить позивачу на праві користування, а лише формально була зареєстрована за адресою місця знаходження цієї квартири.
При таких обставинах, оскільки позивач та відповідач не є членами однієї сім’ї, і як наслідок відповідач не є членом сім’ї позивача як наймача квартири, більш того постійно не проживав з позивачем в цій квартирі, відповідач не мав жодних законних підстав для реєстрації місця проживання своєї неповнолітньої дитини за адресою місця знаходження цієї квартири, оскільки виключно члени сім’ї наймача мають право, з підстав передбачених ст. 65 ЖК України, на вселення своїх неповнолітніх дітей, однак сторони не являються членами однієї сім’ї.
Тому, відповідач фактично скориставшись формальною реєстрацією за адресою місця знаходження квартири, яка належить позивачу, не проживаючи в ній жодного дня, зареєстрував свою новонароджену дитину, втративши при цьому будь-які права на користування цією квартирою з підстав передбачених ст. 71 ЖК України.
Крім того, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що права дитини на забезпечення її житлом не будуть порушені у випадку визнання її та відповідача такими, що втратили право користування квартирою № XX в будинку № X по вул. Xxxxxxxxxxx в м. Бориспіль, які передбачені актами законодавства України, оскільки відповідач як мати дитини з 2003 року не проживала в цій квартирі, втратила будь-які права на користування та проживання в ній з підстав передбачених ст. 71 ЖК України, а тому якщо мати не має жодних прав на квартиру, остання не може самостійно надавати, або ж встановлювати права на цю квартиру для своєї дитини, а тому і дитина на сьогоднішній день не має жодних прав на житло, отже внаслідок визнання її такою, що втратила право користування квартирою, права дитини на житло порушені не будуть
6. Крім того, апеляційний суд київської області в мотивувальній частині свого рішення про задоволення зустрічних вимог відповідача посилається на ті обставини, які прямо суперечать не лише всім наявним у матеріалах справи доказам, але й своїм висновкам, які були зазначені у його рішенні, а саме «… пояснення відповідачки про те, що батько в цей час живе окремо та доглядає за хворою матір’ю, яка проживає в с. Головурів, Бориспільського району підтверджено довідками. А її доводи про те, що Антоненко В.О в спірну квартиру вселив квартирантів, в неї немає ключів від квартири, що позбавляє її права користуватись житлом, належним чином спростовані не були….».
Звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що суд апеляційної інстанції дійшов вказаних вище висновків лише зі слів відповідача, які не були підтверджені належними та допустимими доказами, тобто суд виходив лише з думки відповідача, яка не мала жодного обґрунтування.
Більш того, як зазначив суд апеляційної інстанції, що у відповідності до довідки Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 3 грудня 2008 року за № X971, про те, що ОСОБА_2 доглядає пристарілу матір ОСОБА_7, однак ця довідка жодним чином не свідчить про те, що позивач постійно проживає з нею у с. Головурів.
Більш того, проживання позивача по справі у квартирі № X, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxx, 3 підтверджено рядом інших належних та допустимих доказів, зокрема показами свідків (сусідів, які проживають в одному під’їзді житлового будинку), Актами комісій та іншими доказами, які були зазначені вище в цій касаційній скарзі та були надані суду першої інстанції під час розгляду справи.
Крім того, передання квартири у найм інших особам взагалі є надуманими обставинами відповідачем, які були не обґрунтовано та безпідставно підтримані судом без посилання на будь-який із доказів, що міг підтвердити це, оскільки всі абсолютно без виключення докази, які є в матеріалах справи, свідчать про протилежне, а саме що саме позивач постійно проживає у квартирі, а будь-яких інших осіб, які б могли проживати у квартирі, окрім позивача, не було встановлено жодними доказами під час розгляду справи.
При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 27, 60, 210, 212, 324, 325, 326, 336, 349 ЦПК України, -
П Р О Ш У:
1. Рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року по справі № XXц-1221/2010 - скасувати.
2. Залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2010 року по справі № X-XXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване на підставі Рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року по справі № XXц-1221/2010.
ДОДАТКИ:
1. Копії Касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції – 4 примір.;
2. Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2010 року по справі № X-XXX/XX;
3. Копія Рішення Апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року по справі № XXц-1221/2010;
4. Довіреність на представництво і захист прав та інтересів в судах – 5 примір.;
5. Квитанція про сплату судового збору (державного мита) за подання касаційної скарги;
6. Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи;
21 квітня 2010 року
Представник позивача,
якій діє на підставі довіреності ___________ Ковальчук С.М.
(підпис)
Додати новий коментар