Касаційна скарга до Верховного суду України на рішення судів попередніх інстанцій у цивільній справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

                    До Верховного Суду України

Позивач:   ОСОБА_2,

                                                                                місце проживання:

АДРЕСА_1. 

   Представник

         Позивача:   Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

         місце проживання:

АДРЕСА_2.

                                                      Відповідач:   Державне підприємство «Міжнародний

          аеропорт «Бориспіль»,

місце знаходження:   

Бориспіль - 7.

        Третя особа без самостійних вимог

                              на стороні відповідача:   ОСОБА_4,

адреса місця роботи:   

«про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди».

К А С А Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2007 року по справі № X-2671 та ухвалу Апеляційного суду Київської області по справі № X2ц-1225

5 лютого 2007 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області  ухвалив рішення по цивільній справі № X-2671 за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухваленим рішенням, Бориспільський міськрайонний суд Київської області відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.  

В зв’язку з цим, позивач звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду з тих підстав, що дане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є необґрунтованим та незаконним.

Апеляційний суд Київської області 5 червня 2007 року, за результатом розгляду апеляційної скарги позивача, постановив ухвалу, якою відмовив в задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо скасування рішення суду першої інстанції, залишивши його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.     

Однак, позивач вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2007 року по справі № X-2671 та Ухвала Апеляційного суду Київської області від 5 червня 2007 року по справі № X2ц-1225 постановлені з порушенням норм  матеріального та процесуального права, при цьому суди не повно з’ясували всі фактичні обставини справи та не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.

За таких умов, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2007 року по справі № X-2671 та Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 червня 2007 року по справі № X2ц-1225 необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2, поновивши її на роботі, стягнувши на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувавши моральну шкоду.

Більш того, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що Апеляційним судом Київської області грубо порушено вимоги ст. 213, 313 ЦПК України, якими передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним і обґрунтованим. Зокрема, обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції полягає в тому, що суд його ухвалює на основі повного та всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При таких обставинах, суд апеляційної інстанції в основу своїх обґрунтувань щодо законності прийнятого рішення судом першої інстанції та наявності обставин, які спростовують докази та заперечення позивача, вказав у своєму рішенні лише одне речення, яке з точністю дублює текст рішення суду першої інстанції, що свідчить про не дослідження судом апеляційної інстанції жодних обставин, та не ознайомлення належним чином зі справою взагалі. Вказані обставини, випливають з наступного.           

1.                 Як було встановлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, 2 листопада 2006 року на підставі Наказу № Н-11-07-965/п, виданого тимчасово виконуючим обов’язки директора Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ОСОБА_2 звільнена із займаної посади прийомоздавальника СПВО за згодою профспілкового комітету (витяг з протоколу № XXX засідання профспілкового комітету від 31 жовтня 2006 року), на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв’язку з втратою довір’я.  

До моменту звільнення, позивач працював на посаді прийомоздавальника СПВО та являвся матеріально-відповідальною особою, з якою був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 27 січня 1994 року за № XXX, який знаходиться в матеріалах справи.

У відповідності до п. 2 ст. 41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.            

Таким чином, зі змісту п.2 ст. 41 КЗпП України випливає, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір в тому випадку, якщо працівник,  який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинив такі винні дії, які полягають в умисному чи необережному невиконанні своїх безпосередніх функціональних обов’язків, які передбачені його посадовою інструкцією та випливають з обслуговування матеріальних цінностей, зокрема в порушенні порядку прийому, видачі та зберігання вантажів. Крім того, такий працівник повинен бути віднесений до категорії осіб з яким укладається договір про повну матеріальну відповідальність.  

2.                 Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивач пояснив, що 26 серпня 2006 року він працював прийомоздавальником СПВО в другу зміну на складі № X. На цьому складі позивач працював тимчасово, оскільки прийомоздавальник СПВО  Вітюк перебував на лікарняному. В зв’язку з цим, позивач приймав вантажі по зміні, які знаходились в складі №2.  

Позивач до 9 серпня 2006 року фактично працював на складі № X, оскільки у відповідності до виробничої розтановки, позивач постійно обслуговував вантажі, які знаходились на складі № X. Проте, з 9 серпня 2006 року по 28 серпня 2006 року, згідно виробничої розтановки, позивача направили приймати вантаж на склад № X. Тому, 26 січня 2006 року на складі № X відповідальними за обслуговування вантажу були прийомоздавальники СПВО ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Лисак М.В, які прийняли вантаж по зміні в цьому складі.                 

Дійсно, як було встановлено під час розгляду справи, позивач неодноразово заходила до складу № X, внаслідок чого дані обставини були зафіксовані на засоби відео спостереження СТЗ №1. Вказана обставина, яка полягає в тому, що позивач неодноразово заходив до приміщення складу № X пояснюється тим, що останній, у відповідності до виробничої розтановки, до 9 серпня 2006 року постійно здійснював обслуговування вантажів на складі № X, а тому всі його речі необхідні для роботи, а саме робоча папка, папери, бланки, записна книга, канцелярські прибори, знаходились в побутовому приміщенні прийомоздавальників СПВО складу № X. Тому, позивач, неодноразово заходила до нього з тих підстав, що їй необхідно було забрати свою робочу папку з паперами, потім маркер та скребки.    

Однак, суд в своєму рішенні та відповідно представник відповідача по справі безпідставно зазначили, що позивач не мав права знаходитись у складі № X, оскільки останній відповідав за вантаж, який перебував на складі № X, а тому відповідач абсолютно необґрунтовано та незаконно зробив висновки про вчинення позивачем винних дій, які дають підстави для втрати довір’я та звільнення з роботи згідно п.2 ст. 41 КЗпП України, зокрема:

Безпосередні функціональні обов’язки позивача, як прийомоздавальника СПВО, що є матеріально-відповідальною особою, передбачені посадовою інструкцією «Прийомоздавальника служби поштово-вантажного обслуговування» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09, яка передбачає порядок прийому, видачі та зберігання вантажів прийомоздавальниками СПВО. Проте, положення вказаної інструкції не забороняють прийомоздавальникам СПВО знаходитись в складах в яких вони не приймають вантаж та не обслуговують його протягом зміни. Тим більше, вказана інструкція і не може містити відповідної заборони, оскільки один і той же прийомоздавальник СПВО, в окремих випадках приймає, видає та обслуговує вантаж як на тому складі, за яким він закріплений у відповідності до виробничої розтановки, так і в інших складах, де цей прийомоздавальник СПВО обслуговує частину прийнятого ним вантажу.

Про вказані вище обставини свідчить положення п. 3.4. Інструкції «Прийомоздавальника СПВО» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09, яким передбачено, що прийомоздавальник визначає місце розміщення і правильність складування вантажу на складі відповідно до характеру вантажу і попереджувальних знаків на упаковці чи запису в авіаційній накладній.  Крім того, п. 3.21 вказаної вище інструкції, прийомоздавальник забезпечує переміщення із складу в склад транзитних, незатребуваних вантажів.

Таким чином, з наведених вище положень Інструкції «Прийомоздавальника СПВО» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09 випливає, що позивач, як прийомоздавальник СПВО, навіть зобов’язаний, в разі виробничої необхідності, знаходитись на інших складах з метою обслуговування вантажів, які він прийняв по зміні, або ж який він прийняв під час зміни, не кажучи вже про те, що останньому не заборонено бути на інших складах, і відповідна заборона не передбачена його посадовою інструкцією чи іншими локальними документами відповідача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, представник відповідача погодився з тим, що позивач має право перебувати на території складів, в яких останній не знаходиться згідно виробничої розтановки та в яких безпосередньо не здійснює обслуговування вантажів, з тією метою, щоб забезпечити складування вантажу відповідно до його характеру та виду.       

Тому, суд зробивши висновки в своєму рішенні про те, що позивач не мав права знаходитись в складі № X, а тому вчинив винні дії, які дають підстави для втрати довір’я, не послався на жодну правову норму, яка б містилась в нормативно-правових актах України чи локальних актах відповідача, а тому позивач не порушив ні своєї посадової інструкції ні правил внутрішнього трудового розпорядку, вимог щодо охорони праці, безпеки чи інших правил поведінки на підприємстві.

Натомість, якщо б яким-небудь актом було передбачено заборону позивачу, як прийомоздавальнику СПВО, знаходитись на території інших складів, ніж в тому де перебував прийнятий ним по зміні вантаж, дії останнього не можливо було б вважати такими, що дають підстави для втрати довір’я як до матеріально-відповідальної особи, оскільки вони не стосуються жодним чином порядку здійснення обслуговування матеріальних цінностей та виконання ним безпосередніх функціональних обов’язків з вантажем.     

3.                 Крім того, Актом службового розслідування по факту нестачі вантажу ДМА «Бориспіль» від 20 вересня 2006 року, встановлено, що був пошкоджений вантаж ТОВ «Пост – Інтернешенл» та ТОВ «Мегасервіс плюс», який знаходився в складу № X СТЗ №1. Під час службового розслідування виявилося, що доступ до вмісту вантажу, який знаходився в складі № X, було зафіксовано саме 26 серпня 2006 року, за допомогою засобів відео спостереження СТЗ № X. В цей період часу відповідальними за обслуговування вантажу були прийомоздавальники СПВО ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 В зв’язку з цим, на засідання службової комісії по розслідуванню факту нестачі вантажу, позивач, на відміну від вказаних вище осіб, жодного разу не викликався, не пропонувалось комісією надати позивачем пояснення з приводу викрадення вантажу та у відповідності до висновків комісії позивач не підозрювався у викраденні чи пошкодженні вантажу та не пропонувалось відшкодувати шкоду вантажоодержувачу.               

В цей час, позивач обслуговував вантажі, які знаходились в складі № X, і не мав жодного відношення до вантажу, який знаходився в складі № X. Тобто, позивач по справі прийняв по зміні вантаж, із занесенням відомостей в журнал прийому-передачі змін, та розписався за нього.

Таким чином, у відповідності до п. 1.2. Інструкції «Прийомоздавальника СПВО» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09, прийомоздавальник СПВО являється матеріально-відповідальною особою за вантаж і обладнання складу, прийняті ним по зміні.

Крім того, згідно п.1 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 27 січня 1994 року за № XXX, працівник, бере на себе повну матеріальну відповідальністю за забезпечення схоронності ввіреного йому підприємством матеріальних цінностей.  

А отже, знову ж таки звертаю увагу суд Касаційної інстанції на те, що позивач 26 серпня 2006 року прийняв вантаж та обладнання, які знаходились в складі № X. З вказаною вище обставиною погодився представник відповідача під час розгляду справи.

За таких обставин, позивач не вчинив жодних винних дій пов’язаних із обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, а саме вантажу, який був прийнятий ним по зміні згідно п. 1.2. Інструкції «Прийомоздавальника СПВО» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09 та п.1 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 27 січня 1994 року за № XXX, які б надали підстави відповідачу для втрати до нього довір’я та відповідно розірвати з ним трудовий договір. Зокрема позивач не порушив вимоги посадової Інструкції «Прийомоздавальника СПВО», якою передбачені безпосередні функціональні обов’язки позивача як прийомоздавальника СПВО щодо прийому, видачі та зберігання вантажу на складах вантажного терміналу як матеріально-відповідальною особою.

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції безпідставно посилається на те, що позивач відшкодував шкоду представнику вантажоотримувача за власний рахунок, оскільки як було передбачено вище позивач не був матеріально-відповідальною особою за вантаж, який знаходився в складі № X, а також те, що згідно Акту службового розслідування по факту нестачі вантажу ДМА «Бориспіль», працівниками СПВО було відшкодовано шкоду представнику ТОВ «Пост – Інтернешенл», до числа яких не відноситься позивач. Суд помилково вказав, що позивач відшкодував вказану вище шкоду, оскільки вона була відшкодована ОСОБА_10, тобто іншим прийомоздавальником СПВО, натомість позивач є ОСОБА_2, який не має жодного відношення до вказаної вище особи. Можливо вказані висновки і були помилковими судом першої інстанції, однак під час розгляду справи в апеляційному суді, позивач наголошував на тому, що ОСОБА_10 є зовсім іншою особою та відповідно іншим прийомоздавальником СПВО, яка не стосується особи позивача ОСОБА_2 Проте, суд апеляційної інстанції навіть не звернув увагу на вказану обставину та вважає її в своїй ухвалі такою, що мала місце та належним чином встановлена судом першої інстанції, що є повністю абсурдним висновком по справі.           

Посилання представника відповідача під час розгляду справи та відповідно зроблені судом висновки в своєму рішенні, що позивач несе відповідальність за пошкодження вантажу, який не був ввірений йому, а натомість був переданий іншим прийомоздавальникам СПВО, також є безпідставним та абсолютно необґрунтованим, з підстав викладених вище, а також те, що позивач несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність виключно за той вантаж який був прийнятий ним по зміні, оскільки в такому випадку його дії розцінювались як невиконання його безпосередніх посадових функціональних обов’язків пов’язаних з обслуговуванням вантажів. До інших же вантажів, які були прийняті другими прийомоздавальниками СПВО, позивач не має ніякого відношення та не несе жодної відповідальності за їх збереження.

Також, суд першої, а також апеляційної інстанції абсолютно безпідставно вказує в своєму рішенні на те, що позивач мав доступ до вантажу, який знаходився 26 серпня 2006 року в складі № X, та який на думку відповідача був викрадений іншими прийомоздавальниками СПВО, оскільки позивач мав право доступу виключно до складів. Доступ до вантажу, який знаходився в складі № X мали лише ті пирйомоздавальники СПВО, які цей вантаж обслуговували. Позивач не обслуговував вказаний вантаж, а тому і не міг мати доступу до нього.

Позивач, дотримуючись п. 3.19 Інструкції «Прийомоздавальника СПВО» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09, знаходився на складі № X в присутності інших прийомоздавальників СПВО, які були відповідальні за вантаж, який знаходився на цьому складі.     

Крім того, звертаю увагу суд Касаційної інстанції на те, що під час перевірки лінійним відділом ГУМВС України в аеропорту «Бориспіль» обставин пов’язаних з викраденням та пошкодженням вантажу, на відміну від інших осіб, не викликалася органами дізнання та слідства в якості будь-якої особи для надання своїх пояснень чи показів, не була вказана в жодних документах, зокрема протоколах чи постановах, що також ставить під сумнів правильність винесення відповідачем наказу про звільнення позивача внаслідок втрати довір’я.       

4.                 Також, в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції, досліджувався відеозапис знятий за допомогою засобів відео спостереження СТЗ № X, який встановлений в складі № X.                         

Однак, вказаний вище відеозапис, який записаний на такому носії інформації як лазерний диск, не є оригіналом. Як пояснив під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача, даний запис є монтажем. На клопотання позивача щодо надання відповідачем оригіналу запису, його представник пояснив, що оригінал запису був знищений, оскільки закінчились строки його зберігання.

Таким чином, на дослідження ставився неоригінальний відеозапис, а змонтований, внаслідок чого, окремі епізоди зняті в складі № X 26 серпня 2006 року зазначені не до кінця та обрізані, що створює неможливість оцінити ту чи іншу ситуацію об’єктивно, повно та справедливо.

Тим більше, відтворений під час розгляду справи змонтований відеозапис не фіксує жодних винних дій позивача, які б були спрямовані на викрадення вантажу. Також з даного відеозапису випливає, що позивач жодного разу не підходив до вантажу та не торкався його. Відеозапис лише фіксує ті події, які пов’язані з тим, що позивач заходив до складу № X з тією метою, щоб взяти папку, окуляри, маркер та скребки.

Тому, враховуючи вищевикладене, вказаний вище відеозапис не можливо оцінити об’єктивно з точки зору зафіксованих в ньому зображень та реальних обставин, які відбувались 26 серпня 2006 року в складі № X.

Крім того, суд апеляційної інстанції не досліджував такий доказ по справі як відеозапис, при цьому позивач в судовому засіданні в рахунок обґрунтування своїх вимог вказував на неповноту та змонтованість відеозапису та наполягав на його перегляді, внаслідок чого суд неповно та не об’єктивно розглянув справу та встановив вказані обставини.     

5.                 Також суд першої інстанції, абсолютно безпідставно вказав у своєму рішення те, що як позивач так і відповідач не оспорюють факт викрадення речей зі складу № X      

Можливо відповідач і не оспорює факт викрадення речей, однак позивач жодного разу під час розгляду справи не визнавала ті обставини, що вона чи хтось інший із прийомоздавальників СПВО 26 серпня 2006 року викрав речі зі складу № X. Тим більше позивачка не має жодного відношення до тих речей, які знаходились в складі № X, оскільки не здійснювала їх обслуговування, а тому не мала до них доступу.

________________________________________________________

При таких обставинах, суд першої та апеляційної інстанції в мотивувальній частині своїх рішень зробили остаточні висновки стосовно обґрунтованості підстав для розірвання трудового договору з ініціативи відповідача та звільнення з роботи позивача. Такими підставами суди вважають, винні дії позивача, які полягають в тому, що останній відшкодував шкоду представнику вантажоодержувача за власний рахунок, безпідставний доступ 26 серпня 2006 року до вказаного вантажу, який знаходився в складі № X.

Однак вказані вище висновки суду першої та апеляційної інтонації повністю спростовуються наведеними в цій касаційній скарзі доказами, а також обставинами, які свідчать про надання судом невірної їм оцінки.  

Відповідач, звільняючи позивача з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України, за його винні дії, повинен мати вагомі та обґрунтовані підстави для втрати до позивача довір’я, які повинні бути пов’язані з обслуговуванням матеріальних цінностей. Однак причини звільнення позивача будуються лише на припущеннях, які полягають в тому, що останній, може вчинити порушення з операціями, пов’язаних з обслуговуванням матеріальних цінностей.

Верховний суд України в абз. 2 п. 28 Постанови Пленуму «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року за № X (з подальшими змінами та доповненнями) роз’яснив, що звільнення з підстав втрати довір’я (п.3 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір’я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов’язані з їх роботою.

При таких обставинах, суд першої інстанції не дослідив належним чином підстави звільнення позивача з роботи, а тому його рішення не є обґрунтованим та законним.

Тим більше, такі висновки відповідача та суду першої і апеляційної інстанції є необ’єктивними та такими, що ставлять в нерівність позивача з іншими працівниками СПВО, оскільки окремі працівники, які перебували на посаді прийомоздавальника СПВО, і обслуговували вантаж в складі № X так і залишились працювати на підприємстві, оскільки їх було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а позивача було звільнено навіть не зважаючи на те, що він не мав жодного відношення до вантажу, що знаходився в складі № X.        

Тим більше судами безпідставно не взято до уваги те, що відповідач, звільняючи з роботи позивача не врахував того, що останній фактично 21 рік пропрацював в аеропорту «Бориспіль» на посаді прийомоздавальника СПВО та за ввесь цей час, жодного разу не притягався до дисциплінарної та іншої юридичної відповідальності. Крім того, позивачу залишилось пропрацювати всього три роки до пенсії. Також позивач хворіє онкологічним захворюванням, і залишення його без заробітку внаслідок безпідставного звільнення є взагалі неприпустимим та незаконним. Необхідно було врахувати, що позивач переніс три операції, а саме в 1995 році позивачу зроблена операція з приводу фіброзної мастопатії, в 2001 році – міома матки, а в 2003 році видалено кісту. Вказані обставини надають в сукупності з іншими підставами залишити позивача на роботі та не звільняти його з підстав втрати довір’я.    

За таких умов, згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В зв’язку з наведеними вище обставинами, у відповідності до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.  

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року за № X00, наступним чином:

У відповідності до довідки про середню заробітну плату, видану Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», середня заробітна плата ОСОБА_2 за один день становить 115 грн. 43 коп., виходячи із заробітної плати за вересень місяць 2006 року, яка становить 1265 грн., та жовтень місяць 2006 року, яка складає 351 грн.

Оскільки позивач був звільнений з роботи 2 листопада 2006 року, на його користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 3 листопада 2006 року по 5 червня 2007 року, який буде розраховуватись наступним чином:

Середній заробіток за один день роботи (115 грн. 43 коп.) Х кількість робочих днів у відповідному місяці = середній заробіток за відповідний місяць року.  

При таких обставинах, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 починаючи з 3 листопада 2006 року по 23 липня 2007 року, становить 20 777 грн. 43 коп., який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.      

Середній заробіток за листопад 2006 року (2 308 грн. 60 коп.) + середній заробіток за грудень 2006 року (2 424 грн. 03 коп.) + середній заробіток за січень 2007 року (2 308 грн. 60 коп.) + середній заробіток за лютий 2007 року (2 308 грн. 60 коп.) + середній заробіток за березень 2007 року (2 424 грн. 03 коп.) + середній заробіток за квітень 2007 року (2 424 грн. 03 коп.) + середній заробіток за травень 2007 року (2 308 грн. 60 коп.) + середній заробіток за червень 2007 року (2 424 грн. 03 коп.) + середній заробіток за липень 2007 року (1 846 грн. 88 коп.) = середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 листопада 2006 року по 23 липня 2007 року, який становить 20 777 грн. 43 коп. 

Крім того, позивачу внаслідок незаконного звільнення було завдано моральна шкода, яка полягає в тому, що останній безпідставно був позбавлений права на отримання заробітку, внаслідок чого змушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім’ї. Також, постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе та свою сім’ю, тримало позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі. Незаконне звільнення позивача призвело до того, що останній постійно думає, як та куди влаштуватись на роботу, оскільки звільнення відбулось раптово, більш того без будь-яких законних підстав та за декілька років до виходу на пенсію, що спричинило йому значні моральні страждання. 

За таких умов, у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому, позивач вважає, що внаслідок незаконного звільнення, йому було завдано значної моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 5 000 грн.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 27, 60, 210, 212, 324, 325, 326, 336, 341 ЦПК України, ст. ст. 41, 235, 237-1, КЗпП України, п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року за № X (з подальшими змінами та доповненнями), положень Інструкції «Прийомоздавальника СПВО» від 16 листопада 2004 року за № ПІ-26-05-09 та Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 27 січня 1994 року за № XXX-   

П Р О Ш У:

1.Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2006 року по справі № X-2671 та Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 5 червня 2007 року по справі № X2ц-1225 за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди – скасувати.

2.Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2, поновивши  її на роботі в Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на посаді прийомоздавальника СПВО, стягнувши на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20 777 грн. 43 коп. та компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду розмірі 5 000 грн.     

ДОДАТКИ:

1.      Копії Касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції – 2 примір.;   

2.      Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2006 року по справі № X-2671; 

3.      Копія Ухвали Апеляційного суду Київської області від 5 червня 2007 року по справі № X2ц-1225;    

4.      Довіреність на представництво і захист прав та інтересів в судах – 3 примір.;

5.      Квитанція про сплату судового збору (державного мита) за подання касаційної скарги;

6.      Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи;  

«__» липня 2007 року                 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                ___________________             Ковальчук С.М.

                                                                           (підпис)