Касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України на судове рішення апеляційного суду у адміністративній справі про скасування рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення землі в оренду

Як передбачено ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. 

У відповідності до ст. 39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. 

Оскільки генеральним планом населеного пункту визначено цільове та функціональне призначення земельної ділянки як землі громадської та житлової забудови, такі земельні ділянки чи територія населеного пункту не може бути передана міською радою для сільськогосподарського призначення видом цільового використання якого є ведення городництва, оскільки не може бути змінено суб’єктом владних повноважень цільове призначення землі в супереч даним Генерального плану міста, без внесення відповідних змін до нього та іншої містобудівної документації, оскільки таке рішення суб’єкта владних повноважень буде суперечити вимогам  ст. ст. 38, 39 ЗК України та іншим актами законодавства України, обґрунтування застосування яких викладено вище в цій скарзі. 

До Вищого адміністративного суду

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

 

Позивач:     ОСОБА_1, 

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_2

засоби зв’язку відсутні

Представник позивача:     

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_3 

засоби зв’язку: 8 (067) 230-36-06.

                                                              

Відповідач (Суб’єкт владних повноважень):      

Бориспільська міська рада Київської області  

місце знаходження: 08300, м. Бориспіль,

вул. Київський Шлях, буд. 72.

засоби зв’язку невідомі.

 

Третя особа без самостійних вимог

щодо предмету спору:     ОСОБА_3,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_5

засоби зв’язку невідомі

     

Адміністративна справа № XXXX/864/2012 

 

К А С А Ц І Й Н А    С К А Р Г А

на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № XXXX/864/2012       

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходилась адміністративна справа № XXXX/864/2012 за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасувати рішення суб’єкта владних повноважень.       

21 грудня 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області виніс постанову по справі №1005/864/2012, на підставі якої задовольнив вимоги ОСОБА_1, визнавши незаконним та скасувавши рішення Бориспільської міської ради Київської області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди площею у межах 0,046 Га для городництва громадянину ОСОБА_3 по вул. 1 Травня, 9 у м. Борисполі» від 22 листопада 2011 року за № XXXX-18-VI.

Не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2012 року по адміністративній справі №  ХХХХ/864/2012, Бориспільська міська рада та ОСОБА_3 звернулися з апеляційними скаргами на вказане вище судове рішення, виклавши свої доводи та міркування з приводу його незаконності та необґрунтованості.

Київський апеляційний адміністративний суд розглянувши апеляційні скарги відповідача та третьої особи, виніс 19 березня 2013 року Постанову, якою апеляційні скарги – задовольнив, Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2012 року скасував, а новою Постановою відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Бориспільської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасування рішення.  

Однак, позивач вважає, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, а також не вірно застосовано судом норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення адміністративного спору.

При таких обставинах, Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року необхідно скасувати, а Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2012 року залишити в силі, яке ухвалене відповідно до закону та скасована судом апеляційної інстанції помилково, виходячи з наступних обставин.   

_________________________________________

Бориспільська міська рада Київської області 22 листопада 2011 року на пленарному засіданні сесії прийняла рішення за № XXXX-18-VI, на підставі якого надала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди площею у межах 0,046 Га для городництва громадянину ОСОБА_3 по вул. 1 Травня, 9 у м. Борисполі поза межами червоної лінії.  

_________________________________________

Київський апеляційний адміністративний суд України, в мотивувальній частині рішення посилається на положення ст. ст. 20, 123 ЗК України, якими регулюються питання встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок та порядок надання земельних ділянок в користування із земель державної та комунальної власності, дійшов наступних висновків: «…виходячи з норм земельного законодавства України, для прийняття рішення щодо надання земельної ділянки в користування (оренду) або ж для відмови у задоволенні такої заяви обов’язковою умовою є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки…».                

Зважаючи на наведені вище обставини, в рахунок обґрунтування скасування постанови суду першої інстанції та відмови у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов остаточних висновків, що «…помилковими є і доводи суду першої інстанції, які стосуються необхідності відповідача спочатку розглянути клопотання третьої особи про надання земельної ділянки на умовах оренди для ведення городництва і надати відмову у її наданні з посиланням на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Закону…».

Звертаю увагу суд касаційної інстанції на безпідставні та необґрунтовані висновки як суду апеляційного суду, які не відповідають дійсності та суперечать вимогам актів законодавства України, які призвели до скасування абсолютно законного та обґрунтованого рішення суду першої інтонації, зокрема.

Міська рада як орган місцевого самоврядування під час реалізації своїх повноважень зобов’язана неухильно дотримуватись вимог ст. 19 Конституції України та ч.3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», положення яких вимагають та зобов’язують органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням, згідно ч.1 ст. 19 Земельного Кодексу України, поділяються на категорії, які зокрема включають: землі сільськогосподарського призначення та землі житлової та громадської забудови.

Як передбачено ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

У відповідності до ст. 39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

В той час, генеральний план населеного пункту, згідно ст. ст. 1, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року, є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Також, ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року передбачено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням.

Крім того, як передбачено п. п. 1.1, 1.2. Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України «Державні будівельні норми: склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів» від 25 вересня 1997 року за № 164, міські і селищні ради, їх виконавчі органи, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації забезпечують розробку та затвердження генеральних планів населених пунктів і керуються ними при - здійсненні функціонального розподілу земель і визначенні цільового призначення земельних ділянок.

Отже, з наведених вище актів законодавства України чітко випливає, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється у відповідності до генерального плану міста та іншої містобудівної документації, яка є обов’язковою підставою для визначення цільового призначення земельної ділянки та їх функціонального розподілу.

Виключно генеральний план міста, який має спеціально встановлену ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» процедуру його розроблення та затвердження міською радою, яка включає відповідні пропозиції громадськості щодо використання території міста та погодження його з цілою низкою державних інституцій, є підставою для встановлення цільового та функціонального призначення земельних ділянок житлової та громадської забудови і гарантує подальше неухильне дотримання генерального плану під час використання території міською радою, в тому числі на випадок відведення нової земельної ділянки у власність чи користування фізичним або ж юридичним особам для потреб міста.  

Проте, апеляційний суд не вірно надав оцінку наведеним вище нормам, не врахувавши їх під час вирішення адміністративного спору та скасував абсолютно законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.   

Судом апеляційної інстанції взагалі не було надано відповідної оцінки основним доводам позивача, викладених у його запереченнях та які були покладені в основу прийняття судом першої інстанції свого законного рішення, в тій частині, що міська рада як суб’єкт владних повноважень, виходячи із системного аналізу положення ст. 20 ЗК України, з одного боку, та ст. ст. 38, 39 ЗК України, ст. ст. 1, 2, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з іншого боку, не має жодних для цього законних підстав змінювати цільове використання земельної ділянки в межах міста шляхом перенесення її з категорії земель житлової та громадської забудови до земель сільськогосподарського призначення, не внісши попередньо відповідні зміни до Генерального плану м. Бориспіль, що полягає в наступному.      

Рішенням Бориспільської міської ради «Про затвердження Генерального плану м. Борисполя» від 11 травня 2007 року був затверджений Генеральний план міста Борисполя

Генеральним планом м. Борисполя визначено частину території, що включає землі по вул. 1 Травня, 9, як територію з цільовим призначенням для житлової та громадської забудови і з режимом використання для проведення реконструкції під будівництво багатоквартирної житлової забудови.

Вказані обставини підтверджуються як самим Генеральним планом міста, який є загальнодоступною містобудівною документацією, так і письмовою відповіддю Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради від 17 вересня 2012 року за № 790/1-10. 

Оскільки генеральним планом м. Бориспіль визначено цільове та функціональне призначення земельної ділянки, площею 0,046 Га, яка знаходиться по вул. 1 Травня, 9 у м. Борисполі як землі громадської та житлової забудови, такі земельні ділянки чи територія населеного пункту не може бути передана міською радою для сільськогосподарського призначення видом цільового використання якого є ведення городництва, оскільки не може бути змінено суб’єктом владних повноважень цільове призначення землі в супереч даним Генерального плану міста, без внесення відповідних змін до нього та іншої містобудівної документації, оскільки таке рішення суб’єкта владних повноважень буде суперечити вимогам  ст. ст. 38, 39 ЗК України та іншим актами законодавства України, обґрунтування застосування яких викладено вище в цій скарзі.

Ґрунтуючись на висновках апеляційного суду, Генеральний план населеного пункту є тією містобудівною документацією, яка не повинна враховуватись та бути підставою для прийняття рішення відповідною радою про встановлення та зміну цільового призначення земельних ділянок, які плануються відводитись чи передаватись у власність або ж користування особам, якщо рада має право змінити цільове використання землі та її функціональне призначення на будь-яке інше, без попереднього внесення змін до генерального плану, які передаються на обговорення громадськості та мають чітко визначену процедуру врахування громадських інтересів під час визначення напрямків використання території.

Так, відповідна рада, на підставі ст. 20 ЗК України, має право змінити цільове використання земельної ділянки в межах категорії землі, яка визначена Генеральним планом м. Бориспіль. Прикладом є, якщо Генеральним планом м. Бориспіль визначено частину території, що включає землі по вул. 1 Травня, 9, як територію для житлової та громадської забудови, Бориспільська рада має повноваження змінити цільове використання цієї землі в межах даної категорії.

Таким чином, суд першої інстанції, в такому випадку, обґрунтовано та законно дійшов висновку про те, що «…оскаржуване рішення Бориспільської міської ради не відповідає вимогам Закону, а саме положенню ст. ст. 38, 39 ЗК України та ст. ст. 1, 2, 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також прийняте в супереч Генеральному плану м. Борисполя та іншої містобудівної документації, яка є обов’язковим під час здійснення функціонального розподілу землі та визначення її цільового призначення…».  

У відповідності до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам та юридичним особам, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 ЗК України.

Як передбачено ч.3 ст. 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку  

 Отже, Бориспільська міська рада на підставі ст. 123 ЗК України зобов’язана була розглянути клопотання третьої особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення городництва і надати мотивовану відмову у наданні такого дозволу з посиланням на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Закону, Генеральному плану населеного пункту та іншої містобудівної документації.

Однак, суд  апеляційної інстанції, який ухвалив нове рішення, в рахунок його обґрунтування посилався на відповідну норму ст. 123 ЗК України, надавши зміст більшої частину її положенню, однак з незрозумілих для позивача причин, не звернули увагу саме на ч.3 ст. 123 ЗК України та не спростував доводів позивача щодо необхідності її застосування Бориспільською міською радою під час прийняття оскаржуваного рішення, яка зобов’язує суб’єкта владних повноважень розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту відведення землі в користування на умовах оренди і відмовити у його задоволенні, якщо місце розташування земельної ділянки не відповідає Генеральному плану міста.  

Більш того, ч.3 ст. 123 ЗК України чітко визначені самостійні підстави для відмови у  наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування, в той час як ч.13 ст. 123 ЗК України, на положення якої посилається суд апеляційної інстанції, встановлені окремі та самостійні підстави для відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування.

Тому, посилання суду апеляційної інстанції в рахунок обґрунтування підстав для скасування судового рішення на те, що «…помилковими є і доводи суду першої інстанції, які стосуються необхідності відповідача спочатку розглянути клопотання третьої особи про надання земельної ділянки на умовах оренди для ведення городництва і надати відмову у її наданні з посиланням на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Закону…», та ніші доводи суду, зазначених у постанові, не відповідає вимогам ч. ч. 3, 13 ст. 123 ЗК України.  

Земельна ділянка щодо якої відповідачем було прийнято рішення про надання ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою знаходиться в самісінькому центрі м. Бориспіль фактично в парковій зоні, і віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення є повним правовим нігілізмом.     

Крім того, особливу увагу звертаю суд на те, що Генеральний план міста Борисполя, затвердженого рішенням міської ради від 11 травня 2007 року «Про затвердження Генерального плану м. Борисполя», взагалі не передбачає земель сільськогосподарського призначення та віднесення їх до даної категорії з таким цільовим використанням.  

______________________________________

Суд апеляційної інстанції мотивуючи у своєму рішенні підстави для відмови у задоволенні позову та скасування постанови суду першої інстанції, в рахунок їх обґрунтування дійшов наступних висновків «…наявність даного загального проходу не може бути доказом порушення прав позивачки або ж її інтересів прийняттям Бориспільською міською радою спірного рішення від 22.11.2011 року…».

Такі висновки суду апеляційної інстанції не витримують жодної критики. Складається враження, що колегія суддів апеляційного суду, крім апеляційної скарги відповідача, навіть з рішенням суду першої інстанції не в змозі була ознайомитись, не кажучи вже про позов та заперечення на апеляції позивача, який в достатньо обґрунтовано виклав доводи порушення його інтересу внаслідок прийняття оскаржуваного рішення. Звісно приношу вибачення перед суддями касаційної інстанції, але по іншому оцінити такі доводи суду апеляційної інстанції неможливо.     

Забігаючи на перед, одразу хочу пояснити, що позивач не заперечує та ніколи не заперечувала наявності відповідного проходу через її надвірні споруди, які належать ОСОБА_1 на праві власності.

ОСОБА_1 є власником 9/25 частини житлового будинку, що знаходиться в м. Борисполі, по АДРЕСА_2, площа якого складає 68,8 кв. м., з відповідними надвірними будівлями, а саме: льох, вбиральня, огорожа, тротуари, на підставі договору купівлі-продажу від 20 березня 1987 року під якою знаходиться земельна ділянка, щодо якої ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо документів, які посвідчують право власності  

Під частиною житлового будинку, яка належить на прав власності ОСОБА_1, знаходиться земельна ділянка, площа якої складає 0,03 Га. Однак, у фактичному володінні ОСОБА_1 перебуває землі, площею всього 0,0216 Га, тобто трохи більше ніж дві сотки.   

Через земельну ділянку, яка знаходиться під житловим будинком, що належить ОСОБА_1 виділено колективний прохід і під’їзд до будинку ОСОБА_5, площею 0,0084 Га та шириною в 3,40 м.

Такий прохід до домоволодіння Бобрової (Мозгового) був встановлений прямо через надвірні споруди, які належать на праві власності ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку та рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 25 липня 2004 року по справі № X-XX/XX року, а тому ОСОБА_1 позбавлена можливості вільно та безперешкодно на всіх законних підставах користуватись господарськими спорудами, які належать їй на праві власності.

Зокрема, Бориспільський міськрайонний суд 25 серпня 2004 року ухвалив рішення по справі № X-XX/XX, яким позов ОСОБА_1 задовольнив, скасувавши рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 18 березня 2003 року в частині знесення льоху та вбиральні, які належать ОСОБА_1 і знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. 1 Травня, 7-А.  При цьому, рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 25 серпня 2004 року по справі № X-XX/XX було встановлено, що «…вказані в рішенні забудови були зроблені іншою особою ще до купівлі будинку позивачкою. Відповідно до ст.ст. 48, 49 Закону України «Про власність», володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Приймаючи до уваги, що договір купівлі-продажу від 19 березня 1987 року жодним судом не скасовано, міськвиконком Бориспільської міської ради не мав право вирішувати питання, що стосуються права власності…»

Прошу суд касаційної інстанції звернути особливу увагу на вказані вище обставини, так як порушуються основоположні засади на вільне володіння, користування та розпорядження об’єктами нерухомого майна, яке належить особі на праві власності, та гарантії дотримання яких декларує Конституція України.  

На частині земельної ділянки, яка виділена під прохід до домоволодіння ОСОБА_6  знаходяться надвірні споруди, що на законних підставах належать ОСОБА_1, в той час як самочинно побудовані споруди, були знесені нею на підставі Рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 2003 року, а тому будівель, які незаконно та самовільно були б зведені на землі ОСОБА_1 чи проході до домоволодіння ОСОБА_6 – відсутні.   

ОСОБА_3, на відміну від ОСОБА_1, має у приватній власності земельну ділянку, площею 0,10 Га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.  

Однак, враховуючи те, що земельна ділянка, яка знаходиться за домоволодінням ОСОБА_3 по пров. 1-го Травня в м. Бориспіль була вільною земельною ділянкою, яка не передавалася у власність чи в користування іншим особам, про що свідчать письмові відповіді Відділу держкомзему у м. Борисполі Київської області та Бориспільської міської ради, 23 вересня 2011 року позивач звернувся на до Бориспільського міського голови із заявою про вирішення питання щодо перенесення колективного проходу та проїзду до домоволодіння ОСОБА_6, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. 1-го Травня, 9-а, який був встановлений через земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1, що знаходиться в м. Бориспіль, по вул. 1-го травня, 7-а, на земельну ділянку, яка знаходиться за домоволодінням ОСОБА_3, та розташована по пров. 1-го Травня, в м. Бориспіль

Проте, Бориспільська міська рада порушила порядок розгляду заяви позивача, що передбачений Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України, не розглянувши в місячний термін заяву позивача на пленарному засіданні сесії Бориспільської міської ради та не прийнявши у відповідності до Закону належне, законне та обґрунтоване рішення про задоволення вимог позивача, що були викладені в заяви чи про відмову у задоволенні таких вимог, обмежившись лише письмовою відповіддю від імені Бориспільського міського голови, при тому, що вирішення питання щодо перенесення проходу та проїзду до домоволодіння ОСОБА_6 належить до виключної компетенції Бориспільської міської ради, а не до повноважень міського голови, який не уповноважений одноособово вирішувати питання, що були викладені у зверненні позивача, що полягає в наступному.  

Про наведені вище обставини свідчить Постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2012 року по справі № XXXX/1998/2012, залишеною без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду, якою визнано бездіяльність Бориспільської міської ради з розгляду заяви ОСОБА_1 від 23 вересня 2011 року про перенесення колективного проходу та проїзду – неправомірною та зобов’язано Бориспільську міську раду розглянути на пленарному засіданні сесії, подану ОСОБА_1 23 вересня 2011 року заяву про перенесення колективного проходу та проїзду до домоволодіння ОСОБА_6 - в строки та в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України рішення.

Таким чином, Бориспільська міська рада Київської області не розглянувши в установленому законом порядку заяву позивача про перенесення проходу та проїзду до домоволодіння ОСОБА_6 на земельну ділянку, що знаходиться за домоволодінням третьої особи, та не прийнявши належного та обґрунтованого рішення по суті поданої позивачем заяви, одразу ж 22 листопада 2011 року розглянула клопотання ОСОБА_3 про надання йому земельної ділянки, на яку позивач пропонував перенести прохід до домоволодіння, площею 0,046 Га для городництва на умовах оренди.  

Конституційний суд України, 1 грудня 2004 року ухвалив рішення у справі № X-XX/XXXX року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес), в п. 1 якого суд зазначив, що поняття “охоронюваний законом інтерес”, що вживається в ч.1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям “права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що «…доводи суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідача при винесенні оскаржуваного рішення без врахування цільового призначення земельної ділянки, є помилковим, оскільки рішення Бориспільського міської ради від 22.11.2011 року стосується лише питання розроблення проекту землеустрою, а отже не породжує будь-яких прав на таку земельну ділянку в особи, яка звернулась із відповідною заяву …» є необґрунтованими, оскільки спірне рішення являється одним із етапів відведення земельної ділянки в користування, і надає третій особі право на розроблення технічної документації із землеустрою, що є підставою, після його складання та затвердження, для подальшої передачі землі в користування. В той час як позивач, з моменту прийняття такого рішення суб’єктом владних повноважень, позбавлений можливості наполягати на вирішенні питання перенесення проходу на земельну ділянку, звернення з приводу чого було подано на 3 (три) місяці раніше ніж заяви третьої особи про передання землі в користування на умовах оренди для цілей городництва, оскільки Бориспільська міська рада вже прийняла оскаржуване рішення, проте попередньо не розглянувши звернення ОСОБА_1 щодо перенесення проходу.  

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано та законно дійшов висновку про те, що в результаті прийняття оскаржуваного рішення суб’єктом владних повноважень, порушується охоронюваний законом інтерес позивача щодо способу використання земельної ділянки, яка знаходиться за домоволодінням третьої особи, звернення якого не було розглянуто в установленому законом порядку, так як позивач пропонував перенести на дану земельну ділянку прохід до домоволодіння ОСОБА_6, з метою можливості відведення земельної ділянки, площею 0,03 Га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, користуватись належним чином житловим будинком та надвірними спорудами, через які був встановлений прохід, а також здійснювати інші права, що випливають з володіння будинком та земельною ділянкою. 

При таких обставинах, Тому на підставі ст.ст. 2, 3, 14, 17, 72, 105, 211, 212, 213, 223, 226, 230 КАС України, -  

П Р О Ш У:

1. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № XXXX/8647/2012 – скасувати.

2. Постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2012 року по справі № XXXX/8647/2012 – залишити в силі, як таке, що ухвалене відповідно до закону та помилково скасоване судом апеляційної інстанції.   

3.Розгляд касаційної скарги в судовому засіданні в суді касаційної інстанції проводити виключно у присутності позивача чи його представника.  

ДОДАТКИ:  

1. Копії Касаційної скарги на судові рішення судів першої та апеляційної інстанції – 2 примір.

2. Належним чином завірена копія Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по адміністративній справі № XXXX/8647/2012; 

3.Копія Постанови Бориспільського міськрайонного суду області від 30 жовтня 2012 року по адміністративній справі № XXXX/8647/2012;     

4. Копія Договору про надання юридичних послуг пов’язаних із захистом прав та представництвом інтересів ОСОБА_1 у судах – 3 примір.;

5. Квитанція про сплату судового збору за подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.   

 

8 квітня 2013 року.   

 

Представник позивача,

який діє на підставі договору                          ______________                                                                 Ковальчук С.М.   

                                                                                                (підпис)

Голоси відсутні

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації