Касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України на рішення апеляційного суду в цивільній справі про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою

                      До Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ 

           Позивач:      ОСОБА_1

                                                                                   місце проживання: 

АДРЕСА_2

                                                                                  номер засобу зв’язку:

    Представник

                                             позивача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

який діє на підставі довіреності,          

місце знаходження:

АДРЕСА_3

                                                                                  номер засобу зв’язку: 8 (067) 230-36-06     

                                                

                                       Відповідачі :   ОСОБА_3,

місце тимчасового перебування:

м. Бориспіль,

АДРЕСА_4. 

номер засобу зв’язку: невідомий

 

ОСОБА_4, від імені

якого діє її законний представник, мати

ОСОБА_3, 

місце тимчасового перебування:

м. Бориспіль,

АДРЕСА_4    

номер засобу зв’язку: невідомий

 

       Треті особи без самостійних вимог

                                      на предмет спору:      Бориспільська міська рада Київської області

                                                                                   місце знаходження:

АДРЕСА_5

                                                                                  номер засобу зв’язку:

 

                                                                                  Орган опіки та піклування

Служби у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради,

місце знаходження:

АДРЕСА_6     

 номер засобу зв’язку:

 

«про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням (квартирою)

 

К А С А Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2010 року

по справі № XXц-8259/2010

8 липня 2010 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області  ухвалив рішення по цивільній справі № X-XXX/XX року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, Бориспільської міської ради Київської області і органу опіки та піклування служби у справах дітей виконавчого комітету Бориспільської міської ради, про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, яким повністю задоволені вимоги позивача.       

Бориспільський міськрайонний суд, розглянувши справу, ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив, визнавши ОСОБА_3 та ЛОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщення – квартирою % 5, яка знаходиться в м. Бориспіль, Київської області по вул. Xxxxxxxxx, 15.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду, звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду з тих підстав, що дане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є необґрунтованим та незаконним.

 Апеляційний суд Київської області 22 грудня 2010 року, за результатом розгляду апеляційної скарги відповідача, ухвалив нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2010 року – скасував, в позові ОСОБА_1 про визнання втратившими право користування жилим приміщенням – відмовив.  

Однак, позивач вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2010 року по справі № X-XXX/XX винесене у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права. Також судом в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

В той час, рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2010 року по справі № XXц-8259/2010 ухвалене з порушенням норм  матеріального та процесуального права, при цьому суд не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду є абсолютно незаконним та необґрунтованим.

За таких умов, рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2010 року по справі № XXц-8259/2010 необхідно скасувати, і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2010 року по справі № X-XXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване апеляційним судом, з наступних підстав.  

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції зазначив: «…згідно позовних вимог позивача: визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням свідчить про те, що відповідачка проживає в спірному житловому приміщенні, іншого житла не має, сам по собі факт, що відповідачка переїхала на інше місце проживання (за місцем проживання чоловіка) не може призвести до визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що передбачено вимогами ст. ст. 71, 72 та ст. 107 ЖК України та містять вичерпний перелік підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням…».

Таким чином, в подальшому апеляційний суд у своєму рішенні дійшов висновку про те, що «…колегія суддів прийшла до вказаних вище висновків на підставі зібраних по справі доказів, приймаючи до уваги ту обставину, що сама позивачка протягом майже 16 років сплачувала за відповідачку та її сина всі комунальні платежі по квартирі, питань про визнання її особою, що втратила право користування житловим приміщенням ніколи не ставила перед належними органами, таким чином колегія вважає, що між сторонами існувала домовленість про зберігання за відповідачкою спірного житлового приміщення так як позивачка вважала її членом сім’ї, яка має право на спірну квартиру».  

Однак, звертаю увагу суддів Касаційної інстанції на те, що Апеляційним судом Київської області було грубо порушено вимоги ст. 213, 313 ЦПК України, якими передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції повинно бути законним і обґрунтованим. Зокрема, обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції полягає в тому, що суд його ухвалює на основі повного та всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, звертаю увагу суддів касаційної інстанції на абсолютно необґрунтовані висновки суду апеляційної інстанції з приводу всіх наведених вище обставин та невірного застосування норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи та ухвалення нового рішення. Більш того, від себе як представника, хочу зазначити що такі висновки суду апеляційної інстанції є не, що іншим як «бред, ну бред, як можна дійти таких бездумних та не чим не підтверджених висновків з явно прямим та зацікавленим відношенням до справи та нагло знехтувати як Законом так і судовою практикою Верховного Суду України, закривши на все очі, на все».

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що на підставі ордеру, виданого 6 лютого 1980 року виконавчим комітетом Бориспільської міської ради депутатів трудящих, ОСОБА_7 була надана в користування квартира № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15 на сім’ю в складі двох осіб, позивача та відповідача, які були дочками ОСОБА_7.

Однак, в зв’язку з тим, що ОСОБА_7 померла, ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 14 листопада 1989 року за № XXX/2 була надана в користування квартира № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, шляхом переведення на неї особового рахунку цієї квартири, в зв’язку з чим до неї перейшли всі права та обов’язки наймача квартири.

На даний час квартира не приватизована, а тому належить до державного житлового фонду (житлового фонду Бориспільської міської ради).

У відповідності до Довідки Ф-3, виданої Комунальним підприємством «Житлове ремонтно-експлуатаційне управління» житлово-експлуатаційна дільниця № X, за адресою місця знаходження квартири № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.  

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою місця знаходження квартири № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, з 6 травня 1983 року. З цього ж часу позивач постійно проживав та проживає за вказаною вище адресою.

В даній квартирі разом з ОСОБА_1 постійно проживає її неповнолітня дочка, ОСОБА_8, яка не зареєстрована за адресою місця знаходження цієї квартири, однак постійно проживає разом з позивачем однією сім’єю, починаючи з її народження, а саме з 4 вересня 1994 року, про що не заперечував відповідач під час розгляду справи.

ОСОБА_3, починаючи з 1983 року постійно проживала в спірній квартирі та була зареєстрована за вказаною вище адресою з 11 квітня 1990 року.

Крім того, судом встановлено, що 24 квітня 1993 року, ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9, внаслідок чого виїхала на постійне місце проживання в квартиру № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxxx, 2-А, що підтверджується наданими під час розгляду справи поясненнями представника позивача та самого відповідача, ОСОБА_3, а тому вказані вище обставини з підстав передбачених ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.   

Під час перебування в шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_9 в них народився син, ОСОБА_4, який також постійно проживав у квартирі № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxxx, 2-А зі своїм батьком та матерю, що підтверджується поясненнями самого відповідача, ОСОБА_3, проте на її прохання син був зареєстрований в квартирі № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, однак який не проживав в даній квартирі з моменту свого народження.      

При таких обставинах, як випливає з пояснень відповідача, вона та ОСОБА_4 на початку 1990-х років були зареєстровані за адресою місця знаходження квартири № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, проте з 1993 року не проживали за цією адресою, оскільки постійно мешкали однією сім’єю разом з ОСОБА_9 в квартирі № XX, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxxxxx, 2-А, оскільки як було зазначено вище між ними був зареєстрований шлюб і вони спільно проживали однією сім’єю. 

Однак, як встановлено судом, що 24 серпня 2009 року, відповідачі зайшли до квартири позивача та повідомили його, що будуть проживати в ній, на що позивач категорично заперечив проти проживання їх в квартирі № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, в зв’язку з чим, між позивачем та відповідачем виник конфлікт, під час якого сестра позивача зі своїм сином в супереч волі та незгоди позивача, вселилися на житлову площу квартири № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15 і почали проживати.

Пояснення відповідача щодо вселення в квартиру № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15 за згодою позивача спростовується показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11.

Так, свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що проживає в одному під’їзді житлового будинку і дуже добре знає родину Поплавських, оскільки виховував з малку неповнолітню дочку позивача, ОСОБА_8, неодноразово заходив до квартири позивача та постійно спілкується з нею і підтримує тісні дружні стосунки. Свідок також повідомив, що протягом часу починаючи з 1990 років по кінець серпня 2009 року жодного разу не бачив відповідачів у квартирі № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, які б проживали в ній постійно чи тимчасово. Однак, з кінця серпня місця 2009 року неодноразово мав можливість чути сварку в квартирі позивача, яка відбувалась між позивачем та як виявилось в подальшому ОСОБА_3. В кінці вересня на початку жовтня місця при зустрічі свідка та позивача, останній повідомив ОСОБА_10, що до неї в квартиру вселилася її сестра ОСОБА_3 зі своїм сином, які в супереч її волі та незгоди почали постійно проживати в квартирі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомила суду, що проживає в одному під’їзді житлового будинку і дуже добре знає родину Поплавських, оскільки постійно спілкується з позивачем і є подругами. При цьому показала суду, що починаючи з кінця 90-х років, після того як вона придбала квартиру в цьому ж багатоповерховому будинку, і до кінця серпня місця 2009 року жодного разу не бачила відповідачів у квартирі № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, які б проживали в ній постійно чи тимчасово, хоча при цьому, неодноразово була в квартирі позивача. Починаючи з вересня місця 2009 року позивач та свідок неодноразово спілкувалися з приводу того, що до квартири позивача самовільно та без згоди і дозволу останнього вселилася сестра позивача, ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4. Крім того, як показав свідок, що саме з кінця серпня місця 2009 року, періодично бачила відповідачів по справі в під’їзді житлового будинку.        

Також, на вимогу як суду першої інстанції так і апеляційної інстанції надати письмову згоду позивача на вселення відповідачів до квартири, ОСОБА_3 зазначила, що такої згоди вона не має і у письмовому вигляді вона не була надана позивачем відповідачеві. В свою чергу, відповідачі не надали суду жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив, що вони вселилися в квартиру № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15 з дозволу позивача по справі як наймача цієї квартири, оскільки були відсутні понад встановлені строки, передбачені Законом.  

При таких обставинах висновки суду апеляційної інстанції з приводу того, що позивачка не заперечувала проти вселення відповідачів до квартири 24 серпня 2010 року та нібито визнала право відповідачів на житло не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Не зрозуміло з яких доказів, обставин чи показів позивача суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність згоди позивачки чи його дозволу чи визнання за відповідачами право на житло – абсолютно не зрозуміло і ці обставини не чим не підтверджуються і не підтвердилися в судовому засіданні під час розгляду справи як в суді першої так і апеляційної інстанції. Ці обставини були просто надумані судом апеляційної інстанції та випливають лише з пояснень відповідача, які суд прийняв як обґрунтовані, проте не взяв до уваги ряд інших доказів самовільного та без згоди позивача вселення відповідачів до жилого приміщення.  

Також, відповідачі не зверталися до наймодавця чи до суду з приводу продовження шестимісячного строку, пропущеного ними з поважних причин в порядку передбаченому ч.2 ст. 71 ЖК України.

Крім того, посилання на реєстрацію їх за адресою місця знаходження квартири № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, як на підставу для вселення в квартиру та наявність у них права на проживання в квартирі є необґрунтованим та безпідставним, що полягає в наступному.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року за № X, передбачено, що необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

При таких обставинах, у відповідності до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Положенням вказаної вище норми статті також передбачено випадки коли жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців. Однак, вказані вище випадки збереження права користування жилим приміщенням не стосуються відповідача, яка не підпадає під жодне із них.

Тому, згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, тобто понад шестимісячний строк, встановлений ст. 71 ЖК України, проводиться в судовому порядку.

Тому, суд апеляційної інстанції невірно застосував норми ст. ст. 71, 72 ЖК України, дійшовши необґрунтованих та незаконних висновків з приводу того, що  «…відповідачка проживає в спірному житловому приміщенні, іншого житла не має, сам по собі факт, що відповідачка переїхала на інше місце проживання (за місцем проживання чоловіка) не може призвести до визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що передбачено вимогами ст. ст. 71, 72 та ст. 107 ЖК України та містять вичерпний перелік підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням...». оскільки положення ст. ст. 71, 72 ЖК України читко передбачає, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є відсутність за місцем знаходження жилого приміщення понад шість місяців за виключенням випадків, які передбачені цими нормами за яких жиле приміщення зберігається понад шість місяців, однак до яких причини зазначені відповідачем не відносяться взагалі. Тому, таке розуміння закону колегією суддів апеляційного суду є абсолютно невірним та взагалі не зрозуміло як можливо у такий спосіб тлумачити норму Закону.       

Судом апеляційної інстанції зовсім було проігноровано та не взято до уваги, більш того не спростовано у своєму рішення положення п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року за № X,  у відповідності до якого, у справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім’ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу. Якщо ж він вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім’ї і був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. 

Абсолютно неправомірне висновки судом апеляційної інстанції були здійснені в тій частини, що «…між сторонами існувала домовленість про зберігання за відповідачкою спірного жилого приміщення так як позивач вважала її членом сім’ї, яка має право на спірну квартиру…». Ну як і з яких доказів чи обставин суд міг дійти таких висновків, оскільки будь-які докази в рахунок цього відсутні в матеріалах справи. Такі обставини просто надумані судом апеляційної інстанції.

Так як і надумані обставини з приводу сплати позивачем комунальних послуг з всю квартиру. Знову ж таки звідки апеляційний суд взяв такі обставини чи докази, які не містяться в матеріалах справи.

І нарешті хтілося б звернути увагу на те, що позивач і відповідач ніколи не були членами однієї сім’ї і не продовжують ними бути, оскільки апеляційний суд дійшовши таких висновків не послався на жодні докази, більш того позивач та відповідач були членами однієї сім’ї в далекому дитинстві, однак в подальшому кожен з сторін одружився та мав свою сім’ю, тоді як спільно вони 16 років не проживали та не проживають на сьогоднішній день однією сім’єю і з приводу цього надали свої пояснення, що і зазначено в ст. ст. 64, 65 ЖК України, якою передбачено, що до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача можуть бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Тому, позивач і відповідач є рідними сестрами і ніколи не вели спільне господарство, що підтверджується показами сторін.

Крім того, в матеріалах цивільної справи міститься видана позивачем на моє ім’я довіреність, на представництво інтересів позивача у судах, посвідчена нотаріально 25 вересня 2009 року, та яка була видана на підставі усного договору між мною та ОСОБА_1 з приводу надання юридичних послуг пов’язаних із вирішенням питання щодо самовільного вселення в квартиру позивача ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4. Починаючи саме з 25 вересня 2009 року я почав збирати всі необхідні докази для звернення до суду та обґрунтування вимог щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою. При цьому, перша зустріч між мною та позивачем відбулась до 25 вересня 2009 року, приблизно в 10 числах вересня 2009 року, а тому посилання суду апеляційної інстанції у своєму рішення про те, що позивач лише 30 жовтня 2010 року звернувся до суду коли відносини погіршились не відповідають дійсності та документальним доказам.     

При таких обставинах, що оскільки відповідачі були відсутні, не проживали та жодного разу не скористалися своїм правом на проживання в квартирі № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15, починаючи з 1993 року, тобто більш ніж протягом шести місяців, яким є час в період якого зберігається за ними жиле приміщення, а натомість в супереч волі та без згоди позивача самовільно вселилися до вказаної квартири, через 16 років – суд першої інстанції правомірно визнав ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з підстав передбачених ст. ст. 71, 72 ЖК України, такими, що втратили право користування квартирою № X, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. Xxxxxxxxx, 15.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 27, 60, 210, 212, 324, 325, 326, 336, 349 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

1.      Рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2010 року по справі № XXц-8259/2010 - скасувати.

2.      Залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  липня 2010 року по справі № X-XXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2010 року по справі № XXц-8259/2010.    

ДОДАТКИ:

1.      Копії Касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції – 4 примір.;   

2.      Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від  липня 2010 року по справі № X-XXX/XX;    

3.      Копія Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2010 року по справі № XXц-8259/2010;       

4.      Довіреність на представництво і захист прав та інтересів в судах – 5 примір.;  

5.      Квитанція про сплату судового збору (державного мита) за подання касаційної скарги;

6.      Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи; 

11 січня 2011 року                       

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                         ___________                           Ковальчук С.М.

                                                                        (підпис)   

Average: 5 (5 голосів)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації