Касаційна скарга на рішення судів попередніх інстанцій у цивільній справі про стягнення заборгованості за договором підряду на виконання робіт

                     До Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ 

АДРЕСА_1-А. 

 

     Відповідач:       ОСОБА_1,

                                               місце проживання: АДРЕСА_2

                                                

   Представник 

    відповідача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_3

 

Інші учасники цивільного процесу:

  

                    Позивач:         ОСОБА_3,

                                               місце проживання: АДРЕСА 4

 

К А С А Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області та рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року по справі № XXроку

27 січня 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором підряду.

Суд першої інстанції своїм рішенням задовольнив вимоги позивача, ухваливши рішення яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 102 954 грн. заборгованості за виконані роботи, а також судові витрати. 

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, з посиланням на необґрунтованість та незаконність судового рішення. 

Апеляційний суд Київської області 5 липня 2012 року, за результатом розгляду апеляційної скарги відповідача, ухвалив нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2012 року – скасував, позов знову задовольнив, стягнувши стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 102 954 грн. і судові витрати.

Відповідач вважає, що заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2012 року по справі № X- року та рішення Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2012 року по справі № XX року  ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому суди не повно з’ясували усі фактичні обставини справи та не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому судові рішення не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

За таких умов, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2012 року по справі № X-п/року та рішення Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2012 року по справі № XXцроку  необхідно скасувати, і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його вимог, з наступних підстав.

Обґрунтування незаконності ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення вимог позивача та стягнення 102 954 грн. заборгованості за виконані роботи.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинне буди законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.  

Суд першої інстанції в рахунок обґрунтування задоволення вимог позивача в своєму рішенні посилається на те, що «…в матеріалах справи знаходиться письмова розписка з тексту якої слідує, що ОСОБА_1 винен ОСОБА_3 102954 грн. за електромонтажні роботи виконані по ресторану вул. Xxxxxxxxxxx,6. Зобов’язується повернути дану суму до 30.12.2010 р. Знизу знаходиться підпис та прізвище ОСОБА_1, дата 02.10.2010 р. (а.с.6). Таким чином суд приходить до переконання, що між сторонами було укладено договір підряду на виконання електромонтажних робіт. Зважаючи на текст розписки, між сторонами було встановлену кінцеву вартість оплати виконаних робіт за договором підряду. Із змісту розписки вбачається, що відповідачем вона написана власноручно. Сумніватися в цьому у суду немає підстав, так як відповідач будучи неодноразово повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився і обставини викладені у позовній заяві та додатках не спростував…».

Як наслідок, суд першої інстанції приходить до висновку, що «…відповідно до вказаної розписки відповідач прийняв виконані електромонтажні роботи та визнав заборгованість по договору підряду в розмірі 102 954 грн. 00 коп…».

Дійсно, як випливає з матеріалів цивільної справи, в ній міститься розписка надана відповідачем позивачу, в якій зазначено, що ОСОБА_1 повинен ОСОБА_3 102 954 грн. за електромонтажні роботи по ресторану вул. Xxxxxxxxxxxx, 6 та зобов’язується повернути дану суму коштів до 30 грудня 2010 року.

Тому, виходячи саме зі змісту вказаної вище розписки, суд дійсно висновку про наявність між сторонами по справі укладеного договору підряду на виконання електромонтажних робіт, за яким нібито були прийняті роботи та відповідач визнав факт наявності заборгованості.

Однак, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, доказам, які підтверджують вказані обставини та актам цивільного законодавства України, які регулюють порядок укладання та виконання цивільних договорів, в тому числі договору підряду, зокрема.

У відповідності до ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Тому, правочин, яким є договір підряду, повинен був бути укладений між позивачем та відповідачем у письмовій формі, обов’язковість дотримання якої передбачено ст. 208 ЦК України.

Крім того, як передбачено ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як було зазначено вище, суд в рахунок обґрунтування укладання між позивачем та відповідачем договору підряду посилається на розписку, яка була підписана лише відповідачем по справі і свідчить не про укладання договору, а лише про сам факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за виконання електромонтажних робіт, про те не містить змісту самих умов правочину, який би фіксував волю та наміри обох сторін, а лише відповідача по справі, при тому, що договір підряду є двостороннім договором. 

Таким чином, сторони не дотримались обов’язкової письмової форми правочину, яким є договір підряду на виконання електромонтажних робіт, тобто сам договір був укладений фактично в усній формі, оскільки розписка, що міститься в матеріалах справи, не відповідає вимогам ст. 207 ЦК України, зокрема не фіксує волевиявлення обох сторін за правочином, його змісту та умов, і не є документом, що обмінюється сторонами, з викладенням в ньому всіх необхідних умов, що потребує той чи інший правочин, зокрема договір підряду.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

 Однак, як передбачено ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати і здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Ч.2 ст. 875 ЦК України встановлено, що договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов’язаних з місцезнаходженням об’єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

При таких обставинах, судом не вірно було застосовано норми матеріального права в частині кваліфікації правочину, що міг бути укладений між позивачем та відповідачем, зокрема суд застосовував до правовідносин, що нібито виникли між сторонами відповідні норми, що регулюють договір підряд, проте як випливає з положення ч.2 ст. 875 ЦК України, сторонами якщо і був укладений договір то виключно договір будівельного підряду, оскільки як зазначено в розписці позивач виконував електромонтажні роботи нерозривно пов’язані з місцезнаходженням об’єкта будівництва, що кваліфікується як будівельний підряд.

Тому, параграфом 3 глави 61 ЦК України передбачено перелік необхідних умов, яких повинен мітити договір будівельного підряду, до якого застосовуються, між іншим, загальні положення про договір підряду, якщо це не суперечить спеціальним нормам зазначеним в цьому параграфі, про що зазначено в ч.4 ст. 837 ЦК України.  

Також звертаю увагу суд на те, що 1 серпня 2005 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова «Про затвердження загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» за № XXX, п. п. 1, 2 якої передбачено, що        ці Загальні умови відповідно до Цивільного кодексу України визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств, а також комплексів і видів робіт, пов’язаних із капітальним будівництвом об’єктів. Загальні умови є обов’язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві (далі — договір підряду) незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників).

У відповідності до п. 5 Постанови КМУ «Про затвердження загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві» від 1 серпня 2005 року за № XXX, договір підряду укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору підряду є:

найменування та реквізити сторін;

місце і дата укладення договору підряду;

предмет договору підряду;

договірна ціна;

строки початку та закінчення робіт (будівництва об’єкта);

права та обов’язки сторін;

порядок забезпечення виконання зобов’язань за договором підряду;

умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об’єкта будівництва;

порядок забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами;

порядок залучення субпідрядників;

вимоги до організації робіт;

порядок здійснення замовником контролю за якістю ресурсів;

умови здійснення авторського та технічного нагляду за виконанням робіт;

джерела та порядок фінансування робіт (будівництва об’єкта);

порядок розрахунків за виконані роботи;

порядок здачі-приймання закінчених робіт (об’єкта будівництва);

гарантійні строки якості закінчених робіт (експлуатації об’єкта будівництва), порядок усунення недоліків;

відповідальність сторін за порушення умов договору підряду;

порядок врегулювання спорів;

порядок внесення змін до договору підряду та його розірвання

Таким чином, нормами цивільного кодексу України та вказаного вище пункту постанови, передбачено перелік істотних умов, які повинні бути досягнуті сторонами під час укладання (підписання) договору будівельного підряду, однак, звертаю увагу суд на те, що позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди щодо жодної із наведених вище умов.

Тому, як передбачено ст.. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При таких обставинах, договір будівельного підряду вважається укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі всіх істотних умов, які передбачені актами цивільного законодавства. Однак, позивач та відповідач не досягнули згоди щодо всіх істотних умов, що передбачені актами цивільного законодавства України, а саме Цивільним кодексом України та Постановою КМУ, а також не дотримались письмової форми правочину, яка є обов’язковою для даного виду договору, а тому такий договір вважається неукладеним, тобто таким що не відбувся (не існує), що не потребує пред’явлення додаткових зустрічних чи окремих вимог про визнання такого договору неукладеним.     

Аналогічна позиція міститься в абз.1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № X та Узагальнення Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року.

При таких обставинах, договір будівельного підряду, який суд вважав укладений між сторонами, на підставі якого стягнув з відповідача на користь позивача грошову суму коштів як заборгованість за виконання робіт за цим договором, - є неукладеним, виходячи з того, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, які передбачені актами цивільного законодавства, та не було досягнуто згоди щодо таких умов в належній письмовій формі, а тому є таким що не відбувся, тобто не укладався. Тому, враховуючи те, що між сторонами фактично не існувало жодних правовідносин пов’язаних з виконанням робіт, суд безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти як заборгованість за договором, якого виходячи з наведених вище актів законодавства, не існувало.

Звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що апеляційний суд в ухваленому ним рішенні обґрунтовано дійшов висновків, які стосуються лише тих обставин, що «…оскільки розписка, яка  міститься в матеріалах справи не свідчить про укладання договору підряду, так як не містить змісту умов правочину, який би фіксував волю та наміри обох сторін, тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що укладена між сторонами угода є договором підряду…».  

Крім того, звертаю увагу суд на те, що ч.3 ст. 837 ЦК України передбачено, що для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року, відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає будівельна діяльність з обов’язковим отримання ліцензії та реєстрації як суб’єкта господарської діяльності.

Проте, судом не було досліджено вказаного вище питання щодо наявності у позивача зареєстрованого суб’єкта господарської діяльності з отриманням в обов’язковому порядку ліцензії  на такий вид діяльності як будівельна, нерозривно пов’язана з виконанням робіт на об’єкті будівництва. На скільки відомо відповідачу, що позивач не лише не має ліцензії та такий вид діяльності але й не зареєстрований як суб’єкт господарської діяльності.

Крім того, звертаю увагу суд касаційної інстанції, що останній і не міг отримати відповідну ліцензію та зареєструвати суб’єкта господарської діяльності та взагалі вступати в даний вид правовідносин, оскільки позивач не є громадянином України, а є громадянином іншої держави, який не отримав у встановленому законом порядку дозвіл на працевлаштування на території України, що також не було досліджено судом під час розгляду справи та ухвалення рішення.

Вказані обставини впливають на можливість позивача вступати в цивільно-правові відносини, зокрема у відносини підряду на капітальне будівництво, виступати стороною договору та виконувати за договором відповідні електромонтажні роботи, при цьому не будучи зареєстрованим в установленому законом порядку суб’єктом підприємницької діяльності та без отримання відповідної будівельної ліцензії. 

Обґрунтування незаконності ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про задоволення вимог позивача та стягнення грошової суми у розмірі 102 954 грн.

Суд апеляційної інстанції в рахунок обґрунтування підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову посилається на те, що «…на думку колегії суддів, не можна залишити поза увагою, що вказана розписка є борговою розпискою відповідача перед позивачем...», який дійшов висновку про те, що «… правовідносини між сторонами із зобов’язання, що виникають з підстав, встановлених ст. 509 ЦК України, оскільки відповідач зобов’язався сплатити позивачу гроші, однак свій обов’язок не виконав…», «… за таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за розпискою у розмірі 102 954 грн….».

Однак, на думку відповідача, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суд першої інстанції дійшов ще більш надуманих, необґрунтованих та незаконних підстав для ухвалення нового рішення про стягнення коштів з відповідача у вигляді боргу за розпискою.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суд першої інстанції, з посиланням на те, що не було доведено судом факту укладання договору підряду та його умов, ухвалив нове рішення яким стягнув з відповідача на користь позивача грошову суму коштів у сумі 102 954 грн. В той час суд апеляційної інстанції з одного боку кваліфікував такі правовідносини між сторонами як боргові зобов’язання, тобто розписка, що містить в матеріалах справи є «…борговою розпискою відповідача перед позивачем…». При цьому, апеляційний суд дійшов таких висновків виходячи саме з положення ст. 509 ЦК України, а також додатково обґрунтовував ст. ст. 629, 625 ЦК України.

Однак, як випливає із розписки, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 повинен ОСОБА_3 102 954 грн. за електромонтажні роботи по ресторану вул. Xxxxxxxxxxxx, 6.

Суд, який кваліфікував правовідносини між позивачем та відповідачем як боргові зобов’язання та дійшов висновку про те, що розписка є борговою розпискою, не надав жодного обґрунтування, на підставі яких саме правовідносин між позивачем та відповідачем виникли боргові зобов’язання, їх зміст, умови, характер їх виникнення та припинення, а також інші умови, які характерні тим чи іншими зобов’язальним правовідносинам між сторонами.

Більш того положення ст. 509 ЦК України та  ст. ст. 629, 625 ЦК України регулюють лише загальні поняття зобов’язання, при цьому суд апеляційної інстанції не вказав жодної спеціальної норми, яка регулює виникнення боргових зобов’язань між сторонами та правових підстав для її стягнення, не кажучи про належність та допустимість доказів, які повинні підтверджувати існування конкретних зобов’язально-боргових відносин між сторонами. 

Як випливає зі змісту розписки, характер правовідносин між позивачем та відповідачем існував в сфері будівельного підряду, однак за наявних в матеріалах справи доказів та нормативно-правового обґрунтування, позивачем не було доведено виникнення такого юридичного факту як укладенням між позивачем та відповідачем договору будівельного підряду, його змісту та умов, що надало підстави для настання відповідних правових наслідків щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості.

Тобто, суд обґрунтовує стягнення з відповідача на користь позивача коштів наявністю саме договірних боргових зобов’язань, посилаючись на положення ст. 509, 629 ЦК України, однак при цьому не лише не довів, але й не вказав які саме договірні зобов’язальні правовідносини існують між позивачем та відповідачем.

Зокрема, посилання апеляційного суду лише на наявність боргових зобов’язань без зазначення підстав для їх виникнення, існування, зміни та припинення є незаконними та необґрунтованими, які свідчать про неповноту та необ’єктивність апеляційного суду під розгляду справи та ухвалення рішення, така як боргові зобов’язання можуть виникнути на підставі договору (купівлі-продажу, оренди, підряду, послуг та ін.) чи інших правочинів, завдання матеріальної чи моральної шкоди та інші юридичні факти, які виникають з актів цивільного законодавства, зокрема ті, що передбачені ст. 11 ЦК України.

Тому, як випливає заведеного вище та актів цивільного законодавства України, боргових зобов’язань може виникнути безліч в будь-якій із сфер правовідносин між особами, тому необхідність кваліфікації конкретних цивільно-правових відносин між сторонами, їх змісту та правових підстав для стягнення такого боргу в тих чи інших відносинах є гарантією об’єктивного та справедливого судочинства, а також неупередженого та диспозитивного розгляду справи, дотримання прав та інтересів усіх учасників процесу, в тому числі і відповідача.     

Тому, апеляційний суд, який стягнув з відповідача на користь позивача грошову суму коштів у розмірі 102 954 грн. не вказав жодного юридичного факту на підставі якого виникли боргові зобов’язальні правовідносини між сторонами, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог позивачу.

  Крім того, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що позивач звернулися до суду з позовом до відповідача про стягнення 102 954 грн. заборгованості за виконані роботи, мотивуючи свої вимоги існування між сторонами правовідносин щодо укладання договору підряду на виконання робіт, правових підстав їх виникнення та правового обґрунтування повернення боргу за виконані роботи і стягнення його в судовому порядку з відповідача по справі.

Однак, апеляційний суд, ухваливши рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми у вигляді боргу не за виконання електромонтажних робіт, фактично здійснив іншу юридичну кваліфікацію цивільно-правових відносин, спростовуючи існування між сторонами зобов’язань за договором підряду та наявності лише зобов’язальних відносин за борговою розпискою, та стягнув за своїм судовим рішенням з відповідача на користь позивача саме грошову суму коштів у вигляді боргу, а не заборгованості за виконані роботи за договором підряду.

У відповідності до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив основний принцип цивільного судочинства - диспозитивність сторін, який забороняє суду виходити за межі заявлених вимог позивачем та на власний розсуд вирішувати спір, який не був фактично заявлений позивачем, який як в першій так і в апеляційній інстанції обґрунтовував свої вимоги існуванням між сторонами договірних відносин щодо виконання електромонтажних робіт за договором підряду та просили суд стягнути з відповідача на їх користь саме заборгованість за такими правовідносинами обґрунтовуючи відповідними доказами з посиланням на відповідні норми закону, що регулюють підрядні правовідносини за договором.  

Однак, суд апеляційної інстанції не зважив на вказані вище обставини та порушивши вимоги передбачені ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та в зв’язку з цим ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. 

І насамперед, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що фактично правовідносини щодо будівельного підряду виникли не між позивачем та відповідачем, а між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_8», директором якого є ОСОБА_1, та яка саме і уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_9» договір будівельного підряду на будівництво ресторану «НАЗВА_10», що знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxxxxx, 6, який і є власником вказаного вище об’єкту будівництва та його замовником. В той час, між позивачем та ТОВ «НАЗВА_8» був укладений договір субпідряду на виконання електромонтажних робіт.

Тому, звертаю увагу суд на те, що відповідач не є власником об’єкту будівництва та яке не належить останньому на жодних правових підставах (користування, управління та ін.), та жодного особистого стосунку не має до вказаного вище об’єкту, а тому навіть фактично не міг укласти жодного договору на виконання будь-яких будівельних робіт на цьому об’єкті. Відповідач власноручно склавши відповідну розписку, помилково не зазначив, що діяв як директор ТОВ «НАЗВА_8», яка і була підрядником на вказаному вище об’єкті будівництва.

Вказані вище обставини я, як представник відповідача мав намір підтвердити їх в судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом. Однак, я не мав можливості з’явитись в судове засідання, оскільки перебував на лікарняному, про що мною була надіслана на адресу Апеляційного суду Київської області телеграма про повідомлення поважності причини не з’явлення на розгляду справи та як наслідок клопотання про її відкладення.

Однак, апеляційний суд в супереч положенню ст. 305 ЦПК України, не відклав розгляд справи, хоча за наявності поважних причин нез’явлення в судове засідання, суд повинен відкласти розгляд справи, а тому я не міг надати суду апеляційної інстанції вказані вище докази та як наслідок не були належним чином встановлені вказані вище обставини, які на мою думку мають суттєве значення для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.               

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 27, 60, 210, 212, 324, 325, 326, 336, 349 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

  1. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2012 року по справі № X року та рішення Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2012 року по справі № XX року  - скасувати.
  2. Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у стягненні на його користь з ОСОБА_1 102 954 грн. заборгованості за виконані електромонтажні роботи.     

ДОДАТКИ:

  1. Копії Касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції – 1 примір.;   
  2. Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2012 року по справі № X року;     
  3. Копія рішення Апеляційного суду Київської області від 5 липня 2012 року по справі № XX року;        
  4. Копія Довіреності на представництво і захист прав та інтересів відповідача в судах – 2 примір.;       
  5. Квитанція про сплату судового збору за подання касаційної скарги;

«__» липня 2012 року             

 

Представник відповідачів,

якій діє на підставі договору                  ___________                           Ковальчук С.М.

                                                                        (підпис)   

Голоси відсутні

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації