Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції у цивільінй справі про стягнення суми завдатку

                     До Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ 

АДРЕСА_1-А. 

 

      Відповідачі:    ОСОБА_1,                    

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_2

              

ОСОБА_2,                    

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_

 

    Представник

                                        відповідачів:   Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

який діє на підставі договору,          

місце знаходження:

АДРЕСА_3

 

                                                                                  Інші учасники цивільного процесу:

 

                                                        Позивачі:       ОСОБА_4,

           Зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_

                                                                                                             

ОСОБА_5,

           Зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_

 

«про стягнення суми завдатку».

 

К А С А Ц І Й Н А     С К А Р Г А

на рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року

по справі № XXц-725/2012 року

12 грудня 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області  ухвалив рішення по цивільній справі № X-XXXX/XX року за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення суми завдатку в розмірі 19951 грн. 15 коп. солідарно з кожного та судові витрати.     

Бориспільський міськрайонний суд, розглянувши справу, ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5  про стягання з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно суми завдатку в розмірі 19951 грн. 15 коп. з кожного. 

Позивачі, не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду, звернулися до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду з тих підстав, що дане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому є необґрунтованим та незаконним.

Апеляційний суд Київської області 24 січня 2012 року, за результатом розгляду апеляційної скарги позивачів, ухвалив нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнив, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2012 року – скасував, позо задовольнив, стягнувши солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аванс в розмірі 39 949 грн. і судові витрати в розмірі 2020 грн.    

Однак, позивачі вважають, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2012 року по справі № X-XXXX/XX року винесене у відповідності до вимог чинного законодавства України, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права. Також судом в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

В той час, рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року по справі № ХХХХ року ухвалене з порушенням норм  матеріального та процесуального права, при цьому суд не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду є абсолютно незаконним та необґрунтованим.

За таких умов, рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року по справі № XXХХХ необхідно скасувати, і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2011 року по справі № X-XXXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване апеляційним судом, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції в рахунок обґрунтування підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову посилається на те, що «…земельна ділянка, розташована в с. Іванків Бориспільського району Київської області по вул. 9 Січня, яку мали намір придбати позивачі, належить на праві власності не ОСОБА_1, а ОСОБА 5…», при цьому приходить що висновку, що «…відповідачами не доведено, що ОСОБА_2 відповідно до вимог Закону уповноважував ОСОБА_1 продати належну йому земельну ділянку позивачем, чи будь-яким іншим особам…», а тому на переконання суду апеляційної інстанції «…вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що між позивачами, з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони, не могло виникнути зобов’язання по купівлі-продажу земельної ділянки...».

З наведених вище висновків апеляційного суду випливає, що між позивачами та ОСОБА_2 не виникало жодних цивільно-правових зобов’язань щодо встановлення, зміни чи припинення правовідносин пов’язаних укладанням попереднього чи основного договору купівлі-продажу земельної ділянки, договорів завдатку чи будь-яких інших правочинів договірного чи позадоговірного характеру.

Таким чином, якщо між позивачами не виникло жодних цивільно-правових зобов’язань як з приводу правочинів щодо землі так і з приводу укладання договору задатку, а також отримання будь-яких грошових коштів у вигляді задатку чи авансу, про що зазначив суд апеляційної інстанції в своєму рішенні, жодних правових підстав для пред’явлення вимог позивачами щодо стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у вигляді авансу відсутні, а суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 суму авансу солідарно, оскільки не перебував у жодних зобов’язальних правовідносинах з позивачами.   

У відповідності до ст. 541 ЦК України, солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

Як передбачено ч.1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, якщо ОСОБА_2 не уповноважував ОСОБА_1 на вчинення від його імені та в його інтересах юридичних дій на підставі правочину чи довіреності, не приймав участі у в укладанні попередніх договорів купівлі-продажу земельної ділянки чи основного договору про відчуження землі, а також не укладав договору задатку чи авансу в рахунок забезпечення виконання осново зобов’язання, - як її власник, не отримував особисто грошових коштів від позивачів - правові підстави в суду апеляційної інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 солідарно грошової суми коштів у вигляді авансу, що були передані позивачами його діду, ОСОБА_1, відсутні, оскільки між позивачами та ОСОБА_2, виходячи з позиції апеляційного суду, не виникло жодних цивільно-правових зобов’язань, в тому числі зобов’язань як солідарного боржника.

Крім того, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про стягнення суми завдатку в розмірі 19951 грн. 15 коп. солідарно з кожного, мотивуючи свої вимоги існування між сторонами правовідносин щодо укладання договору завдатку, правових підстав їх виникнення та правового обґрунтування повернення завдатку і стягнення його в судовому порядку з відповідачів по справі, які в свою чергу надали суду свої заперечення з приводу відсутності підстав для стягнення саме суми завдатку з підстав відмови від виконання основного зобов’язання, укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Однак, апеляційний суд, ухваливши рішення про стягнення з відповідачів на користь позивачів грошової суми у вигляді авансу, а не завдатку, фактично здійснив іншу юридичну кваліфікацію цивільно-правових відносин, спростовуючи існування між сторонами відносин задатку та наявності лише відносин авансу грошових коштів в рахунок майбутніх платежів, та стягнув за своїм судовим рішенням з відповідачів на користь позивачів саме грошову суму коштів у вигляді авансу, а не задатку.

У відповідності до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив основний принцип цивільного судочинства - диспозитивність сторін, який забороняє суду виходити за межі заявлених вимог позивачем та на власний розсуд вирішувати спір, який не був фактично заявлений позивачами, які як в першій так і в апеляційній інстанції обґрунтовували свої вимоги існуванням між сторонами відносин завдатку та просили суд стягнути з відповідачів на їх користь саме завдаток як грошову суму коштів.

Однак, суд апеляційної інстанції не зважив на вказані вище обставини та порушивши вимоги передбачені ст. 11 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та в зв’язку з цим ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.  

Крім того, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що апеляційний суд в своєму рішенні безпідставно посилається на те, що «…відповідачами не доведено, що ОСОБА_2 відповідно до вимог Закону уповноважував ОСОБА_1 продати належну йому земельну ділянку позивачам, чи будь-яким іншим особам…».

Вказані вище висновки апеляційного суду суперечать вимогам актів цивільного законодавства та поясненням відповідачів по справі, що полягає в наступному.

У відповідності до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Главою 68 ЦК України, яка регулює правовідносини договору доручення не встановлює форми договору доручення, тобто усної, звичайної письмової чи письмової форми правочину посвідченої нотаріально.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Крім того, як передбачено ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

При таких обставинах, для вчинення договору доручення не передбачена письмова форма як виходячи з норм встановлених главою 68 ЦК України, так і загальними нормами, що регулюють фору правочину, а тому він може бути вчинений в усній формі, що і було здійснено між сторонами, відповідачами по справі, які не заперечували в судовому засіданні під час розгляду справи, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 на вчинення юридичних дій пов’язаних з представництвом його інтересів та від його імені щодо укладання договору завдатку та попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Крім того, незважаючи на вищевикладені доводи щодо наявності відносин задатку, апеляційний суд, який кваліфікував правовідносини як аванс, безпідставно стягнув з відповідачів на користь позивачів суму авансу, що полягає в наступному.

Ч.2 ст. 570 ЦК України встановлює презумпцію авансу, якщо в правочині не визнано, що така сума є завдатком. На відміну від задатку аванс – це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов’язку платежу, тобто виконує функцію попередньої оплати. Крім того, боржник, який видав аванс має право вимагати його повернення лише у випадку невиконання чи неналежного виконання договору (зобов’язання) кредитором. У свою чергу кредитор не зобов’язаний здійснити повернення авансу, якщо зобов’язання не було виконано чи неналежно виконано з вини боржника.

Враховуючи те, що позивачі фактично відмовились від укладання основного договору купівлі-продажу земельної ділянки, тобто не виконали взятих на себе зобов’язань з їх вини, що фактично і було встановлено в суді першої та апеляційної інстанції та підтверджено відповідними доказами, яким суди надали належну оцінку, - позивачі не мають права вимагати повернення авансу від відповідачів по справі.

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 15, 27, 60, 210, 212, 324, 325, 326, 336, 349 ЦПК України, -   

П Р О Ш У:

  1. Рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року по справі № XXц-- скасувати.
  2. Залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2011 року по справі № X-XXXX/XX, яке ухвалене згідно із законом, що було помилково скасоване на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року по справі № XXц

ДОДАТКИ:

  1. Копії Касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції – 2 примір.;   
  2. Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2011 року по справі № X-XXXX/XX;    
  3. Копія рішення Апеляційного суду Київської області від 24 січня 2012 року по справі № XXц;       
  4. Договір на представництво інтересів відповідачів у судах;
  5. Копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.10.2005 року за № XXXX/10
  6. Квитанція про сплату судового збору за подання касаційної скарги;

«__» лютого 2012 року               

 

Представник відповідачів,

якій діє на підставі договору                  ___________                           Ковальчук С.М.

                                                                        (підпис)   

Голоси відсутні

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації