Пиьмове заперечення проти позову у цивільінй справі про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та визнання недійсною схеми розподілу ділянки

 До Києво-Святошинського районного суду

                    Київської області

 

        Відповідач:   ОСОБА_1

                                                                                   місце проживання:  Київська обл.,

                                                                                  Києво-Святошинський район,

с. Новосілки, вул. Xxxxxxxxxxxxx,

                

    Представник

                                         відповідача:     Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

який діє на підставі довіреності,          

місце знаходження:

АДРЕСА_1

 

  Позивач:   ОСОБА_3,

                                                                                   місце проживання: Київська обл.,

                                                                                  Києво-Святошинський район,

с. Новосілки, вул. Xxxxxxxxxxxxx,

           

                                         Третя особа

                               без самостійних вимог:   Чабанівська селищна рада, Києво-

                                                                            Святошинського району, Київської області

місце знаходження: 08162, смт. Чабани,

Києво-Святошинського району, Київської

області, вул. Xxxxxxxxxxxxxxxxxxx, 4 

 

Цивільна справа № X-XXX/XX

 

ПИСЬМОВЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

проти позову щодо усунення перешкод в користуванні житловим будинком та визнання недійсною

схеми розподілу земельної ділянки

В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, за участю третьої особи без самостійних вимог: Чабанівська селищна Рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та визнання недійсною схеми розподілу земельної ділянки.

Однак, я вважаю, що позовні вимоги ОСОБА_3 являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки остання не надали суду необхідних належних до допустимих доказів, якими мотивує обставини, викладені в позовній заяві, а тому необхідно відмовити позивачу в задоволенні цього позову в повному обсязі з наступних підстав.

Дійсно, жилий будинок № XX, що знаходиться в Київській обл., Києво-Святошинського району, в с. Новосілки, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, містить в собі фактично три квартири, які належить на праві власності відповідно трьом особам: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4   

Квартира № X, яка знаходиться в жилому будинку № XX та становить 1/4 його частину, належить відповідачу на прав власності на підставі договору дарування від 21 квітня 1998 року посвідченого державним нотаріусом першої Київської обласної державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № X-1793.

В свій час, житловий будинок № XX, знаходився на земельній ділянці, яка не була приватизована жодним із власників квартир, які знаходяться в цьому житловому будинку, і здійснювали виключно фактичне користування земельними ділянками, не маючи при цьому встановлених актами земельного законодавства України підстав для наявності юридичних прав щодо володіння, користування та розпорядження вказаною вище земельною ділянкою.

В зв’язку з цим, 24 січня 2004 року між трьома власниками квартир житлового будинку була укладена письмова угода, стосовно погодження зовнішніх меж земельної ділянки, яка знаходиться під будинком № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, для цілей її приватизації в майбутньому кожним із власників квартир житлового будинку, а тому сторони погодили, що межа двох суміжних земельних ділянок (позивача та відповідача) проходить вздовж стіни добудови до частини житлового будинку, зведеної позивачем.

Таким чином, як позивач так і відповідач погодили межі фактичного землекористування у такий спосіб як це склалося роками до її приватизації відповідачем, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали межу між двома земельними ділянками, якими останні виключно на фактичній основі здійснювали користування ними, при цьому не маючи жодних, наголошую ще раз, жодних юридичних підстав для володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, і при цьому встановлення меж земельних ділянок в натурі не відбувалось до тих пір, поки ОСОБА_1 не був виданий Державний Акт про право власності на земельну ділянку та встановлення його меж земельної ділянки в натурі.

Крім того, звертаю увагу суд на те, що межа фактичного користування земельною ділянкою між позивачем та відповідачем була встановлена ними задовго до того, як позивач збудував добудову до своєї частини житлового будинку.          

Але знову ж таки, звертаю увагу суд на те, що позивач надав згоду, яка виражена у вигляді укладеної угоди між ним та відповідачем, в якій погодився, що межа двох суміжних земельних ділянок буде знаходитись вздовж стіни добудови до частини житлового будинку, який належить позивачу. Тому, виходячи саме з умов цієї угоди, Чабанівська селищна рада Київської області прийняла рішення про передання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, межа якої знаходиться в притул до зведеної позивачем добудови до житла, і при цьому землевпорядні організації розробляючи проекти відведення землі також враховували умови письмової угоди щодо встановлення та розміщення меж земельної ділянки.                    

Крім того, звертаю увагу головуючого, що метою укладання вказаної вище угоди щодо погодження зовнішніх меж земельної ділянки слугувала та обставина, що будинок належить трьом власникам, між якими визначити межі землекористування в такій спосіб, щоб кожен мав право в майбутньому, після приватизації, у повній мірі володіти та користуватись своєю частиною житлового будинку фактично є неможливим. А тому, власники житлового будинку з метою уникнення в майбутньому між ними спірних питань щодо меж їх земельних ділянок під час розроблення проекту відведення земельних ділянок, погодження їх з необхідними органами державної влади та місцевого самоврядування, затвердження цього проекту, а також складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, - погодили зовнішні межі земельних ділянок, що знаходились у фактичному користуванні кожного із власника квартири житлового будинку, до її приватизації кожним із  вказаних осіб, а саме отримання документу, що посвідчує право на земельну ділянку та встановлення її меж у натурі.

Проте, угода, яка була укладена між позивачем, відповідачем та іншим власником не є цивільно-правовою угодою за її характером, змістом та правовим регулюванням, оскільки з підстав передбачених ст. 202 ЦК України не є діями осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Позивач та відповідач не мали жодних цивільних чи будь-яких інших прав щодо володіння користування та розпорядження земельними ділянками, які знаходяться під їх частинами житлового будинку, оскільки не набули в установленому законом порядку права власності чи права користування цими землями, та їм не було видано документу, якій би свідчив про це та межі земельних ділянок не були встановлені в натурі.

Вказаний вище документ, якій був підписаний між трьома власниками, був названий ними як угода, однак при цьому сторони не надали їй характеру та змісту цивільно-правовій угоді, оскільки не мали жодних цивільних прав та обов’язків щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками. Тому, власники квартир житлового будинку, під якими знаходяться земельні ділянки, які не належали їм ні на праві власності ні на праві користування, своїми діями та рішеннями, які закріплені в такому письмовому документі як «угода», погодили межі земельних ділянок, якими вони фактично, а не юридично, користуються, з метою уникнення в подальшому конфліктів та непорозумінь під час процедури складання проекту землеустрою та технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, а також видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та встановлення меж земельної ділянки в натурі. Проте, наголошую вкотре, що цей документ не створює жодних цивільних прав та обов’язків ні для позивача ні для відповідача, які на момент підписання цього документу не мали жодних цивільних прав стосовно земельних ділянок, що знаходяться під їх квартирами житлового будинку.

Також, позивач безпідставно та необґрунтовано посилається в рахунок обґрунтування своїх вимог щодо порушення її прав на землю та визнання недійсною схеми зовнішніх меж земельних ділянок на ту обставину, що сторони в справі, уклавши письмову угоду від 24 січня 2004 року, визначили площу земельних ділянок, в розмірі по 0,015 Га, які в майбутньому повинні були бути приватизовані кожним із них, однак за угодою фактично передана земельна ділянка ОСОБА_1 більшою площею в розмірі 0,0199 Га, за рахунок метрової санітарно-технічної зони в здовж добудови позивача, внаслідок чого його площа зменшилась до 0,0139 Га.

По перше: Позивач, відповідач та іншій власник квартири житлового будинку уклавши угоду та схему погодження зовнішніх меж земельної ділянки, не мали жодного законного права на визначення площі земельної ділянки, яка буде передана в майбутньому в порядку приватизації, оскільки не були її власниками.

Вказана вище земельна ділянка на момент складання угоди та схеми погодження зовнішніх меж земельної ділянки, не була приватизована жодною із вказаною вище особою, зокрема позивачем та відповідачем, тобто останні не набули права приватної власності на вказану вище земельну ділянку з підстав передбачених актами земельного законодавства України.

У відповідності до ч.1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а також, як передбачено ч. 3 вказаної вище правової норми, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документ, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, є державний акт. 

Про вказані вище обставини свідчить судова практика починаючи з 1997 року, а саме Верховний суд України в п. 99 Правових позицій, висловлених судовою колегією в цивільних справах України зазначив, що «поділ земельної ділянки як спільної сумісної власності подружжя, може мати місце в тому разі, коли після рішення про її надання, землевпорядною організацією були встановлені межі ділянки в натурі (на місцевості) і особою, якій вона наділена, одержано документ, що посвідчує право власності на землю. До одержання акта про права власності або право користування земельною ділянкою особа не має підстав вимагати усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, звільнення її тощо, і до її спадкоємців не може перейти право власності за спадщиною на земельну ділянку, про надання якої була розглянута заявою радою або не розглянута в установлений строк.

При таких обставинах, ні позивач ні відповідач не мали документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під їх частинами житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, яким є державний акт про право власності чи право користування земельної ділянки, а також не було здійснено відведення меж земельних ділянок у натурі.

Тому, обставини щодо наявності в позивача чи відповідача права власності чи права користування земельними ділянками, які знаходяться під її частинами житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, мають бути підтверджені засобами доказування передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України і не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, зокрема якоюсь не зрозумілою земельно-шнуровою книгою, фактичним користуванням чи будь-якими іншими доказами, які не визначені вказаними вище нормами Закону. 

При таких обставинах, звертаю увагу суд на те, що не позивачу не відповідачу не надано право визначати площу земельної ділянки, яку вони мають намір приватизувати, оскільки сторони не були суб’єктами права власності на земельні ділянки на момент укладання письмової угоди про встановлення меж земельних ділянок.

Право на визначення площі, яка має бути передана в порядку безоплатної приватизації, належить виключно суб’єкту права власності на неї, яким була Чабанівська селищна рада, яка і має право визначити пощу земельної ділянки на підставі свого рішення, яка буде передаватись у власність позивачу чи відповідачу, за наявності вільних земель біля житлового будинку, які можуть бути передані у власність позивачу, тертій особі та іншому власнику, розташування яких на місцевості визначається органами місцевого самоврядування та органами з питань земельних ресурсів, з врахуванням інтересів кожного власника квартири житлового будинку, що в даному випадку, мало форму волевиявлення у вигляді письмової угоди та схеми погодження зовнішніх меж земельної ділянки.     

В такому випадку, позивач, відповідач та інший власник квартири житлового будинку визначили лише межі земельних ділянок, які в подальшому повинні були бути передані Чабанівською селищною радою як суб’єктом права власності на ці землі, у власність вказаним вище особам.

При цьому звертаю увагу суд на те, що угода та схема меж земельної ділянки не є обов’язковим документом для органів місцевого самоврядування для того, щоб передати у власність земельні ділянки власникам квартир житлового будинку. Вказані землі можуть бути передані виключно на підставі письмової заяви особи, яка має намір їх приватизувати, про що зазначено в ст. 118 ЗК України.

Також, наголошую на тому, що угода та схема погодження меж земельних ділянок, не є угодою про порядок користування земельною ділянкою, яка б належала їм на праві спільної сумісної чи часткової власності, а сторонами була укладена угода саме про встановлення та погодження зовнішніх меж земельних ділянок, з метою подальшої приватизації вказаними особами, що є абсолютно різними правовими документами, які породжують різні правові наслідки, оскільки на момент укладання цієї угоди вказані особи не були власниками земельної ділянки. Тим більше, як позивач так і відповідач не є співвласниками земельної ділянки. ОСОБА_1 в подальшому набув право приватної власності на окрему земельну ділянку, під своєю частиною житлового будинку, в той час як ОСОБА_3 паралельно здійснювала оформлення права власності на свою земельну ділянку, яка знаходиться під її частиною житлового будинку, однак на сьогоднішній день не набула права власності на землю.  

Позивач в рахунок обґрунтування вимог щодо визнання недійсною схеми меж земельних ділянок посилається на п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року за № X. Однак, позивач не вірно надає суду в своїй позовній заяві тлумачення вказаному вище положенню судової практики, оскільки воно передбачає порядок вирішення спору у випадку укладання співвласниками земельної ділянки угоди про порядок користування цією землею. Проте, сторони по справі уклали угоду не про порядок користування земельною ділянкою, яка б належала їм на праві спільної сумісної чи часткової власності, а сторонами була укладена угода про встановлення та погодження зовнішніх меж земельних ділянок, з метою подальшої приватизації вказаними особами, що є абсолютно різними правовими документами, які породжують різні правові наслідки. Тим більше, як позивач так і відповідач не є співвласниками земельної ділянки. ОСОБА_1 набув право приватної власності на окрему земельну ділянку, під своєю частиною житлового будинку, в той час як ОСОБА_3 паралельно здійснювала оформлення права власності на свою земельну ділянку, яка знаходиться під її частиною житлового будинку, однак на сьогоднішній день не набула права власності на землю.  

Фактичне користування земельними ділянками не дає жодних законних підстав Чабанівській селищній ради передати у власність землі у відповідності до цього фактичного користування земельними ділянками особами, зокрема позивачем та відповідачем. 

В зв’язку з цим, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів та відповідної правової норми в рахунок заявлених вимог щодо визнання недійсною схеми меж земельних ділянок, оскільки позивач є абсолютно дієздатною особою, яка керує своїми діями, а тому свідомо підписав угоду з відповідачем додатком до якої є схема меж земельних ділянок, погодивши  та визнавши її. Посилання позивача на те, що вказана вище схема порушує її права та підписана під впливом обману з боку відповідача – є надуманими та недоведеними належними і допустимими засобами доказування, не надавши при цьому жодної правової норми на підставі якої він має право визнати схеми чи угоди недійсною. 

Окремо, хотілось би звернути увагу суд  на те, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 межує з позивачем, Нестеренком та іншим власником землі, а також землями загального користування, якими є дорога. Натомість земельна ділянка ОСОБА_3 межує з земельними ділянками, які належать Несторенку, відповідачу та землями загального користування. Однак, з четвертого боку земельна ділянка ОСОБА_3 межу із землями віднесених до категорії земель для будівництва та обслуговування житлових будинків, які є вільними та можуть бути вдосталь передані їй у власність. Проте, ОСОБА_3 навіть не хоче чути про ці землі, оскільки має намір отримати лише землю, яка була передана ОСОБА_1 у власність – «парадокс» чи «помста».

Крім того, позивач посилається у своєму позові на те, що відповідач порушує законні права позивача на обслуговування та ремонт зовнішньої стіни будинку. Однак, в цій частині права позивача також не порушені, з наступних підстав.                               

В січні 2005 році позивач здійснив перебудову свого житлового будинку (квартири), шляхом будівництва до нього нової добудови. Внаслідок цього, позивач знесла стіни попередньої добудови та звела нові, а також збудувала новий дах над добудовою та житловим будинком, внаслідок чого збільшилась її площа.

Таким чином, добудова до житлового будинку, яка зведена позивачем є самочинним будівництвом, що полягає в наступному.      

Також, згідно ч.1 ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, однак за певних обмежень, які передбачені ч.3 вказаної статті, зокрема право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.   

Чинним законодавством України передбачений певний порядок та умови здійснення забудови, перебудови, надбудови та перепланування, без дотримання яких у відповідності до ст. 376 ЦК України таке будівництво визнається самочинним. 

Згідно ст. 152 ЖК України, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Також ч.1 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року передбачено отримання фізичною особою, яка має намір здійснити будівництво об’єктів містобудування (нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об’єктів містобудування, розширення) на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, від виконавчих органів відповідних рад, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування.

При цьому ч.5 ст. 24 вказаного вище законодавчого акту передбачено, що дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Необхідність розроблення проектної документації на будівництво та видача дозволу на виконання будівельних робіт, передбачено ст. ст. 28, 29 Закону України «Про планування і забудову територій». 

Здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт у відповідності до ч.10 ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій» вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

У відповідності до ч.1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При таких обставинах позивач, здійснивши перебудову квартири в жилому будинку № XX, зобов’язаний був дотриматись будівельних та архітектурних норм, отримати дозвіл на будівництво, дозвіл на виконання будівельних робіт, вихідні дані на проектування та розробивши проектну документацію на будівництво, при цьому не порушуючи права відповідача як власника квартири.

Однак ОСОБА_3 без вказаної вище документації та не дотримуючись будівельних і архітектурних норм та правил, самочинно здійснила перебудову квартири в жилому будинку № XX.  

Крім того, позивачу не була відведена земельна ділянка у власність чи в користування для цілей будівництва та обслуговування житлового будинку, а тому знову ж таки у відповідності до ст. 376 ЦК України, таке будівництво є самочинним.   

За таких обставин, оскільки добудова до житлового будинку, яка зведена позивачем у відповідності до ст. 376 ЦК України є самочинним будівництвом, позивач не набуває право власності на нього. А оскільки, позивач не набув права власності на добудову до житлового будинку, останній не є її власником, а згідно ст. 391 ЦК України, виключно власник майна має право на усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставинах виключно рішення суду про визнання права власності на самочинно добудоване до житлового будинку нерухоме майно може бути правовстановлюючий документом на вказане вище приміщення за умови реєстрації його в БТІ. Будь-які інші документи не можуть вважатись належним та допустимими доказами наявності права власності на добудову до житлового будинку.

Крім того, в матеріалах цивільної справи № X-2870 провадження по якій відкрито на підставі позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з тих же самих підстав та з того ж самого предмету, є документи, які свідчать про встановлення органами державної влади та органами місцевого самоврядування факту самочинного будівництва позивачем добудови до житлового будинку, а саме:

1.      Лист Києво-Святошинського районної санітарно-епідеміологічна станція від 11 листопада 2005 року;   

2.      Лист заст. начальника Києво-Святошинського ГУ МНС України в Київській області;

3.      Постанова начальника держбудконтролю про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності;

4.      Протокол № X30 інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про самовільне будівництво будинків або споруд;

5.      Постанова Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про накладання штрафу від 2 листопада 2005 року № X30; \

6.      Лист відділу містобудування і архітектури від 2 листопада 2005 року

Таким чином, суд не має можливості задовольнити вимоги позивача щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування житлом, оскільки у позивача не виникло право власності на добудову до житла, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Крім того, ОСОБА_1 звертався до Києво-Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення порушень прав на землю, усунення перешкод у здійсненні права користування житлом (квартирою) та відшкодування моральної шкоди. Обставини цієї справи ґрунтувались на тому, що ОСОБА_3 самочинно звела добудову до своєї частини житлового будинку без дотримання будівельних та архітектурних норм, не отримавши дозвіл на будівництво, дозволу на виконання будівельних робіт, без вихідних даних на проектування та без розробленої проектної документації на будівництво, внаслідок чого порушила права ОСОБА_1 як власника іншої частини житлового будинку.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 було заявлено клопотання про витребування від ОСОБА_3 доказів, які б підтвердили законність зведення добудови до житлового будинку. Однак, ОСОБА_3 не надала суду вказаних вище документів на будівництво, мотивуючи їх відсутністю.

В зв’язку з цим, ОСОБА_3, під час розгляду справи в суді, погодилась укласти мирову угоду з ОСОБА_1, умови якої фактично містили зобов’язання ОСОБА_3 виконати позовні вимоги ОСОБА_1 Вказана вище мирова угода була визнана судом, про що ним була винесена відповідна ухвала від 28 грудня 2005 року.

Таким чином, ОСОБА_3 під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 своїми діями та рішеннями визнала ту обставину, що дійсно добудова до житлового будинку зведена без необхідних документів, які закон вимагає під час будівництва і внаслідок відсутності яких таке будівництво визнається самочинним.

Навіть не зважаючи на вищевикладені обставини, звертаю увагу суд на те, що позивач, звівши добудову до своєї частини житлового будинку впритул до червоної лінії вулиці, не матиме жодної можливості здійснювати обслуговування стіни добудови до житлового будинку і йому не потрібна буде для цього метрова санітарно-технічна зона, оскільки він не матиме можливості доступу до неї зі свого подвір’я.       

Посилання позивача, в рахунок обґрунтування вимог щодо порушення її прав власності на добудову до житлового будинку, на акти обстеження частини житлового будинку № XX, по вул. Xxxxxxxxxxxxx, в с. Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, що належить ОСОБА_3, які складені депутатами Чабанівської селищної ради не є доказами, які б об’єктивно підтверджували викладені в них обставини та факти, оскільки:

По-перше: під час складання відповідних актів депутатами Чабанівської селищної ради, відповідач був присутній всього один раз, під час обстеження житла 14 травня 2006 року. В інших випадках, обстеження житлового будинку ОСОБА_3, а також обстеження ділянки, яка проходить по межі двох земельних ділянок, власником однієї із яких є ОСОБА_1, відбувались у відсутності відповідача, хоча при цьому депутати ради висвітлювали в своїх актах питання, які стосуються інтересів ОСОБА_1 Про це свідчить той факт, що на жодному акті обстеження житлового будинку не міститься підпис ОСОБА_1 про те, що він ознайомлений з ним, або ж має, якісь свої заперечення відносно відомостей, які містяться в цих актах.

По-друге: Депутати Чабанівської селищної ради, складаючи акти обстеження житлового будинку, чомусь не звернули уваги на те, що ОСОБА_3 безпідставно та незаконно користується земельною ділянкою, не маючи необхідного обсягу прав на її користування, і лише фактично здійснює користується нею без достатніх правових підстав, а саме без виділення меж земельної ділянки в натурі та отримання Державного Акту про право власності чи право користування земельною ділянкою, внаслідок чого неможливо взагалі вести мову про порушення меж земельної ділянки, тим більше порушення права ОСОБА_3 як землекористувача або  власника. Також депутати Чабанівської селищної ради не звернули увагу на те, що добудова до житлового будинку є самочинним будівництвом, яке збудовано на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, а тому відповідач не набув права власності на це майно. Таким чином, як депутати ради можуть вказувати на порушення закону з боку відповідача, якщо позивач сам грубо порушив вимоги закону щодо будівництва добудови до житлового будинку та ще й на земельній ділянці не відведеної для цієї мети, яка належить до комунальної власності. В такому випадку депутати відповідної ради повинні були під час обстеження житлового будинку вказати на порушення закону позивачем, а не відповідачем, та рекомендувати йому усунути порушення.  

При таких обставинах, на думку відповідача, вказані вище акти не містять об’єктивних обставин та фактів і є однобічними, більш того зміст яких не відповідає вимогам закону.

Крім того, позивач необґрунтовано та безпідставно заявив вимогу про те, що відповідач зобов’язаний перенести вбиральню та смітник від житлового будинку, в тому числі від самочинно зведеної добудови, на відстань 15 – 20 метрів.

Позивач, пред’явивши вказану вимогу, посилається на технічні вказівки Держкомітету по земельних ресурсах та Державні будівельні норми, однак не надав суду конкретну правову норму, в якій містяться відповідні вказівки.

Проте, відповідного нормативно-правового акту, який би встановлював вказані вище правила щодо розміщення в домоволодінні, яке належить особі на праві приватної власності, вбиральні та смітника не існує та й не може існувати, оскільки навіть піддаючи такі пояснення позивача звичайному здоровому глузду та нормальній логіці, не кожна земельна ділянка навіть може мати площу, відповідно до якої довжина чи ширина земельної ділянки мали б розмір 15 чи 20 метрів. Тим більше, майже кожна земельна ділянка має межу із двома сусідніми землекористувачами, а тому відстань від одного будинку землекористувача до іншого і близько не матиме відстані 15 метрів. Тобто, з вимог позивача випливає, що не вбиральні не смітника в будинках, які знаходяться на земельній ділянці наприклад 0,10 га, встановити неможливо.

            При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 128 ЦПК України - 

П Р О Ш У:

1. Відмовити в повному обсязі ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 ОСОБА_1, за участю третьої особи без самостійних вимог: Чабанівська селищна Рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та визнання недійсною схеми розподілу земельної ділянки

7 травня 2008 року. 

 

Представник відповідача,

який діє на підставі довіреності       ______________                Ковальчук С.М.    

                                                                                       (підпис)

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації