Письмове заперечення на апеляційну скаргу у цивільній справі про визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку

До Апеляційного суду Київської області     

м. Київ, вул. Володимирська, 15

 

Позивач:    ОСОБА_1,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_1

Представник позивача:      

Адвокат Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

Інші учасники цивільного процесу:  

  

Відповідач:    ОСОБА_3,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3

 

Цивільна справа № XXц/ххх/2151/13 року

  

 

ПИСЬМОВЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

на апеляційну скаргу ОСОБА_3 щодо оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду від 15 січня 2013 року по справі № XXXX/3525/2012 року  

ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання право власності на 1/2 частину житлового будинку № 2, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, внаслідок його істотного збільшення у своїй вартості за рахунок спільних трудових і грошових затрат ОСОБА_1 та ОСОБА_4

15 січня 2013 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області розглянувши вказану вище цивільну справу за № XXXX/3525/2012 року, ухвалив рішення, яким ОСОБА_1 задовольнив, визнавши за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку № 2, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області по вул. Xxxxxxxxxx.    

Не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 15 січня 2013 року, ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, виклавши свої доводи та мотиви з приводу його незаконності та необґрунтованості. 

Однак, подана ОСОБА_3 апеляційна скарга, на думку позивача, не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави щодо скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними та необґрунтованими, в той час як рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.  

При таких обставинах, апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі за № XXXX/3525/2012 року - необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

27 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб.

21 жовтня 2008 року ОСОБА_3 вчинила договір дарування житлового будинку № 2, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, на користь свого сина, ОСОБА_4. Вказаний вище житловий, з підстав передбачених ст. 57 СК України, був його особистою приватною власністю, і не входив до складу майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності.

Однак, 11 травня 2009 року ОСОБА_4 трагічно помер. За час свого проживання ОСОБА_4 не складав заповіту на випадок своєї смерті, а тому позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги за законом.                 

Проте, після того, як був укладений договір дарування житлового будинку та за час життя ОСОБА_4, позивач та її чоловік, ОСОБА_4, вирішили здійснити капітальний ремонт житлового будинку, оскільки будинок був подарований в стані, коли ремонтні роботи досить давно не виконувались.

Про наявність в сім’ї позивача грошових коштів у розмірі необхідно для проведення ремонтних робіт свідчить договір про ощадний банківський вклад з щорічною сплатою відсотків від 5 жовтня 2007 року, на підставі якого позивач вніс грошову суму коштів у розмірі 40 800 доларів США, та квитанція № XX від 5 жовтня 2007 року про внесення вказаної вище грошової суми коштів на депозитний рахунок в установі банку, яким був ЗАТ «НАЗВА_1».     

В подальшому, вказані вище грошові кошти, які були внесені на депозитний рахунок установи банку, були зняті з його рахунку, про що свідчать заявки на видачу готівки з депозитного рахунку ЗАТ «НАЗВА_1» на вказану вище грошову суму коштів у розмірі 40 800 доларів США.  

10 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 був укладений контракт № 2 (договір підряду), на підставі якого останній зобов’язується виконати роботи по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2.

У відповідності до п. п. 1.2., 1.3. вказаного вище правочину, вартість робіт з матеріалами складає 175 833 грн. 48 коп., детальний перелік яких зазначений в кошторисі № 1 та № 2, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно кошторисів, які є додатком № 1 та № 2, що становлять невід’ємну частину основного договору підряду, вартість безпосередньо самих робіт Фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 з ремонту житлового будинку складає 81 584 грн. 90 коп., а вартість матеріалів за рахунок яких виконані роботи Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 з ремонту житлового будинку складає 94 248 грн. 58 коп.

За таких умов, Фізична особа – підприємець ОСОБА_5 виконав ремонті роботи за договором підряду за рахунок своїх матеріалів, перелік яких передбачений кошторисами, які є додатком № 1 та додатком № 2 до контракту № 2.

За результатами виконання робіт Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5, між ним та ОСОБА_1 20 лютого 2009 року був підписаний Акт здачі-приймання робіт за № XX/02/09-1, на підставі кого вказані вище особи погодились та підтвердили, що Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 були виконані ремонті роботи в житловому будинку, вартість яких складала 175 833 грн. 48 коп.

В свою чергу, ОСОБА_1 здійснила оплату за виконання Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 робіт з ремонту житлового будинку, сплативши на його користь грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп. шляхом внесення їх в касу підприємства в три етапи: 50 000 грн. - сплачені 15 листопада 2008 року; 65 000 грн. -  сплачені 25 грудня 2008 року; 60 833 грн. 48 коп. сплачені - 15 лютого 2009 року, про що свідчать три квитанції до прибуткового касового ордеру, виданих Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 внаслідок внесення їх в повному обсязі до каси цього підприємця.

Таким чином, не є обґрунтованими доводи відповідача про те, що нібито «…Бориспільський міськрайонний суд не звернув увагу на та не дав належної оцінки тій обставині, що всі п'ятнадцять квитанцій на отримання коштів датуються з 11.10.2007 року по 12.08.2008 року з чого слідує, що кошти, які належали сім’ї ОСОБА_1 використані сім’єю до часу отримання ОСОБА_4 права власності на спірний будинок…»

Обставини, на які посилається позивач, а також суд в ухваленому ним рішенні, щодо наявності грошових коштів у розмірі необхідному для проведення ремонтних робіт, що становить 40 800 доларів США та які підтверджуються договором про ощадний банківський вклад і заявками про зняття цих коштів з депозитного рахунку банківської установи, є непрямими доказами наявності фінансової спроможності позивача та ОСОБА_4 провести ремонтні роботи житлового будинку, а ті обставини, що частина цих коштів була знята з банківського рахунку (інша частина коштів знімалася в період виконання робіт) аж ніяким чином не може свідчити про їх використання в інших цілях до проведення таких робіт. Даним обставинам відповідач не надає належних та допустимих доказів і робить лише припущення, що є неприпустимим. Окремо хотілося б зауважити, що кошти були зняті саме у такий спосіб, оскільки в той час, як повідомлялося позивачу, банківською установою були запроваджені обмеження на видачу готівки.       

Звичайно, що такі докази не є самостійними і повинні бути оцінені в сукупності з іншими доказами, які прямо свідчать про замовлення та виконання таких ремонтних робіт в житловому будинку позивачем у справі. Перш за все такими належними та допустимими доказами є - Контракт на виконання ремонтних робіт від 10 листопада 2008 року за № 2, Акт здачі-приймання робіт за № XX/02/09-1 та квитанції до прибуткового касового ордеру від 15 листопада 2008 року, 25 грудня 2008 року та 15 лютого 2009 року, виданих ФОП ОСОБА_5, про оплату позивачем робіт у розмірі 175 833 грн. 48 коп.

Особливу увагу звертаю суд апеляційної інстанції на те, що контракт № 2 від 10 листопада 2008 року, який був укладений на виконання робіт по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2, є дійсним та правомірним на момент ухвалення судом рішення та його апеляційного перегляду, оскільки не визнаний недійсним в установленому законом порядку, а тому на нього розповсюджується презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України (правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним).

Саме ці докази свідчать про понесення позивачем витрат на проведення ремонтних робіт в житловому будинку та його істотне збільшення у своїй вартості на суму в 175 833 грн. 48 коп., оскільки саме позивачем був укладений контракт на виконання ремонтних робіт в житловому будинку і саме позивач вносив грошові кошти за виконання таких робіт в період часу коли позивач та її чоловік, ОСОБА_4, перебували в шлюбі. 

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і передбачає презумпцію спільності прав на майно набуте за час перебування в шлюбі, оскільки вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, враховуючи те, що витрати на проведення ремонтних робіт в житловому будинку були понесені позивачем та сплачені ним на підставі Контракту № 2 від 10 листопада 2008 року саме в період перебування позивача та ОСОБА_4 в шлюбу, виходячи з положення ст. 60 СК України, на проведення ремонтних робіт були витрачені грошові кошти у розмірі 175 833 грн. 48 коп., які належали подружжю на праві спільної сумісної власності, тобто були їх спільними коштами.

Більш того, виходячи з вимог ч.2 ст. 65 СК України, при укладання договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

В той час, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що грошові кошти, які були внесені в рахунок виконання робіт в житловому будинку, з підстав передбачених ст. 57 СК України, належали особисто чоловіку позивача, ОСОБА_4, і не входили до складу спільного майна, набутого в період перебування їх в шлюбі. 

Тому, твердження відповідача в поданій ним апеляційній скарзі про те, що «…не відомо за чиї кошти нібито проведено розрахунок зПП ОСОБА_5, за кошти ОСОБА_4 чи за кошти позивача по справі, а договору між подружжям про витрату коштів не існує…», а також висновки відповідача, що «…наявність спільних коштів, на час початку ремонту (10.11.2008р., позивачем не доведено)…» не відповідає дійсності, вимогам актів законодавства та не ґрунтуються на належних і допустимих доказів, що не спростовують висновки суду першої інстанції.    

Крім того, в рахунок підтвердження внесення позивачем грошової суми коштів в рахунок проведення ремонтно-будівельних робіт в житловому будинку, позивачем було замовлено експертне дослідження з будівельно-технічних питань.

21 вересня 2009 року, спеціалістом ОСОБА_6, яка має вищу будівельно-технічну освіту та кваліфікацію судового експерта, був наданий висновок експертного дослідження з будівельно-технічних питань за № XXXX, у відповідності до якого експерт підтвердив виконання робіт з капітального ремонту житлового будинку, які були проведені підрядником на підставі контракту № 2, та вказав, що орієнтовна вартість ремонтно-будівельних робіт у житловому будинку станом на момент проведення дослідження становить 187 895 грн. з урахуванням вартості матеріалів.

При таких обставинах, відповідач та ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів здійснили ремонті роботи в житловому будинку № 2, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, на грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп., після того, як відповідачем по справі був укладений договір дарування житлового будинку позивачем по справ на користь ОСОБА_4

__________________________________________________________

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, за результатом розгляду справи в касаційному порядку, 15 лютого 2012 року постановив Ухвалу, якою скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до Бориспільського міськрайонного суду, встановив порушення норм матеріального та процесуального права лише в тій частині, що ними не було з’ясовано чи відбулося збільшення вартості майна після його ремонту, істотність цього збільшення шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення на момент вирішення спору.

При цьому, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі не було зазначено інших порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були допущені судом першої чи апеляційної інстанції, та були б підставою для скасування судових рішень.

На виконання вимоги, що зазначені в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, судом першої інстанції 11 червня 2012 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу та доручено її проведення експерту ОСОБА_7, який працює в складі ПП «НАЗВА_5», що являється суб’єктом оціночної діяльності та здійснює її на підстав Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Пропозицію з приводу призначення експертизи саме експерту ОСОБА_7 було висловлено спільно сторонами, тобто як позивач так і відповідач на підставі ч.2 та ч.4 ст. 143 ЦПК України, які домовились про її призначення саме експерту ОСОБА_7, в зв’язку з чим суд і призначив судову будівельно-технічну експертизу відповідно до цієї домовленості.

22 серпня 2012 року експертом ОСОБА_7 був наданий висновок про вартість нерухомого майна, у відповідності до якого:   

1.Ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року, без врахування невід’ємних поліпшень, склала 136 540 грн.

2.Ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року, з врахування невід’ємних поліпшень, склала 311 140 грн.

3. Вартість невід’ємних поліпшень проведених в житловому будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року, склала 174 600 грн.    

4. Вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року збільшилась на 174 600 грн.   

Враховуючи те, що вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, до проведення поліпшень та ремонтних робіт становила 136 540 грн., а після проведених поліпшень та ремонтних робіт - 311 140 грн., на думку позивача житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості, оскільки вартість будинку з поліпшеннями більш ніж в два рази перевищує його вартість до проведення таких поліпшень.

Не  відповідають дійсності та висновку про вартість майна твердження відповідача, що «…ОСОБА_7 проявив упередженість та зробив висновок враховуючи виключно покази поизвача…»

Допитаний в судовому засіданні в якості експерта, ОСОБА_7, пояснив, що дослідження щодо визначення вартості житлового будинку та невід’ємних поліпшень, які були в ньому проведені, здійснювалося на підставі документів, що містилися в матеріалах цивільної справи та безпосереднього огляду експертом житлового будинку, з метою встановлення його фактичного стану та проведення в ньому невід’ємних поліпшень. Як пояснив експерт, що в матеріалах цивільної справи знаходилися лише контракт від 10 листопада 2008 року, який підтверджує проведення всіх тих невід’ємних поліпшень в житловому будинку. Такі невід’ємні поліпшення, як показав експерт, проведені саме в період часу починаючи з 21 жовтня 2008 року по 21 лютого 2009 року. Експертом в судовому засіданні також було підтверджено, що поліпшень в інший період часу, які були б проведені в житловому будинку, ним виявлено не було. Тому, експерт проводив дослідження на підставі документів, що містяться в матеріалах справи та підтверджували опис і склад житлового будинку з невід’ємними поліпшеннями та їх візуального огляду, і не повинен враховувати покази позивача, відповідача чи свідків під час дослідження вказаних об’єктів, що не передбачено Законом.

Не є обґрунтованими, з посиланням на відповідні норми закону та докази, твердження відповідача, що «…вартість будинку за адресою с. Дударків, Бориспільського р-ну, Київської обл., вул. Xxxxxxxxxx, 2 до ремонту встановлена експертом не відповідає дійсності…», оскільки відповідач не зазначив у своїй апеляційній скарзі у чому ж саме полягає необ’єктивність, неповнота та упередженість експерта під час дослідження вартості житлового будинку та невід’ємних поліпшень, не вірність розрахунків або ж порушення вимог актів законодавства з оцінки майна та майнових прав чи інших вимог та правил, яких експерт повинен був дотриматись та врахувати під час надання своїх висновків.

Не скористався відповідач і своїм право, передбаченим ст. 150 ЦПК України, щодо призначення повторної експертизи, якщо відповідач вважав висновок експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, яка повинна бути доручена для проведення іншому експертові. Так само відповідач не скористався своїм право заявити експертові відвід на підставі ч.3 ст. 143 ЦПК України.              

___________________________________________________________

У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

В той час, ст. 59 ЦПК України, яка регулює питання допустимості доказів, передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 

Таким чином, факт проведення ремонтних робіт в житловому будинку, час,  склад та вид таких робіт, їх вартість та вартість матеріалів, джерело фінансування, можуть бути підтверджені лише письмовими докази, зокрема договором на виконання робіт, актами виконаних робіт, кошторисами та іншими документами зі змісту яких можливо чітко встановити роботи, які проводяться.

Тому, допустимими засобами доказування в рахунок надання відповідачем заперечень щодо спростування проведення таких робіт позивачем на підставі контракту № 2 від 10 листопада 2008 року можуть бути будь-які письмові чи речові докази, які б містили інформацію щодо предмету доказування, окрім показів свідків, які в даному випадку не можуть вважатись допустимими засобами доказування і спростувати виконання робіт на підставі письмового правочину на якого розповсюджується презумпція правомірності та який є як належним так і допустимим письмовим доказом виконання робіт. 

У відповідності до ч.1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, в абз. 4 п. 27 Постанови «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2, Пленум Верховного суду України звернув увагу на наступне: виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Аналогічної позиції дотримується Верховним судом України і в п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № 9 зазначено, що необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК)

Таким чином, покази свідків з приводу виконання ремонтних робіт в спірному житловому будинку - не можуть бути допустимими засобами доказування, з підстав наведених вище, а тому суд першої інстанції вірно надав їм відповідну оцінку як недопустимому засобу доказування та які, між іншим, є суперечливими, у зв’язку з чим не взяв їх до уваги. 

Навіть не зважаючи на недопустимість показів свідків як доказ в рахунок обґрунтування відповідачем заперечень, які ґрунтуються на виконанні частини робіт до укладання контракту № 2, майже всі без виключення свідки вказали, що роботи були проведені в період часу починаючи з 2007 року по 2009 рік, тобто за час коли позивач та ОСОБА_4 перебували в шлюбі та якому відповідачем був подарований житловий будинок, і при цьому майже всі свідки підтвердили виконання робіт бригадою незнайомих їм людей.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій ним апеляційній скарзі, не надав належних та допустимих доказів тим обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти вимог позивача, щодо спростування факту проведення позивачем ремонтних робіт, їх обсягу, вартості та джерела фінансування таких робіт, відсутності істотного збільшення у своїй вартості житлового будинку та інших обставин.   

__________________________________________________________

У відповідності до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна позиція була підтримана Верховним судом України, а саме в п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями) зазначено, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний спільним майном, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.

Також, у відповідності до абз. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верхового суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11, майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою  (шлюбним договором)  або  визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час  шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Таким чином, посилання відповідача у поданій ним апеляційні скарзі на те, що «…необхідно визначити розмір частки у спільній власності відповідно внеску кожного з подружжя у покращення нерухомого майна…», не відповідає вимогам ч.1 ст. 62 СК України, а також практики застосування даної норми Верховним судом України, викладеної в йог постановах Пленуму.

Не є зрозумілими та обґрунтованими в цьому випадку доводи відповідача, адже ч.1 ст. 62 СК України, не передбачає визначення розміру грошового чи трудового внеску кожного із подружжя у поліпшенні майна та, як наслідок, не передбачає визнання права власності за подружжям на часку в цьому майні, яка б визначалася пропорційно його внеску.

Виходячи з положення ч.1 ст. 62 СК України, якщо подружжя або ж один із них, за час шлюбу, понесли затрати на поліпшення майна, яке належало одному із подружжя, і такі затрати є істотними, майно може бути визнано спільною сумісною власністю, без врахування розміру внеску у поліпшення такого майна кожного із подружжя, оскільки такі внески згідно із ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю (або ж особистою власністю того із подружжя, який витрачає його у поліпшення майна другого подружжя). Правила ч.1 ст. 62 СК України не поширюються на той випадок, якщо б поліпшення майна здійснювалося за рахунок затрат того подружжя, майно якому належить на праві особистої власності.   

Таким чином, оскільки, вартість житлового будинку до проведення капітального ремонту становила 136 540 грн., а після його проведення позивачем складає 311 140 грн., останній вважає, що житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат позивача по справі та ОСОБА_4, а тому даний житловий будинок, з підстав передбачених ч.1 ст. 62 СК України, є таким, що належить на прав спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_4

__________________________________________________________

Відповідно до загальноприйнятого правила, що передбачене ч.2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Також, як передбачено ч.2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Дещо подібне положення міститься і в ч.2 ст. 372 ЦК України, норма якої передбачає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За таких умов, у випадку набуттям подружжям права спільної сумісної власності на річ чи будь-яке інше майно, вважається, що частки кожного із подружжя є рівними, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 298, 307, 308 Цивільного процесуального кодексу України, -

П Р О Ш У:

1. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі № XXXX/3525/2012 - залишити без змін;

2. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2013 року по справі № XXXX/3525/2012 – залишити без задоволення;    

ДОДАТКИ:

1.      Копія Договору про надання юридичних послуг від 28 травня 2012 року; 

 

«8» квітня 2013 року. 

 

Представник позивача,

який діє на підставі договору                     ______________                                                                     Ковальчук С.М.    

                                                                                       (підпис)