Письмове заперечення проти позову про про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди

Підставою для пред’явлення вимог щодо усунення перешкод у здійсненні права користування землею мають бути належні та допустимі докази щодо вчинення відповідачем неправомірних дій спрямованих прямо або опосередковано на свідоме порушення прав позивача на володіння чи користування земельною ділянкою у такий спосіб як самовільне перенесення спільної межі земельних ділянок на землю позивача, в супереч тим даним розташування спільної межі земель, що були встановлені землевпорядною організацією в натурі (на місцевості). У випадку відсутності надежних та допустимих доказів такій обставини, вимоги позивача задоволенню не підлягають 

 

До Бориспільського міськрайонного суду

Київської області 

 

Відповідач:     ОСОБА_1

місце проживання:

м. Бориспіль, вул. Xxxxx, 24, кв. 3   

 

Представник відповідача:  

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

інші учасники цивільного процесу: 

  

Позивач:      ОСОБА_3,

місце проживання:

м. Бориспіль, вул. Xxxxxx, 1, кв. 4  

 

Цивільна справа № X/1005/ХХХХ/2012 року

Головуючий суддя: Величко В.П.

  

 

ПИСЬМОВЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

проти позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

відшкодування матеріальної та моральної шкоди    

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходиться цивільна справа № X/1005/1828/2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.   

Однак, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3, являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, а тому необхідно відмовити позивачу в задоволенні цього позову в повному обсязі, з наступних підстав:

1 листопада 2008 року ОСОБА_5 вчинив договір дарування земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу, ОСОБА_6, на підстав якого подарував ОСОБА_1 1/2 частку земельної ділянки, загальною площею 0,10 Га, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxx, 11. Крім того, на підставі цього ж договору дарування, ОСОБА_5 подарував іншу 1/2 частку земельної ділянки, ОСОБА_7.

На підставі договору дарування 1/2 частки земельної ділянки, Київською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» була розроблена технічна документація із землеустрою щодо переоформлення державного акту на право власності на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд.

В подальшому, 17 грудня 2009 року ОСОБА_1 був виданий Державний Акт на право власності на земельну ділянку (Серії ЯД за № XXXXXX), площею 0,05 Га, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxx, 11-а, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

1. Позивач в поданому позові в рахунок обґрунтування заявлених ним вимог щодо усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою посилається в цілому на ту обставину, що «…відповідач, збудувавши паркан, самовільно захопив частину земельної ділянки позивача, перемістивши при цьому межу земельних ділянок по всій довжині від точки Б до В, а саме в точці Б на 4 м. 92 см, а в точці В на 6 м. 79 см, вглиб земельної ділянки позивача…».         

Єдиним доказом, який був наданий позивачем, та на його думку свідчить про обґрунтованість його вимог щодо усунення перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою,  що знаходиться в матеріалах цивільної справи є Схема закріплення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_3 в м. Борисполі по вул. Xxxxxxxxxx 13, яка була розроблена та складена спеціалістами ТОВ «НАЗВА_3» за результатами проведення геодезичних робіт по відновленню меж земельної ділянки.

З цього єдиного документу по справі позивач доходить до висновків, що нібито відповідачем було самовільно перенесено їх спільну межу земельних ділянок від точки Б до В, а саме в точці Б на 4 м. 92 см, а в точці В на 6 м. 79 см, вглиб земельної ділянки позивача.

З підстав викладених вище, позивач просить суд зобов’язати відповідача усунути перешкоди в користуванні його земельною ділянкою, шляхом знесення паркану, який самочинно збудований відповідачем на земельній ділянці позивача, на підставі ст. 391 ЦК України та ч.2 ст. 152 ЗК України.                                      

Проте, звертаю увагу суд на те, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу в рахунок обґрунтування ним обставин, зазначених в позові, щодо порушення відповідачем права користування земельною ділянкою шляхом перенесення їх спільної межі земельної ділянки від точки Б до В, а саме в точці Б на 4 м. 92 см, а в точці В на 6 м. 79 см, вглиб земельної ділянки позивача, а тому в цій частини вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Насамперед, звертаю увагу суд на те, що підставою для пред’явлення вимог щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування землею мають бути належні та допустимі докази щодо вчинення відповідачем неправомірних дій спрямованих прямо або опосередковано на свідоме порушення прав позивача на володіння чи користування земельною ділянкою у такий спосіб як самовільне перенесення спільної межі земельних ділянок на землю позивача, в супереч тим даним розташування спільної межі земель, що були встановлені землевпорядною організацією в натурі (на місцевості).

На підтвердження вказаних вище обставин, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б зокрема підтвердили те, що в діях відповідача вбачається склад цивільного правопорушення спрямованого на порушення прав та інтересів позивача на вільне володіння та користування земельною ділянкою саме в тих обсягах та межах, що були ним зазначені, а саме шляхом перенесення їх спільної межі земельної ділянки від точки Б до В, зокрема в точці Б на 4 м. 92 см, а в точці В на 6 м. 79 см.

Натомість відповідачем були надані суду ряд належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що ним не були порушені права позивача щодо володіння та користування його земельною ділянкою в тому обсязі та в тих межах, які були ним зазначені в позові, зокрема.

Як було зазначено вище, Київською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» була розроблення технічної документації із землеустрою щодо переоформлення державного акту на право власності на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, площею 0,05 Га, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxx, 11-а (далі по тексту – технічна документація із землеустрою)

В межах технічної документації із землеустрою, був складений кадастровий план земельної ділянки відповідача, з описом меж земельної ділянки, координатами на місцевості, з визначеними розмірами та площею, які майже ідентичні тим розмірам, які зазначені в Державному Акті на право власності на земельну ділянку від 17 грудня 2009 року серії ЯД за № XXXXXX.   

У відповідності до Акту про передачу на зберігання встановлених межових знаків землевласнику ОСОБА_1 по вул. Xxxxxxxxxx, 11-А в м. Борисполі від 17 листопада 2008 року, а також Акту від 17 листопада 2008 року, які складені між ОСОБА_1 та представником Бориспільського міського відділу Київської регіональної філії ДП центр ДЗК, останнім були встановлені межові знаки земельної ділянки на місцевості (в натурі) та передані на зберігання ОСОБА_1.

Насамперед, для розуміння подальшого викладення заперечень відповідача, звертаю увагу на те, що спільні межі земельних ділянок відповідача та протилежного суміжного власника, ОСОБА_7, а також її меж з наступним суміжним власником, ОСОБА_8 встановлені у відповідності до вимог закону, і їх фактичне використання відповідає тим межовим знакам, що були встановлені під час відведення земельних ділянок в натурі.     

Отже, звертаю увагу суд на те, що фактичний розмір меж земельної ділянки відповідача, практично відповідає тим межам, що зазначені в Державному Акті на право власності на земельну ділянку від 17 грудня 2009 року серії ЯД за № XXXXXX, а також кадастровому плану, що міститься в технічній документації із землеустрою, а саме: розмір межі фактичного користування земельною ділянкою від точки А до Б складає приблизно 13, 05 м., в той час як у відповідності до Державного Акту на право власності на земельну ділянку така межа складає 12,47 м., тобто різниця складає приблизно 0,58 м. в бік позивача; в частині розміру межі земельної ділянки по фактичному землекористуванню відповідачем від точки Г до В становить приблизно 12,9 м. в той час як передбачено Державним Актом на право власності на земельну ділянку така межа складає 12,55 м., тобто різниця складає приблизно 0,35 м. знову ж таки в бік позивача. 

Про відхилення межі спільної земельних ділянок від точки А до Г в глиб земельної ділянки позивача всього на 0,58 м., однак ні в якому випадку не на 4 м. 92 см та 6 м. 79 см., свідчить Акт перевірки, складеного 3 серпня 2011 року, за участі комісії в складі головного спеціаліста відділу землекористування виконавчого комітету Бориспільської міської ради – Золоторинець Д.В, головного спеціаліста з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у м. Борисполі Київської області – ОСОБА_9, головного спеціаліста відділу планування та забудови управління архітектури – ОСОБА_10, депутата міської ради – ОСОБА_11, а також за присутності землевласників та землекористувачів, в тому числі позивача та відповідача, у відповідності до якого геодезистками землевпорядної організації ПП «НАЗВА_4» були виміряні фактичні розмірі фасадів земельних ділянок по вул. Xxxxxxxxxx, в результаті чого виявлені розбіжності фактичних розмірів фасадів земельних ділянок з розмірами, вказаними у черговому кадастровому плані м. Борисполя та в Державних Актах на право власності на відповідні земельні ділянки.

Вказаним вище Актом перевірки встановлено розбіжності у розмірах фасадів земельних ділянок по вул. Xxxxxxxxxx, зокрема передбачено, що розмір фасаду земельної ділянки відповідача та земельної ділянки суміжного співвласника згідно фактичного землекористування становить 25,54 м. при цьому згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку відповідача та суміжного співвласника складає 24,96 Га, - у такий спосіб не відповідність становить 0,58 м. в бік земельної ділянки позивача, однак не 4,92 м. про якій веде мову позивач у своєму позові посилаючись в рахунок таких обставини і на даний Акт перевірки також, який не підтверджує обсяг порушеного права позивача на землю. 

Крім того, Актом перевірки встановлено, що розмір межі земельної ділянки позивача по вул. Xxxxxxxxxx фактично становить 21,08 м., в той час як межа земельної ділянки згідно його Державного акту на право власності на землю складає 25,00 м.

Одночасно зауважу, що Актом перевірки було встановлено, що у кожного із подальших суміжних власників та землекористувачів позивача по всій вул. Xxxxxxxxxx не дотримано розміру межі земельної ділянки по фасаду, при цьому такий розмір від 0,1 до 1,5 метри в кожній із земельних ділянок, як в бік відповідача так і в бік позивача.

Більш того, геодезистами Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_5» було проведено кадастрову зйомку земельних ділянок, які знаходиться в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxx 11 та 11-А, за участі позивача та відповідача, у відповідності до якої 5 жовтня 2012 року був складений зведений план фактичного землекористування та конфігурації, що відповідає державному акту гр. ОСОБА_1 в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxx, 11.

У відповідності до вказаного вище зведеного плану, розмір межі фактичного користування земельною ділянкою по вул. Xxxxxxxxxx перевищують межу земельної ділянки, що зазначена в Державному акті на право власності на землю на 0,58 м., в той час як фактичний розмір протилежної межи землі більший ніж розмір, який зазначений в Державному акті на право власності на земельну ділянку і перевищує на 0,35 Га, такий доказ спростовує переміщення відповідачем межі земельної ділянки на 4, 92 м та 6,79 м.   

Крім того, під час виконання проектно-вишукувальних робіт під будівництво житлового будинку по вул. Xxxxxxxxxx, 11-А в м. Борисполі, архітектором ОСОБА_12 в червні місці 2012 року був складений топографічний план із системою координат, з якого випливає, що фактична межа земельних ділянок позивача та відповідача було не дотримано відповідачем приблизно в тих самих розмірах, як і передбачено в Акті перевірки від 3 серпня 2011 року та Зведеному плані фактичного землекористування, тобто близько 0,58 та відповідно 0,38 м. вздовж земельної ділянки по межі позивача та відповідача.

Також, на мій адвокатський запит, відділ держкомзему у місті Борисполі Київської області 13 листопада 2012 року надав викопіювання з чергового кадастрового плану земельної ділянки по вул. Xxxxxxxxxx, 11-а гр. ОСОБА_1, з якого в масштабі випливає, що межа земельної ділянки, яка належить відповідачу по справі не знаходиться на земельній ділянці позивача на відстані 4, 92 м та відповідно 6,79 м., в той час як межа земельної ділянки протилежного суміжного власника землі відповідача знаходиться приблизно на такій відстані саме на земельній ділянці ОСОБА_3 З цього випливає, що спір з приводу меж суміжних земельних ділянок позивач повинен вирішувати з його протилежним суміжним власником землі в порядку встановленому Законом, який ймовірно порушив право ОСОБА_3 на володіння та користування його землею.          

Таким чином, звертаю увагу суд на те, що схема закріплення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_3 в м. Борисполі по вул. Xxxxxxxxxx 13, яка була розроблена та складена спеціалістами ТОВ «НАЗВА_3», як єдиний документ по справі який свідчить про те, що нібито відповідачем було самовільно перенесено їх спільну межу земельної ділянки від точки Б до В, а саме в точці Б на 4 м. 92 см, а в точці В на 6 м. 79 см, вглиб земельної ділянки позивача – спростовується іншими належними та допустимими доказами по справі, якими є:

-Акт перевірки, складеного 3 серпня 2011 року, за участі комісії в складені головного спеціаліста відділу землекористування виконавчого комітету Бориспільської міської ради – Золоторинець Д.В,, головного спеціаліста з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у м. Борисполі Київської області – ОСОБА_9, головного спеціаліста відділу планування та забудови управління архітектури – ОСОБА_10, депутата міської ради – ОСОБА_11, а також за присутності землевласників та землекористувачів, в тому числі і позивача та відповідача, та за участі геодезистів землевпорядної організації ПП «НАЗВА_4».

-Зведений план фактичного землекористування та конфігурації, що відповідає державному акту гр. ОСОБА_1 в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxx, 11, складеного 5 жовтня 2012 року землевпорядною організацією Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_5»

-Топографічний план із системою координат, складеного архітектором ОСОБА_12 в червні місяці 2012 року під час виконання проектно-вишукувальних робіт під будівництво житлового будинку по вул. Xxxxxxxxxx, 11-А 

-Викопіювання з чергового кадастрового плану земельної ділянки по вул. Xxxxxxxxxx, 11-а гр. ОСОБА_1, наданого відділом держкомзему у місті Борисполі Київської області 13 листопада 2012 року 

Тим більше, однією із найбільш переконливою, на думку відповідача, обставиною, яка свідчить про неправильне складання спеціалістами ТОВ «Аеротопографічний центр схеми закріплення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_3 в м. Борисполі по вул. Xxxxxxxxxx 13, свідчить те, що межі фасаду земельних ділянок як позивача так і відповідача, виходячи з вказаної схеми закріплення меж, встановлені на землях загального користування населеного пункту (вулиця), які не можуть бути передані ні у власність ні у користування, більш того знаходяться перетинають червоні лінії, що відмежовують землі загального користування від земель іншого цільового призначення, зокрема земель віднесених до такої категорії як землі призначені для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель. Вже не кажучи про наступні суміжні за відповідачем земельні ділянки, межі та більша частина землі яких розташовані за червоними лініями на землях загального користування.

Вказана вище правова позиція ґрунтується на положенні ч.3 ст. 83 ЗК України якою передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).     

Висновки:

Тому, з наведених вище підстав, вимоги позивача в частині усунення перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів тим обставинам, що саме відповідач вчинив протиправні дії щодо самовільно переміщення їх спільної межи земельних ділянок в глиб земельної ділянки позивача на 4 м. 92 см, а в точці В на 6 м. 79 см., що спростовується тими належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи і були надані відповідачем в рахунок заперечень на позов, і свідчать про те, що межі та площа земельної ділянки відповідача по фактичному користуванні майже ідентична тим межам, що були відведені в натурі згідно Акту відведення меж в натурі, Кадастрового плану та Державного акту на право власності на землю, і відхилення складає лише 0,58 м. та 0,32 м. відповідно в бік позивача, при тому, що межа землі відповідача з іншими суміжними власниками залишалась незмінною.     

2.Позивач, в рахунок обґрунтування своїх вимог щодо стягнення на його користь з відповідача 625 грн. як витрат на відновлення меж земельної ділянки посилається на положення ч.3 ст. 106 ЗК України.                     

Однак, відповідач вважає такі вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не повинні підлягти за наступних обставин.  

У відповідності до ч.3 ст. 106 ЗК України, витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Як передбачено п. 1.3. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року за № XXX, межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Однак, встановлення та відновлення меж земельної ділянки є різними за змістом юридичні категорії, які мають відмінності щодо їх правового значення та порядку їх здійснення. Зокрема, встановлення меж земельної ділянки здійснюється лише одноразово, а у всіх інших випадках якщо такі межі були знищені або ж пошкоджені, і їх не можливо ідентифікувати на місцевості – здійснюється відновлення меж земельної ділянки і таке відновлення може здійснюватись не визначену кількість разів.  

Тому, ч.3 ст. 106 ЗК України передбачає, що власники земельних ділянок несуть витрати у рівних частинах виключно у випадку встановлення суміжних меж земельних ділянок, а не їх відновлення, що є різними геодезичними роботами за їх змістом та передбачають різні правові підстави для відшкодування їх вартості.  

Отже, з цих підстав вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача 625 грн. як витрат на відновлення меж земельної ділянки є безпідставними та необґрунтованими. 

Крім того, як випливає з наданого позивачем договору від 5 червня 2012 року за № X7, Акту відновлення меж земельної ділянки в натурі та схеми закріплення меж земельної ділянки, Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_3» було виконано комплекс геодезичних робіт по відновленню меж всієї земельної ділянки  на місцевості, закріплення їх межовими знаками в кількості 5 шт. інженером-геодезистом.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач як власник земельної ділянки повинен нести порівну витрат на встановлення (відновлення) в натурі лише суміжної межі земельних ділянок позивача та відповідача, що складають 1/2 витрат на встановлення спільної межі, в той час як витрати понесені позивачем у розмірі 1250 грн. є витрати на встановлення всіх чотирьох меж в п’яти поворотних точках із закріпленням п’ятьма межовими знаками, а також можливих інших витрат пов’язаних із геодезичними роботами.

Отже, відповідач якщо і повинен нести витрати, то вони повинні становити лише половину від встановлення однієї межі між земельними ділянками позивача та відповідача, а не половину витрат від усіх геодезичних робіт ТОВ «НАЗВА_3».

3. Позивач, пред’явивши вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000 грн. у зв’язку із нібито протиправними діями відповідача, які полягають в самовільному захопленні частини його земельної ділянки, не надав жодних належних та допустимих доказів як в рахунок протиправних дій з боку відповідача спрямованих на самовільне захоплення землі відповідача, про що було зазначено вище, так і жодних доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди та його розміру, що полягає в наступному.  

У відповідності до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язується довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як передбачено ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В рахунок вказаних вище обставин, в абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № X (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, в п. 9 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України передбачено, що розмір  відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає  залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких   зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При  цьому  суд  має  виходити  із  засад  розумності,  виваженості  та справедливості.

Таким чином, позивачем не було надано жодного доказу заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та моральною шкодою позивача, а також необґрунтовано жодними належними та допустимими доказами розмір грошового відшкодування моральної шкоди, які позивач оцінив у розмірі 25 000 грн.

4.Позивач в поданому ним позові просить суд, на підстав ст. 79, 88 ЦПК України, стягнути повну вартість сплачених ним витрат на правову допомогу адвоката, у розмірі 3 000 грн., сплачених на підставі договору про надання правової допомоги від 26 червня 2012 року, шляхом внесення їх на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру № X6 від 26 червня 2012 року.     

Однак, такі вимоги є абсолютно безпідставними та необґрунтованими, які не відповідають вимогам актам законодавства України щодо компенсації витрат на правову допомогу, зокрема

У відповідності до ст. 79 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат та підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 84 ЦПК України, граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу встановлюються законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, вказаним вище законом затверджено граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу в цивільній справі, якщо такі витрати несе сторона, і які не можуть перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи лише - у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Однак, як випливає з предмету договору про надання правової допомоги від 26 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та Адвокатом Лєтаєвим Анатолієм Дмитровичем, адвокатські послуги, що надаються виконавцем за даним договором, включають лише: надання консультацій по Законодавству України, в тому числі щодо порушення права приватної власності; підготовку необхідних процесуальних документів та вивчення доказів, необхідних для складання позовної заяви; складання позовної заяви до Бориспільського міськрайонного суду про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.  

Звертаю особливу увагу суд на те, що той перелік послуг, який передбачений договором про надання правової допомоги та за які було внесено плату позивачем у розмірі 3000 грн. не відносяться до тих послуг, які згідно із ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» можуть бути компенсовані відповідачем, у випадку ухвалення рішення на користь позивача, оскільки Законом віднесено до компенсації лише ті витрати, які пов’язані із вчиненням процесуальних дій безпосередньо в суді.  

Більш того, затверджено граничні розмірі витрат на правову допомогу в цивільній справі, які не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи. Однак позивачем по справі не було надано відповідного розрахунку компенсації витрат на правову допомогу виходячи з часу витраченого на правову допомогу, вичерпний перелік якої передбачено ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», його представником в суді.   

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 27, 128 ЦПК України, -  

П Р О Ш У:

1. Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди

 

«__»__________ 2013 року. 

 

Представник відповідача,

якій діє на підставі довіреності                                 _______________                                                      Ковальчук С.М.

                                                                                 (підпис)    

Average: 5 (3 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації