Письмове заперечення проти позову щодо стягнення заборгованості за аліментами та неустойку (пеню) за їх несплату

У випадку відсутності спору між стягувачем та боржником щодо розміру заборгованості із сплати аліментів, вимоги щодо стягнення такої заборгованості в судовому порядку не підлягають розгляду, а обчислюється та нараховується державним виконавцем і стягується в подальшому ним в примусовому порядку шляхом звернення стягнення на майно боржника. У випадку наявності спору між боржником і стягнувачем щодо визначення державним виконавцем суми боргу за аліментами, і як наслідок порушення прав чи інтересів однієї із сторін, така заінтересована особа мала б право звернутися до суду з вимогами про визначення заборгованості із сплати аліментів, оскільки існував би спір про право.   

Крім того, ч.2 ст. 196 СК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

До Канівського міськрайонного суду

Черкаської області 

 

Відповідач:     ОСОБА_1

зареєстрованемісце проживання:

АДРЕСА_1

  

Позивач:     ОСОБА_3,

зареєстрованемісце проживання:

АДРЕСА_2

 

Цивільна справа №  

 

 

ПИСЬМОВЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

проти позову щодо стягнення заборгованості за аліментами та неустойки (пені) у зв’язку із простроченням їх сплати     

В провадженні Канівського міськрайонного суду Черкаської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до мене про стягнення заборгованості за аліментами та неустойки (пені) у зв’язку із простроченням їх сплати.   

Однак, я вважаю, що позовні вимоги ОСОБА_3 являються в більшій мірі безпідставними, необґрунтованими та також такими, що не відповідають вимогам закону, а тому позов я визнаю лише частково, з наступних підстав:

Рішенням Канівскього міськрайонного суду Черкаської області від 4 березня 2011 року по цивільній справі № X-XXX/XXXX року, стягнуто з мене на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини – сина ОСОБА_2, 24 червня 2009 року народження в твердій грошовій сумі 2000 грн. до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 9 лютого 2011 року щомісячно.

На підставі вказаного вище судового рішення, Канівським міськрайонний судом за заявою ОСОБА_3, 16 березня 2011 року був виданий виконавчий лист за № 2-180.

Позивачем по справі було звернуто до виконання виконавчий лист, шляхом подання відповідної заяви до відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції  Київської області, на підставі якої державним виконавцем Салівон А.В. було відкрито виконавче провадження.  

В матеріалах цивільної справи міститься довідка-розрахунок заборгованості з аліментів за період з 9 лютого 2011 року по 10 жовтня 2012 року, надана державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції  Київської області Салівон А.В., та письмова відповідь виконуючого обов’язки начальника відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції  Київської області, ОСОБА_4, у відповідності до яких моя заборгованість за аліментами станом на 10 жовтня 2012 року становить 32 604 грн. 33 коп.    

 1. В поданому до суду позові позивачем було заявлено вимогу про стягнення з мене на його користь заборгованості по аліментах у розмірі 32 604 грн. 33 коп., яка виникла в період з 9 лютого 2011 року по 10 жовтня 2012 року у зв’язку із не належним виконанням мною зобов’язань щодо сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2.           

Однак, звертаю увагу суд на необґрунтованість та безпідставність таких вимог позивача, як таких, що не спрямовані на захист його порушених прав та інтересів позивача, вирішення яких знаходяться за межами повноважень суду, а правових підстава для стягнення такої заборгованості за аліментами, якою обґрунтовує позивач, - законом не передбачена, що полягає в наступному.  

Як було зазначено вище, Канівський міськрайонний суд Черкаської області на підставі пред’явленого ОСОБА_3 позову, стягнув з мене на утримання неповнолітньої дитини аліменти в твердій грошовій сумі 2000 грн. до досягнення дитиною повноліття, на підставі якого був виданий виконавчий лист, який звернений до виконання в примусовому порядку.  

Вказаний вище спосіб отримання позивачем аліментів на утримання дитини є одним із тих способів, який визначений законом, поряд з яким існують способи добровільної сплати аліментів одним із батьків на підставі укладеного договору або ж відрахування аліментів із заробітної плати на підставі заяви одного із батьків.   

Водночас Сімейний кодекс України врегульовує питання стягнення заборгованості за аліментами лише статтею 194 цього кодексу, якою передбачено стягнення аліментів за минулий час та власне стягнення самої заборгованості за аліментами.

В такому випадку, ч.3 ст. 194 СК України, на яку посилається і сам позивач у своєму позові як на єдину підставу обґрунтування ним заявлених вимог щодо стягнення заборгованості зі сплати аліментів, передбачено, що заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.      

Однак, ст. 187 СК України регулює правовідносини щодо відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника та відповідно до якої, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Таким чином, ст. 194 СК України не містить правових підстав для стягнення заборгованості за аліментами, встановлених на підставі рішення суду, виконавчий лист за яким був звернений до примусового виконання. Таких підстав для стягнення в судовому порядку заборгованості за аліментами не містять і інші норми Сімейного кодексу України або ж інший акт цивільного законодавства України.

Обґрунтування такої позиції та фактичних обставин полягає в тому, що на підставі судового рішення вже стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та виданий виконавчий лист про його примусове виконання. Виконавчий лист був звернений до виконання, відкрито виконавче провадження і державним виконавцем здійснено розрахунок та нарахування мені заборгованості за виконавчим документом, який виданий на підставі рішення суду, яким такі аліменти вже стягнуто.

Узагальнюючи вище викладене, законодавець вірно підійшов до врегулювання питання стягнення заборгованості за аліментами, не прийнявши відповідної норми про стягнення такого боргу, який виник на підставі судового рішення, оскільки відбулось би подвійне стягнення грошових коштів за аліментами, різниця полягала б лише в правовому змісту їх значення на різних етапах їх нарахування та стягнення, однак це все залишалися б коштами, що формують мої аліментні зобов’язання.

В той час, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено порядок стягнення аліментів та у відповідності до якої саме державний виконавець визначає розмір заборгованості та у разі наявності якої понад три місяці, звертає стягнення на майно боржника. Тому, за відсутності спеціальної норми щодо можливості стягнення заборгованості за аліментами, положення ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» прямо вказує на необхідність державному виконавцю вчиняти виконавчі дії щодо нарахування та стягнення аліментів в примусовому порядку і одночасно не встановлює підстав для стягнення такої заборгованості в судовому порядку.

У відповідності до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дещо подібна норма міститься в ст. 3 ЦПК України якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одночасно звертаю увагу суд на те, що відсутність відповідної норми закону щодо стягнення заборгованості за аліментами, які встановлені судовим рішенням, прямо пов’язано з відсутністю підстав для звернення до суду з позовом, що випливає з положення ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України, оскільки право чи інтерес позивача, який є стягувачем аліментів, не порушено та не оспорюється, більш того визначається мною.   

Крім того, ч.9 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює механізм вирішення питання за наявності спору щодо визначення державним виконавцем боргу за аліментами, а саме у випадку наявності спору щодо визначеної державним виконавцем заборгованості із сплати аліментів, він вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Посилання позивача на ч.4 ст. 195 СК України, яка навіть не стосується предмету спору між сторонами, оскільки регулює правовідносини щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), містить чітку вказівку на те, що у випадку лише спору між сторонами щодо визначення розміру заборгованості він вирішується в судовому порядку, в іншому випадку розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем.     

При таких обставинах, з підстав викладених вище випливає, що у випадку відсутності спору між стягувачем та боржником щодо розміру заборгованості із сплати аліментів, вимоги щодо стягнення такої заборгованості в судовому порядку не підлягають розгляду, а обчислюється та нараховується державним виконавцем і стягується в подальшому ним в примусовому порядку шляхом звернення стягнення на майно боржника. У випадку наявності спору між боржником і стягнувачем щодо визначення державним виконавцем суми боргу за аліментами, і як наслідок порушення прав чи інтересів однієї із сторін, така заінтересована особа мала б право звернутися до суду з вимогами про визначення заборгованості із сплати аліментів, оскільки існував би спір про право.   

2. Наступна вимога, яка заявлена позивачем спрямована на стягнення з мене пені у розмірі 91 681 грн. 56 коп. у зв’язку із не належним виконанням мною обов’язку щодо вчасної та повної сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина.            

Однак, з приводу стягнення з мене неустойки у розмірі 91 681 грн. 56 коп. у зв’язку із простроченням сплати аліментів хочу пояснити суду наступне.     

Як було зазначено вище, Рішенням Канівскього міськрайонного суду Черкаської області від 4 березня 2011 року по цивільній справі № X-XXX/XXXX року, стягнуто з мене на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини – сина ОСОБА_2, 24 червня 2009 року народження в твердій грошовій сумі 2000 грн. до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 9 лютого 2011 року щомісячно.

Під час розгляду вказаної вище цивільної справи в суді, я особисто направив на адресу суду відповідну заяву про те, що не заперечую проти стягнення з мене на користь позивача аліментів у розмірі 2000 грн., що випливає з тексту описової частини рішення Канівскього міськрайонного суду Черкаської області від 4 березня 2011 року по цивільній справі № X-XXX/XXXX року.

Моя позиція як батька була спрямована на досягнення спільного інтересу між мною та позивачем щодо визначення розміру аліментів необхідних та достатніх для утримання нашого малолітнього сина.

На той час, я здійснював діяльність щодо технічного обслуговування автомобілів на підставі цивільно-правого договору укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Менпауер» та щомісячно отримував дохід який в середньому складає близько 11 000 грн., якого було достатньо для того щоб утримувати не лише себе, але й свою неповнолітню дитину, і я з радістю готовий був сплачувати 2000 грн. як аліменти на матеріальне та духовне забезпечення своєї дитини, про що я відкрито заявив суду шляхом направлення відповідної заяви, у такий спосіб визнавши позов та розмір аліментів, яких просила мати дитини, позивач по справі.

Після того, як 4 березня 2011 року Канівскьим міськрайонним судом Черкаської області по цивільній справі № X-XXX/XXXX року було ухвалено рішення про стягнення з мене аліментів на утримання дитини, я добровільно сплачував протягом 3-х місяців підряд аліменти в розмірі 2000 грн., як і було визначено та встановлено судовим рішенням.

Проте, в березні місяці 2011 року строк дії договору, укладеного з ТОВ «Менпауер», закінчився та не був продовжений на новий термін. З цього час по сьогоднішній день я ніде не працював, не отримував та не отримую доходів і заробітку, оскільки не маю можливості влаштуватись на роботу за своєю спеціальністю із заробітком необхідним та достатнім для утримання не лише себе але й свого сина.

У відповідності до ч.1 ст. 196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Так дійсно, внаслідок прострочення сплати мною аліментів починаючи з 9 липня 2011 року по 12 грудня 2012 року позивачем, як одержувачем аліментів, вірно розраховано неустойку за цей період, яка складає 91 681 грн. 56 коп. та підлягає стягненню з мене на підставі ч.1 ст. 196 СК України.

Однак, ч.2 ст. 196 СК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Верховний суд України в п. 22 Постанови Пленуму «Про застосування судом окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року за № 3 роз’яснив, що суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Мій матеріальний стан на час розгляду даної справи як платника аліментів не дає можливості сплачувати не лише неустойку, але й аліменти в розмірі 2000 грн., оскільки я вже не займаюся діяльністю, яка приносить мені дохід у розмірі 11000 грн., не маю у власності рухомого чи нерухомого майна, в тому числі автомобіля, квартири, будинку чи земельної ділянки, а лише засоби для щоденного проживання. При цьому, перебуваю на утриманні своїх батьків, оскільки вже більш як півтора роки не маю можливості влаштуватись на роботу або ж займатися діяльністю за своєю спеціальністю за для отримання доходу.    

Враховуючи те, що на момент ухвалення судового рішення про сплату аліментів мій майновий стан не дає можливості сплачувати навіть заборгованість за аліментам, є всі правові підстави, передбачені ч. 2 ст. 196 СК України, для зменшення розміру неустойки з 91 681 грн. 56 коп. до 20 000 грн., яка в сукупності із сумою заборгованості за аліментами становитиме 50 000 грн., що є для мене і так занадто великою сумою коштів, яку я не зможу навіть в найближчому майбутньому сплатити на користь позивача.

3. Позивач в поданому ним позові просить суд, на підстав ст. 79, 88 ЦПК України, стягнути вартість сплачених ним витрат на правову допомогу адвоката, у розмірі 900 грн., внесених на підставі договору про надання правової допомоги від 19 жовтня 2012 року та підтверджених довідкою, виданої 12 грудня 2012 року адвокатом ОСОБА_5       

Однак, такі вимоги є абсолютно безпідставними та необґрунтованими, які не відповідають вимогам актам законодавства України щодо компенсації витрат на правову допомогу, зокрема

У відповідності до ст. 79 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат та підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 84 ЦПК України, граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу встановлюються законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, вказаним вище законом затверджено граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу в цивільній справі, якщо такі витрати несе сторона, і які не можуть перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи лише - у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Однак, як випливає з предмету договору про надання правової допомоги від 26 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та Адвокатом ОСОБА_5, адвокатські послуги, що надаються виконавцем за даним договором, включають лише: проведення консультацій та підготовку адвокатського запиту, за надання якої нібито було сплачено 220 грн., та підготовка письмових документів до суду (позовна заява про стягнення заборгованості по аліментах та здійснення розрахунку пені), за надання якої нібито було сплачено 680 грн.     

Звертаю особливу увагу суд на те, що той перелік послуг, який передбачений договором про надання правової допомоги та за які було внесено плату позивачем у розмірі 900 грн. не відносяться до тих послуг, які згідно із ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» можуть бути компенсовані відповідачем, у випадку ухвалення рішення на користь позивача, оскільки Законом віднесено до компенсації лише ті витрати, які пов’язані із вчиненням процесуальних дій безпосередньо в суді чи поза судом.   

Крім того, позивачем не було надано суду жодного розрахункового документу, на підставі якого ним була дійсно сплачена грошова сума коштів у розмірі 900 грн. на користь його представника, адвоката ОСОБА_5, як кошти за правову допомогу, оскільки довідка, що була надана суду за підписом адвоката не є розрахунковим документом, який свідчить про понесення позивачем витрат на правову допомогу, і не може бути відповідним належним та допустимим доказом проведення між ними розрахунків, і лише свідчить про відсутність претензій між адвокатом і довірителем, але не є доказом проведення розрахунків, а тому такі вимоги не повинні бути задоволені виходячи з їх необґрунтованості.

Однак, навіть за умови, що позивачем і були б надані належні та допустимі докази проведення ним  розрахунків за правову допомогу адвоката, ОСОБА_5, той вичерпний перелік, який передбачений договором про надання правової допомоги та зазначений в довідці розрахунку адвоката, не відносяться до тих послуг, які згідно із ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» можуть бути компенсовані відповідачем, у випадку ухвалення рішення на користь позивача.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 27, 128 ЦПК України, -  

П Р О Ш У:

1. Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні вимог щодо стягнення з мене заборгованості по аліментах у розмірі 32 604 грн. 33 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 900 грн.

2. В частині заявлених ОСОБА_3 вимог щодо стягнення з мене пені за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 91 681 грн. 56 коп. визнаю їх частково, в розмірі та з підстав викладених в цих заперечення проти позову, та прошу зменшити розмір неустойки, який підлягає стягненню з мене до 20 000 грн.

 

«__» січня 2013 року. 

 

Відповідача                                                  _______________                                                                          ОСОБА_1  

                                                                       (підпис)    

Average: 5 (2 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації