Опубліковано Степан Ковальчук
До Бориспільського міськрайонного суду
Київської області
Відповідач: ОСОБА_1 ,
місце проживання:
АДРЕСА_1.
Представник відповідача:
Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,
який діє на підставі довіреності,
місце знаходження:
АДРЕСА_2
Інші учасники цивільного процесу:
Позивачі: ОСОБА_3,
місце проживання: АДРЕСА_3
ПИСЬМОВІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ
проти уточненого позову ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дружньо-транспортної пригоди.
В провадженні Бориспільського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА 5 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Однак, відповідач вважає, що вимоги ОСОБА_3 являються лише частково обґрунтованими, оскільки остання не надала суду необхідних належних до допустимих доказів на підтвердження всіх тих обставин, які зазначені в позові щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (дорожньо-транспортної пригоди), а тому вимоги позивача необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Дійсно, 29 червня 2007 року, близько 3 год. ночі, відповідач керуючи автомобілем марки Шкода - Октавія, д.н. АІ XXXX ВВ та рухаючись по дорозі «НАЗВА_1», Бориспільського району у напрямку до с. Вороньків, допустив зіткнення з автомобілем марки «НАЗВА_2», д.н. АІ XXXX АМ, що належить ОСОБА_4 на праві власності відповідно до тимчасового реєстраційного талону РРТ № XXXXXXX, що рухався в зустрічному напрямку, за кермом якого знаходився ОСОБА_5. Внаслідок вказаної вище події, водій транспортного засобу ВАЗ, ОСОБА_5 – помер.
В зв’язку з цим, на підстав постанови слідчого СВ Бориспільського РВ ГУ МВС України в Київській області була порушена кримінальна справа за ч.2 ст. 286 КК України, по якій ОСОБА_1 було притягнуто в якості обвинуваченого.
На підставі вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 грудня 2009 року по кримінальній справі 1-21/2009 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні злочину, відповідальність за який передбачено ч.2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на 2 роки, з одночасним звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням, застосувавши іспитовий строк 2 роки.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 серпня 2010 року, вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 грудня 2009 року по кримінальній справі № X-XX/XXXX року, в частині призначеного покарання залишено без змін.
Під час розгляду кримінальної справи в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 повністю визнав свою вину в скоєному злочині та щиро розкаявся.
Позивач, ОСОБА_3 в пред’явленому нею позові посилається на те, що в наслідок дорожньо-транспортної пригоди їй та її дітям, внаслідок неправомірних дій з боку відповідача була заподіяна моральна шкода у розмірі 500 000 грн..
В обґрунтування розміру моральної шкоди, позивач в пред’явленому нею позові посилається на те, що «..завдана непоправна психологічна травма в першу чергу дітям. Після смерті батька вони дуже змінились. Дочка ОСОБА 8 (7 років) стала замкнутою, часто плаче, втратила цікавість до навчання, сторониться дітей, постійно сумна. Син ОСОБА 9 дуже любив батька, постійно допомагав йому, був слухняним, охайним. Тепер став дуже агресивним. Стривоженим, втратив віру в справедливість і те, що зло може бути покараним. Замінити їм батьківську любов вже ніхто не зможе. Спостереження за дітьми, їх стражданнями, приносить їй найбільші муки. У нас була хороша сім’я, ми поступово влаштували свій побут, всі негаразди сучасного життя долали разом, і це приносило радість. Тепер світ для неї кардинально змінився. Не стало коханої людини. Ввесь тягар матеріального забезпечення, виховання дітей лягло на їх плечі. Разом з тим, доводиться здобувати освіту медсестри, провчившись майже три роки в медичному коледжі хоче довершити навчання і здобути професію. Неймовірно тяжко одній доводиться заробляти кошти на прожиття сім’ї. Залишилось незавершеним будівництво хати, проживають в літній кухні. Втрата чоловіка, необхідність самостійно виховувати та утримувати двох дітей, вплинули на реалізацію намірів і ділових стосунків, змусили її істотно змінити організацію свого життя, обмежити матеріальні витрати на утримання сім’ї, суттєво змінити умови життя, перерозподілити трудові обов’язки по веденню домашнього господарства, порушити плани на набуття …».
Однак, звертаю увагу суд на те, що позивач, пред’явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсацію за заподіяну їй моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, зокрема.
У відповідності до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язується довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як передбачено ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В рахунок вказаних вище обставин, в абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Крім того, в п. 9 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Посилання позивача в поданому ним уточненому позові на те, що розмір моральної шкоди підтверджується висновком судової психологічної експертизи, є також безпідставним, оскільки сам по собі висновок є лише науковою думкою експерта, його власним суб’єктивним оціночним судженням щодо можливого, приблизного та орієнтовного розміру моральної шкоди заподіяної позивачу по справі, який необґрунтований точними, конкретними та законодавчо встановленими методами та методиками визначення розміру моральної шкоди (яких по суті не існує).
Зокрема, як випливає з дослідницької частини висновку судової психологічної експертизи «…для проведення дослідження використовувалися: орієнтовна бесіда, аналіз суб’єктивної інформації, діагностичне обстеження, проективний тест Люшера…», «…висновки по якій відображають орієнтовний розмір компенсації моральної шкоди…», і таке інше. Як наслідок, експерт дійшов висновку, що «…кількісний еквівалент компенсації завданих ОСОБА_3 психологічних страждань (моральної шкоди) може становити 324 мінімальних заробітних плат».
Таким чином, в своєму висновку експерт не вказує який саме критерій оцінки розміру шкоди ним був обраний, від яких конкретних факторів залежить умовність встановлення розміру шкоди, наскільки дана умовність є великою та як від цього може бути зменшений чи збільшений розмір шкоди.
Тому, звертаю увагу суд на положення ч.4 ст. 60 ЦПК України, яким передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. В даному випадку, висновок експерта є не що інше як припущення можливого розміру шкоди заподіяної позивачу, а тому не може бути взятий до уваги судом як належний та допустимий доказ в підтвердження розміру компенсації за заподіяну моральну шкоди.
Крім того, ч.6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов’язковим і оцінюється судом в сукупності з іншими доказами.
Таким чином, як випливає з положення ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається лише судом, а не експертом чи будь-якою іншою особою, але одночасно позивач на підставі ч.1 ст. 60 ЦПК України зобов’язаний довести її розмір.
Таким чином, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння їм моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації, а тому позивачу необхідно частково задовольнити вимоги щодо відшкодування моральної шкоди яку понесла вона та її діти у розмірі 25 000 грн., стосовно розміру якої позивач не заперечує та зобов’язується відшкодувати її в найближчий час.
Крім того, позивач в поданому ним позові пред’явив вимоги до відповідача про відшкодування ним витрат на поховання її чоловіка, ОСОБА_5, у розмірі 9 290 грн., який загинув у дорожньо-транспортній з вини відповідача по справі.
У відповідності до ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати.
Таким чином, з наведеної вище норми Закону випливає те, що особа з вини якої було заподіяною смерть потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, в даному випадку позивачу, витрати на спорудження надгробного пам’ятника, а також інші витрати, які повинні відшкодовуватись в тій мірі і якій вони є необхідними.
Під час розгляду справи в порядку кримінального судочинства, позивачем було надано ряд розрахункових документів, зокрема чеки, товарні чеки, квитанції, які свідчать саме про понесення позивачем необхідних витрат на поховання потерпілого та спорудження надгробного пам’ятника на загальну суму коштів у розмірі 9 290 грн., а тому відповідач вважає, що вказані витрати є необхідними та підлягають відшкодуванню за його рахунок.
Таким чином, відповідач визнає вимоги позивача в частині стягнення з нього витрат на поховання у розмірі 9 290 грн.
Крім того, позивач в поданому ним позові посилається на те, що він має право на відшкодування матеріальної шкоди завданої смертю годувальника у розміру його середньомісячного заробітку, який на думку позивача вираховуються виходячи з середньомісячного доходу, який мав померлий за останній рік (12 місяців) до звільнення з роботи з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_7» починаючи з червня місяця 2005 по червень місяць 2006 року, виходячи з довідки, яка міститься в матеріалах справи, а також з врахуванням середньомісячного доходу від підприємницької діяльності за попередній господарській рік роботи перед смертю. Тому, позивач вважає, що середньомісячна заробітна плата складала 1137 грн. 73 коп. та середньомісячний дохід від діяльності померлого як підприємця в розмірі 1015 грн., що загалом становить 2 152 грн. 73 коп. з якої необхідно вирахувати частку, яка припадає на чоловіка у розмірі 538 грн. 18 коп., а решта частину доходу померлого у розмірі 1614 грн. 55 коп. необхідно присудити позивачу та двом неповнолітнім дітям у рівних частках як шкоду заподіяну внаслідок втрати годувальника.
Однак, звертаю увагу суд на здійснення позивачем абсолютно необґрунтованих розрахунків середнього заробітку з якого повинна вираховуватись шкода заподіяна позивачу та неповнолітнім дітям до досягнення ними чотирнадцяти та вісімнадцяти років внаслідок втрати годувальника, що тягне за собою зовсім інший розмір середнього заробітку з якого і повинна бути вирахувана матеріальна шкода, що полягає в наступному.
У відповідності до ч.1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
В той час, відповідно до п.1 та п.4 абз. 2 ч.1 ст. 1200 ЦК України, шкода відшкодовується: дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років.
Також, як передбачено ч. 2 ст. 1200 ЦК України, особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
При таких обставинах, позивач погоджується з тим, що право на відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого мають право особи, які перебували на його утриманні, якими є позивач по справі, ОСОБА_3, та їх двоє неповнолітніх дітей, - ОСОБА_7 18 травня 1996 року народження та ОСОБА_8 4 січня 2001 року народження, у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого.
Однак, нормою ст. 1200 ЦК України не передбачено порядку визначення середнього заробітку потерпілого, який помер, періоду протягом якого необхідно здійснювати розрахунок середнього заробітку та час протягом якого береться дохід для визначення середньомісячного доходу.
В зв’язку з цим, на підставі ст. 8 ЦК України, яка передбачає застосування до правовідносин, що не врегульовані законом, подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) щодо визначення розміру середнього заробітку, необхідно застосувати положення ст. 1197 ЦК України, яка регулює визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором, та положення ст.1198 ЦК України, якою передбачено визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи – підприємця.
Таким чином, ОСОБА_5 в період час починаючи з 23 квітня 2004 року по 4 вересня 2006 року перебував у трудових правовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_8».
Крім того, з червня місяця 2005 року по день смерті, 29 червня 2007 року, був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа – підприємець ОСОБА_5 та взятий на облік Бориспільській ОДПІ як платник податків з 22 червня 2005 року.
В зв’язку з цим, розрахунок середньомісячного заробітку (доходу) для відшкодування матеріальної шкоди виходячи з того, що померлий працював у ТОВ «НАЗВА_8», буде розраховуватись відповідно до ст. 1197 ЦК України, а середньомісячний дохід від господарської діяльності фізичної особи – підприємця на підставі ст. 1198 ЦК України.
По-перше: позивач в обґрунтування розрахунків матеріальної шкоди заподіяної наслідок смерті потерпілого посилається на довідку про заробіток для обчислення пенсії, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_9», на підставі якої позивачем було в’язко для розрахунку середньомісячного заробітку (доходу) останні дванадцять місяців перебування на роботі в ТОВ «НАЗВА_8» до його звільнення, підрахунок якого здійснювався позивачем шляхом додавання заробітної плати за останні дванадцять місяців з діленням в подальшому на відповідну кількість місяців (12 місяців), в зв’язку з чим, позивач отримав середньомісячний заробіток у розмірі 1137 грн. 73 коп.
Однак, звертаю увагу суд на те, що позивачем не вірно було здійснено розрахунок середньомісячного заробітку, оскільки позивачем безпідставно було взято за основу розрахунків останніх дванадцять місяців перебування померлого на роботі в ТОВ «НАЗВА_8», в результаті чого отримав помилкові та хибні даті для відшкодування шкоди заподіяної смертю потерпілого, зокрема.
У відповідності до ч.1 ст. 1197 ЦК України, середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.
При таких обставинах, оскільки потерпілий помер 29 червня 2007 року, а позивач виявив бажання здійснювати середньомісячний заробіток за дванадцять календарних місяців, початок перебігу цих місяців починається у зворотному напрямку з дати смерті потерпілого, а не здати, що передувала звільненню потерпілого з роботи з ТОВ «НАЗВА_8», що є грубим порушенням вимог ч.1 ст. 1197 ЦК України.
Тому, за останні дванадцять календарних місяців, що передували смерті потерпілого, а саме з 29 червня 2006 року по 29 червня 2007 року, потерпілий перебував дійсно ще перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «НАЗВА_8», однак лише з 29 червня 2006 року по 4 вересня 2006 року, тобто два повних місяців, липень та серпень 2006 року, і середньомісячний заробіток за останні дванадцять місяців, що передували смерті потерпілого складає заробіток за останні два місяці роботи на підприємстві, а саме: липень 2006 року – 1049 грн. 62 коп. та серпень 2006 року – 469 грн. 56 коп., загалом дохід в розмірі 1519 грн. 18 коп. При цьому для визначення середньомісячного заробітку за останні дванадцять місяців, що передували смерті потерпілого необхідно брати сукупний дохід, що становить лише два місяці роботи на ТОВ «НАЗВА_8», у розмірі 1519 грн. 18 коп. та поділити на дванадцять місяців, що складає грошову суму кошів у розмірі 126 грн. 60 коп.
В зв’язку з цим, судом першої інстанції під час розгляду цього цивільного позову в порядку кримінального судочинства вірно було взято за основу два місяці 2006 року, а саме липень та серпень, для розрахунку середнього заробітку, так як такий заробіток обчислюється за дванадцять останніх календарних місяців, що передували смерті потерпілого.
Крім того, в поданому позивачем уточненому позові, останній посилається на положення абз. 3 ч.3 ст. 1197 ЦК України як на підставу обчислення розрахунку середнього заробітку за останні дванадцять місяців до його звільнення з ТОВ «НАЗВА_8», оскільки обґрунтовує застосування даної норми Закону тим, що потерпілий на момент смерті не отримував власних доходів у 2007 році.
Однак, як передбачено абз. 3 ч.3 ст. 1197 ЦК України, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.
Проте, звертаю увагу суд на те, що однією із необхідних умов застосування цієї норми є та обставина, що потерпілий не повинен був працювати на момент заподіяння шкоди, тобто в даному випадку смерті потерпілому. Однак, як випливає з матеріалів справи, що потерпілий на момент смерті, 29 червня 2010 року, працював, будучи зареєстрованим суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою, перебував на обліку в Бориспільській ОДПІ як платник податків та з 1 січня 2007 року перебував на загальній системі оподаткування. Будь-яких заяв до податкової інспекції з приводу призупинення чи не здійснення господарської діяльності не подавав.
Таким чином, реєстрація потерпілим фізичної особи-підприємця є формою самозайнятості населення, свідчить про здійснення особою певного виду господарської діяльності незалежно від отримання ним доходу.
Тобто, як випливає з положення абз. 3 ч.3 ст. 1197 ЦК України необхідною умовою для застосування даної норми є обов’язково відсутність роботи як спосіб отримання доходів та втілення праці, а не відсутність доходів чи заробітку, як вказує позивач, а тому в момент смерті потерпілого останній працював, будучи зареєстрованим суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою, а тому дана норма Закону не може бути застосована до даних правовідносин.
Також, абз. 3 ч.3 ст. 1197 ЦК України може бути застосований виключно за бажанням самого потерпілого, а не осіб, які мають право на відшкодування шкоди на підставі ст. 1200 ЦК України.
Більш того, звертаю особливу увагу суд на те, що позивач в уточненому позові безпідставно посилається на абз.2 ч.1 ст. 1197 ЦК України, яким передбачено, що якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, з наступних підстав.
Як було зазначено вище, нормою ст. 1200 ЦК України не передбачено порядку визначення середнього заробітку потерпілого, який помер, періоду протягом якого необхідно здійснювати розрахунок середнього заробітку та час протягом якого береться дохід для визначення середньомісячного доходу.
В зв’язку з цим, на підставі ст. 8 ЦК України, яка передбачає застосування до правовідносин, що не врегульовані законом, подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), лише в частині що стосується неврегульованості визначення розміру середнього заробітку, необхідно застосувати положення ст. 1197 ЦК України, яка регулює визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором.
Однак, позивач помилково застосовує положення всієї норми ст. 1197 ЦК України в тому числі і ту частину норми, яка регулює спеціальне положення, яким встановлено конкретний розмір визначення заробітку лише для визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором, а не відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого. Тобто, положення ст. 1200 ЦК України не містить виключення чи вказівки на встановлення конкретного мінімального чи середнього розміру заробітку, зокрема розмір якого б становив конкретну визначену суму, а тому положення іншої статті в цілях якої встановлено суму коштів не може бути застосовано до норми ст. 1200 ЦК України, яка лише вказує на середній заробіток (дохід) без визначення конкретної критеріїв мінімального її розміру як це передбачено ст. 1197 ЦК України саме в цілях її застосування як виключення.
Також, у відповідності до ч.2 ст. 1197 ЦК України, для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Однак, звертаю увагу суд на те, що вказана норма не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки однією із умов нарахування у такий спосіб середнього заробітку передбачає припинення роботи внаслідок каліцтва, тобто у випадку даного предмету спору, - смерті потерпілого. Проте, як випливає з матеріалів справи, потерпілий припинив роботу за власним бажанням задовго, майже за рік, до його смерті, спричиненої з вини відповідача, а тому дана норма не регулює правовідносини, які предметом спору і не можу бути застосована для розрахунку середньомісячного заробітку.
В той час, Апеляційний суд Київської області у винесеній ним Ухвалі від 11 серпня 2010 року зазначив, що «… крім того, роблячи розрахунки щодо розміру відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, на підставі ст. 1200 ЦК України, суд керувався довідкою (а.с.211) про заробіток її чоловіка в ТОВ «НАЗВА_7»… При здійсненні зазначених розрахунків суд повністю проігнорував надану нею довідку ТОВ «НАЗВА_7», яз якої видно, що загальна сума середньомісячного доходу та зарплата її чоловіка становить 2251 грн. 06 коп.… Суд, без з’ясування причин розбіжностей у даних щодо середньомісячного доходу та зарплати її чоловіка, які містяться у двох довідках, безпідставно дійшов висновку про необхідність врахувати одну з довідок. При цьому мотиви таких дій суду у вироку не наведені…».
Однак, звертаю увагу суд на те, що суд апеляційної інстанції просто помилково зазначив наведені вище обставини щодо наявності двох довідок, однією із яких був би встановлений середньомісячний заробіток померлого у розмірі 2251 грн. 06 коп., оскільки як позивач так і відповідач посилаються на одну і ту ж довідку, яка міститься в матеріалах кримінальної справи на аркуші 211. Єдине, що позивач, не погодившись з розрахунками середньомісячного заробітку, наведені судом першої інстанції у своєму вироку, надав свій розрахунок середньомісячного доходу на підставі тієї ж довідки, виданої ТОВ «НАЗВА_7», на яку, доречи, і посилається відповідач.
По-друге: позивач в обґрунтування вимог щодо відшкодування шкоди та визначення середнього доходу отриманого фізичною особою – підприємцем, посилається на Книгу обліку доходів померлого, який працював як суб’єкт підприємницької діяльності, визначивши його середній заробіток за дев’ять місяців доходів, одержаних в попередньому господарському році, тобто в 2006 році, однак, безпідставно поділив на дев’ять місяців, що полягає в наступному.
У відповідності до ч.1 ст. 1198 ЦК України, розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
При таких обставинах, з наведеної вище норми випливає, що дохід потерпілого як фізичної особи підприємця визначається з його річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Оскільки потерпілий працював повний господарській рік у 2006 році, а в червні 2007 року він помер, його дохід визначається з його річного доходу в попередньому господарському році, тобто за 2006 рік.
Однак, враховуючи те, що з Книги обліку доходів, що міститься в матеріалах справи, випливає, що потерпілий отримував доходи за попередній господарській рік менш як за дванадцять місяців, а саме з квітня 2006 року по грудень 2006 року, тобто за дев’ять місяців, а тому з підстав передбачених ч.1 ст. 1198 ЦК України, розмір втраченого доходу визначається шляхом сукупної суми доходів за відповідну кількість місяців, тобто за дев’ять місяців доходів в попередньому господарському році.
При цьому, як випливає з положення ч.1 ст. 1198 ЦК України, розмір доходу визначається з її річного доходу поділеного на дванадцять, незалежно від того яку кількість місяців такий підприємець мав доходи, а яку ні.
Таким чином, сукупний дохід за дев’ять місяців, що складає 9 135 грн. необхідно ділити на дванадцять місяців, а не в якому випадку не на дев’ять місяців, як здійснив розрахунок такого доходу позивач по справі, що є порушенням вимог ч.1 ст. 1198 ЦК України.
Отже, середньомісячний дохід потерпілого як фізичної особи – підприємця складає 761 грн. 25 коп.
За таких умов, на користь позивача, яка є дружиною потерпілого, необхідно відшкодувати матеріальну шкоду заподіяну смертю годувальника (потерпілого), оскільки вона здійснює догляд за двома неповнолітніми дітьми, грошову суму коштів у розмірі 221 грн. до досягнення дітьми чотирнадцятирічного віку, а на користь дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 221 грн. 96 коп. на кожного щомісячно до досягнення ними вісімнадцяти років, а в разі навчання – до його закінчення, але не більше як до досягнення ними двадцяти трьох років.
Крім того, в зв’язку із смертю годувальника, відповідач зобов’язаний відшкодувати на користь позивача та їх неповнолітніх дітей грошову суму коштів у розмірі середнього доходу потерпілого за врахуванням його частки, починаючи з моменту смерті потерпілого по день ухвалення судового рішення по справі
При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 128 ЦПК України -
П Р О Ш У:
- Позов ОСОБА 3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково, з врахуванням вказаних вище заперечень відповідача.
31 жовтня 2011 року.
Представник відповідача,
який діє на підставі довіреності ______________ Ковальчук С.М.
(підпис)
Додати новий коментар