Письмове заперечення проти позову у цивільній справі про визнання договору дарування житлового будинку недійсним

         До Бориспільського міськрайонного суду

                   Київської області 

 

                  Відповідач:      ОСОБА_1,

                                               місце проживання: АДРЕСА_1

                                              

   Представник

     відповідача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження: АДРЕСА_1

АДРЕСА_2

 

Інші учасники цивільного процесу:

  

                      Позивач:       ОСОБА_3,

                                               місце проживання: АДРЕСА_1

                                                  

Цивільна справа № X-XXXX/XX року

 

ПИСЬМОВЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

проти позову ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним    

            В провадженні Бориспільського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Однак, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача, являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, крім того останні не надали суду необхідних належних та допустимих доказів в рахунок укладання договору дарування під впливом насильства, а також наявності всіх тих обставин, що зазначені в позові та які передували укладання договору, що вплинули на позивача у вигляді психічного тиску на укладання договору дарування на користь чоловіка відповідача (сина позивача), внаслідок чого не було надано належних та допустимих доказів в рахунок наявності будь-яких протиправних та незаконних дій з боку відповідача спрямованих на психічне насильство та примушення позивача до укладання договору дарування на користь її чоловіка (чина позивача), а тому необхідно відмовити в задоволенні цього позову в повному обсязі, з наступних підстав:

Починаючи з 1995 року, а не з 2004 року, як зазначає позивач, відповідач проживав з ОСОБА_4 однією сім’єю, однак не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, тобто знаходились у фактичних шлюбних правовідносинах та спільно проживали разом.

Проживали відповідач та син позивача з 1995 року не в житловому будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, як зазначає позивач у своєму позові, а в квартирі № X, яка знаходиться в тому ж с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxx, , яка належала відповідачу на праві власності.

В зв’язку з цим, на початку спільного життя відповідача та ОСОБА_4 між ними склалися нормальні сімейні стосунки, взаємна допомога та порозуміння, вели спільне господарство та піклувались один про одного. Проте, між їх спільним проживанням та стосунками існувала одна проблема – ОСОБА_4 полюбляв вживати алкогольні напої, не рідко приходив до сім’ї в стані алкогольного сп’яніння, влаштовував сварки, однак до бійок ніколи не доходило. Проте, наступного дня, ОСОБА_4 просив пробачення у позивача за його непристойну поведінку, та обіцяв не вживати алкогольні напої, за для збереження їх сімейних стосунків.

Підтвердити вказаних вище обставин можуть в судовому засіданні допитані в якості свідків особи, які постійно мали можливість спостерігати їх спільне сімейне проживання, неодноразово самі приймали участь у врегулюванні конфлікту між відповідачем та ОСОБА_4 з приводу появи його в сім’ї в стані алкогольного сп’яніння.           

В зв’язку з цим, з часом між відповідачем та сином позивача погіршились сімейні стосунки, внаслідок вживання ОСОБА_4 алкогольних напоїв та все частішої його появи у вечірню пору доби до квартири відповідача в стані сп’яніння.

Доказом наявності вказаних вище обставин є рішення Бориспільського районного суду Київської області від листопада місця 1998 року, яким встановлено, що відповідач постійно з’являється до квартири відповідача у стані алкогольного сп’яніння, вчиняє сварки та перешкоджає проживанню відповідача по справі, в зв’язку з чим, даним рішенням суд виселив ОСОБА_4 з квартири № X, яка знаходиться в тому ж с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxx, яка належала відповідачу на праві власності.

Крім того, підтвердити ті обставини, що ОСОБА_4 з’являвся до квартири відповідача в стані алкогольного сп’яніння та влаштовував сварки може в судовому засіданні, дільничний інспектор Бориспільського МРВ ГУ МВС України в Київській області, Діхтяр Ві талій Вікторович, допитавши його в якості свідка, який неодноразово викликався відповідачем по справі та який з’являвся до квартири останньої для врегулювання конфлікту та проведення профілактичних заходів з ОСОБА_4. Крім того,з 1998 року по 2000 рік відповідач неодноразово звертався із заявами про неправомірну поведінку ОСОБА_4, з’явлення до дому в стані алкогольного сп’яніння та з приводу інших порушень, що виникали за час спільного проживання.  

Однак, після тривалих розмов відповідача із ОСОБА_4 стосовно їх подальших стосунків та спільного проживання, оскільки відповідач не лише любила його, але й мала намір створити з ним сім’ю, проте перешкодою було саме те, що Баюра О.І час від часу полюбляв вживати алкогольні напої, останній погодився лікуватись від алкогольної залежності, в зв’язку з чим, відповідач та її син зверталися не до одного лікувального закладу з приводу його лікування від алкогольної залежності в період час починаючи з 2005 року і по день смерті ОСОБА_4

Після тривалого лікування ОСОБА_4 від алкогольної залежності, результати були очевидними, він перестав вживати алкогольні напої (вживав, однак досить рідко і в міру), відносини між відповідачем та ОСОБА_4 значно покращились.

В 2003 році відповідач та її чоловік переїхали на постійне місце проживання до житлового буднику № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, який був наданий в постійне користування позивачем по справі, де вони постійно проживали до моменту смерті Баюри О.І, а відповідач по справі проживає і по сьогоднішній день.

В період часу проживання відповідача з Баюрою О.І в житловому будинку, що належить позивачу, між ними не виникало ніяких конфліктів, проживали однією сім’ю в незареєстрованому шлюбі, з часом такі відносини переросли в більш теплі, взаємні та люблячі відносини, які мали взаємну повагу та порозуміння, а Баюра О.І фактично не вживав алкогольних напоїв, тримав себе в руках та в більшості не допускав сварок в сім’ї.  

Тому, з часом, а саме в 2007 році, між відповідачем та ОСОБА_4 був укладений офіційний шлюб, після чого вони почали проживати як законна дружина та чоловік.

При таких обставинах, посилання позивача у своїх вимогах на те, що «…з самого початку сумісного проживання ОСОБА_4 та відповідача по справі, остання не проявляла йому належної уваги, часто безпідставно сварилась, а інколи за допомогою свого сина била його, хоча він вів пристойне сімейне життя, піклувався про сім’ю, не зловживав спритними напоями…», є безпідставними та необґрунтованими, що випливає з наведених вище обставин, а також з наступних:

Протягом всього часу їх спільного проживання, починаючи з 1995 року та по час укладання шлюбу в 2007 році, ОСОБА_4 та його мати, позивач по справі, або ж їх близькі родичі жодного разу не зверталися до міліції, прокуратори чи суду або ж в інші компетентні органи з приводу сварок, бійок чи інших не правомірних дій з боку відповідача по справі по відношенню до ОСОБА_4

Натомість саме відповідач звертався до правоохоронних органів (дільничного інспектора), а також суду з приводу неправомірної поведінки її чоловіка, яка проявлялась в сварках на ґрунті вживання ним спиртних напоїв, про що було зазначено вище.

Також, постає логічне запитання, якщо відповідач постійно, починаючи з 1995 року по 2007 рік, знущався над ОСОБА_4, бив його, не піклувався про нього та вчиняв інші аморальні та неправомірні дії, навіщо тоді як ОСОБА_4 так і відповідач по справі вирішили в 2007 році укласти шлюб, це при тому, що останні більш ніж 12 років прожили в незареєстрованому шлюбі. Як відповідач так і ОСОБА_4 тривалий час йшли до того, щоб створити сім’ю, відповідально підходили до цього питання, відповідач намагався допомогти ОСОБА_4 у позбавленні такої негативної звички як «алкоголь», оскільки останній був дуже доброю, люблячою людиною, - справжнім сім’янином.

Вказані вище обставини, як було зазначено вище, можуть підтвердити в судовому засіданні особи, допитавши їх в якості свідків, які тісно спілкувалися із сім’єю відповідача, мали можливість спостерігати за їх спільними жаттям.

Позивач в рахунок обґрунтування своїх вимог щодо визнання недійсним договору дарування житлового будинку посилається на те, що відповідач постійно наполягав, щоб ОСОБА_4 поговорив зі своєю матір’ю стосовно того, щоб остання подарувала на його користь житловий будинок, а тому позивач вважає, що на нього був вчинений психологічний тиск з боку відповідача в частині укладання договору дарування будинку на користь ОСОБА_4, оскільки відповідач погрожував позивачу та самому ОСОБА_4, що  він розлучиться з ним, якщо не буде укладено договору дарування, а позивач дуже переживав, що її син накладе руки на себе або ж не зможе без відповідача проживати.                   

Тому, за цих обставин, позивач вважає, що договір дарування був укладений під впливом насильства, що є підставою для визнання його недійсним у відповідності до ст. 231 ЦК України.

Проте, звертаю увагу суд на те, що вказані вище обґрунтування позивача в частині визнання недійсним договору дарування житлового будинку, є безпідставні та необґрунтовані, що не підтверджені належними та допустимими доказами, більш того, за наявності яких, не є підставою для визнання недійсним договору дарування з підстав укладання його під впливом насильства, що передбачено ст. 231 ЦК України.

Найголовніше звертаю увагу суд нате, що жодної розмови відповідача з ОСОБА_5, в якій би відповідач наполягав, щоб ОСОБА_4 вимагав у своєї матері, позивача по справі, подарувати йому житловий будинок не було і близько, натомість ОСОБА_4 сам особисто розмовляв із своєю матерю та своїм рідним братом стосовно того, яке майно його батьків буде належати йому, а яке майно буде передано його брату. В зв’язку з цим, позивач по справі сама особисто розподілив майно між своїми дітьми, визначивши, що житловий будинок, в якому проживали відповідач та ОСОБА_4 буде подарований останньому, а будинок в якому на сьогодні проживає позивач буде подарований іншому сину позивача.

Будь-яких психологічних примусів з боку відповідача на ОСОБА_4 чи позивача по справі в частині дарування ОСОБА_4 житлового будинку не було і близько.

Вказані вище обставини можуть підтвердити знову ж таки особи, які тісно знаходились у спілкуванні з родиною відповідача, допитавши їх під час розгляду справи в якості свідків.

Крім того, жодного психологічного насильства з боку відповідача не було та не могло бути навіть виходячи з того, що ОСОБА_4 та відповідач по справі проживали в цьому житловому будинку починаючи з 2003 року із добровільної згоди позивача, якій не висловив протягом 4 –х років жодних заперечень чи вимог стосовно проживання у його житловому будинку. В зв’язку з цим, позивач не звертався до правоохоронних органів, органів прокуратури чи суду з приводу незаконного поживання відповідача по справі, усунення перешкод у здійсненні права користування, вселення в житловий будинок чи виселення відповідача з нього, що підтверджує ту обставину, що позивач не заперечував з приводу проживання протягом 5-х років відповідача у житловому будинку.

Як наслідок, оскільки в 2007 році відповідач та ОСОБА_4 добровільно уклали шлюб, після 12 років їх спільного проживання, мати добровільно подарувала житловий будинок своєму сину, ОСОБА_4, до чого відповідач не має жодного відношення.

Крім того, у відповідності до ст. 231 ЦК України, правочин вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Тобто, для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

Варто мати на увазі, що насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство викликає страх настання невигідних наслідків для нього. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною майбутнього правочину, так і сторонньою особою щодо іншої сторони, її родичів чи близьких.

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад, погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно). Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Однак, звертаю увагу суд на те, що якщо навіть припустити, що і мало місце примушення відповідачем позивача до укладання договору дарування житлового будинку шляхом постійних розмов відповідача з ОСОБА_4, щоб він поговорив з позивачем, який би подарував на користь ОСОБА_4 житловий будинок, оскільки в іншому випадку відповідач розлучився б з ОСОБА_4 – такі дії відповідача не можуть розцінюватись для позивача як психічний тиск на нього з метою укладання ним договору дарування житлового будинку, що полягає в наступному:

Такий психічний вплив не має місця оскільки відповідач, у випадку укладання позивачем договору дарування житлового будинку на користь ОСОБА_4, не набуває жодних прав на житловий будинок, зокрема відповідач не набуває в такому випадку права власності на житловий будинок, а ОСОБА_4 в свою чергу є одноосібним власником цього житлового будинку, права на який набуті на підставі договору дарування, оскільки у відповідності до ст. 57 СК України, дане майно є його особистою приватною власністю як таке, що набуте на підставі договору дарування.

За таких умов, жодної вигоди, користі чи інтересу у відповідача по справі спрямованого на набуття ОСОБА_4 права власності на житловий будинок у власність на підставі договору дарування, - не було, при тому, що з пояснень самого позивача випливає, що ОСОБА_4 відмовлявся спонукати свою матір на укладання договору дарування житлового будинку, що виключає можливість психічного впливу на позивача.

Таким чином, для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов’язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство, необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використовував це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Однак, як було зазначено вище та випливає з пояснень позивача, що ОСОБА_4 нібито знав про факт насильства, однак відмовлявся використати на свою користь, оскільки не погоджувався на розмову з позивачем, доки нібито не поговорив сам відповідач з позивачем, однак сам ОСОБА_4 відмовлявся приймати дарунок у вигляді житлового будинку на підставі вчиненого правочину – договору дарування.   

Крім того, з пояснень позивача випливає, що погроза з боку відповідача була спрямована як до позивача так і до самого ОСОБА_4 з приводу укладання між ними договору дарування, на підставі якого позивач дарує житловий будинок на користь ОСОБА_4, однак при цьому жодного інтересу у відповідача з приводу укладання цього правочину не має та не існує, оскільки якби був укладений договір купівлі-продажу чи інший правочин за якого і відповідач набув би прав на житло, можливо б в такому випадку і існували б підстави для визнання недійсним договору.

Також, психічний тиск, який нібито був застосований з боку відповідача, полягав у тому, що вона погрожувала розлученням з ОСОБА_4, а отже такий тиск не зачипає жодних інтересів самого позивача, і більш того спрямований проти самого ОСОБА_4, а не до позивача як цього вимагає положення ст. 231 ЦК України, а тому лише за даних обставин відсутні підстави для визнання правочину недійсним.

При таких обставинах, якщо відійти від тих припущень, які були наведені вище в частині застосування відповідачем примусу, в останнього просто не було жодного сенсу у вчиненні психічного тиску на позивача в частині укладання ним договору дарування на користь ОСОБА_4, оскільки жодних прав за таким правочином відповідач не набув та інтересів його вони не стосувались.

Також, хочу наголосити на тому, що розірвання шлюбу могло відбутись за мільйон інших обставин, і це являється гарантованим правом самого відповідача розірвати шлюб з позивачем, передбаченого положеннями Сімейного кодексу України, однак навіщо, якщо відносини між відповідачем та її чоловіком були досить добрими та взаємними, і сенсу відповідачеві в свої далеко не молоді роки розривати шлюб просто не було.   

Крім того, в житловому будинку відповідач та ОСОБА_4 проживали 5 роки і з боку позивача не було жодних заперечень, крім того із самих пояснень позивача зазначених в його позові між ним та ОСОБА_4 були досить теплі та тісні стосунки як матері і сина, а тому і хвилювання у відповідача в тій частині, що позивач вимагатиме виселення з житлового будинку не було, а тому і сенсу до укладання цього правочину із застосуванням психічного тиску у відповідача також не було.

Більш того, відповідач має інше житло в цій же місцевості, в якому він та ОСОБА_4 проживали до того, як мати запропонувала надати житловий будинок в користування, а тому вона була забезпечена житлом і жодної потреби в цьому в неї не було.

Також, звертаю увагу суд на те, що позивач в цьому будинку не проживала 24 роки, оскільки проживає в іншому будинку в тому ж селі з своїм другим сином, а тому посилання позивача на те, що відповідач, після смерті ОСОБА_4, вигнав позивача з будинку посилаючись на те, що це її власність – є абсолютно безпідставним та необґрунтованим, про що свідчить відсутність  будь-яких заяв, скарг до правоохоронних органів чи прокуратури, а також не проживання позивача з відповідачем можуть підтвердити всі ті особи, які будуть викликані до суду і допитані в якості свідків та інші докази, які будуть надані відповідачем.       

Тому, позивач сам виявив бажання подарувати житловий будинок на користь свого сина, ОСОБА_4 для того, щоб він після укладання шлюбу з відповідачем був повноправним господарем та його власником, мав можливість реконструювати будинок та облаштувати прибудинкову територію на свій розсуд та збудувати надвірні споруди, оскільки ОСОБА_4 з відповідачем проживали в ньому близько 5 років, а позивач не проживала в ньому 24 роки, що у було мотивацією для вчинення правочину дарування.

Крім того, абсолютно не зрозумілим залишається та обставина, про яку веде мову відповідач по справі в тій частині, що сам ОСОБА_4 не бажав чи не хотів розмовляти з позивачем з приводу дарування на його користь житлового будинку. Що в таких діях ОСОБА_4 могло бути неправомірного чи незручного, абсолютно не зрозуміло, оскільки кожен із нас не проти набути у власність ту чи інші річ.

 При таких обставинах, психічне насильство, що було нібито підставою для укладання договору дарування позивачем повинне бути реальним, а не уявним і суб’єктивним. Тому, можна констатувати, що психічного насильства з боку відповідача не мало місця, а в уявленні позивача воно виникло тоді коли помер ОСОБА_4, і постало питання повернення будинку, щоб не залишати його відповідачеві, оскільки є і інші син, який не менш потребує в додатковому житлі, а залишати будинок фактично чужому відповідачеві позивач просто не має бажання.

У такий спосіб і було надумане психічне насильство, однак за час життя відповідача і ОСОБА_4, позивач не висловив жодних заперечень, і лише після його смерті виникли якісь інші обставини пов’язані з укладання договору дарування – «тіпа психічний примус», з метою визнання недійсним такого правочину.

Також, додатково хочу зауважити, що під час посвідчення договору дарування нотаріусом, останній роз’яснив позивачу вимоги чинного законодавства України щодо недійсності правочину, а позивач в свою чергу засвідчив ту обставину, що він діє добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного так і морального, розуміючи значення своїх дій та правових наслідків укладання ним договору. 

Крім того, хочу звернути увагу суд на інші обставини, які пов’язані з наслідками укладання договору дарування житлового будинку про які замовчує позивач і з приводу чого у нього виник реальний інтерес у визнанні недійсним договору дарування та повернення у свою власність житлового будинку.

Після того, як був укладений договір дарування житлового будинку, відповідач та її чоловік, ОСОБА_4, вирішили здійснити капітальний ремонт житлового будинку, оскільки будинок був подарований в стані, коли ремонтні роботи досить давно не виконувались з тих підстав, що позивач в ньому не проживав більш як 24 роки.

В зв’язку з тим, що відповідач та ОСОБА_4 за час свого спільного проживання, а саме протягом 10 років, накопичили значну суму грошових коштів, за рахунок яких хотіли придбати інше житло, а оскільки позивач по справі подарував ОСОБА_4 житловий будинок, вирішили провести в ньому капітальний ремонт.

З цією метою між відповідачем по справі та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 10 листопада 2008 року був укладений контракт № X (договір підряду), на підставі якого останній зобов’язується виконати роботи по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2.

У відповідності до п. п. 1.2., 1.3. вказаного вище правочину, вартість робіт з матеріалами складає 175 833 грн. 48 коп., детальний перелік яких зазначений в кошторисі № X та № X, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно кошторису, який є додатком № X та становить невід’ємну частину основного договору підряду, вартість безпосередньо самих робіт Фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 з ремонту житлового будинку складає 81 584 грн. 90 коп.             

В той час, кошторисом, який є додатком № X та становить невід’ємну частину основного договору підряду, передбачено, що вартість матеріалів за рахунок яких будуть виконані роботи Фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 з ремонту житлового будинку складає 94 248 грн. 58 коп.

За таких умов, Фізична особа – підприємець ОСОБА_6 виконав ремонті роботи за договором підряду з рахунок своїх матеріалів, перелік яких передбачений кошторисами, які є додатком № X та додатком № X до контракту № X, внаслідок чого останній виконав покладені на нього договором зобов’язання.

За результатами виконання робіт Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6, між ним та ОСОБА_1 20 лютого 2009 року був підписаний Акт здачі-приймання робіт за № X0/02/09-1, на підставі кого вказані вище особи погодились та підтвердили, що Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 були виконані ремонті роботи в житловому будинку, вартість яких складала 175 833 грн. 48 коп.

В свою чергу, ОСОБА_1 здійснювала оплату за виконання Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 робіт з ремонту житлового будинку, сплативши на його користь грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп. шляхом внесення їх в касу підприємства в три етапи.

Грошову суму коштів у розмірі 50 000 грн. були сплачені 15 листопада 2008 року, грошову суму коштів у розмірі 65 000 грн. були сплачені 25 грудня 2008 року, а остаточну грошову суму коштів у розмірі 60 833 грн. 48 коп. були сплачені відповідачем на користь виконавця робіт 15 лютого 2009 року, про що свідчать три квитанції до прибуткового касового ордеру, виданих Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_6 внаслідок внесення їх до каси цього підприємця.

При таких обставинах, відповідач та ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів здійснили ремонті роботи в житловому будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, на грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп., після того, як позивачем по справі був укладений договір дарування житлового будинку позивачем по справ на користь ОСОБА_4

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 128 ЦПК України

П Р О Ш У:

  1. ОСОБА_7 Олександрівні в позові до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.     

ДОДАТКИ:

  1. Копія Контракту від 10 листопада 2008 року за № X 
  2. Копія Додатку № X до Контракту № X від 10 листопада 2008 року
  3. Копія Додатку № X до Контракту № X від 10 листопада 2008 року
  4. Копія Акту здачі-приймання робіт від 20 лютого 2009 року за № X0/02/09-1
  5. Копія Квитанції до прибуткового касового ордеру від 15 листопада 2008 року
  6. Копія Квитанції до прибуткового касового ордеру від 25 грудня 2008 року
  7. Копія Квитанції до прибуткового касового ордеру від 15 лютого 2009 року  
  8. Копія Свідоцтва про шлюб від 27 червня 2007 року 
  9. Копія ідентифікаційного номеру – ОСОБА_1
  10. Копія паспорту громадянина України – ОСОБА_1
  11. Копія Довіреності на представництво і захист прав та інтересів позивача у судах

«__» серпня 2009 року. 

 

Представник відповідача,

якій діє на підставі довіреності                     _______________           Ковальчук С.М.

                                                                                 (підпис)   

Голоси відсутні

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації