Письмове заперечення проти позову у цивільній справі про встановлення факту та часу набуття права власності на земельну ділянку, а також визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки

             До Бориспільського міськрайонного суду

                   Київської області  

 

Третя особа без самостійних вимог

            на предмет спору на стороні

        відповідача:  ОСОБА_1,   

                                                                                    

   Представник

     відповідача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце проживання:

АДРЕСА_1

 

Інші учасники цивільного процесу:

 

           Позивач:     ОСОБА_3,

                                                                                  місце проживання:

АДРЕСА_2    

 

                                                   Відповідач:    ОСОБА_4

місце проживання:

АДРЕСА_3

  

Треті особи без самостійних вимог

            на предмет спору на стороні

        відповідача:  1. Бориспільська міська рада

Київської області

                                                                                   місце знаходження:  

АДРЕСА_4

 

2. ОСОБА_5,  

 

Цивільна справа № 2-______/2009 року  

 

ПИСЬМОВІ  ПОЯСНЕННЯ

По цивільній справі за позовом ОСОБА_3 про встановлення факту та часу набуття права власності на земельну ділянку, а також визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки    

            В провадженні Бориспільського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Бориспільської міської ради, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, про визнання факту набуття права власності на 1/2 частину земельної ділянки по вул.ХХХ, 18 у м. Бориспіль, з часу прийняття рішення виконавчим комітетом Бориспільської міської ради №99 від 18.02.1997 року про передачу в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4, а також визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки по вул.ХХХ, 18 у м. Бориспіль за ОСОБА_3.    

Однак, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3, являються незаконними, безпідставними та необґрунтованими, крім того останні не надали суду необхідних належних та допустимих доказів та відповідної правової норми в рахунок обґрунтування своїх вимог, а тому необхідно відмовити в задоволенні цього позову в повному обсязі, з наступних підстав:

В рахунок обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на те, що він набув право спільної сумісної власності на земельну ділянку, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул.ХХХ, 18, площею 0,08 Га, оскільки вона була виділена його колишньому чоловікові у приватну власність на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99, що свідчить, на думку позивача про набуття з цього моменту та часу права власності на вказане майно в період перебування позивача та відповідача в шлюбі, а тому воно є їх спільною річчю.  

Проте, звертаю увагу суд на абсолютно необґрунтовані та безпідставні твердження позивача про набуття ним та відповідачем права власності на земельну ділянку, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. ХХХ, 18, площею 0,08 Га в період шлюбу, що могло б свідчити про спільні права на вказану вище земельну ділянку та як наслідок наявності в позивача рівних прав на цю землю, оскільки вказане майно належало виключно на праві власності відповідачу по справі, що полягає в наступному.

На момент прийняття рішення виконавчим комітетом Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99, на підставі якого була передана земельна ділянка у власність ОСОБА_6, діяв Земельний кодекс України в редакції 1990 року, який передбачав підстави та умови набуття права власності на земельні ділянки в порядку безоплатної приватизації.      

Тому, у відповідності до ч.5 та ч.6 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів, у відповідності до ч.7 ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Як випливає з матеріалів цивільної справи, що дійсно відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від ДАТА за № 53/1 була виділена у м. Бориспіль, по вул. ХХХ, 18, земельна ділянка у безстрокове користування, площею 0,06 Га, для будівництва індивідуального житлового будинку, якою він користувався до 1997 року.

Пізніше, відповідач звернувся до Бориспільської міської ради із заявою про надання йому земельної ділянки, яка була раніше надана йому у безстрокове користування, у власність, надавши відповідні документи до заяви, які вимагалися радою та необхідні були для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Виконавчий комітет Бориспільської міської ради ДАТА прийняв рішення за № 99, на підставі якого передав відповідачу у власність земельну ділянку, площею 0,08 Га для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул. ХХХ, 18 у м. Бориспіль.

В зв’язку з цим, згідно ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), яка передбачає підстави для виникнення права власності на земельну ділянку, право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності землею, забороняється.

Крім того, згідно п. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року (який діяв на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Бориспільської міської ради про передання земельної ділянки у власність відповідачу), право приватної власності громадян на земельні ділянки, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

При таких обставинах, в період дії попереднього Земельного кодексу України в редакції 1990 року, до набрання чинності новим Земельним кодексом від 25 жовтня 2001 року, у відповідача не виникло право власності на земельну ділянку, оскільки виключно з моменту встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, яким є державний акт на право приватної власності на землю, виникає право власності на землю.  

Таким чином, посилання позивача на ту обставину, що право власності у відповідача на земельну ділянку, і як наслідок право спільної сумісної власності на вказане майно у позивача, виникло з моменту прийняття виконавчий комітет Бориспільської міської ради рішення від ДАТА за № 99, на підставі якого передав відповідачу у власність земельну ділянку, площею 0,08 Га для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул.ХХХ, 18 у м. Бориспіль. – є безпідставними та необґрунтованими, і такими що не відповідають вимогам наведених вище нормативно-правових актів України, які регулювали підстави та умови набуття права власності на землю.

Таким чином, виключно державний акт на право власності на земельну ділянку, який би міг бути отриманий відповідачем чи позивачем в період перебування їх в шлюбі, міг свідчити про набуття ними права власності на земельну ділянку і як наслідок виникнення спільної сумісної власності на землю, однак такі докази відсутні в матеріалах справи, більш того спростовані тим, що відповідач отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку лише 15 грудня 2005 року, тобто після того як був розірваний в установленому законом порядку шлюб між позивачем та відповідачем.

Аналогічним чином підгодить до вирішення питання порядку та умов набуття і виникнення права власності на земельну ділянку Земельний кодекс України, який діє на сьогоднішній день, прийнятий 25 жовтня 2001 року, та який набрав чинності з 1 січня 2002 року.

Згідно п. 1 «Перехідних положень» Земельного кодексу України, рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установити, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року “Про приватизацію земельних ділянок”, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а також, як передбачено ч. 3 вказаної вище правової норми, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Документ, що посвідчує право власності земельною ділянкою, згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, є державний акт.

При таких обставинах, позивач знову ж таки необґрунтовано посилається на ту обставину, що внаслідок прийняття виконавчим комітет Бориспільської міської ради рішення від ДАТА за № 99, на підставі якого передав відповідачу у власність земельну ділянку, площею 0,08 Га для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул.ХХХ, 18 у м. Бориспіль, у відповідача чи в позивача виникло на підставі ст. 17 Земельного кодексу (в редакції 1990 року) право власності на земельну ділянку, оскільки виключно з моменту отримання документа, що посвідчує право на землю в особи (осіб) виникає право власності на земельну ділянку.

Більш того, звертаю увагу суд на те, що в ст. 17 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), не зазначено жодних обставин пов’язаних із набуттям права спільної сумісної власності подружжя, тобто вказана вище норма не регулює підстави та випадки набуття земельної ділянки у спільну власність.

Отже як було зазначено вище, оскільки відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99 була передана у власність земельна ділянка, однак в період дії Земельного кодексу України в редакції 1990 року останній не набув права власності на вказану земельну ділянку, у відповідності саме до п. 1 «Перехідних положень» Земельного кодексу України (в редакції 2002 року), відповідач оформив, у встановленому Земельним кодексом України в редакції 2002 року, земельну ділянку, набувши в 2005 році право власності на неї, шляхом отримання державного акту на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Тому, обставини, які зазначені позивачем в своєму позові щодо наявності в нього права власності на земельною ділянкою, мають бути підтверджені засобами доказування передбачені саме ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України і не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування, зокрема показами свідків іншими документальними доказами, які не є тими правовстановлюючими документами, перелік яких встановлений вказаними вище нормами акту земельного законодавства України.   

Таким чином, позивач не набув та не набуває законного права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки, площею 0,08 Га, а тому ні відповідач ні будь-які інші особи не можуть порушити чи позбавити позивача у будь-який спосіб жодних прав на земельну ділянку.

Аналогічним чином підходить до вирішення питання виникнення права власності на земельну ділянку судова практика Верховного суду України, який в п. п. «в» п. 18 своєї Постанови Пленуму «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року за № 7 зазначив, що відповідно до ст. 125 ЗК право власності земельною ділянкою виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

У відповідності о ст. 22 КпШС, який діяв на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Також, як передбачено ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, як було зазначено вище, право власності на земельну ділянку, по вул. ХХХ, 18 у м. Бориспіль, площа якої складає 0,08 Га, було набуто лише 15 грудня 2005 року, відповідачем по справі, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки як було зазначено вище виключно з моменту отримання документу, що посвідчує право на земельну ділянку особа набуває права власності на землю.

Тому, оскільки відповідач набув права власності на земельну ділянку 15 грудня 2005 року, в той час як шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний 19 травня 2004 року, вказана земля не вважається майном нажитим під час шлюбу, а натомість є особистою приватною власністю самого відповідача по справі. Тому, земельна ділянка була набута не за час перебування в шлюбі сторін по справі, а тому не є їх спільною сумісною власністю.

Однак, якщо позивач вважає, що вказана вище земельна ділянка була набута у спільну сумісну власність за час перебування сторін у шлюбі, і  після його розірвання відповідач, як учасник спільної сумісної власності, відчужив на користь третьої особи земельну ділянку без згоди на це позивача, тобто не мав для цього необхідних повноважень, позивач має право, у відповідності до ч.4 ст. 369 ЦК України, як інший учасник спільної власності на землю пред’явити вимогу щодо визнання недійсним правочин, як такий що був вчинений без згоди іншого учасника, позивача по справі, однак не визнання права власності на земельну ділянку.     

            І насамперед, звертаю увагу суд на те, що якщо навіть припустити, що земельна ділянка була набута у власність відповідачем у період перебування його в шлюбі позивачем з моменту прийняття рішення Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99, вказана вище земельна ділянка не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а натомість була особистою приватною власністю відповідача по справі, що полягає в наступному.

            У відповідності до п. 10 листа Верховного суду України від 10 листопада 2008 року, надісланого головам Апеляційних судів, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя.     

Між іншим, хотілося б звернути увагу на те, що Закон України «Про власність» на момент розгляду справи в суді не є чинним, оскільки скасований на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року, а тому будь-які послання на вказаний вище законодавчий Акт як на підставі набуття в судовому порядку прав власності на земельну ділянку є необґрунтованим та безпідставним.     

Посилання відповідача на ст. 116 Земельного кодексу України як на підставу набуття права власності на спірну земельну ділянку з моменту прийняття рішення виконавчим комітетом Бориспільської міської ради є необґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України. 

 Тобто, вказана вище норма передбачає загальні випадки набуття права власності на земельну ділянку, механізм набуття який в подальшому зазначений в спеціальних нормах Земельного кодексу України.

Одним із таких випадків є набуття права власності на земельну ділянку із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Мається на увазі загальна підстава для набуття права власності на землю, коли орган місцевого самоврядування проявляє свою волю, яка виражається у прийнятому рішенні, внаслідок якого відбувається перехід від одного суб’єкта права власності до іншого зі зміною форми власності на землю, однак порядок умови та час набуття права власності передбачено спеціальними нормами, а саме ст. 118, 125, 126 ЗК України, які передбачають момент виникнення права власності на землю, яким є момент отримання особою документу, що посвідчує право на земельну ділянку, яким є, в даному випадку, державний Акт на право власності на земельну ділянку.

Крім того, хочу зауважити та наголосити суд на тому, що Земельний кодекс України набув чинності в 2002 році, в той час як рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради було прийняте ДАТА , тобто за час дії Земельного кодексу в редакції 1990 року, а тому норма ст. 116 Земельного кодексу в редакції 2002 року не має зворотної дії в часі, оскільки відповідне застереження не зазначене в цьому Законі, а тому і не може застосовуватись до даних правовідносин, а саме до рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради було прийняте ДАТА .   

Також, встановлення межових знаків земельної ділянки ще в той час після прийняття рішення виконавчим комітетом Бориспільської міської ради про надання земельної ділянки в безстрокове користування, а також постійне обробляння земельної ділянки та сплати земельного податку за користування землею, за умови існування таких обставин, не надають позивачу жодних правових підстав для визнання за нею права власності на земельну ділянку чи встановлення факту набуття права власності на земельну ділянку, оскільки в актах законодавства України відсутня правова норма яка б у випадку існування вказаних вище підстав надала б право позивачу вимагати визнання права власності на землю або ж з цих підстав вважала б його власником землі.

________________________________________________________________

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 24 грудня 2007 року по адміністративній справі № ХХХ року за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Бориспільської міської ради та Бориспільської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4, про скасування рішення Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99 та від 24 грудня 1999 року за № 683, яким передано у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_4, - в позові відмовлено в повному обсязі.

Вказаним вище рішенням суду встановлено:

-         В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_9 право користування та право власності на земельну ділянку по вул. ХХХ в м. Бориспіль не набула, та не мала право її використовувати. Фактичне користування земельною ділянкою не створює права на неї незалежно від тривалості користування, якщо її не було надано в установленому земельним законодавством порядку (абз. 3 арк. 4).

-         На підставі вищевикладеного, оскільки спірна земельна ділянка розміром 0,06 Га позивачу ОСОБА_3  в установленому законом порядку не надавалась та права користування нею вона не має, суд дійшов до висновку, що передачею у власність земельної ділянки третій особі, ОСОБА_4 права позивача ОСОБА_3 не були порушені, і вимоги про визнання рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від ДАТА за № 99  про передачу у приватну власність ОСОБА_10 земельної ділянки для обслуговування індивідуального житлового будинку за адресою: м. Бориспіль, вул. ХХХ, загальною площею 0,06 Га – задоволенню не підлягають (абз. 4 арк. 4).    

Ухвалою Колегії суддів судової палати в у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 6 жовтня 2006 року по цивільній справі № ХХХ, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду від 19 липня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Бориспільська міська рада, про визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки, визнання частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку – відхилив.

Вказаною вище ухвалою суду встановлено:

-         Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, площею 0,06 Га, розташована в м. Бориспіль по вул. ХХХ, 18, не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідач приватизував вказану земельну ділянку в установленому законом порядку, а тому права позивача не порушені. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, по скільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону (абз. 7,8 арк. 2).

-         Суд зробив правильний висновок, що по скільки ОСОБА_4 реалізував надане йому законом право на отримання земельної ділянки в користування та її подальшу приватизацію у відповідності до закону, отримав документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку після розірвання шлюбу із позивачкою, то вказана земельна ділянка не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя (абз. 15 арк. 2).        

Ухвалою Колегії суддів судової палати в у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2009 року по цивільній справі № ХХХ, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду від 2 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Бориспільської міської ради, Бориспільського міського відділу земельних ресурсів, Бориспільського міського відділу Київської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» та ОСОБА_4, за участі третіх осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його реєстраці – відхилив.

Вказаною вище ухвалою суду встановлено:

-         Відмовляючи у позові суд послався на те, що у матеріалах справи відсутні відомості, які б підтверджували те, що ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку, площею 0,06 Га, розташовану в м. Бориспіль по вул. ХХХ, 18 під час перебування у шлюбі з відповідачем і тому вона становить об’єкт їх спільної сумісної власності подружжя. Суд послався на роз’яснення Верховного суду України про те, що земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того з подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя. Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони зроблені з врахування обставин справи, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів та вимог закону (абз. 8-11 арк. 2).

При таких обставинах, у відповідності до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Більш того, звертаю увагу суд на те, що позивач у своєму позові не вказав жодної правової норми, яка б надала йому підстави вимагати в судовому порядку встановлення факту набуття права власності на земельну ділянку та визнання права власності на землю. Більш того, все таж ст.116 Земельного кодексу України передбачає випадки набуття права власності на земельну ділянку, до яких не належить судовий порядок набуття прав на землю на підставі судового рішення, що виключає можливість задоволення вимог позивача у такий спосіб захисту його прав.

Крім того, вказана вище земельна ділянка була відчужена відповідачем на користь третьої особи по справі, ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2006 року, який в подальшому уклав 29 липня 2008 року договір купівлі-продажу земельної цієї земельної ділянки з ОСОБА_1, залученим в якості третьої особи по справі.                

Крім того, звертаю увагу суд на те, що ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього.

Як передбачено ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При таких обставинах, якщо навіть припустити, що відповідач відчужив земельну ділянку на користь третьої особи, яка в подальшому відчужила її на користь ОСОБА_1 незаконно, тобто коли відповідач не мав права власності на земельну ділянку чи володів цим майном на момент його відчуження за певних правових обставин незаконно або ж без достатніх правових підстав, ОСОБА_1 не знав і не міг знати про вказані вище обставини, оскільки в момент вчинення договору купівлі-продажу землі з боку третьої особи були надані всі документи, які підтверджують право власності на землю, які були перевірені як нотаріусом, який посвідчував правочин так і третьою особою.  

Тому, третя особа в будь-якому випадку має статус добросовісного набувача земельної ділянки, а тому дане майно не може бути витребуване від нього, оскільки не містить підстав передбачених ст. 388 ЦК України. Однак, враховуючи те, що третя особа є добросовісним набувачем земельної ділянки на підставі відплатного договору – відсутні підстави для визнання права власності за позивачем по справі

В такому випадку, якщо позивач вважає, що його права на земельну ділянку порушені відповідачем, він має право пред’явити до нього позов про відшкодування заподіяної шкоди, у вигляді вартості 1/2 частини земельної ділянки, чи в інший спосіб передбачений законом, однак такий спосіб захисту прав як визнання права власності на земельну ділянку не підлягає судовому захисту в даному випадку.

Крім того, як передбачено ч.1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Однак, вимоги позивача по справі спрямовані на визнання за ним права власності на земельну ділянку, позбавляють права власності на землю третю особу по справі ОСОБА_1 у спосіб не передбачений Законом, що знову ж таки свідчить про неможливість задоволення вимог позивача у такий спосіб.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 27 ЦПК України - 

П Р О Ш У:

1.                 Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_4, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Бориспільської міської ради, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, про визнання факту набуття права власності на 1/2 частину земельної ділянки по вул. ХХХ, 18 у м. Бориспіль, з часу прийняття рішення виконавчим комітетом Бориспільської міської ради №99 від ДАТА про передачу в приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4, а також визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки по вул. ХХХ, 18 у м. Бориспіль за ОСОБА_3  - в повному обсязі.

2 листопада 2008 року. 

 

Представник третьої особи,

якій діє на підставі довіреності                _______________           Ковальчук С.М.

                                                                                 (підпис)   

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації