Письмові пояснення у господарській справі про спонукання органу приватизації укласти договір купівлі-продажу нежилого приміщення, включеного до переліку об"єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу

                    До Господарського суду м. Києва

                                                         Позивач:       Колективне підприємство «НАЗВА_1»

                                                                                   місце знаходження:

АДРЕСА_1

        Третя особа без самостійних вимог

                             на стороні відповідача:       Дніпровська районна в м. Києві рада

                                                                                   АДРЕСА_1

Господарська справа № XX/620

Головуюча суддя: ОСОБА_1

ПИСЬМОВІ ПОЯСНЕННЯ

По суті заявлених позовних вимог щодо спонукання орган приватизації укласти договір купівлі-продажу нежилого приміщення, включеного до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу. 

На виконання Ухвали Господарського суду м. Києва по господарській справі № XX/650, позивач надає додаткові письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог до Управління з питань оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної в м. Києві ради про зобов’язання замовити оцінку нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxx, 6, з метою встановлення її експертної вартості та визначення ціни продажу цього об’єкту, та зобов’язання укласти з Колективним підприємством «НАЗВА_1» договір купівлі-продажу нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxx, 6, площею 829 кв. м., згідно рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради від 4 липня 1995 року за № XX в порядку та на умовах, передбачених актами законодавства України, а саме:

Дніпровська районна в м. Києві ради 4 липня 1995 року прийняла рішення за № XX, яким нежиле приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxx, 6 та яке знаходилось в той час в користуванні Колективного підприємства «НАЗВА_1» на підставі договору оренди, включила до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом його викупу Колективним підприємством «НАЗВА_1».   

В цьому ж рішенні, Дніпровська районна в м. Києві рада зазначила, що затверджує перелік нежилих приміщень, що підлягають приватизації у 1995 році.

Проте, звертаю увагу суд на те, що Дніпровська районна в м. Києві рада приймаючи у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 6 березня 1992 року та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розпорядилася своїм приміщенням комунальної власності у такий спосіб як приватизація цього приміщення шляхом включення до переліку об’єктів які підлягають приватизації у такий спосіб як викуп, що є підставою для укладання договору купівлі-продажу між органом приватизації та його покупцем (на корись якого було включено нежиле приміщення до переліку об’єктів, яким є КП «НАЗВА_1»).

В той час, Дніпровська районна в м. Києві рада приймаючи вказане вище рішення про включення нежилого приміщення комунальної власності до переліків об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу запланувала його відчуження протягом 1995 року, однак вказаний вище строк приватизації жодним чином не пов'язаний з чинністю рішення, по закінченню якого позивач втрачає право на приватизацію вказаного вище нежилого приміщення.

Вказаний вище період встановлюється органом, який затверджує переліки виключено з метою планування обсягів об’єктів, які підлягають приватизації за той чи інший проміжок часу.

Хоча, звертаю увагу суд на те, що жодним нормативно-правовим актом України, в тому числі Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» чи Законом України «Про затвердження державної програми приватизації» або ж будь-яким іншим правовим актом України, не передбачено встановлення будь-яких додаткових строків чи обмежень в часі на приватизацію об’єктів, окрім відмови покупця від приватизації ним приміщень на звернення з такою пропозицією органу приватизації або ж органу, який затверджує переліки об’єктів, що підлягають приватизації.

Зокрема, як випливає з положень ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об’єктів, які перебувають відповідно у комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом та викупу.

Жодних посилань в цьому законодавчому акті чи в будь-якому іншому на встановлення строків чинності переліків об’єктів, що підлягають приватизації або ж строків їх дії по закінченню яких покупець втрачає право на приватизацію об’єктів або ж необхідність повторного звернення із заявою про включення об’єкта до переліку об’єктів, що підлягаю приватизації - не передбачено, оскільки зазначення у рішенні третьої особи по справі строку протягом якого необхідно приватизувати об’єкт є не більш ніж умовним строком реалізації плану приватизації на відповідний рік Дніпровською районною в м. Києві радою, є досить умовним, до нього може бути внесено зміни він може бути продовжений, однак жодним чином не впливає на права покупця щодо приватизації ним об’єкту, який більш того був включений до переліку за його заявою, у відповідності до п. 49 Державної програми приватизації на 2000 – 2002 роки, затвердженої Законом України «Про затвердження державної програми приватизації».

Крім того, саме з вини Дніпровської районної в м. Києві ради не були приватизовані позивачем нежилі приміщення з приводу яких заявлені позовні вимоги щодо спонукання до укладення договору купівлі-продажу, оскільки саме органом приватизації не був підготовлений належним чином об’єкт приватизації до продажу та не був запропонований на розгляд позивачу проект договору купівлі-продажу нежилих приміщень, не була проведена оцінка приміщень та не був підготовлений правовстановлюючий документ на об’єкт приватизації, в той час як позивач неодноразово звертався до відповідача з приводу укладання договору купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності.

Більш того, в самому навіть рішенні відступній строк протягом якого рішення втрачає чинність або ж припиняє свою дію, що вплинуло б на права чи обов’язки позивача по праві в частині приватизації приміщень.

В зв’язку з цим, Господарський суд м. Києва, розглянувши господарську справу за № XX/106, 29 квітня 2009 року прийняв рішення, яким визнав незаконним та скасував п. 47 та п. 48 Додатку № X до рішення Дніпровської районної в м. Києві ради «Про затвердження переліку об’єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, які підлягають приватизації у 4 кварталі 2007 року та у 2008 році» від 10 жовтня 2007 року за № X75, зі змінами та доповненнями, внесеними на підставі рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 27 березня 2008 року за № XXX.

На підставі вказаного вище рішення судом дійсно було встановлено, що « … у відповідності до рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 4 липня 1995 року за № XX нежиле приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxx, 6, включено до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом його викупу Колективним підприємством «НАЗВА_1». В зв’язку з цим, позивач неодноразово звертався до Дніпровської районної в м. Києві ради та органу приватизації з приводу укладання у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 4 липня 1995 року за № XX договору купівлі-продажу нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві по вул. Xxxxxxxx, 6, яке було включено до переліку об’єктів, які підлягали приватизації шляхом викупу, проте жодних дій з боку відповідача чи органу приватизації направлених на підготовку проекту договору купівлі-продажу, проведення оцінки нерухомого майна, укладання договору купівлі-продажу та інших необхідних дій щодо підготовки об’єкту до продажу не відбулось. Відповідач чи його представник під час розгляду справи в суді не надав жодних доказів скасування чи визнання недійсним в установленому законом порядку рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 4 липня 1995 року за № XX, і не висловив з приводу не чинності цього рішення жодних обґрунтованих заперечень, а тому суд приходить до висновку, що вказане вище рішення є чинним і обов’язковим до виконання всіма суб’єктами правовідносин, що стосуються приватизації нежилого приміщення, що знаходиться в м. Києві, по вул. райдужна, 6…». 

Крім того, суд в своєму рішенні дійшов висновку, що « … з наданих позивачем доказів та виходячи з наведених вище актів законодавства України випливає, що позивач з моменту набуття ним права власності на майно в межах нежилого приміщення на підставі договору купівлі-продажу, має право на приватизацію цього нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxx, 6 у такий спосіб як викуп, а тому Дніпровська районна в м. Києві рада незаконно та безпідставно прийняла спірне рішення, яким включила приміщення до переліку об’єктів комунальної власності, які підлягають приватизації шляхом їх викупу, надавши таке право фізичній особі – підприємцю ОСОБА_2 та Товариству з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_9», порушивши при цьому права колективного підприємства «НАЗВА_1» на викуп нежилого приміщення, яке гарантоване п. 49 Державної програми приватизації …». 

Вказане вище рішення Господарського суду набрало законної сили, оскільки не було оскаржене в установленому законом порядку жодною із сторін по справі.

Тому, у відповідності до ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При таких обставинах, оскільки вказаним вище рішенням Господарського суду м. Києва від 29 квітня 2009 року по справі № XX/106 встановлено ті обставини, що рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 4 липня 1995 року за № XX, яким нежиле приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxx, 6, включено до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом його викупу Колективним підприємством «НАЗВА_1», є чинним та не скасоване, а отже є обов’язковим до виконання, зазначені вище обставини, з підстав передбачених ст. 35 ГПК України, не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи в якій беруть участь ті самі сторони. 

Більш того, посилання відповідача під час розгляду справи на те, що рішенням Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року за № X-9/2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) встановлено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, свідчить лише на користь обґрунтування вимог позивача, які полягають в тому, що Дніпровська районна в м. Києві рада, як орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення про включення об’єкту до переліку об’єктів, що підлягають приватизації не має право змінити чи скасувати в цій частині свого рішення, яке винесено на користь фізичної чи юридичної особи, більш того як було зазначено вище, якщо таке рішення було виконано.

Вказане вище положення повністю узгоджується з іншим положенням рішення конституційного суду України, а саме: Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин” між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Натомість, у резолютивній частині рішення, Конституційний суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України (254к/96-ВР), статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (280/97-ВР) (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

При таких обставинах, оскільки жодним нормативно-правовим актом України не надано право скасування рішення Дніпровською районною в м. Києві радою, яким нею ж і був затверджений перелік об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, таке рішення є чинним та підлягає виконанню, більш того в установленому законом порядку (в судовому чи іншому встановленому законом порядку) не було скасоване, про що свідчать обставини, які вже були встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 29 квітня 2009 року по справі № XX/106.

Стосовно виникнення у третьої особи права власності на об’єкт приватизації стосовно якого пред’явлені вимоги позивачем, необхідно врахувати наступне.

У відповідності до ч.6 ст. 7Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 року передбачено, що право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

В той час відповідач правомірно посилається на положення ст. 182 ЦК України, яким передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих порав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Однак, відповідач неправомірно посилається на те, що в третьої особи не виникло право власності на об’єкт приватизації, в зв’язку з цим відсутній правовстановлюючий документ на нежиле приміщення, а тому дане приміщення не належить на праві власності Дніпровській районній в м. Києві раді.

Зокрема, у відповідності до спеціального нормативно-правового акту, який регулює відносини реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме згідно ч.5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

При таких обставинах, Дніпровська районна в м. Києві рада набула правомірно право власності на об’єкт приватизації до набрання чинності вказаного вище Закону на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна з державної в комунальну власність, що на той час вважалось правомірним та законним набуттям права власності, а тому визнається державою і не підлягало обов’язковій державній реєстрації у відповідності до вказаного вище закону, окрім випадків укладання правочину або ж за заявою самої б третьої особи по справі.

Тому, звісно після прийняття Дніпровською районною в м. Києві радою рішення про включення нежилого приміщення до переліку об’єктів, що підлягало приватизації, рада та орган приватизації зобов’язані були підготувати всі необхідні документи, в тому числі і правовстановлюючий документ і довідку-характеристику, які в такому випадку є звичайними технічними документами, необхідними для укладання в подальшому договору купівлі-продажу цих приміщень на користь позивача.

Таким чином, третя особа по справі має право власності на об’єкт приватизації, однак ухиляється від обов’язку здійснити підготовку об’єкту до його продажу у відповідності до прийнятого нею рішення та актів законодавства України про приватизацію.

Крім того, в рахунок обґрунтування зареєстрованого права власності за Дніпровською районною в м. Києві радою свідчать саме ті обставини, що починаючи з 1994 року та по сьогоднішній день між уповноваженим органом, який діє від імені ради та суб’єктами господарювання були укладені договори оренди цього об’єкту приватизації, де уповноважений орган виступав у якості орендодавця нежилих приміщень та отримував орендну плату.

Також, 10 жовтня 2007 року Дніпровська районна в м. Києві рада прийняла рішення за № X75 про затвердження переліку об’єктів, що відносяться до власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, які підлягають приватизації у 4 кварталі 2007 року та у 2008 році. Дніпровська районна в м. Києві рада приймаючі рішення від 10 жовтня 2008 року за № X75 затвердила додаток № X, який передбачає перелік об’єктів нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, які підлягають приватизації. Пізніше, 27 березня 2008 році Дніпровська районна в м. Києві рада прийняла рішення за № XXX, яким внесла зміни та доповнення до вказаного вище рішення від 10 жовтня 2007 року за № X75, доповнивши Додаток № X  п. 47 та п. 48, які передбачають приватизацію нежилих приміщень, що знаходяться в м. Києві, по вул. Xxxxxxxxx, 6, площею 314,9 кв. м. та 171,9 кв. м., які включені до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом їх викупу відповідно фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_9».

Вказані вище докази свідчать про те, що Дніпровська районна в м. Києві рада є власником нежилих приміщень.           

В зв’язку з цим, позивач вважає свої вимоги законним та обґрунтованими і наполягає на їх задоволенні.    

14 червня 2010 року