Позовна заява про розірвання шлюбу з особою, яка є іноземцем

Відповідно до ч.2 ст. 104 та ч.3 ст. 105  СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Як передбачено ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя. 

Верховний суд України в п. 5 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснив судам, що позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за останнім відомим місцем його проживання чи перебування (ч. 10 ст.110 ЦПК ), а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти - за місцем проживання позивача. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 110 ЦПК.

Крім того, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16 травня 2013 року за № 24-754/0/4-13, при вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності. Справи про розірвання шлюбу між одним з подружжя – громадянином України та другим із подружжя незалежно від його громадянства, які проживають за межами України, підсудні судам України (статті 63, 64 Закону України «Про міжнародне приватне право). Суди розглядають спори за позовами громадян України до осіб, які проживають за кордоном, за правилами альтернативної підсудності, передбаченої статтею 110 ЦПК.     

До Бориспільського міськрайонного суду

Київської області 

08300, м. Бориспіль, вул. Київський  Шлях, 72

 

Позивач:    ОСОБА_1, 

зареєстроване місце проживання: 

АДРЕСА_2    

 

Представник позивача:   

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

місце знаходження: 08300, Київська обл.,

м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79

засоби зв’язку: +38 (067) 230-36-06

електронна пошта: advokat@zakon-i-pravo.net

Веб-сайт: www.zakon-i-pravo.net  

 

Відповідач:     ОСОБА_3,  

останнє відоме місце проживання:

Ірландія, Со. Килдер, Мейнют,

АДРЕСА_2    

 

 

ПОЗОВНА  ЗАЯВА

про розірвання шлюбу між подружжям 

18 липня 2003 року між ООСОБА_3 – громадянином Латвії та ОСОБА_1 – громадянином України був укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження вчинено запис за № ХХХ.

Після реєстрації шлюбу, сторони проживали на території України в квартирі № 10, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Xxxxxxxxxxxxxxxxx, 5 та належала матері позивача. 

Однак, на початку 2004 року, позивач та відповідач переїхали на постійне місце проживання до республіки Ірландії в графство Со. Кілдер, де проживали однією сім’єю до 2011 року.      

Від шлюбу позивач та відповідач мають двох спільних дітей – ОСОБА_4, 17 вересня 2004 року народження, та ОСОБА_5, 14 червня 2010 року народження, які народилися в республіці Ірландії в графстві Со. Кілдер, за час спільного проживання позивача та відповідача однією сім’єю в зареєстрованому шлюбі.

На початку 2011 року позивач та відповідач разом зі своїми неповнолітніми дітьми змушені були переїхати з Ірландії на постійне місце проживання до України в м. Бориспіль з тих підстав, що мати позивача тяжко хворіла та перебувала у стані, що потребував постійного догляду, утримання та допомоги.     

За таких умов, позивач змушений був доглядати свою матір, виховувати двох неповнолітніх дітей і як наслідок ніде не працювати. В той час, на відповідача як на батька покладався обов’язок матеріально забезпечувати їх родину та хоча б частково приймати участь у вихованні дітей.

Натомість, відповідач ще за час перебування сторін в Ірландії та впродовж всього часу коли сторони переїхали на територію України на постійне місце проживання, поступово переставав дбати про сім’ю та їх благополуччя, все менше почав надавати матеріальної допомоги, а в подальшому взагалі припинив матеріально утримувати сім’ю, і при цьому участі у вихованні своїх дітей майже не приймав.  

Станом на кінець 2012 року відповідач повністю залишив сім’ю, оскільки не проживав за адресою постійного місця проживання позивача, не вів з ним спільного господарства, не виконував жодних із обов’язків, покладених на нього законом як на подружжя, дітей не лише не виховував, але й не приймав жодної участі у їх утриманні, мав постійні стосунки з іншими жінками. Коли відповідач з’являвся до помешкання, де проживав позивач, влаштовував їй постійні сварки та принижував у присутності неповнолітніх дітей, що створювало атмосферу страху та занепокоєння за життя та здоров’я.  

Така поведінка відповідача протирічать природі та суті шлюбу і сім’ї в цілому. Відповідач бажає користуватись правами, однак відмовляється нести обов’язки, покладені на нього законом, як щодо дружини так і по відношенню до своїх неповнолітніх дітей для належного існування сім’ї.      

Відповідач позбавлений розуміння та не бажає навіть збагнути, що таке сім’я, сімейні цінності, основи формування взаємоповаги та любові в сім’ї, що призводить до неминучих конфліктів, сварок, непорозумінь, які, в тому числі, виникли на основі тяжких випробувань, що раптово прийшли до їх сім’ї, і які відповідачу виявилися не посилі, обравши більш легкий та безвідповідальний крок – залишити сім’ю.

На скільки відомо позивачу, на початку 2013 року відповідач залишив територію України та повернувся на постійне місце проживання до Ірландії. З цього часу відповідач жодного разу не поцікавився життям позивача та їх неповнолітніх дітей, не допомагав та не утримував їх і позивачу нічого не відомо про відповідача, який не підтримує з ними зв’язку.

Будь-які спроби позивача в свій час примиритися з відповідачем не дали бажаних результатів, оскільки він категорично відмовився спільно проживати однією сім’єю з позивачем та неповнолітніми дітьми, та нічого не хоче мати з ними спільного.     

У зв’язку з цим позивач прийняв рішення, що розірвання шлюбу є єдиним виходом для припинення відносин, які залишились існувати лише формально, оскільки фактичні шлюбні відносини між сторонами вже давно припинені, а тому розірвання шлюбу є для позивача та її неповнолітніх дітей спроба побудувати нове щасливе життя.        

Таким чином, подальше спільне життя сторін і збереження їх шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача і неповнолітніх дітей.    

Відповідно до ч.2 ст. 104 та ч.3 ст. 105  СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Як передбачено ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя. Оскільки укладання шлюбу здійснюється на засадах взаємної любові та поваги, збереження подружніх відносин неможливо, якщо втрачена їх основа, а тому вказана вище норма надає позивачу право звернутись до суду з відповідним позовом з вимогою про розірвання шлюбу. 

Верховний суд України в п. 3 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснив судам, що розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК.  

Обставини, які б перешкоджали позивачу звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу, що передбачені ст. 110 СК України, зокрема вагітність позивача чи недосягнення дітьми одного року, після їх народження - відсутні.  

Як вважає позивач, відсутні також підстави для застосування до сторін, відповідно до ст. 111 СК України, заходів щодо їх примирення, оскільки спільні відносини між позивачем та відповідачем повністю припинені, а їх відновлення є неможливим і позивач категорично заперечує проти вжиття таких заходів з підстав, які були зазначені вище, що свідчать про неможливість збереження сім’ї.    

У відповідності до ст. 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Таким чином, позивач вважає, що на підставі ст. 112 СК України, необхідно постановити рішення, яким розірвати шлюб між позивачем та відповідачем, оскільки їх подальше спільне проживання як подружжя є неможливим, а збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та неповнолітніх дітей.

Неповнолітні діти, які були народжені за час перебування сторін у шлюбі, проживають та будуть проживати з позивачем, який після розірвання шлюбу і в подальшому буде їх утримувати та виховувати.

Спір між подружжям з приводу майна, набутого ними за час перебування у шлюбі, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, на момент звернення з цим позовом -  відсутній.

_______________________________________________________________

Окремо, хочу звернути увагу суд на визначення підсудності даної справи, яка містить іноземний елемент, зокрема.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається Цивільним процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 414 ЦПК України).

У відповідності до ч.2 ст. 110 ЦК України, позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти.  

Верховний суд України в п. 5 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснив судам, що позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за останнім відомим місцем його проживання чи перебування (ч. 10 ст.110 ЦПК ), а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти - за місцем проживання позивача. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими ст. 110 ЦПК.

Таким чином, якщо позов про розірвання шлюбу подається особою, яка має постійне місце проживання в Україні, не залежно від того чи є така особа громадянином України чи ні, та не залежно від того чи є громадянином України чи ні особа, до якої звертаються з позовом, якщо є обставини, які свідчать про наявність альтернативної підсудності, зокрема проживання з позивачем неповнолітніх дітей, позивач має право скористатися таким правом та звернутися з позовом до суду за своїм зареєстрованим місцем проживання.

Наявність в такому випадку іноземного елементу в цивільній справі, не впливає на можливість скористатися позивачем правом застосувати правила альтернативної підсудності, що передбачені ст. 110 ЦК України, якщо позивач – громадянин України має постійне місце проживання на території України, не зважаючи на те, що відповідач – іноземець такого постійного місця проживання в Україні не має або ж місце реєстрації проживання чи перебування якого невідомі.

Такі роз’яснення були надані і Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в п. 37 Постанови Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року за № 3 зазначив, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 110 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина чотирнадцята статті 110 ЦПК).Якщо позивач при пред’явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Крім того, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16 травня 2013 року за № 24-754/0/4-13, при вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, договірної, виключної підсудності. Справи про розірвання шлюбу між одним з подружжя – громадянином України та другим із подружжя незалежно від його громадянства, які проживають за межами України, підсудні судам України (статті 63, 64 Закону України «Про міжнародне приватне право). Суди розглядають спори за позовами громадян України до осіб, які проживають за кордоном, за правилами альтернативної підсудності, передбаченої статтею 110 ЦПК.     

Отже, позивач, який є громадянином України та має постійне місце проживання на території України, з яким проживають неповнолітні діти, має право відповідно до ч.2 ст. 110 ЦПК України, з врахуванням практики застування даної норми про альтернативну підсудність судами вищої інстанції, звернутися на території України за зареєстрованим місцем свого проживання з позовом про розірвання шлюбу до відповідача, іноземця, який на території України постійного зареєстрованого місця проживання чи перебування не має.

В доповнення, звертаю увагу суд на положення ч. 10 ст. 110 ЦПК України, відповідно до якого позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Таким чином, даний спір підсудний Бориспільському міськрайонному суду за правилами альтернативної підсудності, передбаченої ст. 110 ЦПК України, оскільки позовна заява подана ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання: м. Бориспіль, вул. Xxxxxxxxxxxxxxxx, 5, кв. 10, що випливає з даних відмітки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1, зробленої в її паспорті громадянина України.     

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 109, 110, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 105, 110, 112, Сімейного кодексу України, -

П Р О Ш У :

 

  1. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрованого 18 липня 2003 року відділом реєстрації актів громадського стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис за № ХХХ – розірвати.

 

ДОДАТКИ:

  1. Копія позовної заяви про розірвання шлюбу – 1 примір.
  2. Копія Свідоцтва про одруження від 18 липня 2003 року – 2 примір.
  3. Копія Свідоцтва про народження неповнолітньої ОСОБА_4 – 2 примір.
  4. Копія Свідоцтва про народження неповнолітнього ОСОБА_5 – 2 примір.
  5. Копія Паспорту громадянина України – ОСОБА_1 – 2 примір.
  6. Копія Картки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 – 2 примір.
  7. Копія Закордонного паспорту ОСОБА_1 – 2 примір.
  8. Копія Паспорту громадянина Литви – ОСОБА_3 – 2 примір.
  9. Ордер та витягу з Договору про надання правової допомоги та їх копії для інших учасників судового розгляду;
  10. Копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27 жовтня 2005 року за № 2976/10 – 2 примір;
  11. Платіжний документ про сплату судового збору за подання позову до суду   

 

«__» жовтня 2013 року                

 

Позивач                                                                       __________                                            ОСОБА_1  

                                                                                     (підпис)

 

Представник позивача,

який діє на підставі ордеру                                              __________                                             Ковальчук С.М.

                                                                                     (підпис)

Average: 5 (2 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації