Позовна заява про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)

У відповідності до ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В той час, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.     

Таким чином, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, які регулюють речовий спосіб захисту права на майно та є спеціальним по відношенню до інших способів захисту цивільних прав, позивач має право пред’явити віндикаційний позов добросовісному набувачеві про витребування з його незаконного володіння земельної ділянки, яка вибула з володіння позивача не з його волі, не заявляючи при цьому будь-яких інших додаткових вимог, пов’язаних з визнанням недійсних рішень органів місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу землі та Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Вказані вище висновки обґрунтовані саме тим, що спеціальне положення ст. 330 ЦК України встановлює умови, які перешкоджають набуттю права власності добросовісним набувачем на майно, за наявності яких воно може бути витребуване власником, зокрема у тому випадку, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. 

До Бориспільського міськрайонного суду

Київської області 

 

Позивач:     ОСОБА_1,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_1

 

Представник позивача:        

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

засоби зв’язку: (067) 230-36-06 

 

Відповідач:    ОСОБА_3,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3

засоби зв’язку: невідомі.     

Треті особи, які не заявляють самостійних

вимог щодо предмету спору:        

Глибоцька сільська рада Бориспільського

району Київської області, 

місце знаходження: 08350, Київська обл.,

Бориспільський район, с. Глибоке,

вул. Леніна, 25

засоби зв’язку: невідомі. 

 

ОСОБА_4,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_4

засоби зв’язку: невідомі.      

 

Ціна позову: 93 600 грн. 

 

П О З О В Н А    З А Я В А

Про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

ОСОБА_1 на підставі рішення Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 травня 1996 року було передано земельну ділянку, площа якої складає 0,40 Га, та знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxx (частині земельної ділянки, площею 0,1058 Га, яка вибула з володіння позивача та знаходиться у відповідача, на час звернення з цим позовом, присвоєно нову поштову адресу: вул. Xxxx в с. Глибоке), у власність, з цільовим використанням -  для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також для особистого селянського господарства (городництва).

На підставі вказаного вище рішення, Глибоцька сільська рада посвідчила право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,40 Га, яка знаходиться в селі Глибоке по вул. Xxxxxxxx, 19, шляхом внесення запису в по господарську книгу, яка входила до складу земельно-кадастрової документації, про що свідчить Довідка за № 105, видана 11 лютого 2013 року виконавчим комітетом Глибоцької сільської ради.

Нормативно-правове обґрунтування та судова практика набуття позивачем права власності на земельну ділянку з посиланням на засоби доказування 

Згідно законодавства України, яке діяло станом на момент прийняття Глибоцькою сільською радою 21 травня 1996 року рішення та вчиненого нею в 1996 році запису в земельно-кадастрових документах, - ОСОБА_1, на підставі цих документів, набула право приватної власності на земельну ділянку, площа якої складає 0,40 Га, та знаходиться в с. Глибоке Бориспільського району Київської області по вул. Xxxxxxxx, виходячи з наступного нормативно-правового обґрунтування та судової практики.

У відповідності до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України      

Як випливає зі змісту Рішення Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 травня 1996 року, земельна ділянка, площею 0,40 Га, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxx, була передана позивачу у власність саме на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року.     

Згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок», право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

В зв’язку з цим, дію ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року), якою передбачено, що право власності та право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, радами народних депутатів – зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, на підставі цього ж Декрету.    

Таким чином, враховуючи те, що на час прийняття 21 травня 1996 року рішення Глибоцькою сільською радою Бориспільського району про передання земельної ділянки у власність позивача, дію ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року), було зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, отримання позивачем Державного Акту на право власності на земельну ділянку Законом не вимагалось, а право власності на земельну ділянку посвідчувалось Глибоцькою сільською радою, на підставі ст. 3 вказаного Декрету, шляхом вчинення запису у земельно-кадастрових документах, що свідчило про набуття позивачем права власності на землю.    

Правова позиція, що була викладена вище, підтверджується Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність і спадкування» від 27 жовтня 2012 року за № 10-1387/0/4-12, у відповідності до п. 4 якого суд роз’яснив, що документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року. Проте дію цієї статті зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок". Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, пунктом 3 названого Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Верховний суд України в п.п. «г» п. 18 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року за № 7 роз’яснив, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що громадяни та юридичні особи  зберігають  право  на  земельні ділянки (пункт 7 розд. X "Перехідні положення" ЗК ), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством

В той час, п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 8 свого Листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року за № 24-150/0/4-13 роз’яснив, що вирішуючи спори про захист права власності на майно, суди повинні виходити з того, що правовий режим майна визначається з урахуванням законодавства, яке було чинним на момент створення (набуття) відповідного майна. Подальша зміна законодавства не повинна призводити до погіршення становища володільця майна, оскільки інакше порушуватиметься конституційний принцип про незворотність дії закону у часі.

Виходячи з наведеного вище правового обґрунтування та відповідної судової практики, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, площа якої складає 0,40 Га та знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxx на підставі Рішення Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 травня 1996 року та запису в по господарській книзі, які і посвідчують таке право позивача, згідно із законодавством, яке було чинним на той час, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, і подальша зміна законодавства не призводить до погіршення становища володільця майна.  

 Нормативно-правове обґрунтування та судова практика з посиланням на засоби доказування щодо неправомірного вибуття землі з володіння позивача

В 2003 році ОСОБА_1 звернулася із заявою до Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області про вилучення в неї земельної ділянки, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxx (на момент звернення з цим позовом земельна ділянка розміщена по вул. Xxxx), та передання її в користування ОСОБА_6.        

Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області, розглянувши заяву ОСОБА_1, 11 травня 2004 року прийняла рішення, на підставі п. 9 якого, надала ОСОБА_6 земельну ділянку, площа якої складає 0,12 Га та знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx, в постійне користування для ведення особистого селянського господарства, вилучивши цю ж ділянку в ОСОБА_1.   

В подальшому, ОСОБА_6 не отримавши правовстановлюючий документ на земельну ділянку та не оформивши в установленому законом порядку права користування цією землею, також звернувся з письмовою заявою до Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області про вилучення вже нього даної земельної ділянки та передання цієї землі його сину, ОСОБА_4.   

2 липня 2010 року Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області на своєму пленарному засіданні сесії прийняла рішення за № 382-ХХХ-ХХ, на підставі п. 2 якого, вилучила земельну ділянку, площею 0,09 Га, для будівництва і обслуговування житлового будинку в ОСОБА_6 та передала у постійне користування цю ж земельну ділянку, площею 0,09 Га ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: с. Глибоке вул. Xxxx. 

На цьому ж пленарному засіданні сесії сільської ради, що відбулося 2 липня 2010 року, Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області прийняла рішення, на підставі п. 16 якого, передала земельну ділянку, площею 0,09 Га, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx, у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

ОСОБА_4 була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx.

8 грудня 2011 року Глибоцька сільська рада Бориспільського району Київської області прийняла рішення за № 88-ХХ-06, яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1058 Га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Xxxx в селі Глибоке у власність ОСОБА_4 та передала її у власність.  

На підставі вказаного вище рішення Глибоцької сільської ради, 2 березня 2012 року на ім’я ОСОБА_7 був виданий Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № ХХХХХ, площею 0,1058 Га, кадастровий номер:ХХХХХХХХХХХХХХ, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.  

В подальшому, ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку, площею 0,1058 Га, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx, на користь ОСОБА_3, шляхом укладання 29 березня 2012 року договору купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу, ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за № ХХХ.    

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 березня 2012 року, на зворотному боці Державного акту на право власності на земельну ділянку, приватний нотаріус, ОСОБА_8, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, зробили відмітку про перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_4 до ОСОБА_3

Проте, 19 січня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду з позовом до Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області та ОСОБА_6 про скасування рішення Глибоцької сільської ради № 13Х-ХХ-2004 від 11 травня 2004 року «Про надання земельних ділянок в постійне користування для ведення особистих селянських господарств та вилучення земельних ділянок в запас сільської ради, згідно заяв», а саме п. 9 «надати земельну ділянку у постійне користування для ведення особистого селянського господарства площею 0,12 Га ОСОБА_6, вилучити цю ж земельну ділянку у ОСОБА_1».   

Бориспільський міськрайонний суд 15 березня 2011 року ухвалив заочне рішення по цивільній справі № 2-604/11, яким вказаний вище позов ОСОБА_1 задовольнив, скасувавши рішення Глибоцької сільської ради № 13Х-ХХ-2004 від 11 травня 2004 року «Про надання земельних ділянок в постійне користування для ведення особистих селянських господарств та вилучення земельних ділянок в запас сільської ради, згідно заяв», а саме п. 9 «надати земельну ділянку у постійне користування для ведення особистого селянського господарства площею 0,12 Га ОСОБА_6, вилучити цю ж земельну ділянку у ОСОБА_1».

13 лютого 2013 року Апеляційний суд Київської області, розглянувши скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ухвалив нове рішення, яким рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2011 року скасував, а позов ОСОБА_1 задовольнив, скасувавши п. 9 Рішення Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області № 13Х-ХХ-2004 від 11.05.2004 про надання земельної ділянки у постійне користування для ведення особистого селянського господарства, площею 0,12 Га, ОСОБА_6 та вилучення цієї ж земельної ділянки у ОСОБА_1.

Апеляційний суд Київської області, скасовуючи рішення Бориспільського міськрайонного суду, та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 встановив, що «…відповідно до наведеного, позивачка ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку загальною площею 0,40 Га, надану їй згідно з рішенням виконавчого комітету Глибоцької сільської ради від 21 травня 1996 року про передачу у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд площею 0,25 Га та для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку розміром 0,15 Га. Належну їй земельну ділянку (її частину) власник ОСОБА_1 могла відчужити лишена підставі передбачених ЦК України цивільно-правових угод, а не шляхом надання згоди на її вилучення та зарахування до земель запасу сільської ради для подальшого надання іншій особі, в т.ч. сину…», «…З урахуванням викладеного пункт 9 рішення Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області № 13Х-ХХ-2004 від 11.05.2004 року про надання земельної ділянки у постійне користування для ведення особистого селянського господарства площею 0,12 Га ОСОБА_6, вилучення цієї ж земельної ділянки у ОСОБА_1 суперечить Декрету КМУ № 15-92 від 26.12.92 року, ст.ст. 316-319, 321, 346-347 ЦК України, тому підлягає скасуванню…».

Рішення Апеляційного суду Київської області, з підстав передбачених ст. ст. 223, 319 ЦПК України, набрало законної сили з моменту його проголошення. 

Згідно ст. 124 Конституції України, ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року та ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як передбачено ч.3 ст. 61 ЦК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини справи, встановлені рішенням Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2013 року, що набрало законної сили, в частині набуття позивачем права власності на земельну ділянку, площа якої складає 0,40 Га та знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxx на підставі Рішення Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 травня 1996 року та запису в 1996 році по господарській книзі, а також незаконного та не правомірного вилучення частини цієї земельної ділянки, площею 0,12 Га, з володіння позивача, - з підстав передбачених ч.3 ст. 61 ЦПК України, не доказуються під час розгляду даної справи, в якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Крім того, за замовленням ОСОБА_1, інженером-землевпорядником ТОВ «НАЗВА_6» була проведена кадастрова зйомка земельної ділянки позивача та третьої особи, ОСОБА_3, за результатами якої були складені Кадастровий план меж земельної ділянки, площею 0,40 Га, що належить ОСОБА_1, та Зведений Кадастровий план земельних ділянок, які знаходяться в с. Глибоке, по вул. Xxxxxxxx, 19 та Нова, які в сукупності свідчать про те, що частина земельної ділянки, яка належить на праві власності позивачу, площею 0,1058 Га, вибула з її законного володіння  та перебуває у фактичному володінні останнього набувача, ОСОБА_3.    

 Нормативно-правове обґрунтування та судова практика з посиланням на засоби доказування щодо наявності підстав для витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (добросовісного набувача)

У відповідності до ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В той час, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.     

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 3 свого Листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року за № 24-150/0/4-13 роз’яснив, щокрім речових, існують також зобов’язальні способи захисту права власності. До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, позови про захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності. Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі. До умов пред’явлення віндикаційного позову належать такі:

1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю;

2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи;

3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним.

4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.

Отже, з підстав зазначених в листі ВССУ, позивач має всі необхідні передумови для пред’явлення віндикаційного позову, оскільки будучи власником землі не здійснює фактичне володіння над спірною земельною ділянкою, яка знаходиться в повному розпорядженні відповідача, зберігається в натурі та є індивідуально визначеною, а віндикаційний позов, пред’явлений позивачем, має недоговірний характер та спрямований на захист його речових прав на частину земельної ділянки, площею 0,1058 Га, право приватної власності на яку позивач набув у 1996 році.       

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 свого Листа «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року за № 24-150/0/4-13 роз’яснив, що власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупної наявності трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане за гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник має втратити володіння цим майном із власної волі, тобто майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму) іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.

За таких обставин, позивач має право витребувати із незаконного володіння відповідача земельну ділянку, площею 0,1058 Га, оскільки відсутня сукупна наявність всіх трьох умов, а саме умова про те, що власник має втратити володіння цим майном із власної волі, тобто майно має бути передане власником за договором іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві. Така умова, як одна із підстав для витребування речі з незаконного володіння добросовісного набувача, міститься і в ст. 388 ЦК України.

Однак, як вже зазначалося, частина земельної ділянки, площею 0,1058 Га, не передавалась позивачем третій особі за договором, що свідчило б про втрату володіння цим майном із власної волі, а була незаконно та неправомірно вилучена Глибоцькою сільською радою Бориспільського району Київської області на підставі п. 9 рішення від 11 травня 2004 року та передана в постійне користування ОСОБА_9, і подальше набуття права на земельну ділянку третіми особами та відповідачем є не правомірним та незаконним.

В той час, ст. 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст. 142 ЗК України, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Тому, з наведеної вище норми Закону випливає, що для втратити володіння земельною ділянкою із власної волі шляхом добровільної відмови позивача від права власності на земельну ділянку не достатньо лише однієї заяви ОСОБА_1 до Глибоцької сільської ради саме про це (прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування про припинення права власності чи про вилучення земельної ділянки взагалі не передбачено). Право власності позивача на земельну ділянку припиняється виключно у випадку укладання між власником та органом місцевого самоврядування угоди про передачу права власності на земельну ділянку, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Укладання саме такої угоди свідчило б про втрату володіння землею із власної волі позивача і не дозволили б витребувати це майно від відповідача як добросовісного набувача, на чому і наголосив ВССУ в своєму Інформаційному листі від 28 січня 2013 року за № 24-150/0/4-13.   

Одночасно звертаю увагу суд на те, що є визначений спеціальною нормою ст. 140 ЗК України перелік виключних підстав для припинення права власності на земельну ділянку, якими є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Інших підстав для припинення права власності на земельну ділянку як на момент прийняття незаконного рішення Глибоцькою сільською радою 11 травня 2004 року, так і на момент набуття прав на землю відповідачем – законодавством України не було передбачено, в тому числі і такої правової підстави як відмова позивача від права власності на земельну ділянку шляхом її вилучення сільською радою на підставі рішення без укладання між власником та органом місцевого самоврядування угоди про передачу права власності на земельну ділянку з обов’язковим її нотаріальним посвідченням та проведення державної реєстрації.     

Більш того, ст. 154 ЗК України, забороняє органам місцевого самоврядування без рішення суду втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою.

Аналогічних висновків дійшов Апеляційний суд Київської області, який скасовуючи рішення Бориспільського міськрайонного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, встановив, що «…належну їй земельну ділянку (її частину) власник ОСОБА_1 могла відчужити лишена підставі передбачених ЦК України цивільно-правових угод, а не шляхом надання згоди на її вилучення та зарахування до земель запасу сільської ради для подальшого надання іншій особі, в т.ч. сину..», а тому в силу положення ч.3 ст. 61 ЦК України, такі обставини не доказуються під час розгляду даної спору.

Крім того, як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 6 Листа «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування» від 27 вересня 2012 року за № 10-1387/0/4-12, захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України (постанова від 30 січня 2012 р. № 6-61цс11)

Таким чином, з наведених вище актів законодавства України та судової практики, випливає, що ОСОБА_1 як власник земельної ділянки, площею 0,40 Га, що включає частину земельної ділянки, площею 0,1058 Га, і яка вибула з володіння позивача не з його волі, шляхом її незаконного та неправомірного вилучення Глибоцькою сільською радою Бориспільського району Київської області, має право на підставі ст. 330, 388 ЦК України, витребувати земельну ділянку від відповідача як останнього добросовісного набувача та володільця, оскільки є всі необхідні умови та законні підстави як для пред’явлення віндикаційного позову так і для витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.    

Окремо хотілося б звернути увагу суд на правову позицію Верховного суду України, який в Узагальненні «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року роз’яснив, що На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Таким чином, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, які регулюють речовий спосіб захисту права на майно та є спеціальним по відношенню до інших способів захисту цивільних прав, позивач має право пред’явити віндикаційний позов добросовісному набувачеві про витребування з його незаконного володіння земельної ділянки, площею 0,1058 Га, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx, яка вибула з володіння позивача не з його волі, не заявляючи при цьому будь-яких інших додаткових вимог, пов’язаних з визнанням недійсних рішень органів місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу землі та Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Вказані вище висновки обґрунтовані саме тим, що спеціальне положення ст. 330 ЦК України встановлює умови, які перешкоджають набуттю права власності добросовісним набувачем на майно, за наявності яких воно може бути витребуване власником, зокрема у тому випадку, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Верховний суд України в п. 10 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за №9 зазначив, що рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень")

Таким чином, ОСОБА_3 не набув права власності на земельну ділянку, площею 0,1058 Га, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx, а її власником є ОСОБА_1, і така земля неправомірно та незаконно вибула з володіння позивача не з його волі, а тому, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, він має право витребувати земельну ділянку від ОСОБА_3 як добросовісного набувача. Тобто, право власності позивача на земельну ділянку, площею 0,1058 Га, не припинилося, оскільки позивач, в порядку передбаченому ст.ст. 316-319, 321, 346-347 ЦК України, не проявив свою волю до її розпорядження, шляхом укладання будь-якої із цивільно-правових угод, наявність якої є умовою для набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 109, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, -

П Р О Ш У:

1.Витребувати від ОСОБА_3 як добросовісного набувача на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1058 Га, яка знаходиться в с. Глибоке, Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxx

ДОДАТКИ:

1. Копія Позовної заяви про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки – 3 примір.;

2. Копія Рішення Глибоцької сільської ради від 21 травня 1996 року – 4 примір.;

3. Копія Довідки Глибоцької сільської ради від 11 лютого 2013 року за № 105 – 4 примір.;

4. Копія Рішення Глибоцької сільської ради від 11 травня 2004 року за № 130-12-24 – 4 примір.;

5. Копія Рішення Глибоцької сільської ради від 2 липня 2010 року за № 382-ХХХ-ХХ – 4 примір.;

6. Копія Рішення Глибоцької сільської ради від 2 липня 2010 року за № 389-32-V – 4 примір.;

7. Копія Рішення Глибоцької сільської ради від 8 грудня 2011 року за № 88-ХХ-06 – 4 примір.;

8. Копія Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 березня 2012 року зареєстрованого в реєстрі за № 284 – 4 примір.;

9. Копія Державного Акту на право власності на земельну ділянку ЯМ № 110403 від 2 березня 2012 року – 4 примір.;  

10. Копія Кадастрового плану меж земельної ділянки – 4 примір.; 

11. Копія Зведеного кадастрового плану земельних ділянок – 4 примір.; 

12. Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2011 року за № 2-604/11 – 4 примір.;

13. Копія рішення Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2013 року по справі № 22ц-6986/12 – 4 примір.;  

14. Копія Паспорту громадянина України ОСОБА_1 – 4 примір.;  

15. Копія Картки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 – 4 примір.;

16. Копія Довіреності на представництво і захист прав та інтересів позивача у судах – 4 примір.;

17. Платіжний документ про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду.

 

«__» березня 2013 року                   

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                                    ___________                                        Ковальчук С.М.

                                                                                  (підпис)

Average: 5 (4 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації