Позовна заява про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу квартири та витребування її з чужого незаконного володіння

                      До Бориспільського міськрайонного суду

                            Київської області 

 

          Позивач:       ОСОБА_1,

            місце проживання: 

АДРЕСА_1

  

  Представник

         позивача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

                                                    Відповідачі:     ОСОБА_3,

            місце проживання: 

АДРЕСА_3

              

            ОСОБА_4

            місце проживання: 

АДРЕСА_4 пров. Xxxxxxxxxx, 3

 

                                                                                  ОСОБА_5  

місце проживання:  

АДРЕСА_5             

 

Ціна позову: 90 000 (дев’яносто тисяч) грн.

 

П О З О В Н А   З А Я В А

Про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу квартири та витребування її

з чужого незаконного володіння.   

Квартира № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx належала на праві власності ОСОБА_6, на підставі Свідоцтва про власність на житло від 25 квітня 2004 року за № XXXX, виданого на підставі розпорядження органу приватизації від 22 квітня 2004 року за № XXXX в порядку передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».   

 За час свого життя, ОСОБА_6, 20 лютого 2009 року склала заповіт на ім’я позивача, яким зробила розпорядження на випадок її смерті заповівши все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право. Вказаний вище заповіт був посвідчений державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори, ОСОБА_7    

15 листопада 2010 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшло всі права та обов’язки спадкодавця, а саме майнові права на майно, яке належало їй на праві власності: квартира № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx, про що свідчить її правовстановлюючий документ, яким є Свідоцтво про власність на житло від 25 квітня 2004 року за № XXXX та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» від 2 червня 2009 року.            

В зв’язку з цим, позивач на підставі ст. ст. 1268, 1269 ЦК України звернувся до Бориспільської міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом, подавши нотаріусу відповідну заяву, заповіт спадкодавця та інші документи, які необхідні для прийняття та оформлення в подальшому право на спадщину після смерті ОСОБА_6.

30 травня 2011 року державним нотаріусом Бориспільської державної нотаріальної контори Київської області, ОСОБА_8, позивачу було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом за № X-1068 на квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx, яка належала померлій ОСОБА_6, з якої ½ частина квартири належала чоловікові померлої, ОСОБА_9, який помер 16.10.2008 року, спадщину після якої ОСОБА_6 прийняла, але не оформила своїх спадкових прав.    

 В подальшому, вказане вище Свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, яким є квартира № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx, 8 червня 2011 року було зареєстроване в Комунальному підприємстві «Бориспільське бюро технічної інвентаризації», про що свідчить Витяг про державну реєстрацію прав та Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданих Комунальним підприємством «Бориспільське бюро технічної інвентаризації».      

Однак, хочу звернути увагу суд на ті події, які відбулись одразу після смерті ОСОБА_6, зокрема.         

У зв’язку із смертю ОСОБА_6, виникнення побутових та сімейних проблем, а також тяжкого матеріального становища, позивач звернувся за допомогою до свого знайомого ОСОБА_3 та позичив у нього кошти в сумі 5500 доларів США котрі позивач не зміг вчасно повернути.

Тому, ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 свою допомогу щодо належного оформлення спадщини та правовстановлюючих документів позивачу шляхом видачі на його ім'я доручення, а також в подальшому пообіцяв допомогти продати спадкову квартиру, а з отриманих коштів відрахувати заборговані позивачем кошти.  

Через деякий час ОСОБА_3 звернувся до позивача вже не з допомогою, а з погрозами, а саме у зв'язку з тим, що позивач заборгував відповідачу не лише суму в розмірі 5500 доларів США, але й пеню та відсотки за прострочення виплати в розмірі 4000 доларів США, а всього позивач повинен був йому повернути 9500 доларів США. Здійснюючи психологічний тиск та погрози в адресу позивача та близьких йому людей, позивач вимушений був написати розписку про повернення відповідачу заборгованої суми у розмірі 9500 доларів США.

Наведені вище події, постійний психологічний тиск з боку ОСОБА_3, а також погроза фізичною розправою та знищення всього майна, яке належало на той час позивачу, змусило позивача видати на ім’я відповідача довіреність, а саме:

14 лютого 2011 року приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_10 була посвідчена довіреність на підставі якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися (в тому числі продати) за ціну та на умовах за його розсудом належну довірителеві квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx.

 В подальшому, 15 червня 2011 року між ОСОБА_3, якій діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14 лютого 2011 року, та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, Лазоренко А.Є. та зареєстрований в реєстрі за № XXX. Вказаний вище договір купівлі-продажу був зареєстрований в Комунальному підприємстві «Бориспільське бюро технічної інвентаризації».

26 липня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Бориспільського міського державного нотаріального округу, ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № X-1216, на підставі якого ОСОБА_4 продав та передав у власність, а ОСОБА_5 купив та прийняв у власність нерухоме майно і сплатив за нього обговорену грошову суму, а саме квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx. Вказаний договір купівлі-продажу був зареєстрований в Комунальному підприємстві «Бориспільське бюро технічної інвентаризації», про що свідчить Витяг про державну реєстрацію прав від 15 серпня 2011 року     

Однак, звертаю увагу суд на те, що довіреність від 14 лютого 2011 року  як односторонній правочин, на підставі якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися (в тому числі продати) належну позивачеві квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx підлягає визнанню недійсною, і як наслідок договір купівлі-продажу квартири від 15 червня 2011 року також необхідно визнати недійсним та витребувати квартиру з чужого незаконного володіння з на ступних підстав.

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

 Також, ч.1 ст. 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю.

 В зв’язку з цим, як передбачено ч. 1 ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Крім того, ст. 1003 ЦК України передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

 При таких обставинах, з наведених вище норм актів цивільного законодавства України випливає, що представник є особою, яка уповноважена вчиняти лише ті правочин від імені довірителя, якого він представляє на підставі довіреності,  право на вчинення яких має особа, яку він представляє, і ці дії повинні бути правомірними, конкретними і здійсненними.  

Однак, звертаю увагу суд на те, що позивач, який уповноважив відповідача, ОСОБА_3 на вчинення правочину щодо розпорядження квартирою № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx Шлях, 73 не мав жодних майнових прав на дану квартиру в момент видачі та посвідчення довіреності, тобто квартира не належала позивачу на праві власності, а тому позивач не мав права вчиняти правочини щодо розпорядження квартирою, а тому як наслідок з підстав передбачених ст. ст. 237, 238, 244 ЦК України не мав права уповноважувати відповідача на вчинення правочину щодо розпорядження квартирою, права на яку позивачу не належали.

У відповідності до ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як передбачено ст. 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Згідно абз.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 вказаного вище законодавчого акту, обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, а саме право власності на нерухоме майно.

 Крім того, п. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових право на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення як квартири.

 Пунктом 1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5 установлено, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі — БТІ), створеними до набрання чинності Законом України від 11.02.2010 N 1878-VI “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” та інших законодавчих актів України”

Як наслідок, п. 3.4. вказаного вище Тимчасового положення передбачено, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній.

 Пунктом 3 Додатку № X до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, яким встановлено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, віднесено свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом.

 При таких обставинах, як випливає з наведених вище актів законодавства України, право власності в позивача на квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx виникло лише після видачі державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Київської області Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 травня 2011 року та його державної реєстрації в Комунальному підприємстві «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» 8 червня 2011 року, тобто право власності в позивача на квартиру виникло 8 червня 2011 року.

Саме з цього моменту у позивача виникло право, на підставі ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України, володіти, користуватись та розпоряджатись квартирою № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx на власний розсуд.

Однак, в момент вчинення довіреності як одностороннього правочину, а саме 14 лютого 2011 року, позивач не мав права уповноважувати відповідача на розпорядження квартирою, оскільки сам не мав відповідних повноважень та прав на майно, а тому з підстав передбачених ч. 1 ст. 238, ст. 1003 ЦК України не міг передати такі права на вчинення правочину з нерухомим майном відповідачу ОСОБА_3, та проявити волю до укладання відповідного правочину, а тому зміст правочину яким є довіреність про надання повноважень на розпорядження квартирою в момент її вчинення не відповідає вимогам закону, а саме ч. 1 ст. 238, ст. 1003 ЦК України.    

Як наслідок приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу, ОСОБА_10 також не мав права посвідчувати довіреність від 14 лютого 2011 року, на підставі якої позивач уповноважив відповідача розпоряджатися квартирою, з підстав наведених вище, не переконавшись в тому, що позивач не є власником квартири, зокрема.

Приватний нотаріус в посвідченій нею довіреності вказує, що зміст ст. ст. 237-250, ст. ст. 1000-1009 позивачу було роз’яснено.

Однак, самим приватним нотаріусом і не були дотримані вимоги ч.1 ст. 238 та ст. 1003 ЦК України (дана норма входить до того переліку статей, що були нібито роз’яснені позивачу), якою передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, в той час як дії, які належить вчиняти повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними,  тому нотаріус не витребував від позивача правовстановлюючий документ з метою встановлення такого юридичного факту як реєстрація за позивачем права власності на квартиру, повноваження щодо розпорядження стосовно якої були надані відповідачу, або ж у будь-яких інший спосіб достовірно не встановив чи не переконався у наявності наведених вище обставин та як наслідок не перевірив відповідність змісту посвідченої ним угоди вимогам закону.                   

У відповідності до ч.2 ст. 54 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1992 року, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Більш того, ч.1 ст. 46 Закону України «Про нотаріат», встановлено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

В такому випадку нотаріус зобов’язаний був на підставі п. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» відмовити у вчиненні нотаріальної дії щодо посвідчення довіреності на розпорядження квартирою, яка в момент вчинення суперечила законодавству України, а саме ч.1 ст. 238 та ст. 1003 ЦК України, тобто її зміст не відповідав вимогам закону.    

Враховуючи те, що довіреність відноситься до односторонніх правочинів, до нього застосуються відповідні положення про правочин. Щодо віднесення довіреності до одностороннього правочину свідчить Узагальнення судової практики Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року, якою передбачено, що «у судовій практиці виникають проблеми із розумінням та визначенням односторонніх правочинів. Вважаємо, що до них можна віднести: видачу та скасування довіреності».  

Таким чином, ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.  

Аналогічна позиція міститься в абз.1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № X, яким передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Крім того, у відповідності до Узагальнення Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року, зміст правочину становлять права та обов’язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах). У ст. 203 ЦК, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У судовій практиці нерідко виникають питання, чи застосовується зазначене правило до актів іншого галузевого спрямування, як-то: трудового, сімейного, законодавства про соціальне забезпечення. Більшість нормативно-правових актів, зокрема ЦК, мають комплексні положення, які містять норми різних галузей права. Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК (435-15), зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади ОСОБА_14, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 — 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

При таких обставинах, зміст правочину, яким є довіреність від 14 лютого 2011 року, посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_10 на підставі якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися (в тому числі продати) за ціну та на умовах за його розсудом належну довірителеві квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx, - суперечить актам цивільного законодавства України, а саме ч.1 ст. 238 та ст. 1003 ЦК України, оскільки в момент вчинення довіреності позивач не мав зареєстрованого в установленому порядку права власності на квартиру, а тому не міг уповноважити відповідача на вчинення від його імені правочинів щодо розпорядження квартирою, у такий спосіб не проявивши волю до укладання правочину.  

Як наслідок, оскільки довіреність від 14 лютого 2011 року підлягає визнанню недійсною, договір купівлі-продажу квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx Шлях, 73, укладений 15 червня 2011 року між ОСОБА_3, якій діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14 лютого 2011 року, та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, Лазоренко А.Є. та зареєстрований в реєстрі за № XXX також з підстав передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Крім того, як було зазначено вище, що 26 липня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Бориспільського міського державного нотаріального округу, ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № X-1216.

Таким чином, квартира вже була вдруге продана іншій особі ОСОБА_5.

У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи те, що довіреність від 14 лютого 2011 року та договір купівлі-продажу квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx від 15 червня 2011 року - підлягають визнанню недійсним, оскільки в момент вчинення довіреності як одностороннього правочину позивач не мав права уповноважувати відповідача на розпорядження квартирою, оскільки сам не мав відповідних повноважень та прав на майно, а тому не міг передати такі права на вчинення правочину з нерухомим майном відповідачу ОСОБА_3, та проявити волю до укладання відповідного правочину, - вказане вище майно вибуло з володіння позивача не з його волі шляхом видання довіреності та укладання договору купівлі-продажу, які підлягають визнанню недійсними з наведених вище підстав.   

Таким чином, виходячи з вимог передбачених ст. ст. 215, 388 ЦК України, достатньо визнання недійсним лише першого правочину, на підставі якого було відчужено майно на користь іншої особи, при цьому подальше визнання наступних правочинів, на підставі яких відчужувалась квартира - акти цивільного законодавства не вимагають, і в такому випадку позивач має право пред’явити віндикаційний позов до особи, яка востаннє набула за правочином право власності на квартиру, в даному випадку до ОСОБА_5 на підставі п. 3 ч.1 ст. 388 ЦК України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України, який в п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № X роз’яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача — з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

 Крім того, як передбачено Узагальненням судової практики Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року, на відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред’являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).    

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 109, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, -

П Р О Ш У:

  1. Визнати недійсною довіреність від 14 лютого 2011 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_10, на підставі якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися (в тому числі продати) за ціну та на умовах за його розсудом належну довірителеві квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx;  
  2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx, укладений 15 червня 2011 року між ОСОБА_3, якій діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14 лютого 2011 року, та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, Лазоренко А.Є. та зареєстрований в реєстрі за № XXX;
  3. Витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_5, на користь ОСОБА_1 квартиру № XX, що знаходиться в м. Бориспіль по вул. Xxxxxxxxx.    
  4. Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду.     

ДОДАТКИ:

  1. Копія позовної заяви про визнання недійсною довіреності, договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння – 3 примір.
  2. Копія довіреності виданої ОСОБА_1 на розпорядження квартирою – 4 примір.
  3. Копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6 від 16 листопада 2010 року – 4 примір.
  4. Копія заповіту ОСОБА_6 від 20 лютого 2009 року – 4 примір.
  5. Копія Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі – 4 примір.
  6. Копія Свідоцтва про право на спадщину за заповітом – 4 примір.
  7. Копія Свідоцтво про право власності на житло – 4 примір.
  8. Копія розпорядження органу приватизації – 4 примір.
  9. Копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_1 – 4 примір.
  10. Копія витягу про державну реєстрацію прав, виданого ОСОБА_1 – 4 примір.
  11. Копія договору купівлі-продажу квартири від 15 червня 2011 року – 4 примір.
  12. Копія витягу про державну реєстрацію прав, виданого ОСОБА_4 – 4 примір.
  13. Копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_4 – 4 примір.
  14. Копія Договору купівлі-продажу квартири від 26 липня 2011 року – 4 примір.
  15. Копія Витягу про державну реєстрацію прав, виданого ОСОБА_5 – 4 примір.
  16. Копія письмової відповіді Бориспільської міжрайонної прокуратури від 18.08.2011 року – 4 примір.
  17. Копія повідомлення Бориспільського міськвідділу ГУ МВС України в Київській області – 4 примір.
  18. Копія Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи – 4 примір.
  19. Копія Довіреності на представництво і захист прав та інтересів ОСОБА_1 в суді – 4 примір.
  20. Квитанція про сплату судового збору за звернення з позовом до суду         

«__» березня 2012 року                   

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                  _____________                                 Ковальчук С.М.

                                                                           (підпис)

  

Голоси відсутні

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації