Позовна заява про визнання права власності на частку квартири, переданої в іпотеку, та транспортного засобу, в порядку проведення їх поділу та усунення перешкод у здійсненні права користування майном

У відповідності до ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Положення ч.2 ст. 60 СК України гарантує подружжю, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Така норма закону встановлює презумпцією права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Як передбачено ч.3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення. В той час, ч. 3 ст. 9 цього Закону, іпотекодавецю заборонено без згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки або ж вчиняти інші дії, передбачені цієї статтею. 

Натомість положення Цивільного чи Сімейного кодексів України, Закону України «Про іпотеку» чи іншого акту законодавства України не містить заборону здійснювати поділ спільного майна чи визнання права власності на частку у такому майні, яке виникло у колишнього подружжя, на підставі ст. ст. 60, 61 СК України, за час їх перебування у шлюбі, якщо воно в подальшому було передано в іпотеку одним із подружжя за кредитним договором.

Обмеження, запроваджені ст. 9 Законом України «Про іпотеку», діють лише в частині, яка стосується відчуження предмета іпотеки (квартира), однак його поділ чи визнання права на частку колишнім подружжям не вважається відчуженням предмету іпотеки. Більш того, на момент укладання іпотечного договору, предмет іпотеки (квартира) вже була об’єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача як колишнього подружжя. 

Крім того, як передбачено ч.4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. 

Таких висновків дійшов і Верховний суд України, який в п. 24 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснив судам, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. 

Отже, оскільки спірна квартира придбавалась сторонами за рахунок коштів, отриманих відповідачем за кредитним договором, укладеного в інтересах сім’ї, разі визнання за позивачем права власності на частку в квартирі в порядку проведення її поділу, оскільки вона є річчю неподільною, на позивача необхідно покласти обов’язок виконання зобов’язань за договором кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХ пропорційно його частці у спільному майні. 

До Бориспільського міськрайонного суду

Київської області 

08300, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 72

 

Позивач:    ОСОБА_1, 

зареєстроване місце проживання: 

АДРЕСА_1

засоби зв’язку відсутні     

 

Представник позивача:   

Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,

місце знаходження: 08300, Київська обл.,

м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79

засоби зв’язку: +38 (067) 230-36-06

електронна пошта: Stepan@zakon-i-pravo.net

Веб-сайт: www.zakon-i-pravo.net 

 

Відповідач:     ОСОБА_3,

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3

засоби зв’язку невідомі

       

Третя особа, яка не заявляє самостійних

вимог щодо предмету спору:       

Публічне акціонерне товариство

«НАЗВА_1»

місце знаходження:

АДРЕСА_4    

засоби зв’язку невідомі

 

Ціна позову: 350 000 грн.

 

Судовий збір:  

-          згідно п. 1.1. таблиці ставок судового збору за вимоги майнового характеру - 3441 грн. (максимальний розмір)

-          згідно п. 1.2. таблиці ставок судового збору за вимоги немайнового характеру - 114,7 грн. 

 

П О З О В Н А    З А Я В А

Про визнання права власності на частку в спільному майні в порядку проведення його поділу та усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

20 серпня 2005 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований Помічнянською міською радою Добровеличківського району Кіровоградської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження вчинено запис за № ХХ.

За час перебування в шлюбі, сторони мають двох спільних дітей – ОСОБА_4, 08 квітня 2006 року народження, та ОСОБА_5, 10 серпня 2011 року народження, які на час звернення з цим позовом є неповнолітніми.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2012 року у цивільній справі № 2/1005/2156/2012 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, - шлюб між нами був розірваний.

У разі розірвання шлюбу судом, відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Оскільки рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2012 року, з підстав передбачених ст. ст. 223, 294 ЦПК України, набрало законної сили 28 вересня 2012 року, шлюб між позивачем та відповідачем, згідно ч. 2 ст. 114 СК України, припинився 28 вересня 2012 року.

  Після розірвання шлюбу, неповнолітні діти, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, постійно проживають з позивачем, а відповідач проживає окремо.

Нормативно-правове обґрунтування, з посиланням на засоби доказування, та судова практика щодо набуття права спільної сумісної власності на майно

12 січня 2006 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «НАЗВА_2» був укладений інвестиційний договір про інвестування будівництва житла за № ХХХХ, згідно із яким ОСОБА_3 здійснив інвестування грошових коштів у розмірі 266 027 грн. в будівництво квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А у м. Борисполі, а ЗАТ «НАЗВА_2» збудувало її, здало в експлуатацію та передало у володіння ОСОБА_3

Бориспільською міською радою, на підставі рішення її виконавчого комітету, 14 січня 2008 року ОСОБА_3 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (Серія ЯЯЯ № XXXXXX) – квартиру № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А у м. Борисполі, загальною площею 72,5 кв. м.

В подальшому, Комунальним підприємством «НАЗВА_3» 14 січня 2008 року була проведена державна реєстрація права власності на квартиру № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А у м. Борисполі та внесений запис до відповідного реєстру, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № XXXXXXXX від 14 січня 2008 року.    

Тому, виходячи з положення актів законодавства України, право власності на квартиру за інвестиційним договором виникло у відповідача з дня проведення державної реєстрації такого права.   

Оскільки грошових коштів достатніх для здійснення інвестування будівництва квартири, на підставі договору про інвестування будівництва житла від 12 січня 2006 року за № ХХ/36, позивачу та відповідачу не вистачало, 13 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «НАЗВА_1», був укладений договір кредиту за № ХХХХХХХХХ та додаткова угода за № 1, на підставі яких банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування грошові кошти у сумі 37 170 доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом з кінцевим терміном його погашення до 26 жовтня 2026 року, для здійснення розрахунків за інвестиційним договором від 12 січня 2006 року за № ХХХХ.

Також, 13 жовтня 2006 року була вчинена позивачем заява, на підставі якої вона надала свою згоду відповідачу на укладання договору кредиту за ХХХХХ.        

Після завершення будівництва квартири та оформлення на неї права власності, в рахунок забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХХ, між ОСОБА_3 та АКБ «НАЗВА_1» був укладений іпотечний договір, посвідченого нотаріально, на підставі якого в іпотеку була передана квартира № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А у м. Борисполі.

Крім того, в травні 2011 року відповідачем був придбаний транспортний засіб Крайслер «НАЗВА_4», державний номерний знак АА XXXX КО, на підставі відповідного правочину, право на який було зареєстровано в реєстраційному відділу державної автомобільної інспекції, і на сьогоднішній день знаходиться у володінні та користуванні відповідача.  

Між іншим, за час перебування сторін у шлюбі, відповідачем також був придбаний транспортний засіб Шевроле «НАЗВА_5», який у вересні місяці 2011 року був відчужений на користь іншої особи.

У відповідності до ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Положення ч.2 ст. 60 СК України гарантує подружжю, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Така норма закону встановлює презумпцією права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Аналогічне положення міститься і в ч.3 ст. 368 ЦК України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, як передбачено ч.1 ст. 61 СК України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Отже, за загальним правилом, що випливає з наведених вище правових норм, будь-яке майно набуте за час шлюбу належить до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя, якщо одним із них не доведе набуття ним особистої приватної власності на майно в період перебування їх в шлюбі.

Як передбачено ч.3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.     

Договір про інвестування будівництва житла від 12 січня 2006 року за № ХХХХ, укладено відповідачем, за час перебування сторін у шлюбі, саме в інтересах сім’ї, для будівництва квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А та набуття її у власність для спільного проживання сім’ї, ведення спільного господарства та побуту.

У зв’язку із цим, договір кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХ, який був укладений відповідачем за час перебування сторін у шлюбі, вчинявся ним виключно в інтересах сім’ї з метою отримання від фінансової установи грошових коштів, необхідних для інвестування їх в будівництво квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі на підставі інвестиційного договору про інвестування будівництва житла від 12 січня 2006 року за № ХХХХХХ. Укладання договору кредиту з метою проведення розрахунків за інвестиційним договором про інвестування будівництва житла від 12 січня 2006 року за № ХХХХХ, передбачено п. 1.2 Договором кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХ.  

Це ж стосується і транспортного засобу Крайслер «НАЗВА_4», який був придбаний відповідачем на своє ім’я в період перебування сторін у шлюбі на підставі відповідного правочину, вчиненого в інтересах сім’ї.   

Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11, роз’яснив судам, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Отже, квартира № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі, а також транспортний засіб Крайслер «НАЗВА_4», з підстав передбачених ст. ст. 60, 61 СК України та ст. 368 ЦК України, є об’єктами права спільної сумісної власності позивача та відповідача як колишнього подружжя, оскільки набуті за час їх перебування в шлюбі на підставі договорів, укладених відповідачем в інтересах сім’ї.

Правові підстави, передбачені ст. 57 СК України, щоб вважати спірну квартиру та транспортний засіб чи джерела для їх придбання як особистою приватною власність відповідача, - відсутні.

Не впливає на правовий режим квартири ті обставини, що вона була придбана за рахунок грошових коштів, одержаних відповідачем за договором кредиту, та передана в рахунок забезпечення виконання зобов’язання, за кредитним договором, в іпотеку на підставі іпотечного договору.

Крім того, розірвання шлюбу, як передбачено ч.1 ст. 68 СК України, не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Нормативно-правове обґрунтування, з посиланням на засоби доказування, та судова практика щодо поділу майна як об’єктів права спільної сумісної власності

Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Норми ст. ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Однак, в ч.1 ст. 358 ЦК України зазначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, з моменту набуття позивачем та відповідачем права спільної сумісної власності на квартиру та транспортний засіб, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.

Тому, актами цивільного законодавства України надано право співвласникам на поділ майна, що є у їх спільній частковій власності, зокрема.

У відповідності до ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Положення ч.1 та ч.2 ст. 367 ЦК України, має аналогічний зміст та яким передбачено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ того майна, яке знаходиться у їх спільній сумісній власності колишнього подружжя, незалежно від розірвання шлюбу. 

Як випливає з положення ч.2 ст. 69 СК України та ч.4 ст. 372 ЦК України, дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

В тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ спільного майна і таке право підлягає судовому захисту.

Такі висновки позивача ґрунтуються на положенні ст. ст. 15, 16 ЦК України, відповідно до яких кожній особі гарантується право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права або застосування інших способів захисту, встановлених законом, зокрема поділу майна, що є у спільній сумісній власності.          

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Проте, між сторонами не досягнуто домовленості про поділ квартири та транспортного засобу як об’єктів права спільної сумісної власності, що призвело до не можливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч.2 ст. 69 СК України та ч.4 ст. 372 ЦК України, що надає право позивачу на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі та транспортного засобу Крайслер «НАЗВА_4».   

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, як випливає зі змісту ч.1 ст. 70 СК України та ч.2 ст. 372 ЦК України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, як позивач так і відповідач має право власності на квартиру та транспортний засіб у рівних частках, розмір яких становить 1/2 від вартості спірного майна кожного із подружжя і поділ якого здійснюється з розрахунку саме таких часток позивача та відповідача.

Однак, як випливає з положення ст. 183 ЦК України, квартира та транспортний засіб є речами неподільними, оскільки не можливо провести їх поділ без втрати цільового призначення.

В зв’язку з цим, Верховний суд України в п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику по справах за позовами про захист прав приватної власності» від 22 грудня 1995 року, роз’яснив судам, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Постановою Верховного суду України від 11 червня 2012 року у цивільній справі № 6-66ц11, винесеної в порядку перегляду судових рішень попередніх інстанцій, встановлено, що «…у разі наявності в майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, неподільних речей, то в силу частини другої статті 71 СК України такі речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, з присудженням одному з подружжя грошової компенсації, замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, і за змістом частин четвертої, п’ятої статті 71 СК України присудження такої грошової компенсації можливе лише за згодою того з подружжя, якому вона присуджується, а також за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі невчинення таких дій, а також невчинення одним із подружжя дій щодо припинення права другого з подружжя на частку у спільному майні, передбачених статтею 365 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), а неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їхній спільній частковій власності…».

Відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Оскільки квартира № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі та транспортний засіб Крайслер «НАЗВА_4» є речами неподільними і не можуть бути реально поділені між колишнім подружжям відповідно до їх часток, а присудження грошової компенсації одному із подружжя замість його части у спільному майні є неможливим, за відсутності згоди обох учасників спільної власності, необхідно визначити ідеальні частки подружжя в квартирі та транспортному засобі без проведення їх реального поділу і залишити це майно в їх спільній частковій власності, визнавши за позивачем та відповідачем право власності на частку квартири та транспортного засобу.  

Таким чином, в порядку здійснення поділу майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, необхідно визнати за Шалютою І. В. право власності на 1/2 частку квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі та 1/2 частину транспортного засобу Крайслер «НАЗВА_4»   

___________________________________________________________

Одночасно, звертаю увагу суд на те, що передання квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі третій особі, в рахунок забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором, в іпотеку, не є перешкодою чи підставою для відмови у визнанні за позивачем права власності на частку квартири в порядку проведення її поділу, з наступних підстав.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, відповідно до ч. 6 ст. 3 та ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, зі змісту положень Закону України «Про іпотеку» випливає, що зобов’язання відповідача, які стосуються повернення грошових коштів за кредитним договором, забезпечені іпотекою, як одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, за рахунок квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі, і на випадок не виконання таких зобов’язань в обумовлений строк, третя особа має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, звернувши на нього стягнення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення. В той час, ч. 3 ст. 9 цього Закону, іпотекодавецю заборонено без згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки або ж вчиняти інші дії, передбачені цієї статтею.

Натомість положення Цивільного чи Сімейного кодексів України, Закону України «Про іпотеку» чи іншого акту законодавства України не містить заборону здійснювати поділ спільного майна чи визнання права власності на частку у такому майні, яке виникло у колишнього подружжя, на підставі ст. ст. 60, 61 СК України, за час їх перебування у шлюбі, якщо воно в подальшому було передано в іпотеку одним із подружжя за кредитним договором.

Обмеження, запроваджені ст. 9 Законом України «Про іпотеку», діють лише в частині, яка стосується відчуження предмета іпотеки (квартира), однак його поділ чи визнання права на частку колишнім подружжям не вважається відчуженням предмету іпотеки. Більш того, на момент укладання іпотечного договору, предмет іпотеки (квартира) вже була об’єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача як колишнього подружжя.

Тому, жодних перешкод чи заборон, які були б встановлені законодавчими актами України щодо визначення часток у майні, здійснення його поділу та визнання права власності на частку у майні, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності як колишньому подружжю, яке перебуває в іпотеці – не запроваджено.

Так само, не передбачено законом отримання від ПАТ «НАЗВА_1» як іпотекодержателя (кредитора) згоди на визнання за позивачем права власності на частку в спільному з відповідачем майні, в порядку проведення його поділу, яке передане ним в іпотеку третій особі в рахунок забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором.

Крім того, як передбачено ч.4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Так як договір кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХХХ, укладений відповідачем за час перебування сторін у шлюбі, вчинявся ним в інтересах сім’ї з метою отримання від фінансової установи грошових коштів, необхідних для фінансування будівництва квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі, на підставі інвестиційного договору про інвестування будівництва житла від 12 січня 2006 року за № ХХХХХХ, такий договір створює обов’язки не лише для відповідача, але й для позивача, у тому числі спільні з відповідачем зобов’язання щодо повернення кредитних коштів за договором банківського кредиту.

Таких висновків дійшов і Верховний суд України, який в п. 24 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснив судам, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Отже, оскільки спірна квартира придбавалась сторонами за рахунок коштів, отриманих відповідачем за кредитним договором, укладеного в інтересах сім’ї, разі визнання за позивачем права власності на частку в квартирі в порядку проведення її поділу, оскільки вона є річчю неподільною, на позивача необхідно покласти обов’язок виконання зобов’язань за договором кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХ пропорційно його частці у спільному майні.

Правова позиція позивача також ґрунтується на судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, ухвалених у цивільних справах, предметом розгляду яких були подібні за змістом правовідносини, які виникли в результаті поділу майна, що є об’єктами права спільної сумісної власності подружжя, придбаного за рахунок кредитних коштів та переданого в іпотеку, зокрема:     

-Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі суддів Пшонки М.П., Гульба Б.І., Дем»янова В.М., Сімоненко В.М. та Юрковської Г.В. від 13 липня 2011 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…ухвалюючи рішення про поділ будинку, який придбаний за кошти кредитної установи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що придбане майно є спільною сумісною власністю подружжя як придбане за рахунок кредитних коштів, одержаних в інтересах сім’ї. Положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись будинком без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном. Що стосується боргових зобов’язань перед банківською установою, то у результаті придбання подружжям будинку в кредит боргові зобов’язання перед банком несуть чоловік та дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір…».

-Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі суддів Гвоздика П.О., Горелкіної Н.А., Журавель В.І., Дербенцевої Т.П. та Карпенко С.О. від 20 липня 2011 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…у результаті взяття в кредит грошових коштів для використання на споживчі цілі, боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір…».

-Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі суддів Луспенка Д.Д., Гулька Б.І., Диби В.Г., Лесько А.О. та Хопти С.Ф. від 2 листопада 2011 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, апеляційний суд виходив із того, що після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири до теперішнього часу є непогашеною сума кредиту, отриманого відповідачем на придбання квартири, а "ОТП Банк", який видав кредит, заперечує проти переукладання кредитного договору та договору іпотеки із зазначенням у якості позичальників ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець ОСОБА_4 не має права розпоряджатися квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку неможливо поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним. Крім того, апеляційний суд вирішуючи спір, не врахував, що згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини. Також судом до спірних правовідносин не застосовано положення ст. 65 СК України, згідно з яким договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов’язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов’язань за кредитом.…».

-Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі суддів Кузнецова В.О., Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Наумчука М.І. та Остапчука Д.О. від 18 січня 2012 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…положення  договору іпотеки про те, що іпотекодавець ОСОБА_7 не має права розпоряджатись квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього. Крім того, апеляційний суд вирішуючи спір, не врахував, що згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини. Також судом до спірних правовідносин не застосовано положення ст. 65 СК України, згідно з яким договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов’язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов’язань за кредитом…».

-Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у складі суддів Луспеника Д.Д., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А. від 13 лютого 2013 року, яка розглянула цивільну справу та встановила, що «…суд першої інстанції вірно визначив характер правовідносин, застосував норми матеріального права, що їх регулюють, надав оцінку усім доказам, зібраним у справі та дійшов висновку про ет, що у результаті придбання подружжям нерухомого майна (квартири) за кредитні кошти боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір. Таким чином, спірна квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу між сторонами у рівних частках…».

Нормативно-правове обґрунтування, з посиланням на засоби доказування, та судова практика щодо усунення перешкод у здійсненні права користування майном

Враховуючи те, що квартира № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі є об’єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача, оскільки набута сторонами за час перебування їх у шлюбі, вони мають рівні права на володіння, користування та розпорядження спільним майном, що випливає з наступного.

У відповідності до ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як передбачено ч.1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними

Отже, право на вільне та безперешкодне володіння, користування та розпорядження майном, у тому числі і тим, що є об’єктом права спільної сумісної власності, гарантоване кожній особі, яка є його власником, не залежно від того, чи він володіє ним особисто чи воно перебуває у спільній власності.

Проте, відповідач вчиняє дії, які порушують право позивача на користування квартирою № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі.

Неправомірні дії відповідача полягають в тому, що він 18 травня 2013 року змінив замки у вхідних дверях квартири, без згоди на те позивача як співвласника квартири. У такий спосіб відповідач не допускає позивача та його двох неповнолітніх дітей до проживання у квартирі, позбавивши позивача як співвласника квартири, якою він володіє на правах рівних з правами, що має відповідач, вільно та безперешкодно користуватись своїм майном у власних інтересах та інтересах двох неповнолітніх дітей. Також, відповідач позбавив можливості позивача користуватись особистими речами, які знаходились в квартирі, та нагально необхідні як позивачу так і його двом неповнолітнім дітям.    

Оскільки відповідачем були вчинені неправомірні дії, позивач 19 травня 2013 року звернувся до Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області з відповідною заявою про вчинення відповідачем кримінального правопорушення спрямованого на протиправне позбавлення позивача права користування житлом та виселення його не в установленому законом порядку.

За наслідками проведення дільничним інспектором перевірки, 25 травня 2013 року ним був наданий висновок, яким рекомендував позивачу звернутися з відповідним питанням до суду, та яким підтверджується як той факт, що позивач звертався з відповідною заявою про порушення його права користування спірною квартирою, так і позицію самого відповідача, який змінив замки вхідних дверей по тій причині, що як він вважає, квартира належить йому на праві особистої приватної власності, про що ним нібито було сповіщено завчасно позивача.

Крім того, 20 липня 2013 року коли позивач намагався отримати доступ до своїх речей, які знаходяться в спірній квартирі, виявилося, що в ній проживають якісь сторонні особи, яким позивач не надавав право користуватись квартирою, але які повідомили, що проживають в ній з дозволу відповідача. Проте, відповідач грубо порушив права позивача як власника майна, оскільки в силу положення ч.1 ст. 369 СК України, співвласники виключно за попередньою домовленістю між собою спільно володіють і користуються майном, що є у їх спільній сумісній власності. На скільки відомо позивачу, такі особи, які неправомірно користувались квартирою, на момент звернення з цим позовом в ній не проживають.

Крім того, наведені вище обставини можуть підтвердити особи, яким такі обставини відомі та своїми показами як свідки можуть їх підтвердити.   

У відповідності до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тому, положення ст. 391 ЦК України встановлює гарантію права власнику майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Правовий аналіз наведених вище норм актів цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, він має право вимагати усунення перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Таким чином, відповідач своїми діями допустив порушення права позивача на користування спільним майном, а тому на підставі ст. 391 ЦК України, необхідно усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування квартирою № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі, шляхом зобов’язання відповідача передати ключі від вхідних дверей квартири позивачу та зобов’язання відповідача не чинити перешкоди у здійсненні позивачем права користування квартирою, як об’єктом права спільної власності.      

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 109, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, -

П Р О Ш У:

1.В порядку поділу майна, що є об’єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_1 право спільної власності на

-1/2 частку квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі Київської області;

-1/2 частку транспортного засобу Крайслер «НАЗВА_4», державний номерний знак ААXXXXКО;   

2.У спільній власності ОСОБА_3 залишити 1/2 частку квартири № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі Київської області та 1/2 частку транспортного засобу Крайслер «НАЗВА_4», державний номерний знак ААXXXXКО.     

3.Покласти на ОСОБА_1 обов’язки з виконання зобов’язань, передбачених договором кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХХ, в рівних частках із ОСОБА_3.

4.Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі, шляхом зобов’язання ОСОБА_3 передати ключі від вхідних дверей квартири та не чинити перешкоди у здійсненні позивачем права користування квартирою, як об’єктом права спільної власності.       

5.Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду.    

ДОДАТКИ:

1. Копія позовної заяви про визнання права на частку в спільному майні та усунення перешкод у здійсненні права користування майном – 2 примір;

2. Клопотання про витребування доказів, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог – 3 примір;

3. Копія Свідоцтва про одруження від 20 серпня 2005 року  – 3 примір;

4. Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_4 від 21 квітня 2006 року – 3 примір;

5. Копія Свідоцтва про народження ОСОБА_5 від 3 вересня 2011 року – 3 примір;

6. Копія рішення Бориспільського міськрайонного суду від 17 вересня 2012 року у цивільній справі № 2/1005/2156/2012 – 3 примір;

7. Копія договору кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХ та додаткової угоди № 1 до договору – 3 примір;

8. Копія інвестиційного договору про інвестування будівництва житла від 12 січня 2006 року за № ХХХХХХ – 3 примір;

9. Копія Свідоцтва про власність на нерухоме майно від 14 січня 2008 року Серія ЯЯЯ № XXXXXX – 3 примір;

10. Копія витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 14 січня 2008 року Серія ССС № XXXXXX – 3 примір;

11. Копія Технічного паспорту на квартиру № 36, яка знаходиться по вул. Xxxxxxxx, 2-А в м. Борисполі – 3 примір;

12.  Копія Висновку ДІМ Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області від 25 травня 2013 року – 3 примір;

13. Копія адвокатського запиту до ПАТ «НАЗВА_1» про надання документів та відомостей про факти, які можуть бути використані як докази  у справі – 3 примір;

14. Копія Письмової відповіді ПАТ «НАЗВА_1», наданої на адвокатський запит, від 12 липня 2013 року за № 10.1-186184-1841 – 3 примір; 

15. Копія адвокатського запиту до Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в Київській області про надання документів та відомостей про факти, які можуть бути використані як докази  у справі – 3 примір;

16. Копія Письмової відповіді Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в Київській області, наданої на адвокатський запит, від 02 липня 2013 року за №ХХХХХ – 3 примір;

17. Копія Письмової відповіді Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, наданої на адвокатський запит, від 08 липня 2013 року за № ХХХХХ – 3 примір;  

18. Копія Паспорту громадянина України – ОСОБА_1 – 3 примір; 

19. Копія Договору про надання правової допомоги від 21 травня 2013 року – 3 примір;   

20. Платіжний документ про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду.  

  

«__» липня 2013 року                       

 

Представник позивача,

якій діє на підставі договору                              _____________                                                   Ковальчук С.М.

                                                                           (підпис)

 

Average: 2.7 (3 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації