Промова представника позивача у цивільній справі про визнання права власності на 1/2 частину житлвого будинку внаслідок істотного збільшення його вартості за рахунок спільних грошових затрат подружжя (за наслідками повторного судового розгляду)

          До Бориспільського міськрайонного суду

                   Київської області

 

                      Позивач:       ОСОБА_1,

                                               місце проживання: АДРЕСА_1

                                               Бориспільський р-н., с. Дударків, вул.

 

   Представник

     відповідача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_2

 

Інші учасники цивільного процесу:

  

                  Відповідач:      ОСОБА_3,

                                               місце проживання: АДРЕСА_1

                                               Бориспільський р-н., с. Дударків, вул.

  

П Р О М О В А

ПРЕДСТАВНИКА ПОЗИВАЧА У СУДОВИХ ДЕБАТАХ

по цивільній справі предметом розгляду якої є визнання права спільної часткової власності на житловий будинок   

ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання право власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, внаслідок його істотного збільшення у своїй вартості за рахунок спільних трудових і грошових затрат ОСОБА_1 та ОСОБА_4.   

З наданих під час розгляду справи позивачем належних та допустимих доказів в рахунок обґрунтування вимог, оцінюючи їх в сукупності, а також беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідач не спростував їх у спосіб та в порядку передбаченому законом, не надавши в рахунок заперечення належних засобів доказування, - вимоги заявлені позивачем є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, з наступних підстав:

27 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був зареєстрований шлюб у Дударківській сільській раді Бориспільського району Київської області, про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено актовий запис за № X.

На час реєстрації шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, останні вже проживали в житловому будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, який був наданий для проживання відповідачем по справі. 

21 жовтня 2008 року ОСОБА_3 вчинила договір дарування житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, на користь свого сина, ОСОБА_4.

При таки обставинах, вказаний вище житловий будинок був набутий ОСОБА_4 під час перебування з ОСОБА_1 під час шлюбу, проте з підстав передбачених ст. 57 СК України був його особистою приватною власністю, і не входив до складу майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності.

Однак, 11 травня 2009 року ОСОБА_4 трагічно помер. За час свого проживання ОСОБА_4 не складав заповіту на випадок своєї смерті, а тому позивач та відповідач є спадкоємцями першої черги за законом.                 

Проте, після того, як був укладений договір дарування житлового будинку та за час життя ОСОБА_4, позивач та її чоловік, ОСОБА_4, вирішили здійснити капітальний ремонт житлового будинку, оскільки будинок був подарований в стані, коли ремонтні роботи досить давно не виконувались.

В зв’язку з тим, що позивач та ОСОБА_4 за час свого спільного проживання, а саме протягом 10 років, накопичили значну грошову суму коштів, за рахунок яких хотіли придбати інше житло, в подальшому все ж таки вирішили здійснити капітальний ремонт в житловому будинку, який був подарований відповідачем, що б не купувати нове житло.  

Про наявність в сім’ї позивача грошових коштів у розмірі необхідно для проведення ремонтних робіт свідчить договір про ощадний банківський вклад з щорічною сплатою відсотків від 5 жовтня 2007 року, на підставі якого позивач вніс грошову суму коштів у розмірі 40 800 доларів США, та квитанція № XX від 5 жовтня 2007 року про внесення вказаної вище грошової суми коштів на депозитний рахунок в установі банку, яким був ЗАТ «НАЗВА_1».     

В подальшому, вказані вище грошові кошти, які були внесені на депозитний рахунок установи банку, були зняті з його рахунку, про що свідчать заявки на видачу готівки з депозитного рахунку ЗАТ «НАЗВА_1» на вказану вище грошову суму коштів у розмірі 40 800 доларів США.  

З цією метою між відповідачем по справі та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 10 листопада 2008 року був укладений контракт № X (договір підряду), на підставі якого останній зобов’язується виконати роботи по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2.

У відповідності до п. п. 1.2., 1.3. вказаного вище правочину, вартість робіт з матеріалами складає 175 833 грн. 48 коп., детальний перелік яких зазначений в кошторисі № X та № X, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно кошторису, який є додатком № X та становить невід’ємну частину основного договору підряду, вартість безпосередньо самих робіт Фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 з ремонту житлового будинку складає 81 584 грн. 90 коп.            

В той час, кошторисом, який є додатком № X та становить невід’ємну частину основного договору підряду, передбачено, що вартість матеріалів за рахунок яких будуть виконані роботи Фізичної особи – підприємця ОСОБА_5 з ремонту житлового будинку складає 94 248 грн. 58 коп.

За таких умов, Фізична особа – підприємець ОСОБА_5 виконав ремонті роботи за договором підряду за рахунок своїх матеріалів, перелік яких передбачений кошторисами, які є додатком № X та додатком № X до контракту № X, внаслідок чого останній виконав покладені на нього договором зобов’язання.

За результатами виконання робіт Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5, між ним та ОСОБА_1 20 лютого 2009 року був підписаний Акт здачі-приймання робіт за № X0/02/09-1, на підставі кого вказані вище особи погодились та підтвердили, що Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 були виконані ремонті роботи в житловому будинку, вартість яких складала 175 833 грн. 48 коп.

В свою чергу, ОСОБА_1 здійснювала оплату за виконання Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 робіт з ремонту житлового будинку, сплативши на його користь грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп. шляхом внесення їх в касу підприємства в три етапи.

Грошову суму коштів у розмірі 50 000 грн. були сплачені 15 листопада 2008 року, грошову суму коштів у розмірі 65 000 грн. були сплачені 25 грудня 2008 року, а остаточну грошову суму коштів у розмірі 60 833 грн. 48 коп. були сплачені позивачем на користь виконавця робіт 15 лютого 2009 року, про що свідчать три квитанції до прибуткового касового ордеру, виданих Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_5 внаслідок внесення їх до каси цього підприємця.

Крім того, в рахунок підтвердження внесення позивачем грошової суми коштів в рахунок проведення ремонтно-будівельних робіт в житловому будинку, позивачем було замовлено експертне дослідження з будівельно-технічних питань.

21 вересня 2009 року, спеціалістом ОСОБА_6, яка має вищу будівельно-технічну освіту та кваліфікацію судового експерта, був наданий висновок експертного дослідження з будівельно-технічних питань за № XXXX, у відповідності до якого експерт підтвердив виконання робіт з капітального ремонту житлового будинку, які були проведені підрядником на підставі контракту № X, та вказав, що орієнтовна вартість ремонтно-будівельних робіт у житловому будинку станом на момент проведення дослідження становить 187 895 грн. з урахуванням вартості матеріалів.

При таких обставинах, відповідач та ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів здійснили ремонті роботи в житловому будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx, на грошову суму коштів у розмірі 175 833 грн. 48 коп., після того, як відповідачем по справі був укладений договір дарування житлового будинку позивачем по справ на користь ОСОБА_4

Додатково звертаю увагу суд на те, що контракт № X від 10 листопада 2008 року, який був укладений на виконання робіт по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2, є дійсним та правомірним на момент розгляду справи, оскільки не визнаний недійсним в установленому законом порядку, а тому до нього як і до будь-якого іншого правочину застосовується презумпція правомірності правочину, що передбачено ст. 204 ЦК України (правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним).

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, за результатом розгляду справи в касаційному порядку, 15 лютого 2012 року постановив Ухвалу, якою скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд до Бориспільського міськрайонного суду встановив наступне:

«…Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення, при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного із них не є тим фактом, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна, як об’єкту.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не з’ясував чи відбулося збільшення вартості майна після його ремонту, істотність цього збільшення шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення на момент вирішення спору.

Не з’ясував такі обставини щодо істотного збільшення саме вартості майна для правильного вирішення спору по суті і суд апеляційної інстанції…».

«…Тому рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню….».     

При таких обставинах, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ перевіряючи на предмет дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив їх порушення лише в тій частині, що ними не було з’ясовано чи відбулося збільшення вартості майна після його ремонту, істотність цього збільшення шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення на момент вирішення спору.

При цьому, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі не було зазначено інших порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були допущені судом першої чи апеляційної інстанції, та були б підставою для скасування судових рішень.

На виконання вимоги, що зазначені в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, судом першої інстанції 11 червня 2012 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу та доручено її проведення експерту ОСОБА_7, який працює в складі ПП «НАЗВА_4», що являється суб’єктом оціночної діяльності та здійснює її на підстав Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Пропозицію з приводу призначення експертизи саме експерту ОСОБА_7 було висловлено спільно сторонами, тобто як позивач так і відповідач на підставі ч.2 та ч.4 ст. 143 ЦПК України, які домовились про її призначення саме експерту ОСОБА_7, в зв’язку з чим суд і призначив судову будівельно-технічну експертизу відповідно до цієї домовленості.

22 серпня 2012 року експертом ОСОБА_7 був наданий висновок про вартість нерухомого майна станом, у відповідності до якого:  

1. Ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року, без врахування невід’ємних поліпшень, склала 136 540 грн.

2. Ринкова вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року, з врахування невід’ємних поліпшень, склала 311 140 грн.

3. Вартість невід’ємних поліпшень проведених в житловому будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, станом на 28 липня 2012 року, склала 174 600 грн.    

Зауважу, що експертом по першому та другому питанні був наданий висновок про ринкову вартість житлового будинку без врахування вартості земельної ділянки, яка знаходиться під цим житловим будинком, що випливає з дослідницької частини висновку та тих переліків питань, які були поставлені експерту судом в Ухвалі суду про призначення експертизи. 

Враховуючи те, що вартість житлового будинку, що розташований за адресою: Україна, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, буд. 2, до проведення поліпшень та ремонтних робіт становила 136 540 грн., а після проведених поліпшень та ремонтних робіт - 311 140 грн., на думку позивача житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості, оскільки вартість будинку з поліпшеннями більш ніж в два рази перевищує його вартість до проведення таких поліпшень.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

В той час, ст. 59 ЦПК України, яка регулює питання допустимості доказів, передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 

Таким чином, факт проведення ремонтних робіт в житловому будинку, час,  склад та вид таких робіт, їх вартість та вартість матеріалів, джерело фінансування, можуть бути підтверджені лише письмовими докази, зокрема договором на виконання робіт, актами виконаних робіт, кошторисами та іншими документами зі змісту яких можливо чітко встановити роботи, які проводяться.

В межах предмету розгляду даної справи, позивач доводить обставини пов’язані із виконанням робіт в житловому будинку, часу їх проведення, обсягу та вартості на підставі контракту № X від 10 листопада 2008 року, який був укладений на виконання робіт по ремонту на об’єкті, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Xxxxxxxxxx, 2   

Тому, допустимими засобами доказування в рахунок надання відповідачем заперечень щодо спростування проведення таких робіт позивачем на підставі контракту № X від 10 листопада 2008 року можуть бути будь-які письмові чи речові докази, які б містили інформацію щодо предмету доказування, окрім показів свідків, які в даному випадку не можуть вважатись допустимими засобами доказування і спростувати виконання робіт на підставі письмового правочину на якого розповсюджується презумпція правомірності та який є як належним так і допустимим письмовим доказом виконання робіт.

Не допустимість показів свідків як засіб доказування в більшій мірі полягає в тому, що свідки не можуть чітко підтвердити чи спростувати ті чи інші обставини пов’язані з виконанням робіт в житловому будинку, часом їх виконання, видом, обсягом, вартістю, при цьому не будучи спеціалістом в галузі будівництва та навіть не володіючи елементарними знаннями з цих питань.  

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, в абз. 4 п. 27 Постанови «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № X, Пленум Верховного суду України звернув увагу на наступне: виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Аналогічної позиції дотримується Верховним судом України і в п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № X зазначено, що необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК)

Таким чином, допитані під час розгляду справи в якості свідків Пінчук, Заїка, Калініченко, Просянко, Баюра з приводу виконання ремонтних робіт в спірному житловому будинку - не можуть бути допустимими засобами доказування, з підстав наведених вище, а тому суд керуючись вимогами 57, 59, 60, 212, 213 ЦПК України, повинен надати їм відповідну оцінку, яка полягає в тому, що суд не повинен брати покази свідків до уваги та не приймати їх, оскільки такий доказ є не допустимим і не може спростовувати факт укладання контракту № X та його умов.

Доречи навіть не зважаючи на недопустимість показів свідків як доказ в рахунок обґрунтування відповідачем заперечень, які ґрунтуються на виконанні частини робіт до укладання контракту № X, майже всі без виключення свідки вказали, що роботи були проведені в період часу починаючи з 2007 року по 2009 рік, тобто за час коли позивач та ОСОБА_4 перебували в шлюбі та якому відповідачем був подарований житловий будинок, і при цьому майже всі свідки підтвердили виконання робіт бригадою незнайомих їм людей.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, відповідач не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти вимог позивача, не надавши жодного належного та допустимого доказу спростування факту проведення позивачем ремонтних робіт, їх обсягу, вартості та джерела фінансування таких робіт, відсутності істотного збільшення у своїй вартості житлового будинку та інші обставини, які спростовувались відповідачем.  

При таких обставинах, у відповідності до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки, вартість житлового будинку до проведення капітального ремонту становила 136 540 грн., а після його проведення позивачем складає 311 140 грн., останній вважає, що житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат позивача по справі та ОСОБА_4, а тому даний житловий будинок, з підстав передбачених ч.1 ст. 62 СК України, є таким, що належить на прав спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_4

Аналогічна позиція була підтримана Верховним судом України, а саме в п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями) зазначено, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний спільним майном, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох.

Також, у відповідності до абз. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верхового суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № X1, майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до  спільної  сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою  (шлюбним договором)  або  визнано  такою  власністю  судом  з  тих  підстав,  що  за  час  шлюбу  його  цінність  істотно  збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з  подружжя  чи  їх  обох.

Відповідно до загальноприйнятого правила, що передбачене ч.2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Також, як передбачено ч.2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Дещо подібне положення міститься і в ч.2 ст. 372 ЦК України, норма якої передбачає, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За таких умов, у випадку набуттям подружжям права спільної сумісної власності на річ чи будь-яке інше майно, вважається, що частки кожного із подружжя є рівними, якщо інше не встановлено законом чи рішенням суду.

При таких обставинах, оскільки позивачем, разом із ОСОБА_4, було набуто право спільної сумісної власності на житловий будинок, внаслідок його істотно збільшився у своїй вартості за рахунок їх спільних трудових і грошових затрат, частки як позивача так і ОСОБА_4 у спільній сумісній власності на житловий будинок - є рівними, а тому за позивачем, з підстав передбачених вище, необхідно визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx.       

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись положенням ст. 193 ЦПК України, -  

П Р О Ш У:

1.                 Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку № X, який знаходиться в с. Дударків Бориспільського району Київської області, по вул. Xxxxxxxxxx.   

18 грудня 2012 року. 

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                     _______________           Ковальчук С.М.

                                                                                 (підпис)   

 

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації