Опубліковано Степан Ковальчук
До Вищого господарського суду України
Позивач: Колективне підприємство «НАЗВА_1»
місце знаходження:
АДРЕСА_1
Треті особи без самостійних вимог
на стороні відповідача: 1.Дніпровська районна в м. Києві рада
місце знаходження: АДРЕСА_2
2.Фізична особа – підприємець
ОСОБА_1
місце знаходження:
АДРЕСА_3.
Комунальне підприємство по утриманню
житлового господарства Дніпровського
району м. Києва,
місце знаходження:
АДРЕСА_4-Г
Господарська справа № ХХХ
ВІДЗИВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
Комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» щодо скасування Постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2008 року по господарській справі № 30/5
Колективне підприємство «НАЗВА_1» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства «ОСОБА 2», за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, Дніпровської районної в м. Києві ради, комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та фізичної особи – підприємця ОСОБА_1, про зобов’язання продовжити на той самий термін договір оренди нежилого приміщення комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6, площею 307,7 кв. м., укладений з колективним підприємством «НАЗВА_1» 31 січня 2005 року за № 1756.
Під час розгляду вказаної вище справи, Комунальне підприємство «ОСОБА 2» звернувся із зустрічним позовом до Колективного підприємства «НАЗВА_1» про виселення останнього з нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6, площею 314,9 кв. м., переданого йому в тимчасове платне користування на підставі договору оренди від 31 січня 2005 року за № 1756.
27 травня 2008 року Господарський суд м. Києва, розглянувши вказану вище справу, ухвалив рішення, яким відмовив Колективному підприємству «НАЗВА_1» в задоволенні його позову, а зустрічний позов Комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» задовольнив у повному обсязі, виселивши Колективне підприємство «НАЗВА_1» з нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6, площею 314,9 кв. м., переданого йому в оренду згідно договору оренди нежилого приміщення за № 1756 від 31 січня 2005 року.
В зв’язку з цим, Колективне підприємство «НАЗВА_1» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 року з вимогами щодо його скасування та прийняття нової постанови, якою вимоги позивача за первісним позов задовольнити, а в зустрічному позові Комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» - відмовити.
Київський апеляційний господарський суд, за результатами розгляду апеляційної скарги Колективного підприємства «НАЗВА_1», прийняв постанову, якою рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2008 року скасував, вимоги позивача задовольнив у повному обсязі, зобов’язавши Комунальне підприємство «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» продовжити на той самий термін договір оренди нежилого приміщення комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6, площею 307,7 кв. м., укладений з колективним підприємством «НАЗВА_1» 31 січня 2005 року за № 1756. Як наслідок апеляційний суд своєю постановою в задоволені зустрічного позову Комунальному підприємству «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» - відмовив.
За таких умов, Колективне підприємство «НАЗВА_1», вважає, що Постанова Київського апеляційного господарського суду прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосували як норми процесуального так і матеріального права. Також судом в повному обсязі з’ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.
При таких обставинах, необхідно відмовити Комунальному підприємству «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» в задоволенні його касаційної скарги, а Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року по справі за № ХХХ необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як було встановлено під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (правонаступником якого на момент розгляду справи в суді першої інстанції є Комунальне підприємство «ОСОБА 2») – орендодавцем, та Колективним підприємством «НАЗВА_1» 31 січня 2005 року був укладений договір оренди нежилого приміщення за № 1756, на підставі якого орендар передав орендодавцю, а орендодавець прийняв у тимчасове платне користування нежиле приміщення комунальної власності, загальною площею 314,9 кв. м., які знаходяться в м. Києві, по вул. Райдужній, 6.
Строк дії договору оренди, у відповідності до п. 5.12. Договору, встановлений з 31 січня 2005 року по 6 червня 2007 року, після настання якого договір оренди припиняється.
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва надіслав поштовим відправленням на адресу позивача претензію від 16 березня 2007 року за № 73-733/2 про припинення дії договору оренди нежилого приміщення 6 червня 2007 року та необхідності передати вказані приміщення за актом приймання-передачі орендодавцю.
В зазначеній вище претензії орендодавець повідомив орендаря про те, що для продовження терміну дії договору йому необхідно звернутися в Дніпровську районну у м. Києві державну адміністрацію.
В зв’язку з цим, колективне підприємство «НАЗВА_1» 15 травня 2007 року звернулося до Голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з листом за № 124 щодо продовження строку дії договору оренди нежилого приміщення від 31 січня 2005 року за № 1756 на новий термін.
Проте, відповідач в поданій ним апеляційній скарзі не надав жодних обґрунтованих спростовань висновкам апеляційного суду щодо відсутності в матеріалах господарської справи доказів того, що орендодавець чи Дніпровська районна в м. Києві рада мала на меті використовувати нежилі приміщення, що знаходяться в м. Києві по вул. Райдужна, 6, для власних потреб та цілей. Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідач намагався спростувати виключно тими обставинами, що на засіданні комісії з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, нібито було прийнято рішення про відмову Колективному підприємству «НАЗВА_1» у продовженні терміну дії договору оренди вказаного вище нежилого приміщення у зв’язку з тим, що Дніпровська районна в м. Києві рада прийняла рішення використовувати це приміщення для власних потреб, про що також, як зазначає відповідач, було викладено в листі за № 344/20 від 20 березня 2008 року.
Однак, звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів як під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції так і в поданій ним касаційній скарзі тим обставинам, що він чи Дніпровська районна в м. Києві рада як суб’єкт права комунальної власності мали на меті використовувати нежилі приміщення для власних потреб, а натомість в матеріалах справи містяться інші докази та обставини, які свідчать про протилежне, зокрема про намір передати приміщення в оренду іншим особам та сам факт передання їх в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, а саме:
11 вересня 2007 року відбулось засідання Комісії з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, на якому було прийнято рішення про передання нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужній, 6, площею 307, 7 кв. м., в оренду третім особам, які будуть визначені на підставі проведеного конкурсу на право оренди і одночасно відмовлено у передачі в оренду цього приміщення колективному підприємству «НАЗВА_1» з тих підстав, що останній не підписав додаткову угоду від 25 травня 2007 року до договору оренди нежилого приміщення від 31 січня 2005 року за № 1756. На численні звернення до комісії та її членів щодо невідповідності вимогам чинного законодавства України умов та змісту вказаної вище додаткової угоди, останні не взяли до уваги та безпідставно відмовили у продовженні строку дії договору на новий термін.
В зв’язку з цим, Комісія з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності не приймала жодних рішень у формі рекомендацій для Дніпровської районної в м. Києві ради щодо використання вказаних вище нежилих приміщень для власних потреб.
Крім того, під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції відповідач не надав належним чином завірену копію чи оригінал вказаного вище рішення Комісії з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності, що вкотре підтверджує ту обставину, що саме в цьому рішенні відсутні будь-які відомості стосовно використання нежилих приміщень для власних потреб.
Також, відповідач в поданій ним касаційній скарзі вказує на те, що рішення Комісії з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності було прийнято на підставі рішення Дніпровської районної в м. Києві ради, яким передбачено використання нежилих приміщень для власних цілей. Однак, вказана вище обставина, якою відповідач намагається спростувати висновки суду апеляційної інстанції не відповідає дійсності та не підтверджена жодними належними і допустимими доказами, зокрема останнім не було надано копію такого рішення районної ради, яким керувалася комісія. Вказана обставина на яку посилається відповідач є просто надумана з метою надання суду касаційної інстанції мнимих підстав для скасування рішення апеляційного суду.
Більш того, у відповідності до ч.1 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
Як передбачено ч. 10 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації.
При таких обставинах, висновки та рекомендації комісії не є правовим актом, що мають обов’язковий характер і як наслідок - не підлягають виконанню будь-яким органом чи особою, а лише рекомендують вчинити ті чи інші дії або ж прийняти те чи інше рішення.
За таких умов, відповідач не надав суду першої та апеляційної інстанції рішення Дніпровської районної в м. Києві ради чи рішення Комунального підприємства «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» про використання нежилого приміщення, яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужній, 6 для власних цілей та потреб, а також письмового документу, на підставі якого відповідач повідомив позивача про прийняття вказаного вище рішення, з наданням доказів відправлення чи вручення їх Колективному підприємству «НАЗВА_1».
Пізніше, на підставі саме вказаних вище висновків Комісії з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, 10 жовтня 2007 року Дніпровська районна у м. Києві рада прийняла рішення «Про затвердження переліків об’єктів нерухомого майна комунальної власності Дніпровського району, що підлягають наданню в оренду» за № 176, у відповідності до п. 52 додатку до якого, було включено нежиле приміщення, площею 307,7 кв. м., яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6, що є об’єктом нерухомого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району, яке підлягає переданню в оренду.
Зазначене рішення Дніпровської районної в м. Києві ради було прийнято рівно за один місяць після того як Комісія з питань надання в оренду нерухомого майна комунальної власності прийняла своє рішення у вигляді рекомендацій.
При таких обставинах, з положення п. 52 додатку до Рішення Дніпровської районної у м. Києві ради від 10 жовтня 2007 року за № 176, до якого включено нежиле приміщення, площею 307,7 кв. м., яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6, випливають ті обставини, що орендодавець має намір і в подальшому здавати вказані приміщення в оренду третім особам - суб’єктам господарювання з метою отримання прибутків від даного виду діяльності.
На підставі вказаного вище рішення, управлінням з питань оренди та приватизації комунального майна Дніпровської районної в м. Києві ради, був призначений та проведений 30 листопада 2007 року конкурс на право оренди нежилого приміщення, площею 307,7 кв. м., яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6. За результатами проведеного конкурсу на право оренди, переможцем було визначено фізичну особу – підприємця ОСОБА_1
Пізніше, 18 грудня 2007 року між Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди за № 180, предметом якого було нежиле приміщення, площею 314,9 кв. м., яке знаходиться в м. Києві, по вул. Райдужна, 6.
При таких обставинах, з положення п. 52 додатку до Рішення Дніпровської районної у м. Києві ради від 10 жовтня 2007 року за № 176, конкурсу на право оренди нежилого приміщення, який відбувся 30 листопада 2007 року та договору оренди від 18 грудня 2007 року за № 180, укладеного з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1, суд дійшов обґрунтованих висновків, що Дніпровська районна в м. Києві рада та Комунальне підприємство «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» мали намір і в подальшому здавати вказане приміщення в оренду третім особам - суб’єктам господарювання з метою отримання прибутків від даного виду діяльності.
Крім того, посилання відповідача на лист від 20 березня 2008 року за № 344/20, на підставі якого останній повідомив позивача про використання нежилих приміщень для власних потреб є необґрунтованим з огляду на наступне.
Вказаний вище лист позивач по справі не отримував і зміст його є невідомим, про що в матеріалах справи відсутні докази направлення чи вручення цього листа Колективному підприємству «НАЗВА_1».
Більш того, якщо навіть припустити існування такого листа від 20 березня 2008 року, зі змісту якого випливає, що відповідач чи Дніпровська районна в м. Києві рада мали намір використовувати нежилі приміщення для власних потреб, зазначені в цьому листі обставини не відповідають дійсності та обставинам встановлених під час розгляду справи, оскільки станом на 20 березня 2008 року Дніпровською районною в м. Києві радою було прийнято рішення про передання нежилих приміщень в оренду третім особам, в зв’язку з чим був проведений конкурс на право оренди нежилих приміщень, за результатами якого був визначений переможець – фізична особа - підприємець ОСОБА_1, та укладений з ним договір оренди нежилих приміщень комунальної власності.
В зв’язку з цим з наведеного вище випливає, що інформація, яка була зазначена в цьому листі просто є недостовірною та не відповідає дійсності, оскільки відповідач чи Дніпровська районна в м. Києві рада не лише не використовувала нежилі приміщення для власних потреб, але й наміру такого не мала, про що свідчать ряд доказів, які містяться в матеріалах господарської справи та були досліджені судом першої і апеляційної інстанції.
Також, відповідач в поданій ним касаційній скарзі в рахунок обґрунтування своїх вимог щодо скасування постанови Київського апеляційного господарського суду вказує на те, що відсутні правові підстави для зобов’язання відповідача поновити термін дії договору оренди, оскільки Дніпровська районна в м. Києві рада, яка є суб’єктом права комунальної власності і здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності, - не приймала відповідного рішення, яким би надала дозвіл відповідачу на поновлення договору оренди, а тому, на думку відповідача, зобов’язання його вчинити відповідні дії є порушенням його права на вільне волевиявлення під час укладання договору та обмеження у здійсненні права власності.
Однак, звертаю увагу суд касаційної інстанції, що відповідач приходить до абсолютно безпідставних та необґрунтованих висновків, які свідчать про не розуміння природи, змісту та суті договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, а також правових наслідків, які наступили внаслідок перебування сторін в таких правовідносинах. Крім того, відповідач в рахунок вказаних вище обставин, якими обґрунтовує наявність рішення Дніпровської районної в м. Києві ради для поновлення терміну дії договору оренди, не вказав жодної правової норми, яка б ставила в залежність задоволення вимог позивача від такого рішення органів місцевого самоврядування, а також необхідність взагалі цього рішення для продовження терміну дії договору оренди, у разі передання цих приміщень іншій особі, зокрема.
У відповідності до ч.АДРЕСА_3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.
Дещо аналогічна за змістом норма міститься в ст. 285 ГК України, якою передбачено, що орендар має переважне право перед іншими суб’єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.
Також, ст. 777 ЦК України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов’язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, — в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.
Вищим Арбітражним судом України було надано роз’яснення «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про оренду державного та комунального майна»» від 25.05.2000 року, зокрема суд в п. 12 даного роз’яснення вказав на деякі практичні аспекти застосування вказаного вище Закону, в частині терміну договору оренди та переважного права на його продовження пояснивши, що ч.2 ст. 17 Закону встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку. Таку заяву заінтересована сторона може також подати і до закінчення строку дії договору оренди. За усіх умов після закінчення терміну дії договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право продовження договору оренди на новий термін. Отже якщо після закінчення строку дії договору оренди орендодавець передав спірне майно в оренду іншій особі, орендар за попереднім договором має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього договору на новий термін та про визнання договору з новим орендарем недійсним.
Крім того, п. 2 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з орендними правовідносинами» від 12 квітня 2001 року за № 01-8/442 передбачено, що за загальним правилом якщо після закінчення строку дії договору оренди орендодавець передасть спірне майно в оренду іншій особі, орендар за попереднім договором має право звернутися до арбітражного суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього договору на новий термін та про визнання договору з новим орендарем недійсним. Водночас якщо не буде подано доказів того, що орендодавець уклав чи укладає договір оренди з іншою особою, а натомість буде встановлено, що він має намір використовувати майно для власних потреб, то підстави для задоволення позову про спонукання до продовження дії договору оренди відсутні.
При таких обставинах, з положення вказаних вище актів законодавства України та судової практики Вищого господарського суду України випливає, що після закінчення строку дії договору оренди, орендар має право на проводження терміну його дії на новий строк. Якщо Законом орендарю надано право на продовження терміну дії договору, відповідно в одного із суб’єктів господарських правовідносин повинен виникнути обов’язок реалізувати це право орендаря. Оскільки орендар перебуває в господарських правовідносинах, які ґрунтуються на договорі оренди, виключно з орендодавцем, відповідачем по справі, можна зробити однозначні висновки про те, що після закінчення строку дії договору оренди, саме в орендодавця виникає зобов’язання продовжити термін дії договору оренди на новий строк. Обов’язок орендодавця продовжити термін дії договору полягає в направленні на адресу орендаря письмову пропозицію чи проект договору оренди з попередніми чи зміненими істотними умовами. Якщо не змінилися умови оренди комунального майна, визначені договором оренди між позивачем - орендарем, та відповідачем - орендодавцем, та якщо орендар належним чином виконував свої обов’язки, згідно з договором, такий орендар має переважне право на продовження договору оренди на новий строк, незалежно від наявності та кількості бажаючих орендувати об’єкт. У разі зміни істотних умов договору оренди чи інших його умов, і орендарем прийняті такі умови, договір оренди майна з ним також продовжується на новий строк.
При таких обставинах, як випливає з судової практики Вищого господарського суду України, після закінчення терміну дії договору оренди, у орендодавця не виникає обов’язок звертатись до орендаря з пропозицією щодо укладання договору оренди на новий строк, якщо орендодавець має на меті використовувати приміщення для власних потреб та цілей, і не має наміру передавати в майбутньому приміщення іншим особам в користування на правах оренди, шляхом укладання відповідного договору, оскільки орендар за договором оренди, строк якого закінчився, не має, за таких умов, жодних переважних прав на продовження терміну дії договору.
Однак, абсолютно обґрунтовані висновки Вищого господарського суду з приводу того, що у випадку, якщо після закінчення терміну дії договору оренди, орендодавець має намір і в подальшому передавати приміщення в користування іншим особами, а також крім попереднього орендаря має намір орендувати нежилі приміщення і інша особа, орендодавець зобов’язаний продовжити термін дії договору оренди з попереднім орендарем за умови його згоди та домовленості щодо всіх істотних умов. В іншому випадку переважне право орендаря припиняється, а орендодавець має повне право передати приміщення в користування будь-якій третій особі.
Тому, у випадку, якщо орендодавець, після закінчення терміну дії договору оренди, передасть приміщення іншій особі, не реалізувавши переважне право попереднього орендаря, вважається, що останній порушив це право та не виконав свій обов’язок запропонувати чи реалізувати право попереднього орендаря на продовження терміну дії договору оренди, оскільки орендодавець і в подальшому має намір передавати приміщення в оренду та отримувати прибутки від такого виду діяльності.
Продовженням терміну дії договору вважається, що сторони перебували в договірних правовідносинах пов’язаних з орендою майна, при яких орендодавцем вже було передано приміщення орендарю, а орендар після закінчення терміну дії договору, фактично володіє та користується ними і сплачує орендну плату, при цьому не відбулось повернення майна за Актом приймання-передачі від орендаря до орендодавця. Також, не відбувається передання майна в оренду у випадку продовження терміну дії договору, оскільки орендар фактично володіє ним та має можливість реалізувати свої права пов’язані з наслідками закінчення терміну дії договору, в частині продовження його на новий строк.
При таких обставинах, якщо орендодавець не виконує вимоги актів законодавства України щодо реалізації права орендаря на продовження терміну дії договору оренди на новий строк, які є його зобов’язанням за договором оренди, орендар має право звернутися до суду з відповідними вимогами до орендодавця щодо спонукання продовжити строк дії договору оренди на новий термін.
Крім того, на підставі рішення Дніпровської районної в м. Києві ради від 25 червня 2007 року за № 129, Комунальне підприємство «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» визначено єдиним орендодавцем, якому надано право на укладання відповідних договорів оренди нежилих приміщень.
Однак, жодним актом законодавства України не передбачено, що у випадку закінчення терміну дії договору оренди приміщень комунальної власності, орендодавець – комунальне підприємство, якого уповноважено на укладання відповідних договорів оренди, зобов’язане отримати дозвіл від органу місцевого самоврядування, від імені якого діє відповідна рада, на продовження строку дії договору оренди на новий термін. Вказана обставину, на яку посилається відповідач по справі, є не що інше як практика продовження терміну дії договору оренди приміщень комунальної власності, яка існує в Дніпровському районі м. Києва, та врегульована можливо лише на рівні актів, прийнятих Дніпровською районною в м. Києві радою.
Крім того, вимога позивача про зобов’язання продовжити договір оренди на новий термін жодним чином не залежить та не пов’язана з прийняттям чи не прийняттям рішення Дніпровською районною в м. Києві радою про продовження договору оренди з позивачем на новий термін, оскільки така вимога залежить виключно від того, що Дніпровська районна в м. Києві рада прийняла рішення про передання приміщення в оренду третій особі, а відповідач уклав з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 договір оренди, внаслідок чого було порушено переважне право позивача як попереднього орендаря на продовження договору оренди на новий термін.
Посилання відповідача на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, як на дійсність правочину лише в тому випадку, якщо було волевиявлення обох сторін, а на думку останнього суд зобов’язавши відповідача укласти договір оренди з позивачем, порушив вказані вимоги закону, оскільки відсутнє волевиявлення відповідача, - є необґрунтованим та безпідставним, оскільки суд не зобов’язує відповідача укласти новий договір оренди нежилих приміщень, а зобов’язує продовжити договір оренди, укладеного між позивачем та відповідачем, на новий термін, виходячи з обов’язку останнього реалізувати таке право у випадку наявності наміру в подальшому передавати приміщення третім особам в користування.
Також, відповідач необґрунтовано посилається на положення актів цивільного законодавства України та Закону України «Про місцеве самоврядування» в частині порушення судом апеляційної інстанції права Дніпровської районної в м. Києві ради вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нежилими приміщеннями, які є об’єктом права комунальної власності, ухваливши рішення, яким суд порушив вказані вище права Дніпровської районної в м. Києві ради як суб’єкта права комунальної власності.
Звертаю увагу суд касаційної інстанції на те, що апеляційний суд діяв виключно в межах норм матеріального права та не порушував жодних права територіальної громади Дніпровського району як власника нежилих приміщень, оскільки відповідач як єдиний орендодавець та Дніпровська районна в м. Києві рада після закінчення строку дії договору оренди, укладеного з позивачем, передали приміщення в оренду іншій особі, в такий спосіб маючи намір і в подальшому передавати в користування нежилі приміщення та отримувати в результаті цього прибутки. Таким чином, вказані особи прийняли рішення про подальшу оренду цих приміщень, однак з порушенням вимог закону, оскільки, в такому випадку, зобов’язані були реалізувати переважне право позивача на продовження терміну дії договору оренди, чого не було з їхнього боку здійснено.
За таких умов, апеляційний суд не порушив право власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, а лише зобов’язав відповідача вчинити дії, обов’язок вчинення яких передбачено вказаними вище законодавчими актами, а саме продовжити договір оренди на новий термін, оскільки відповідачем був укладений догові оренди з новим орендарем, третьою особою по справі.
Крім того, звертаю увагу суд касаційної інстанції, що відповідач вкотре вказує в своїй скарзі на те, що цивільні права територіальної громади щодо майна, режим його володіння та користування встановлений на рівні з правами інших учасників правовідносин. Не залежно від того на праві приватної, комунальної чи державної власності належать нежилі приміщення орендодавцю, положення ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 285 ГК України та ст. 777 ЦК України мають однакову юридичну силу.
При таких обставинах, відповідач, Комунальне підприємство «ОСОБА 2», порушив переважене право позивача, встановлене ч.АДРЕСА_3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», на продовження договору оренди на новий термін, при тому, що орендар належним чином виконував свої обов’язки, вчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату встановлену договором оренди та додатковими угодами до нього та не порушував інших умов договору. При цьому, відповідач і в подальшому передав вказані приміщення в оренду третій особі по справі. Крім того, позивач маже 24 роки орендує вказане вище приміщення, належним чином виконуючи всі зобов’язання передбачені попередніми договорами оренди.
При таких обставинах, на підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 4, 22, 32, 35, 36, 107, 109, 110, 111, 111-9, 111-10, 121-1 ГПК України, -
ПРОШУ:
- Касаційну скаргу Комунальне підприємство «ОСОБА 2» на Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року по справі № 30/5 – залишити без задоволення.
- Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року по справі № ХХХ – залишити без змін.
ДОДАТКИ:
- Копія довіреності на представництво і захист прав та інтересів у судах.
«__» серпня 2008 року
Представник позивача, який діє на підставі довіреності |
______________ (підпис)
|
Ковальчук С.М.
|
Додати новий коментар