Відзив на позов у господарській справі про визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень

                До Господарського суду м. Києва

 

                                                   Відповідач:     Товариство з обмеженою відповідальністю

          «НАЗВА_1»   

                                                                                  АДРЕСА_1

 

                                По справі за позовом :     Відкрите акціонерне товариство

«НАЗВА_3»НАЗВА_6»  

                                                                                                                                                                                                           АДРЕСА_2  

                                                                                   

       Відповідач:     Дочірнє підприємство «Комунальне

                                                           підприємство «НАЗВА_6»

                                                           АДРЕСА_3

                                                            

Господарська справа № ХХХ

 

ВІДЗИВ   НА   ПОЗОВНУ   ЗАЯВУ

Про визнання недійсним договору оренди № 01/03 від 30 березня 2001 року, укладеного між ТОВ «НАЗВА_1» та ДП «НАЗВА_7»НАЗВА_6».

Відкрите акціонерне товариство «НАЗВА_3»НАЗВА_6» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЗВА_1» та Дочірнього підприємства «НАЗВА_9»НАЗВА_6», в якому пред’явив вимогу про визнання недійсним договору оренди від 30 березня 2001 року за № 01/03

Однак відповідач вважає що позовні вимоги ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» є безпідставними, необґрунтованими та незаконними, а тому необхідно відмовити ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» в задоволенні цього позову в повному обсязі, з наступних підстав.

Відкрите акціонерне товариство «НАЗВА_3»НАЗВА_6» не має права на звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору оренди, який укладений за участі інших суб’єктів господарської діяльності, тим більше коли даний правочин не порушує його жодних прав та інтересів, а саме:

30 березня 2001 року між Дочірнім підприємством «НАЗВА_9»НАЗВА_6»НАЗВА_12»НАЗВА_1» був укладений договір оренди нежилих приміщень за № 01/03, загальною площею 97 кв. м., які знаходяться в м. Києві, по вул. Замковецькій, 7.

У відповідності до ч.1 ст. 207 ГК України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тому, з аналізу наведеної вище норми випливає, що звернутись з вимогою про визнання недійсним господарського зобов’язання (договору), має право лише одна із його сторін, або відповідний орган державної влади. Тобто, закон чітко визначив коло осіб, які мають право на звернення до суду з відповідними вимогами, до числа яких не відноситься позивач по справі, оскільки не є стороною договору оренди нежилих приміщень.

Крім того, вказаний вище правочин, що укладений між відповідачами по справі, не порушує прав та інтересів позивача, оскільки останній не є ні власником нежилих приміщень, ні користувачем земельної ділянки, що знаходяться в м. Києві, по вул. Замковецькій, 7, а також не є власником ремонтно-будівельної дільниці (!), Тому, оскільки позивач не має відповідних прав і вони не були порушені відповідачами, ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» не має право на звернення до суду із застосуванням засобів захисту передбачених ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України.

Тому, навіть не зважаючи на вищевикладене, абз. 1 п. 4 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 року за № 02-5/111 передбачено, що якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов’язаних з визнанням угод недійсними (при цьому ч.1 ст. 207 ГК України чітко визначає коло осіб), господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

  1. Позивач, в обґрунтування свої вимог щодо визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень посилається на те, що вказане вище майно є державною власністю і знаходиться у володінні (на балансі) ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», а тому ДП «НАЗВА_7»НАЗВА_6» повинно було отримати згоду в компетентних органів для передання цих приміщень в оренду ТОВ «НАЗВА_1», внаслідок чого були порушені права позивача.

Крім того, позивач в своєму позові посилається на те, що земельна ділянка, на якій розміщені нежилі приміщення, надані в оренду ТОВ «НАЗВА_1», належить на праві користування ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6». Проте, як зазначає позивач, він не передавав земельну ділянку в оренду будь-яким особам, в тому числі відповідачу по справі, ТОВ «НАЗВА_1», що призвело, на його думку, до порушення прав ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6».

Однак, обґрунтування позивачем своїх вимог тими обставинами, що останній є власником нежилих приміщень та користувачем земельної ділянки є абсолютно безпідставним, що полягає в наступному.

Найбільш незрозумілою обставиною в позові ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» є те, що останній надає суду таке поняття як ремонтно-будівельна дільниця, не розкриваючи його змісту та складу. Зокрема позивач вказує в своєму позові наступні словосполучення: «приміщення ремонтно-будівельної дільниці», «земельна ділянка, на якій знаходиться ремонтно-будівельна дільниця». Тобто, останній не ототожнює ремонтно-будівельну дільницю з приміщеннями та земельною ділянкою, а отже вона є окремим об’єктом, який перебуває, на думку позивача, на балансі ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», що навіть ставить взагалі під сумнів існування такого матеріалізованого об’єкту.       

Як зазначає в позовній заяві ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», земельна ділянка, яка знаходиться в м. Києві, по вул. Замковецькій 7, була надана в користування Заводу «НАЗВА_6» на підставі Рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 14 грудня 1981 року за № 577, якою позивач не припиняв користуватись з 1981 року по теперішній час, під розміщення ремонтної групи. 

Позивач обґрунтовує своє право на  користування земельною ділянкою тим, що житловий фонд заводу не був переданий на баланс міськжитлоуправління до теперішнього часу і перебуває в державній власності. Однак позивач не вказує того, що однією із підстав користування землею є умова про строк такого користування, який встановлений Рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів від 14 грудня 1981 року за № 577, а саме до 1985 року, оскільки метою передання земельної ділянки в користування заводу «НАЗВА_6» було розміщення ремонтної групи на час проведення будівельних робіт на жилому фонді заводу «НАЗВА_6».          

Тобто Завод «НАЗВА_6» мав право користуватись земельною ділянкою лише до 1985 року. З моменту настання вказаного строку позивач зобов’язаний був повернути земельну ділянку Подільській районній раді народних депутатів, яка надавала землю в користування.

З вищенаведеного випливає, що користування ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» вказаною земельною ділянкою до теперішнього часу не може вважатись законним та правомірним, виходячи із змісту Рішення виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів. 

При таких обставинах наведені вище заперечення повністю спростовують вимоги позивача щодо наявності в нього права користування земельною ділянкою по вул. Замковецькій, 7, в м. Києві.

Крім того, органи місцевого самоврядування не приймали рішення про продовження строку користування земельною ділянкою або ж надання права користування землею по вул. Замковецькій, 7, в м. Києві ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», про що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, якій би свідчив про право користування земельною ділянкою, зокрема один із правовстановлюючих документів, передбачених актами законодавства України.

Також твердження позивача, що в процесі корпоратизації державного заводу «НАЗВА_6» у відкрите акціонерне товариство «НАЗВА_3»НАЗВА_6» до статутного фонду вказаного товариства поряд з іншими об’єктами було включено ремонтно-будівельну дільницю (!) не відповідає дійсності, з наступних підстав.

У відповідності до Статуту відкритого акціонерного товариства «НАЗВА_3»НАЗВА_6», який наданий позивачем суду, статутний фонд товариства становить 20 192 500 грн. Будь-які відомості про майно, яке включене до статутного фонду, безпосередньо в самому статуті не містяться, в тому числі і відомості про включення ремонтно-будівельної дільниці, приміщень чи земельної ділянки до його складу. Залишається не відомим той факт, з чого випливала позиція позивача, що ремонтно-будівельна дільниця (!) включена до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «НАЗВА_3»НАЗВА_6», оскільки статут, знову ж таки наголошую, не містить і близько жодного переліку майна, тим більше ремонтно-будівельної дільниці, яка не відомо який має зміст та склад.

Крім того, позивач зазначає, що державне підприємство «НАЗВА_3»НАЗВА_6» було перетворене у ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» шляхом корпоратизації, а тому на його думку не потрібно жодних документів, які б підтверджували право власності ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», окрім даних з балансу підприємства.

Однак думка позивач з цього приводу є помилковою і такою, що не відповідає вимогам законодавства, яке існувало на час корпоратизації державного підприємства «НАЗВА_3»НАЗВА_6», що полягає в наступному.

У відповідності до п. 10 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження положення про порядок корпоратизації підприємств» від 5 липня 1993 року за № 508 (вказана постанова була прийнята на виконання Указу президента України «Про корпоратизацію підприємств»), комісія з корпоратизації, готує і подає засновнику у двомісячний термін з дня затвердження її складу акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу підприємства, що підлягає корпоратизації.

При цьому розмір статутного фонду відкритих акціонерних товариств, створених у відповідності до Постанови КМУ «Про затвердження положення про порядок корпоратизації підприємств», визначається за діючою Методикою оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди, про що зазначено в п. 16 Постанови.

Діючою на той час методикою оцінки вартості об’єктів приватизації була Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів приватизації» від 18 січня 1995 року за № 36, яка на підставі п. 2 застосовується щодо визначення розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації чи корпоратизації. 

 У відповідності до п. п. 9, 12 Постанова КМУ «Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів приватизації», оцінка майна цілісних майнових комплексів, для визначення розміру статутного фонду акціонерного товариства, здійснюється у такій послідовності: розроблення передаточного балансу; підготовка документів для оцінки вартості майна; визначення вартості об’єкта приватизації згідно з даними передаточного балансу та іншими документами; проведення дооцінки (експертної оцінки) об’єкта приватизації; визначення вартості майна, що приватизується; складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу.

Однак хочу звернути увагу суд на те, що згідно п. 4 вказаної методики, в оцінку майна не включається вартість землі, на якій розташований об’єкт приватизації, а отже і не може бути внесена до статутного фонду акціонерного товариства. Тому обґрунтування позивача, що земельна ділянка або ж ремонтно-будівельна дільниця належить ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», як правонаступнику державного підприємства «НАЗВА_3»НАЗВА_6» в процесі корпоратизації є абсолютно невірними, не логічними та таким, що не відповідають Закону.     

Тому, основним документом, якій би свідчив про те, що ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» були передані до статутного фонду в порядку корпоратизації земельна ділянка, приміщення або ж ремонтно-будівельна дільниця є передаточний баланс, тобто відомості, які в ньому зазначені повинні містити інформацію про передання вказаного майна товариству, створеного в порядку корпоратизації.   

Крім того, у відповідності до п. 15 додатку N 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, належить рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), ТА акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.

Таким чином, позивачем, в рахунок обґрунтування своїх вимог, не були надані суду документи, що свідчили б про право власності на нежилі приміщення, які знаходяться по вул. Замковецькій, 7, в м. Києві, або ж ремонтно-будівельну дільницю, а саме акт приймання-передавання нерухомого майна чи перелік зазначеного майна, наданий засновником або державним органом приватизації, чи передаточний баланс.

За таких обставин, позивач не довів суду, що він є власником нежилих приміщень, які знаходяться по вул. Замковецькій, 7, в м. Києві, а тому права останнього не були порушені внаслідок укладання між відповідачами договору оренди від 30 березня 2001 року за № 01/03.

При цьому, в Акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного заводу «НАЗВА_6», який наданий суду позивачем, також не міститься жодних відомостей про включення до нього ремонтно-будівельної дільниці (!) чи приміщень. Вказаний акт лише містить вартість майна по окремим групам об’єктів, які підлягають внесенню до статутного фонду Акціонерного товариства «НАЗВА_3»НАЗВА_6», і не має конкретного переліку майна Державного заводу «НАЗВА_6», яке в процесі корпоратизації передається відкритому акціонерному товариству «Заводу «НАЗВА_6».     

При таких обставинах Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного заводу «НАЗВА_6» не може бути підтверджено право власності чи право користування земельною ділянкою, приміщеннями або ж ремонтно-будівельною дільницею.      

Крім того ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» в позовній заяві посилається на інвентаризаційну відомість об’єктів, що не увійшли до статутного фонду ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», надаючи суду висновки лише про уявне припущення, що якщо ремонтно-будівельна дільниця (!) не увійшла до інвентаризаційної відомості, а тому вона передана до статутного фонду ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», що є не припустимим взагалі, з точки зору засобів доказування та належності і допустимості доказів, які безпосередньо підтверджують право власності чи право користування спірною земельною ділянкою та приміщеннями.

З цього можна зробити висновки лише про те, що ремонтно-будівельна дільниця не належала ні Заводу «НАЗВА_6», ні ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6».

Посилання позивача на довідку ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» про те, що ремонтно-будівельна дільниця знаходиться на балансі останнього, не може бути належними та допустимими засобами доказування, оскільки вона не підтверджена необхідними документами, які свідчили б про право позивача на приміщення та земельну ділянку. Зокрема надані позивачем баланси ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» за 1996, 1998, 1999 роки не містять жодних відомостей про ремонтно-будівельну дільницю, яка б належала цьому підприємству на праві власності.

Також, Вищий Арбітражний суд України в своєму Інформаційному Листі «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31 січня 2001 року за № 01-8/98 законно, справедливо та доречно зазначив, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

При таких обставинах, позивач не надав суду доказів того, що земельна ділянка, яка знаходиться в м. Києві, по вул. Замковецькій 7, до моменту корпоратизації Державного заводу «НАЗВА_6», а також після його корпоратизації у ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», належала б цим підприємствам на праві користування, тобто останній не надав жодних правовстановлюючих документів, які б засвідчували це право на землю.  

Також, позивач не надав суду доказів, що передбачені Актами законодавства України, на підставі яких останній є власником ремонтно-будівельної дільниці чи нежилих приміщень, які знаходяться в м. Києві, по вул. Замковецькій, 7.    

 Більш того, ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» в кінці 2005 року звертався з аналогічним позовом до ТОВ «НАЗВА_1» та ДП «НАЗВА_7»НАЗВА_6», в якому крім вимог про визнання недійсним договору оренди від 30 березня 2001 року за № 10/03, пред’явив вимогу про усунення перешкод в користуванні нежилим приміщенням та земельною ділянкою.

Однак, Господарський суд м. Києва, 31 січня 2006 року, розглянувши справу № 2/599, виніс ухвалу про залишення вказаного вище позову без розгляду з тих підстав, що ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» не надав на вимогу суду доказів, які підтверджують право власності останнього на нежилі приміщення, які знаходиться в м. Києві, по вул. Замковецькій 7, зокрема розподільчий баланс, складений при створенні ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6», право власності чи право користування спірною земельною ділянкою, оформлене у встановленому законом порядку. Це при тому, що в матеріалах вказаної вище справи знаходились абсолютно аналогічні документи, які містяться в цій справі. Єдина відмінність полягає в тому, що в даній справі позивачем були надані баланси підприємства за 1996, 1998, 1999 роки, які не підтверджують жодних обставин, та не є тими документами, які витребовувались судом по справі № 2/599, що вкотре свідчить про відсутність у позивача права власності на спірні приміщення та права користування земельною ділянкою, а також відповідних прав на ремонтно-будівельну дільницю.                         

  1. Також посилання позивача на п. 7 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності» від 2 квітня 1994 року за № 02-5/225 є безпідставним та не стосується предмету розгляду даного спору, оскільки зміст вказаного пункту надає роз’яснення по застосуванню чинного законодавства під час вирішення спорів пов’язаних з визнанням права власності чи права повного господарського відання, яке полягає в тому, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статус державної власності.

Посилання позивача саме на п. 7 Інформаційного Листа Вищого Арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31 січня 2001 року за № 01-8/98 є безпідставним, оскільки положення даного пункту листа роз’яснюють підстави та порядок розгляду справ за позовами про усунення перешкод в користуванні майном, тобто за віндикаційними позовами. Однак, пред’явлений позов містить виключно предмет спору про визнання недійсним договору оренди, що ніяким чином не пов'язаний з віндикаційними позовами, які випливають з позадоговірних зобов’язань.

  1. Більш того, ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» в своєму позові в обґрунтування своїх вимог посилається на цілий ряд правових норм, які регулюють абсолютно різні правовідносини, зокрема.          

Позивач безпідставно посилається на ст. 48 Закону України «Про власність», яка передбачає усунення перешкод в користуванні майном, та як наслідок на п. 7 Інформаційного Листа Вищого Арбітражного суду України «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом» від 31 січня 2001 року за № 01-8/98, який, як було зазначено вище, надає роз’яснення судам стосовно правильного та однозначного застування законодавства під час вирішення спорів про усунення перешкод в користуванні майном.

В той час, предметом спору за позовом ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» є визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень, до якого не застосовуються норми закону, які регулюють правовідносини пов’язані з віндикаційними позовами, тобто ті, що випливають з позадоговірних зобов’язань.

  1. Тим більше, позивач не вірно застосовує правову норму, на підставі якої вимагає визнати недійсним договір оренди від 30 березня 2001 року за № 01/03, посилаючись на ст. ст. 215, 216 ЦК України, що полягає в наступному.                     

У відповідності до п. 9 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, положення Цивільного кодексу України від 2003 року не застосовуються щодо підстав та наслідків визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень від 30 березня 2001 року за № 01/03, оскільки даний правочин був укладений до 1 січня 2004 року.

Тому, договір оренди укладений між відповідачами не може бути визнаний з підстав передбачених ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Аналогічна позиція зазначена в абз. 3 п. 10 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 року за № 02-5/111, в якому вказано, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Тому на момент укладання спірної угоди, не діяв ЦК України в редакції 2003 року, а тому і не можуть бути застосовані його положення, зокрема ст. ст. 215, 216 ЦК України, якби даним кодексом не було передбачено інше.

  1. Більш того, позивач в своєму позові так і не зазначив, вимогам яких правових норм, що містяться в актах законодавства України не відповідає договір оренди, укладений між відповідачами по справі, 30 березня 2001 року за № 01/03, внаслідок чого позов є абсолютно необґрунтованим.     
  2. Також, ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» в своєму позові вимагає від суду, у випадку визнання недійсним договору оренди нежилих приміщень, застосувати наслідки недійсності такого договору.   

Однак, яким чином суд може застосувати наслідки недійсності правочину як двосторонню реституцію, оскільки, в такому випадку, кожна сторона повинна повернути все, що нею було отримано за правочином, але ж, як вказує позивач, приміщення належать йому, а в порядку реституції, суд повинен повернути вказані приміщення чи ремонтно-будівельну дільницю ДП «НАЗВА_7»НАЗВА_6», який не є, на думку позивача, власником наданих в оренду ТОВ «НАЗВА_1» приміщень.

В такому випадку, права ж позивача не будуть поновлені судом, оскільки позивач знову ж таки не буде володіти, користуватись та розпоряджатись нежилими приміщеннями, чи ремонтно-будівельною дільницею, які за реституцією будуть повернуті судом ДП «НАЗВА_7»НАЗВА_6».     

  1. Позивач також безпідставно посилається на ту обставину, що Генеральною прокуратурою України здійснюється перевірка додержання законодавства України при внесенні до бази даних Держаного земельного кадастру відомостей про ТОВ «НАЗВА_1», як про землекористувача земельної ділянки, яка розміщена в м. Києві, по вул. Замковецькій, 7, оскільки ВАТ «НАЗВА_3»НАЗВА_6» не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаним вище обставина, а тому позивач не має право посилатись на ці обставини та обґрунтовувати ними свої вимоги, якщо вони не підтверджені необхідними засобами доказування.              

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 4, 22, 32, 59 ГПК України -

ПРОШУ:

  1. В задоволені позову Відкритого акціонерного товариства «НАЗВА_3»НАЗВА_6» щодо визнання недійсним договору оренди № 01/03 від 30 березня 2001 року укладеного між ТОВ «НАЗВА_1» та ДП «НАЗВА_7»НАЗВА_6» - відмовити в повному обсязі.        

ДОДАТКИ:

  1. Нотаріально посвідчена копія Договору оренди нежилих приміщень від 30 березня 2001 року за № 01/03; 
  2. Копія Протоколу виїмки від 23 жовтня 2006 року;
  3. Ухвала Господарського суду м. Києва від 31 січня 2006 року по справі № 2/599 про залишення позову без розгляду;  
  4. Ухвала Господарського суду м. Києва від 16 січня 2006 року по справі № 2/599;
  5. Ухвала Господарського суду м. Києва від 20 грудня 2005 року по справі № 2/599;
  6. Копія довідки про включення ТОВ «НАЗВА_1» до ЄДРПОУ.   
  7. Довіреність на представництво і захист прав та інтересів ТОВ «НАЗВА_1» у судах.   

28 лютого 2007 року

 

Представник відповідача, ТОВ «НАЗВА_1»,

якій діє на підставі довіреності                      _______________           Ковальчук С.М.

                                                                                    (підпис)

 

 

Average: 5 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації