Заперечення на апеляційні скарги, подані іншими учасниками судового розгляду, на вирок суду першої інстанції у кримінальній справі по обвинуваченню особи у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч.1 ст. 286 КК України

             До Апеляційного суду Київської області

                             через Бориспільський міськрайонний суд Київської області  

 

                  Підсудний:       ОСОБА_1,  

місце реєстрації: Київська область,

Бориспільський район, с. Вороньків,

 

         Захисник  

      підсудного:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_1

 

Кримінальна справа № XXXX/153/2012

  

З А П Е Р Е Ч Е Н Н Я

на апеляційні скарги, подані прокурором та потерпілим, на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2012 року по кримінальній справі № XXXX/153/2012   

26 листопада 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області постановив вирок по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачено ч.2 ст. 286 КК України, яким ОСОБА_1 визнав невинним у скоєнні злочину відповідальність за який передбачено ч.2 ст. 286 КК України та виправдав по суду.  

Однак, 17 грудня 2012 року мені як захиснику ОСОБА_1 були вручені копії апеляційних скарг на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2012 року, поданих прокурором та потерпілим ОСОБА_3, в яких останні просять вирок суду скасувати у зв’язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також його незаконності та необґрунтованості, і постановити новий вирок яким визнати винним ОСОБА_4 у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 286 КК України. 

Підсудний та я, як його захисник, вважаємо, що вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора та потерпілого – без задоволення, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи та постановлення виправдувального вироку, повно та об’єктивно провів судове слідство, висновки суду, викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, правильно застосував кримінальний закон, якій підлягав застосуванню, а також дотримався норм кримінально-процесуального закону під час розгляду справи то постановлення вироку, що полягає в наступному. 

1. Прокурор в поданій ним апеляційні скарзі в рахунок наведення підстав для скасування вироку суду першої інстанції посилаються на те, що «… показання ОСОБА_1 суперечать зазначеному висновку судово-медичної експертизи № XX/238 від 20.01.11, відповідно до якого в момент спричинення тілесних ушкоджень потерпілий знаходився у вертикальному положенні та в момент первинного контакту був звернений задньою поверхнею тіла…»

В свою чергу потерпілий в апеляційній скарзі вказує на те, що «…постановляючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_1 суд фактично поклав у його основу безпосередньо покази підсудного по справі, безпідставно зазначивши у вироку, що під час розгляду справи не було виявлено протиріч у показах підсудного, які суд загалом оцінює як правдиві та однозначні. Проте, із такими висновками погодитися не можна, оскільки він є хибним і не ґрунтується на матеріалах справи та зібраних доказах по справі…»

Проте, хочу звернути увагу суд на те, що доводи, які були викладені прокурором та потерпілим в апеляційних скаргах в рахунок наведення підстав для скасування виправдувального вироку суду першої інстанції та постановлення обвинувального вироку є безпідставними та необґрунтованими, що полягає в наступному.    

Покази підсудного, які були надані як на досудовому так і під час проведення судового слідства про обставини дорожньо-транспортної пригоди є однозначними та правдивими, при цьому підсудний під час саме судового слідства уточнив окремі деталі дорожньо-транспортної пригоди, які підсудним були конкретизовані та детально викладені. Проте покази підсудного в цілому не змінилися та не суперечать тим показам, які були надані ним на досудовому слідстві. 

Відповідно до п. 5 Висновку судово-медичної експертизи № XX/238 від 20 січня 2011 року враховуючи характер та розташування тілесних ушкоджень на трупі гр. ОСОБА_5 найбільш ймовірно, останній в момент спричинення тілесних ушкоджень знаходився у вертикальному положенні та в момент первинного контакту із транспортним засобом, вірогідно, вагонного типу (автомобілю ГАЗ 3302) був звернений задньою поверхнею тіла. Первинний контакт, таким чином, відбувся в ліву задньо-бокову поверхню тіла на рівні спини, лівого стегна та лівої гомілки.

Тому, посилання прокурора та потерпілого в поданій ним апеляційній скарзі на те, що «…момент первинного контакту був звернений задньою поверхнею тіла…» не відповідає дійсності, оскілки в наступному реченні цього ж пункту висновку судово-медичної експертизи, експерт зазначив, що «…первинний контакт, таким чином, відбувся в ліву задньо-бокову поверхню тіла…»        

Суд першої інстанції, в зв’язку з цим дійшов обґрунтованих висновків з приводу того, що висновки експертизи об’єктивно співпадають з показами підсудного, які були ним надані на досудовому слідстві та під час розгляду справи в суді, з приводу того, що «…пішохід, розставивши руки, побіг в напрямку руху автомобіля підсудного…», а тому зіткнення і відбулось «…в ліву задньо-бокову поверхню тіла на рівні спини, лівого стегна та лівої гомілки …»

Також, Апеляційний суд Київської області, скасовуючи попередній вирок Бориспільського міськрайонного суду, 16 лютого 2012 року постановив Ухвалу в якій зазначив, що «…дані висновки експертизи об’єктивно співпадають з показами підсудного, але суд без наведення мотивів розцінив покази ОСОБА_1, як суперечливі, котрі він дав з метою уникнення відповідальності…»

Крім того, абсолютно безпідставно потерпілий вказує в своїй апеляції на те, що «…неправдиві покази підсудного спростовуються, зокрема, протоколом огляду місця події та схемою ДТП, яка додається до цього протоколу, із яких чітко вбачається, що будь-яких слідів гальмівного шляху від автомобіля, яким керував підсудний на ділянці дороги, де сталося ДТП і наїзд на пішохода, не було виявлено, що свідчить про те, що підсудний не вжив жодних заходів та дій з метою запобігання наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування в момент виникнення на автодорозі перешкоди чи небезпеки для його руху…», оскільки підсудний вжив усіх заходів з метою уникнення наїзду на пішохода в тому числі і шляхом застосування термінового гальмування, що випливає з його показів, однак такі сліди гальмування відсутні на схемі ДТП лише по тій причині, що на момент дорожньо-транспортної пригоди було мокре покриття дороги, оскільки на вулиці стояла мряка, про що чітко зазначено в протоколі огляду місця події.  

Факт застосування гальмування прямо підтверджується розрахунками зупиночного шляху, віддалення автомобіля від місця наїзду та розрахунком швидкості руху автомобіля за слідом бокового юзу, яка становить 21 30 км./год., що визначено висновком автотехнічної експертизи від 1 лютого 2011 року в сукупності із протоколом огляду місця події та схемою ДТП.   

В зв’язку з цим не відповідають дійсності розрахунки надані потерпілим в апеляційній скарзі щодо часу, який проїхав автомобіль підсудного в залежності від часу з яким перетинав проїжджу частину ОСОБА_5, оскільки в таких розрахунках потерпілим не було взято до уваги основної умови, що ОСОБА_1 не просто подолав відстань від часу коли виникла небезпека до моменту коли відбулось зіткнення з пішоходом, а в цей проміжок часу та відстані підсудний застосовував гальмування, що прямо пропорційно вплинуло на час руху автомобіля підсудного, зупиночний шлях та віддалення від місця наїзду якого, розрахований згідно висновку автотехнічної експертизи від 1 лютого 2011 року.    

Отже з підстав викладених вище, як прокурор так і потерпілий об’єктивно не зазначили які покази підсудного суперечать фактичним обставинам справи або ж іншим доказам, які містяться в матеріалах справи та були досліджені судом під час судового слідства, або ж суперечать тим доказам, які були надані під час досудового слідства, а отже такі доводи прокурора та потерпілого є безпідставними та не знаходять свого підтвердження.

2. Крім того, прокурор в поданій ним апеляції зазначає, що «…водночас, у вироку надано юридичну оцінку лише частини висновків експертизи. Судом не враховано пункти 2, 3 та частково пункт 4 висновку, відповідно до яких в заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, тобто у темну пору доби швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб в межах видимості дороги та у разі виникнення небезпеки негайно вжити заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. За даних дорожніх обставин швидкість руху автомобіля не відповідала видимості елементів дороги в напрямку руху. При допустимій швидкості руху по видимості елементів дороги водій ОСОБА_1 мав можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху…».

«тобто, зазначеним висновком підтверджується порушення ОСОБА_1 п. 1.5, 2.3(6), 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме, при обранні швидкості руху ним не враховано погодні умови (темна пора доби, відсутність освітлення, недостатня видимість - показання обвинуваченого ОСОБА_1 та стан дорожнього покриття (мокре - протокол огляду місця події, стан транспортного засобу та особливості вантажу (завантаженість - 500 кг), при виникненні небезпеки для руху у виді пішохода ОСОБА_5, що перебігав дорогу зліва направо, ОСОБА_1 не вжив заходів для зменшення швидкості та зупинки автомобіля, а замість цього змінив напрямок руху та виїхав на ліве узбіччя відносно автомобіля де і стався наїзд на пішохода…».

Однак, такі доводи прокурора не відповідають фактичним обставинам справи та доказам, що були досліджені судом під час розгляду справи, а тому є безпідставними та необґрунтованими, що полягає в наступному.

1 лютого 2011 року експертом сектору автотехнічних досліджень НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області, ОСОБА_6, був наданий висновок експерта за № XXА, в якому експерт зазначив, що: «в заданій дорожньо-транспортній ситуації при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 3,9 м/с водій автомобіля «Газ 3302» не мав технічної можливості попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху. Однак, при обраній швидкості руху та сталому сповільненні автомобіля 5,7 м/с, а також при допустимій швидкості руху по видимості елементів дороги водій автомобіля «Газ 3302» мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху».

Як випливає з висновку вказаної вище експертизи та показів експерта, наданих під час його допиту в судовому засіданні, показник сталого сповільнення автомобіля при терміновому гальмуванні, що складає 3,9 та 5,7 не знаходиться в залежності від дій водія, і дані обставини були підтверджені експертом в судовому засіданні, і пов’язані лише з покриттям, похибкою гальмівної системи, якістю гуми коліс автомобіля та іншими фактами, що не залежали від підсудного як водія транспортного засобу.

На ряд поставлених учасниками судового розгляду експерту Грабовському О.І питань, експерт показав, що за даних дорожніх обставин та обстановки, однозначно, точно та беззаперечно не можливо ствердити чи мав підсудний, ОСОБА_1, за даної дорожньої обстановки, технічну можливість попередити наїзд на пішохода, ОСОБА_5 шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху, чи не мав такої технічної можливості.  

Такі покази експертом були надані виходячи саме з того, що під час визначення можливості водієм попередити наїзд на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки для його руху, застосовується показник сталого сповільнення автомобіля який не залежить від дій водія та складає від 3,9 до 5,7, а тому експерт і не зміг однозначно ствердити можливість водієм уникнути наїзду на пішохода.  Отже, в цій частині ствердження прокурора, що до таких показів експерта необхідно віднестись критично є безпідставними, а висновки експерта надані в судовому засідання обґрунтованими та однозначними.        

Тому, сторона обвинувачення не надала достатньо доказів, які б однозначно в сукупності з іншими доказами свідчили, що ОСОБА_1, за даної дорожньої обстановки, мав  технічну можливість попередити наїзд на пішохода, ОСОБА_5 і в цій частині судом вірно було надано оцінку такому доказу як висновку автотехнічної експертизи від 1 лютого 2011 року за № XXА            

Також, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що підсудним не було допущено порушення правил дорожнього руху в частині перевищення швидкості руху, оскільки на вказаній ділянці дороги, де виникла дорожньо-транспортна пригода, встановлено обмеження швидкості руху дорожнім знаком та правилами дорожнього руху в 90 км/год., при тому, що підсудний рухався зі швидкістю 70 км/год., яка була зменшена ним до 60 км/год. коли він побачив потерпілого.

Відповідно до висновку автотехнічної експертизи від 1 лютого 2011 року, наданого експертом сектору автотехнічних досліджень НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області, ОСОБА_6, «в заданій дорожній ситуації, водій автомобіля «Газ 3302», державний номерний знак АІXXXXВЕ повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху, тобто у темну пору доби швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб в межах видимості дороги та у разі виникнення небезпеки негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди».   

Однак, допитаний в судовому засіданні експерт, ОСОБА_6, показав, що водій транспортного засобу не може об’єктивно та точно визначити в темну пору доби швидкість руху автомобіля, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб в межах видимості дороги та у разі виникнення небезпеки негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди, оскільки такі розрахунки можуть бути проведені лише за допомогою математичних формул та рівнянь.

Тому, посилання прокурора в поданій ним апеляційній скарзі на ті обставини, що суд нібито заперечує обов’язок водіїв транспортного засобу, передбачений п. 12.1 Правил Дорожнього руху України щодо необхідності при обрані швидкості руху враховувати погодні умови та стан дорожнього покриття, а також стан транспортного засобу – є безпідставним, оскілки підсудний ОСОБА_7 із свого боку вжив усіх необхідних заходів щодо дотримання вимог п. 12.1. Правил дорожнього руху України, проте даний пункт правил як було зазначено вище не містить чітко визначених критеріїв дій водія в тій чи іншій обстановці, а лише умовно визначає дії водія в темну пору доби.

Натомість, як було зазначено вище підсудний ОСОБА_7 не перевищував обмеження швидкості руху на наданій ділянці дороги, яка встановлена на рівні 90 км./год., оскільки рухався зі швидкістю 70 км./год., яка була зменшена до 60 км./год., а тому вжив усіх можливих заходів для дотримання ним швидкості, умовний порядок визначення якої встановлено п. 12.1 Правил дорожнього руху України.        

3. В поданій потерпілим апеляційній скарзі останній зазначає, що «…суд безпідставно зазначив у вироку, що в діях ОСОБА_5 має місце порушення ПДР України, грубе невиконання яких знаходиться в прямому причинному зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, оскільки жодних об’єктивних даних і доказі для такого висновку у матеріалах справи немає…»

Натомість, підсудний вважає, що судом вірно було надано оцінку наведеним вище обставинам, оскільки з наявних в матеріалах справи доказів, що були встановлені під час розгляду справи, випливає, що в діях ОСОБА_5 вбачається вина у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок грубого невиконання ним правил дорожнього руху, а саме.

Також, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, показали, що вони дійсно 22 листопада 2010 року близько 6 год. ранку, рухаючись транспортними засобами автодорогою м. Бориспіль - с. Кийлів, в районі садів бачили як потерпілий ОСОБА_5 рухався проїзною частиною в напрямок с. Кийлів та зупиняв транспортні засоби. При цьому свідки показали, що пішохід постійно шатався, імовірно перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, тому свідки, не маючи наміру зупинятись, зменшували швидкість руху, та об’їжджали потерпілого ОСОБА_5

Правдивість показів свідків та підсудного підтверджується висновком судово-медичної експертизи за № XX/238 та Акту судово-медичного дослідження за № XXX, якими встановлено, що при судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,85 пром., що за життя зазвичай вказана концентрація етилового спирту може відповідати алкогольному сп’янінню середнього ступеня, а тому така поведінка пішохода може бути притаманна потерпілому, який знаходився в стані алкогольного сп’яніння.  

Також, Апеляційний суд Київської області, скасовуючи попередній вирок Бориспільського міськрайонного суду, 16 лютого 2012 року постановив Ухвалу в якій зазначив, що «…Свідок ОСОБА_8 в суді пояснив, що потерпілий дійсно йшов по дорозі в напрямку с. Кийлів, і зупиняв його автомобіль, щоб підїхати, але він не зупинився і об’їхав його. При цьому свідок ОСОБА_10 показав, що пішохід шатався. Ці покази свідка ОСОБА_8 об’єктивно підтверджуються висновком судово-медичної експертизи про те, що в момент дорожньо-транспортної пригоди потерпілий перебував у стані алкогольного сп’яніння у стані середньої ступені, але суд безпідставно не взяв їх до уваги, що ставить під сумнів висновок суду про неправдивість показів підсудного…».

Крім того, у відповідності до п. п. 4.3, 4.4. Правил дорожнього руху, за межами населених пунктів пішоходи, які рухаються узбіччям чи краєм проїзної частини, повинні йти назустріч руху транспортних засобів. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.

Як передбачено п. 4.8. Правил дорожнього руху, якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.

В той час, п. п. «а», «б» п. 4.14 Правил дорожнього руху передбачено, що, пішоходам забороняється: виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

Таким чином, як випливає з матеріалів справи та обставин, що були встановлені під час судового слідства, саме потерпілим ОСОБА_5, як пішоходом, було порушено правила дорожнього руху в тій частині, що він в супереч вимогам правил дорожнього руху не рухався на назустріч руху транспортних засобів, заважав руху іншим учасникам дорожнього руху, в темну пору доби не виділив себе для своєчасного виявлення його іншими учасниками дорожнього руху, перейшов дорогу поза пішохідним переходом, при цьому не впевнившись у відсутності небезпеки, раптово вибіг на проїзну частину, що суворо забороняється Правилами дорожнього руху.

Оцінюючи в сукупності всі наявні в матеріалах справи докази та обставини, що були встановлені під час розгляду справи, суд першої інстанції законного та обґрунтовано дійшов висновку про те, що пред’явлене ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, визнається судом як недоведене, оскільки стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних доказів, які б свідчили про вину ОСОБА_1 у скоєнні цього злочину та порушення ним вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 12.1, 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, а доводи та обставини для скасування виправдувального вироку, зазначені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого є безпідставними та не знаходять свого підтвердження

При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст. 351 Кримінально-процесуального кодексу України, -   

П Р О Ш У:

1. Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2012 року по кримінальній справі № XXXX/153/2012 – залишити без змін.

2. Апеляційні скарги на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2012 року по кримінальній справі № XXXX/153/2012 подані прокурором та потерпілим - залишити без задоволення.               

«24» грудня 2012 року               

 

Захисник підсудного                    ______________                         Ковальчук С.М.  

                                                                                (підпис)

 

 

 

Average: 3 (2 голоси)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації