Заява про уточнення позовних вимог у цивільній справі про визнання довіреності удаваним правочином вчиненого з метою приховання іншого правочину

                      До Деснянського районного суду м. Києва

 

            Позивачі:   ОСОБА_1,

            зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_1-а, кв. 304.

            Засоби зв’язку відсутні

              

            ОСОБА_2,

            зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2

            Засоби зв’язку відсутні

 

     Представник

          позивачів:   Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце знаходження:

АДРЕСА_3

засоби зв’язку: (067) 230-36-06

 

                                                       Відповідач:    ОСОБА_4,

            зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4

            засоби зв’язку невідомі.

 

       Третя особа, яка заявляє самостійні    ОСОБА_5

                            вимоги на предмет спору:    зареєстроване місце проживання: АДРЕСА 5

засоби зв’язку невідомі

 

Головуючий суддя: ОСОБА_6

З А Я В А

Про уточнення позовних вимог по цивільній справі  за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання  довіреності удаваним правочином, який вчинений з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу транспортного засобу

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до Деснянського  районного м. Києва з позовом до ОСОБА_4, за участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_5, про визнання довіреності удаваним правочином, який вчинений з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування автомобіля з чужого незаконного володіння

У відповідності до ч.2 ст. 31 ЦПК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Враховуючи те, що судом лише було відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду, який неодноразово відкладався, розгляд справи по суті судом не було розпочато. В той час, звертаю увагу суд на те, що розгляд справи по суті, згідно ч. 1 ст. 173 ЦПК України, розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог, після чого з’ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

Отже, оскільки розгляд цивільної справи по суті головуючим суддею не був розпочатий, позивач на підставі ч.2 ст. 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті, має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, в тому числі протягом усього часу розгляду справи збільшити розмір позовних вимог.

За таких умов, ОСОБА_7 та ОСОБА_2, користуючись наданими їм, згідно ст. 31 ЦПК України, процесуальними правами, виявив бажання уточнити позовні вимоги, частково змінивши предмет позову, виклавши їх зміст та нормативно-правове обґрунтування, наступним чином.

На початку січня місяця 2011 року до позивачів звернулися близькі знайомі ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які запропонували їм придбати транспортний засіб по досить вигідній ціні, посилаючись на те, що продавцю вкрай необхідні були терміново кошти для власних потреб, попередньо переконавши в тому, що продавець є надійною та порядною людиною, а автомобіль зареєстрований в установленому законом порядку в органах державної автомобільної інспекції, однак був один суттєвий недолік, який полягав у тому, що автомобіль 9 лютого 2008 року був пошкоджений в дорожньо-транспортній пригоді, а тому потребував капітального ремонту та його відновлення.   

В зв’язку з цим, на початку січня 2011 року, позивачі в присутності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зустрілися з довіреною особою продавця, відповідачем, яка представляла інтереси свого чоловіка ОСОБА_10 з приводу домовленості щодо продажу транспортного засобу Great wall safe, обговоривши всі основні умови відчуження та передання автомобіля, його ціну та терміни укладання правочину.

Під час вказаної вище зустрічі, між позивачами та відповідачем було досягнуто згоди щодо відчуження транспортного засобу шляхом видання відповідачем довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом, так як відповідачу терміново потрібні були кошти, а часу для знаття автомобіля з обліку в органах державної автомобільної інспекції в останньої не було, про те відповідач запевнив, що після видання відповідної довіреності, позивачі матимуть всі повноваження власника транспортного засобу, матимуть можливість вільно ним розпоряджатись, відчужувати його на користь третіх осіб, знімати та ставити автомобіль на облік в органах державної автомобільної інспекції.

Крім того, між сторонами було досягнуто згоди щодо ціни транспортного засобу, яка складає 4 800 доларів США, що згідно курсу Національного банку України станом на 12 січня 2011 року еквівалентно 38 160 грн., а також порядок розрахунків за відчуження автомобіля та порядок передання автомобіля позивачам.

В зв’язку з цим, 12 січня 2011 року, ОСОБА_4, яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_10 на підставі довіреності, видала в порядку передоручення на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 довіреність щодо володіння, користування і розпорядження (з правом виїзду за кордон) транспортним засобом Great wall safe, 2006 року випуску, реєстраційний номер ААXXXXСА, зареєстрований в МРЕВ 11 м. Києва 17 листопада 2006 року та належний ОСОБА_10 на праві власності на підстав свідоцтва про реєстрацію ТС РСА № XXXXXX, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Єрмоленко Ю.В.  

Строк довіреності був встановлений до закінчення строку основної довіреності, а саме до 16 квітня 2011 року

Крім того на підставі вказаної вище довіреності позивачам були надані повноваження знімати його з обліку в органах державної автомобільної інспекції, продавати, міняти, здавати в оренду з правом отримання грошей, проводити заміну вузлів, агрегатів, кольору в автомобілі та ряд інших повноважень, які властиві та притаманні власнику транспортного засобу, що зазначені в довіреності.

Вказана вище довіреність була посвідчена приватним нотаріусом в присутності позивачів та відповідача, а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які були близькими знайомими як позивачів так і відповідача. Одразу після посвідчення довіреності, позивачі в присутності приватного нотаріуса, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 передали грошову суму коштів у розмірі 4 800 доларів США позивачу. Останній, в свою чергу передав позивачам свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від автомобіля.

В подальшому, позивачі вільно та безперешкодно володіли транспортним засобом в своїх особистих потребах, поки не закінчився строк дії довіреності, коли відповідач відмовився видати позивачам нову довіреність на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом, без будь-яких пояснень та причин, а в подальшому самовільно фактично викрала транспортний засіб з під будинку, де проживає один із позивачів, ОСОБА_1.

В зв’язку з цим, позивачі звернулися до органів внутрішніх справ з відповідною заявою про скоєний злочин щодо викрадення їх транспортного засобу, під час перевірки якої було встановлено, що відповідач без відома позивачів забрав транспортний засіб Great wall safe з під будинку, де мешкає ОСОБА_1, посилаючись на те, що на сьогоднішній день він є власником автомобіля на підставі Свідоцтва про право на спадщину, а позивачам лише було надано право користування. В зв’язку з цим, слідчим Оболонскього районного управління ГУ МВС в м. Києві було винесено Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та повернуто автомобіль відповідачу.

У відповідності до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як передбачено п. 25 ОСОБА_12 суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Крім того, Узагальненням Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2009 року, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали).  Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.  Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що за удаваного правочину настають інші права та обов’язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

 Таким чином, виходячи з вищевикладених обставин, норм актів законодавства України та судової практики, в дійсності між позивачами та відповідачем був укладений не односторонній правочин у вигляді довіреності на право володіння та користування транспортним засобом, а договір купівлі-продажу на підставі якого відповідач передав у власність позивачів автомобіль, а останні прийняли його та сплатили за нього грошову суму коштів визначену між сторонами.

Тому, довіреність була видана відповідачем  виключно з метою приховання іншого правочину, договору-купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили, тому до відносин учасників даного правочину необхідно застосовувати відповідні правила правочину, який сторони мали на увазі, тобто який сторони приховали, оскільки воля сторін в удаваному правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені довіреністю. За удаваною довіреністю як правочином обидві сторони свідомо документально оформили її, але насправді між ними були встановлені правовідносини купівлі-продажу транспортного засобу.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч.1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Таким чином, в дійсності між ОСОБА_10, від імені та в інтересах якого діяла його дружина, ОСОБА_4, на підставі довіреності (продавцем) з одного боку, та ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_11 був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, реєстраційний номер ААXXXXСА, учасники якої приховали даний правочин, шляхом видання відповідачем відповідної довіреності. 

 Підтвердженням того, що був укладений удаваний правочин свідчить те, що фактично одразу після видання 12 січня 2011 року довіреності відповідачем, позивачі починають здійснювати процедуру зняття транспортного засобу з обліку в органах державної автомобільної інспекції з метою його оформлення в установленому законом порядку, про що свідчить висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в м. Києві від 21 січня 2011 року про відповідність ідентифікаційних номерів кузова, шасі та двигуна, а також квитанції про сплату збору за зняття з обліку автомобіля датовані тим же днем коли і був складений висновок, а саме 21 січня 2011 року. 

Також позивачі по справі, після передання їм транспортного засобу вчинили ряд дій щодо ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля, який 9 лютого 2008 року був пошкоджений в дорожньо-транспортній пригоді з вини його попереднього власника ОСОБА_10, замовивши виконання відповідних робіт станції технічного обслуговування, про що був укладений відповідний договір на ремонт транспортного засобу, акти прийняття-передачі ремонтних робіт та в повному обсязі проведено оплату таких робіт позивачами.  

Крім того, як випливає з вищенаведеного та зі змісту самої довіреності, позивачам були передані відповідачу всі повноваження власника, в тому числі ті, що пов’язані з розпорядженням автомобіля, виїздом за кордон, зняття його з обліку в органах державної автомобільної інспекції, що свідчить не про передання права користування чи керування автомобілем, а його реальне відчуження шляхом видання відповідної довіреності з метою приховання іншого правочину - купівлі-продажу автомобіля.                

Більш того, наведені в цьому позові обставини щодо укладання удаваного правочину з метою приховання інших цивільно-правових відносин пов’язаних з відчуженням автомобіля та передання грошових коштів можуть підтвердити в судовому засіданні ОСОБА_8 та ОСОБА_9, викликавши та допитавши їх в якості свідків, які безпосередньо знайомили позивачів та відповідача, були неодноразово присутніми під час зустрічей в тому числі під час видання відповідачем довіреності та проведення між сторонами розрахунків у розмірі 4 800 доларів США.       

Однак, під час розгляду справи, позивачам стало відомо, що відповідач фактично увів в оману позивачів та приховав інформацію про те, що власник транспортного засобу, яким являвся її чоловік, помер ще в 2010 році, тобто до видання відповідачем довіреності на ім’я позивачі по справі щодо володіння, користування і розпорядження транспортним засобом, який є удаваним правочином, оскільки сторона насправді вчинили договорів купівлі-продажу транспортного засобу.

У відповідності до п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України, представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

 Таким чином, відповідач в супереч вимогам закону, достовірно знаючи про смерть її чоловіка, і як наслідок усвідомлюючи, що в результаті смерті власника транспортного засобу, вона як представник не має право укладання будь-яких правочинів щодо цього майна, в тому числі і видавати довіреність в порядку передоручення своїх повноважень і укладання договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Тому, приховавши відповідну інформацію про смерть її чоловіка, остання уклала з позивачами удаваний правочин, в результаті якого незаконно отримала грошову суму коштів у вигляді вартості (ціни) транспортного засобу, не маючи для цього жодних правових підстав, оскільки довіреність були припинена, в результаті смерті довірителя, а тому позивач не мав права укладання удаваного правочину не маючи відповідних повноважень на його укладання.

Таким чином, ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.  

Аналогічна позиція міститься в абз.1 п. 8 ОСОБА_12 суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № 9, яким передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Крім того, у відповідності до Узагальнення Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2008 року, зміст правочину становлять права та обов’язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах). У ст. 203 ЦК, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 — 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Враховуючи те, що позивачем по праві було надано достатньо належних та допустимих доказів щодо наявності укладеного між сторонами удаваного правочину з метою приховання основного договору купівлі-продажу автомобіля, в такому випадку відносини сторін регулюються правилами такого правочину, які сторони насправді вчинили.

При таких обставинах, оскільки саме удаваний правочин не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки його зміст суперечить актам цивільного законодавства, а саме положенню п.6 ч.1 ст. 248 ЦК України, так як відповідач не мав права укладати удаваний правочин з підстав відсутності в нього відповідних повноважень, які припинилися в результаті смерті особи, яка видала довіреність, а також волевиявлення відповідача по справі як учасника правочину не відповідало його внутрішній волі, оскільки останній усвідомлював або ж повинен був усвідомлювати, що він не може укласти відповідний правочин – такий правочин на підставі ст. 215 ЦК України необхідно визнати недійсним. 

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України, який в п. 25 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за № 9 роз’яснив, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Крім того, Узагальненням Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2009 року, передбачено, що у судовій практиці також виникало питання, яким чином вирішувати справи, якщо правочин, вчинений насправді, також не відповідає закону. Є підстави вважати, що такий правочин може визнаватися недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК як такий, що суперечить вимогам закону.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 109, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, -

П Р О Ш У:

  1. Визнати односторонній правочин, яким є Довіреність, видана ОСОБА_4, яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_10, на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 довіреність щодо володіння, користування і розпорядження (з правом виїзду за кордон) транспортним засобом Great wall safe, 2006 року випуску, реєстраційний номер ААXXXXСА – удаваним правочином, вчиненого з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу транспортного засобу Great wall safe, 2006 року випуску, реєстраційний номер ААXXXXСА.     
  2. Визнати удаваний правочин, яким є договір купівлі-продажу транспортного засобу Great wall safe, 2006 року випуску, реєстраційний номер ААXXXXСА (правочин який насправді вчинено) – недійсним. 
  3. Судові витрати у вигляді сплаченого державного мита (судового збору) за подання позову до суду та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи покласти на ОСОБА_4.    

ДОДАТКИ:

  1. Копія заяви про уточнення позовних вимог – 2 примір;

29 березня 2012 року                        

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                  _____________                                Ковальчук С.М.

                                                                           (підпис)

  

Average: 1 (1 голос)

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації