Заява про уточнення позовних вимог у цивільній справі про визнання права власності на земельну ділянку право на яку оспорюється і не визнається іншою особою

             До Бориспільського міськрайонного суду

                   Київської області  

 

           Позивач:     ОСОБА_1,   

                                                                                  зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_1.     

 

   Представник

          позивача:      Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,  

місце проживання:

АДРЕСА_2

 

       Відповідач:     ОСОБА_3,

                                                                                  зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_3

       

                  Треті особи, які не заявляють

     самостійних вимог на предмет спору

                              на стороні відповідача:    1. ОСОБА_4

зареєстроване місце проживання:

АДРЕСА_4

 

2. ОСОБА_5,  

                                                                                  зареєстроване місце проживання: 

АДРЕСА_5

 

Ціна позову: 79 800 грн.

Головуючий Суддя: Туманова К.Л.

Справа № X/1005/1775/2012

 

З А Я В А

Про уточнення позовних вимог по цивільній справі  № X/1005/1775/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, право на яку оспорюється і не визнається іншою особою

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участі третіх осіб, які не в’являють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, про визнання права власності на земельну ділянку, право на яку оспорюється і не визнається іншою особою. 

У відповідності до ч.2 ст. 31 ЦПК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову.

Як випливає з матеріалів цивільної справи, її розгляд закінчився на під стадії розгляду судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі, що відноситься до стадії судового розгляду, а тому розгляду справи по суті судом не було розпочато. В той час, звертаю увагу суд на те, що розгляд справи по суті, згідно ч. 1 ст. 173 ЦПК України, розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог, після чого з’ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

Отже, оскільки розгляд цивільної справи по суті головуючим суддею не був розпочатий, позивач на підставі ч.2 ст. 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті, має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, в тому числі протягом усього часу розгляду справи збільшити розмір позовних вимог.

За таких умов, ОСОБА_1, користуючись наданими йому, згідно ст. 31 ЦПК України, процесуальними правами, виявив бажання уточнити позовні вимоги, при цьому не змінюючи предмету та підстави позову, а також не збільшуючи чи зменшуючи розмір позовних вимог, виклавши їх зміст та нормативно-правове обґрунтування, наступним чином.

 Насамперед звертаю увагу суд на те, що я, як представник позивача помилково зазначив в пред’явленому до суду позові його «ім’я», що є однією із обов’язкових умов, яка передбачена п. 2 ч.2 ст. 115 ЦПК України, і повинна бути зазначені в позові, сукупність яких в цілому складають форму позовної заяви. Тобто, мною як представником, не вірно було зазначено по-батькові позивача, а саме в позові я вказав «ОСОБА_1», однак в дійсності позивач має по-батькові «ОСОБА_1».

Також, аналогічна помилка була допущена в договорі про надання юридичних послуг пов’язаних із захистом прав та представництвом інтересів довірителя у судах, укладеного 5 червня 2012 року між мною та позивачем по справі, по тексту та змісту якого знову ж таки по-батькові позивача зазначено «ОСОБА_1» замість правильного ім’я «ОСОБА_1». В зв’язку з цим, на підтвердження своїх повноважень як представника позивача, на підставі п. 1 ч.1 ст. 42 ЦПК України, вважаю за необхідне надати суду довіреність ОСОБА_1, посвідчена 17 липня 2012 року приватним нотаріусом Лазоренко Л.Є., Бориспільського міського нотаріального  округу, на представництво інтересів позивача у суді з правом вчинення усіх процесуальних дій, що їх може вчиняти ця особа.     

Вказана вище неточність в по-батькові позивача була допущена мною виключно як технічна помилка чи описка, а ОСОБА_1 та ОСОБА_1 є в дійсності одна і та ж особа, яка звернулася до суду з позовом про захист права власності на земельну ділянку, право на яку оспорюється та не визначається відповідачем по справі, про що свідчать всі без виключення документи додані мною до позовної заяви в рахунок обґрунтування заявлених позивачем вимог, а також письмова довіреність, посвідчена нотаріально.

 В той час, вказана описка, яка була допущена в позові не є підставою для залишення позову без розгляду чи закриття провадження у справі, оскільки відповідна підстава відсутня в цивільному процесуальному законі, і може бути виправлена судом під час розгляду справи після її виявлення, попередньо встановивши що це дійсно є описка, чи самим позивачем шляхом подання заяви про уточнення позовних вимог чи окремої заяви про виправлення такої помилки. Напроти зауважу, що законом не передбачено чітко визначеного та врегульованого порядку усунення чи виправлення такої помилки, яка була допущена в позові, проте і не передбачено відповідних наслідків допущення такої помилки.             

Щодо підстав пред’явленого позову та його нормативно-правового обґрунтування:  

ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 22 січня 1992 року за № XX/1 була виділена у м. Бориспіль, по вул. ХХХ, земельна ділянка у безстрокове користування, площею 0,06 Га, для будівництва індивідуального житлового будинку, якою він користувався до 1997 року.

Пізніше, ОСОБА_4 звернувся до Бориспільської міської ради із заявою про надання йому земельної ділянки у власність, яка була раніше надана йому у безстрокове користування.  

Виконавчий комітет Бориспільської міської ради 18 лютого 1997 року прийняв рішення за № XX, на підставі якого передав відповідачу у власність земельну ділянку, площею 0,06 Га для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул. Тепличній, 18 у м. Бориспіль.

15 грудня 2005 році, ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 18 лютого 1997 року за № XX, був виданий Державний Акт на право власності на земельну ділянку, яким підтверджено право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

В подальшому ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, на користь ОСОБА_5, шляхом укладання 23 травня 2006 року договору її купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу, ОСОБА_8

26 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, на підставі якого ОСОБА_1 придбав вказану вище земельну ділянку в ОСОБА_5, який відчужив її на користь позивача, за ціну, визначену цим договором, яка становить 79 800 грн., та який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_9

На підставі вказаного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 29 липня 2008 року був виданий Державний Акт на право власності на земельну ділянку, яким підтверджено реєстрацію за позивачем право власності на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га цільове призначення якої – для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

У відповідності до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також, ч.1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

Більш того, як передбачено ч.1 ст. 209 ЦК України та ч.1 ст. 210 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Тому, у відповідності до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Крім того, Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Таким чином, позивач в установленому законом порядку набув право власності на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, шляхом укладання правочину, яким є відплатний договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був вчинений у письмовій формі, нотаріально посвідчений та була здійснена його державна реєстрація в органах земельних ресурсів.      

Однак починаючи з 2005 року і по сьогоднішній день, ОСОБА_10 не визнає право власності ОСОБА_1 на земельну № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, та неодноразово оспорювала право власності позивача на дану землю, шляхом звернення до суду з позовними заявами про визнання за відповідачем права власності на 2/3 частки земельної ділянки, про скасування рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради про передання земельної ділянки у власність третій особі, про визнання частково недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_4 та пред’являла ряд інших вимог пов’язаних з позбавленням позивача права власності на земельну ділянку та набуття права власності на землю відповідачем, виходячи з наступних обставин.

Відповідач в поданих ним позовах та заявах протягом вже 5-ти років посилається на те, що він набув право спільної сумісної власності на земельну ділянку, яка знаходиться в м. Бориспіль, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, оскільки вона була виділена його колишньому чоловікові у приватну власність на підставі рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 18 лютого 1997 року за № XX, що свідчить, на думку відповідача про набуття з цього моменту та часу права власності на вказане майно в період перебування відповідача та третьої особи в шлюбі, а тому дана земля є їх спільною річчю. Крім того, в поданих відповідачем позовах останній посилався на ряд інших обстави, які на його думку надавали підстави для визнання за ним права спільної власності на землю.

Однак, суди першої, апеляційної та касаційної інстанції постійно та неодноразово відмовляли в задоволенні відповідачу його позовних вимог, посилаючись на те, що третя особа, ОСОБА_11 правомірно набув право особистої приватної власності на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, та як наслідок в установленому законом порядку здійснив відчуження цієї землі на користь іншої особи, ОСОБА_5, зокрема:

-         Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 24 грудня 2007 року по адміністративній справі № Xа-757/2007 року за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Бориспільської міської ради та Бориспільської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4, про скасування рішення Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради від 18 лютого 1997 року за № XX та від 24 грудня 1999 року за № XXX, яким передано у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_4, - в позові відмовлено в повному обсязі.

-         Ухвалою Колегії суддів судової палати в у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 6 жовтня 2006 року по цивільній справі № X2ц-2774/2006 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду від 19 липня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Бориспільська міська рада, про визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки, визнання частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку – відхилив.

-         Ухвалою Колегії суддів судової палати в у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 10 лютого 2009 року по цивільній справі № X2ц-667/2009 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду від 2 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Бориспільської міської ради, Бориспільського міського відділу земельних ресурсів, Бориспільського міського відділу Київської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» та ОСОБА_4, за участі третіх осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його реєстраці – відхилив.

-         Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2012 року по справі № X-а-757/07 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Бориспільського міськрайонного суду від 24 грудня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Бориспільської міської ради, третя особа: ОСОБА_4, про скасування рішення про передання земельної ділянки у власність – відхилив.

-         Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 14 березня 2012 року по цивільній справі № X/1005/15/2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участі третьої особи: Бориспільської міської ради, про визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним в частині визнання права власності за ОСОБА_4 одноособово - в позові відмовлено в повному обсязі.

-         Ухвалою Колегії суддів судової палати в у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 22 травня 2012 року по цивільній справі № X2ц-2635/2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду від 14 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участі третьої особи: Бориспільської міської ради, про визнання права власності на 2/3 частини земельної ділянки, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним в частині визнання права власності за ОСОБА_4 одноособово – відхилив.

При таких обставинах, у відповідності до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.               

У відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. 

Тобто, зі змісту наведеної вище норми випливає, що будь-яка особа, яка набула права власності на майно має право пред’явити позов до іншої особи, яка не визнає, оспорює чи заперечує право власності особи на це майно, що не знаходяться з власником у зобов’язальних чи інших відносинах з приводу спірної речі, та не порушує право власності на цю річ, а лише внаслідок висловлювань та певних дій з його боку, виникає загроза порушення права власності на майно. 

Тому, з підстав викладених вище, відповідач вважає, що позивач не є належним власником земельної ділянки, оскільки ОСОБА_4 не мав право укладати з ОСОБА_5, а останній з позивачем, договори купівлі-продажу землі, з тих підстав, що відповідач є співвласником цієї речи, а тому третя особа не мала право відчужувати землю на користь інших осіб без її згоди, яка повинна бути виражена в письмовій формі та нотаріально посвідчена, оскільки відповідач вважає себе співвласником землі, а отже на його думку позивач не є законним власником земельної ділянки.   

Проте, враховуючи невизнання та оспорювання відповідачем права власності позивача на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, останній має право пред’явити позов про визнання права власності на землю, оскільки він є законним та правомірним його власником, що полягає в наступному.

Попередній власник земельної ділянки, ОСОБА_4, мав повне право здійснювати відчуження належної йому на той час земельної ділянки № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, на праві власності, про що свідчить виданий йому Державний Акт на право власності на землю від 15 грудня 2005 року, яким підтверджено право власності останнього на землю. ОСОБА_12 як на момент вчинення правочину між третіми особами щодо продажу земельної ділянки, так і на сьогоднішній день не визнаний в судовому порядку недійсним та не скасований. Більш того, в момент набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, часом набуття якого є отримання ним Державного Акту на право власності на земельну ділянку, в шлюбних правовідносинах останній не перебував, а тому будь-якої згоди на відчуження ним земельної ділянки іншим подружжям непотрібно.          

ОСОБА_5 набув у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, оскільки договір купівлі-продажу землі від 23 травня 2006 року був укладений в письмовій формі та був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу, ОСОБА_8, та був виданий йому Державний Акт на право власності на земельну ділянку.

Таким чином, у відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За таких умов, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23 травня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області, ОСОБА_8, та на підставі якого до ОСОБА_5 перейшло право власності на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. Тепличній, площею 0,06 Га, а також Державний Акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючими документами, які свідчать про набуття права власності в установленому законом порядку на вказану землю та підтверджує це право особи.   

В зв’язку з цим, згідно ч.2 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 

Крім того, ч.1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Також, як зазначено в ч.1 та ч.2  ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 

Тому, ст. 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Тому, з підстав передбачених вказаною вище нормою, третя особа мала повне право здійснити продаж товару (речі), оскільки вона належала йому на праві приватної власності.

 Крім того, звертаю увагу суд на те, що на момент звернення з цим позовом до суду, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23 травня 2006 року укладений між третіми особами, а також договір купівлі-продажу землі від 26 березня 2008 року, укладений між третьою особою та позивачем не визнані недійсними в судовому порядку чи нікчемними, а також не доведено факту вчинення цього правочину під впливом психічного чи фізичного насильства з боку інших осіб, помилки, обману, не усвідомлення значення своїх дій та неможливістю керування своєю поведінкою стороною правочину в момент його вчинення та ін.. 

Таким чином, ОСОБА_5, як продавець землі, був її власником, право на яку було набуте на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, від 23 травня 2006 року,  та Державного Акту на право власності на земельну ділянку, а тому з підстав передбачених ст. ст. 316, 317, 319, 658 ЦК України третя особа мала повне законне право на розпорядження землею, оскільки перебував у статусі «власника».

Крім того, ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. 

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину. Отже, позивачем та третьою особою було дотримано вимог вказаної вище правової норми під час укладання договору купівлі-продажу землі від 26 березня 2008 року, а тому правочин є чинним, зокрема: зміст договору купівлі-продажу квартири не суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства; як позивач так і третя особа мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення позивача та третьої особи під час укладання договору купівлі-продажу квартири було вільним і відповідало їх внутрішній волі; договір купівлі-продажу квартири укладений між учасниками цивільного процесу спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме третя особа передала, а позивач прийняв у власність квартиру та сплатив за нього грошову суму коштів як ціну за його відчуження.  

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

При таких обставинах, правочин може бути визнаний недійсним лише в тому випадку, якщо саме в момент його вчинення сторонами не було дотримано вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Отже, позивач та третя особа, в момент вчинення договору купівлі-продажу землі від 26 березня 2008 року, тобто під час досягнення ними всіх істотних умов договору, його підписання та нотаріального посвідчення, дотримались вимог встановлених ст. 203 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання судом недійсним вказаного вище договору з підстав передбачених ст. 215 ЦК України, а також вказаний вище договір не є нікчемним, тобто недійсність якого встановлена законом.  

Зокрема звертаю увагу суд на те, що право власності третьої особи на землю було зареєстроване в установленому законом порядку, а тому в момент продажу землі третя особа мала правовстановлюючий документ, яким був письмовий договір купівлі-продажу квартири від 26 березня 2008 року та Державний Акт на право власності на землю, на підставі якого третя особа набула право власності на нерухоме майно, а саме земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га

Тому зміст договору купівлі-продажу землі від 26 березня 2008 року не суперечив вимогам Цивільного кодексу України чи будь-яким іншим актам цивільного законодавства в момент його вчинення, оскільки третя особа як власник майна мав право його відчужувати на користь позивача, а також між сторонами договору були дотримані і інші вимоги, що встановлені ст. 203 ЦК України.

Таким чином, позивач не мав жодних сумнівів з приводу того, що третя особа не була власником землі, що і було підставою для укладання договору купівлі-продажу цього майна.

Крім того, у відповідності до ст. 330 ЦК України, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього.

Як передбачено ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак, хочу звернути увагу суд на те, що третя особа, ОСОБА_5, мав статус не лише «добросовісного набувача», але й більший правовий статус такий як «власник», тобто особи, яка мала повне законне право відчужувати земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, оскільки в момент вчинення договору, ОСОБА_5, мав зареєстроване в установленому законом порядку право власності на землю, що підтверджувалося правовстановлюючим документом, який був чинним в момент вчинення правочину, який не був визнаний недійсним, а тому з підстав передбачених ст. ст. 204, 316, 317, 319, 658 ЦК України мав повне право на володіння, користування та найголовніше, в даному випадку, розпорядження своєю річчю (землею).      

Тому на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 82, 109, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 204, 209, 210, 316, 317, 319, 215, 330, 388, 392, 638, 639, 657, 658 Цивільного кодексу України, -  

П Р О Ш У:

1.   Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку № XX, яка знаходиться в м. Борисполі, по вул. ХХХ, площею 0,06 Га, цільове призначення якої – для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.     

ДОДАТКИ:

1.      Копія заяви про уточнення позовних вимог – 3 примір.

2.      Копія довіреності на представництво та захист інтересів позивача у судах – 4 примір.  

«_» липня 2012 року                   

 

Представник позивача,

якій діє на підставі довіреності                _____________                           Ковальчук С.М.

                                                                                 (підпис)   

Голоси відсутні

Додати новий коментар

Увага !
Відповідь на дане питання необхідно надати задля уникнення публікування «спам» інформації