Доброго дня, Степан Николаевич! Прошу консультации и правовой помощи. Вопрос в следующем. Как правило, убытки, нанесенные источником повышенной опасности оплачивает тот, кто непосредственно нанес ущерб, то есть водитель, находившийся в момент ДТП за рулем, однако я слышал, что нормы Гражданского кодекса Украины и иные правовые акты возлагают обязанность по возмещению вреда, причиненного источником повышенной опасности (автомобилем) также и на граждан, являющихся собственниками автомобиля. (Згідно з п. 2 ст. 1187 ЦКУ шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності), володіє транспортним засобом). Скажите, могу ли я привлечь в качестве соответчика в исковом заявлении также и владельца ТС, являющейся матерью виновного, учитывая материальное положение сына, который был за рулем по доверенности и не являлся его собственником, который к тому же не имеет средств, чтобы расплатиться за повреждения чужой машины, так как является студентом и нигде не работает? И на положение каких статей Закона я должен при этом ссылаться. Спасибо.

І Вам доброго дня Сергію. В суспільстві, поміж звичайних людей думка, яку Ви висловили, дійсно має місце. Проте, така позиція далеко не в повній мірі відображає реальне правове підґрунтя, а з точки зору обґрунтованості не зовсім вірна і має набагато глибший зміст та критерії визначення особи, яка повинна нести відповідальність за шкоду, завдану дію джерела підвищеної небезпеки, зокрема.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як передбачено ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Вирішуючи питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст. 1187 ЦК України в сукупності із положенням ст. 1188 ЦК України, слід визначити дві основні ознаки володільця транспортного засобу: юридичну та матеріальну (фактичну).

Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє транспортним засобом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо). 

У свою чергу матеріальна (фактична) ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) транспортним засобом. У разі, якщо управління транспортним засобом передається третій особі без належного юридичного оформлення (наприклад, управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що такий автомобіль не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за заподіяну шкоду.

Тобто, як правило, обидві ознаки володільця небезпечного об’єкта повинні мати місце одночасно.

Таким чином, відповідальність за шкоду, завдану дією джерела підвищеної небезпеки несе його володілець, тобто особа, яка в момент дорожньо-транспортної пригоди здійснювала експлуатацію автомобіля та мала правову підставу для його володіння (право власності, довіреність, договір підряду, оренди тощо).

За відсутності правової підстави для володіння транспортним засобом, вважається, що такий автомобіль не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за заподіяну шкоду. Такий безпосередній володілець не обов’язково повинен бути власником транспортного засобу. Достатньо щоб така особа мала право користування транспортним засобом на підставі довіреності, договору підряду, оренди тощо.

Доречи, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди. Таким чином, фактично скасовується інститут довіреності на право керування транспортним засобом, що необхідно враховувати при визначенні наявності відповідної правової підстави володіння транспортним засобом.

Тому, підсумовуючи викладене, якщо мати, яка є власником транспортного засобу, передала його в користування свого сина на законних підставах, наприклад на підставі довіреності, договору оренди чи володіння транспортним засобом здійснювалось сином за наявності реєстраційного документу та посвідчення водія, володільцем транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки буде сам син, з вини якого було скоєно дорожньо-транспортну пригоду, який і буде нести цивільно-правову відповідальність за заподіяну Вам шкоду. Якщо ж правова підстава для володіння транспортним засобом у сина на момент дорожньо-транспортної пригоди відсутня, володільцем джерела підвищеної небезпеки буде вважатись мати, яка і повинна нести відповідальність за шкоду завдану її сином.

Таким чином, в залежності від того, хто є володільцем транспортного засобу, до такої особи і необхідно пред’являти цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої в дорожньо-транспортній пригоді.