Опубліковано Степан Ковальчук
До Апеляційного суду Київської області
через Бориспільський міськрайонний суд
Київської області
Відповідач:
Фізична особа – підприємець
ОСОБА_1,
місце проживання:
АДРЕСА_
Представник відповідача:
Адвокат, Ковальчук Степан Миколайович,
місце знаходження:
АДРЕСА_2
інші учасники цивільного процесу:
Позивач: ОСОБА 5
місце проживання:
АДРЕСА_3
Цивільна справа № 2/1005/ххх/2012 року
А П Е Л Я Ц І Й Н А С К А Р Г А
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 9 квітня 2012 року по справі № 2/1005/ххх/2012 року
9 квітня 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення по справі за позовом ОСОБА 5 до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди.
Суд першої інстанції своїм рішенням вимоги ОСОБА 5 задовольнив частково, стягнувши з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА 5 нанесену позивачу майнову шкоду, у розмірі 8018 грн. 59 коп., нанесені позивачу матеріальні витрати, пов’язаних з оплатою послуг експерта у розмірі 2 542 грн. 08 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 395 грн., в іншій частині позовних вимог було відмолено.
Однак, відповідач вважає, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому, суд не повно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об’єктивному та неупередженому її розгляду, що призвело до ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення, яке більш того не відповідає фактичним обставинам справи.
За таких умов, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2012 року по цивільній справі № 2/1005/ххх/2012 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові Єжову Юрію Олександровичу необхідно відмовити повністю, за наступних підстав.
______________________________
1. Суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на те, що «…після виконання ремонтно-будівельних робіт позивачем були виявлені суттєві недоліки, а саме неякісне виконання робіт…», «…ОСОБА 5. звернувся до ОСОБА_1 з проханням усунути недоліки…», «…виконавець відмовився усунути недоліки…», «…тому суд погоджується із позицією позивача в частині задоволення вимог про стягнення матеріальної шкоди, так як це ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону…», посилаючись при цьому на положення ст. 22 ЦК України, як на підставі відшкодування збитків у розмірі у розмірі 8 018 грн., який визначено на підставі звіту про визнання вартості відтворення, ремонтно-відновлювальних робіт, в приватному садовому будинку № 66 в с. Проців, СТ «НАЗВА_5», складеного оцінювачем ОСОБА_3, який працює в складі суб’єкта оціночної діяльності ПП «НАЗВА_6»
У відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинне буди законним та обґрунтованим.
Однак, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на абсолютно незаконні та необґрунтовані висновки суду першої інстанції в частині застосування положення ст. 22 ЦК України до правовідносин, що існують між сторонами щодо виконання будівельних робіт, оскільки правовідносини регулюються спеціальними нормами ст. ст. 852, 858 ЦК України, проте, суд не дотримався їх та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права, що полягає в наступному.
20 вересня 2010 року між ОСОБА 5 (замовником) та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (виконавцем) був підписаний договір за № 34, на підставі п. 1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе наступне: виконання ремонтно-будівельних робіт з улаштування 2-го поверху та покрівлі приватного дачного будинку в с. Проців, в садовому товаристві «НАЗВА_5», буд. № 66.
В зв’язку з цим, як передбачено ч.1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У відповідності до ч.1 ст. 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:
1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;
2) пропорційного зменшення ціни роботи;
3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
Крім того, звертаю увагу суд на те, що подібне положення міститься в ст. 852 ЦК України, якою передбачено, що якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
При таких обставинах, вказана вище норма ч.1 ст. 858 ЦК України та ст. 852 ЦК України, передбачає порядок усунення недоліків, які були допущені підрядником під час виконання робіт, умови за яких такі недоліки можуть бути усунені, та права замовника в межах дії договору підряду у разі виявлення недоліків у роботі, зокрема замовник має лише право на безоплатне усунення недоліків у роботі в розумний строк, пропорційного зменшення ціни роботи або ж відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Будь-яких інших прав в межах дії договору підряду, укладеного між сторонами, замовник не має, в тому числі права на відшкодування збитків чи шкоди, заподіяної внаслідок неякісного виконання робіт, відступлення підрядника від умов договору, що погіршило роботи чи виявлення інших недоліків.
Таким чином, посилання суду першої інстанції на положення ст. ст. 22, 1192 ЦК України, як на підставу для відшкодування шкоди (збитків), яка нібито була заподіяна підрядником замовнику, є неправомірним, незаконним та необґрунтованим, оскільки вказані норми акту цивільного законодавства України передбачають відповідальність в правовідносинах, що виникли в більшій мірі в позадоговірних зобов’язаннях, є загальними нормами для відшкодування шкоди, якщо Законом не визначено спеціального порядку для врегулювання правовідносин між сторонами, зокрема відносин сторін в межах договору будівельного підряду в частині реалізації замовником своїх прав на усунення недоліків та відшкодування в зв’язку з цим збитків (шкоди), що чітко визначено окремою нормою ч.1 ст. 858 та ст. 852 ЦК України, які є спеціальними по відношенню до положення ст. ст. 22, 1192 ЦК України, які є загальними нормами для відшкодування збитків, і до даних правовідносин можуть бути застосовані, якщо вони не суперечать спеціальним нормам.
Єдиною спеціальною нормою, яка передбачає відшкодування збитків заподіяних внаслідок наявності недоліків у виконаних будівельних роботах, є положення ч.3 ст. 858 ЦК України, якою передбачено, що якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.
В такому випадку, позивач повинен довести, шляхом надання належних та допустимих доказів, обставини щодо істотності недоліків та такими що не можуть бути усунені, або ж відмову підрядника усунути у встановлений замовником розумний строк.
Лише за наявності однієї із вказаних вище обставин та доведення їх позивачем, останній має право пред’явити вимоги про відшкодування збитків, одночасно відмовившись від договору.
Проте, позивачем не було наданих жодних належних та допустимих доказів в рахунок підтвердження обставин щодо наявності у виконаних підрядником будівельних роботах з будівництва другого поверху та влаштування покрівлі саме істотних недоліків, які б не могли б бути усунені.
Як випливає з розділу 2.1. Звіту про визнання вартості відтворення, ремонтно-відновлювальних робіт, в приватному садовому будинку № 66 в с. Проців, СТ «НАЗВА_5», оцінювач ОСОБА_3, зазначив перелік робіт, які необхідно виконати для усунення недоліків, які мають місце на об’єкті будівництва, яким є приватний садовий будинок № 66 в с. Проців, СТ «НАЗВА_5».
Однак, у вказаному вище звіті не зазначено жодного положення про те, що недоліки, що містить об’єкт будівництва є істотними недоліками та такими, що не можуть бути усунені, напроти оцінювач зазначив перелік робіт необхідних для усунення недоліків, що свідчить про можливість їх усунення і як наслідок неможливість їх кваліфікації як істотних недоліків у роботах підрядника.
Також, позивач не надав суду жодного доказу, який би свідчив, що він звертався з вимогам до відповідача про усунення недоліків у визначений ним розумний строк, посилаючись в судовому засіданні лише на те, що він нібито усно звертався з такими вимогами, а відповідач, в свою чергу, протягом цього строку не усунув такі недоліки, що знову ж таки свідчить про відсутність підстав для відшкодування збитків на підставі ч.3 ст. 858 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції в ухваленому ним рішенні безпідставно посилається на те, що Єжов Ю.О. звертався до ОСОБА_1 з проханням усунути недоліки, а відповідач ніби то відмовився від усунення таких недоліків, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності обставин, що підтверджують звернення позивача до відповідача з такими вимогами, що свідчить про необґрунтованість рішення суду в цій частині, що не дає підстав позивачу для відшкодування збитків.
Більш того, сторони врегулювали порядок усунення дефектів та недоліків у виконаних роботах, шляхом включення в договір підряду відповідного положення п. 4.4., яким передбачено, що виконавець зобов’язаний виправити за свій рахунок дефекти, допущені з його вини у виконаних роботах, виявлених в період гарантійного строку та встановлених дефектним актом, однак суд не вернув уваги на вказане вище положення договору та не надав належної оцінки щодо відмови у його застосуванні.
2. Крім того, суд першої інстанції абсолютно безпідставно та необґрунтовано посилається у своєму рішенні на те, що «…під час проведення ремонтно-будівельних робіт з улаштування 2-го поверху та покрівлі приватного дачного будинку ОСОБА 5здійснив поетапну оплату у вказані строки. Це визначено в Додатку № 1, а саме вказано та підтверджено підписом, що виконавець отримав кошти в розмірі 8 500 грн. та 8 965 грн.…», з наступних підстав.
Не звертаючи уваги навіть на те, що позивач безпідставно пред’явив вимоги про відшкодування збитків на підставі ст. ст. 22, 1192 ЦК України, останній не сплатив вартість виконаних робіт у відповідності до договору підряду від 20 вересня 2010 року за № 34, та договірної ціни, встановленої додатком № 1 до цього договору, яка становить 23 976 грн. 30 коп.
Посилання суду у своєму рішенні та позивача під час розгляду справи на те, що він в повному обсязі здійснив розрахунки за виконані роботи, про що свідчить нібито власноручний напис відповідача на додатку № 1 до договору підряду – не відповідає дійсності та порядку проведення розрахунків між сторонами, встановленими актами законодавства України та договором підряду.
В додаток № 1 договору підряду від 20 вересня 2010 року за № 34 було внесено два рукописних написів «получил 8500 грн. підпис» та «получил 8965 грн. підпис». Однак, дані записи, які на думку позивача були вчинені відповідачем, і які свідчать про отримання ним коштів за виконані підрядні роботи, насправді були вчинені лише частково відповідачем, а саме перший напис «получил 8500 грн. підпис» були дійсно вчинені відповідачем, однак напис «получил 8965 грн. підпис» відповідачем не вчинявся, грошових коштів останній не отримував у розмірі 8 965 грн. за виконання робіт з влаштування другого поверху житлового будинку, і більш за все був вчинений перед зверненням позивача до суду з цим позовом саме ним чи з його ініціативи іншою особою, однак не відповідачем по справі.
Більш того, звертаю увагу суд на те, що перший і другий напис, навіть явно видно, що вони вчинені різними особами та мають різний почерк написання слів та цифр. В той час позивач не довів, що саме відповідач вчинив напис на додатку до договору про отримання нібито ним грошової суми коштів у розмірі 8965 грн.
Однак, враховуючи те, що відповідач фактично визнав, що дійсно ним були отримані грошові кошти у розмірі 8500 грн. за виконання будівельних робіт, про що останній дійсно власноручно вчинив напис на додатку № 1 до договору підряду, останній не вчиняв другого напису про отримання 8 965 грн. за виконання робіт з влаштування другого поверху, в дійсності не отримував цих коштів.
Крім того, з напису «получил 8 965 грн.» не випливає, що саме відповідач отримав вказану грошову суму коштів і саме як оплату за виконання будівельних робіт за договором підряду.
Таким чином позивач не надав суду належних та допустимих доказів в рахунок підтвердження проведення ним розрахунків в якості оплати за виконання відповідачем будівельних робіт з влаштування другого поверху житлового будинку та покрівлі у розмірі 15 476 грн. (23 976 грн. (ціна договору) – 8500 грн.(оплата робіт яка визнана відповідачем)), якими є виключно чек, квитанція, прибутковий касовий ордер чи будь-який інший розрахунковий документ, якій свідчить про проведення розрахунків між сторонами щодо виконання будівельних робіт згідно договору підряду.
Крім того, звертаю увагу суд апеляційної інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, в тому числі написи на договорі чи його додатках чи розписки відповідача, про отримання ним остаточної грошової суми коштів у розмірі 6 511 грн. (23 976 грн. (ціна договору) – (8500 грн. + 8965 грн.(оплата робіт яка зазначена судом та позивачем), оскільки ціна договору за виконання будівельних робіт становить 23 976 грн., в той час як відповідач в повному обсязі виконав всі наявні в договорі роботи, а позивач під час розгляду справи не заперечував з приводу виконання робіт відповідачем в повному обсязі за виключенням недоліків з приводу яких він пред’явив вимоги в позові.
При таких обставинах, суд не звернув уваги та не надав належної оцінки тим обставинам, що позивач пред’явивши вимоги про відшкодування збитків на підставі ст. ст. 22, 1192 ЦК України, у розмірі 8 018 грн., не надав суду жодних доказів проведення ним розрахунків за виконання будівельних робіт, з приводу яких в нього виникла заборгованість в розмірі 15 476 грн., з яких винагорода в розмірі 6 511 грн. взагалі не те, що б не чим не була підтверджена, позивач навіть не згадує з приводу неї в позові, а суд навіть не звернув увагу на дані обставини, хоча відповідач посилався неодноразова про відсутність проведення повної оплати. Тому, навіть саме з цих підстав у позивач позбавлений права отримати відшкодування шкоди, оскільки ним не були сплачені кошти відповідачу за виконання робіт, і як наслідок не виконані належним чином грошові зобов’язання, а суд не мав жодних правових підстав для стягнення з відповідача шкоди заподіяної внаслідок виявлення недоліків у роботах.
3. Крім того, суд першої інстанції безпідставно та незаконно стягнув з відповідача на користь позивача на підставі ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн., що полягає в наступному
У відповідності до ст. 79 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат та підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст. 84 ЦПК України, граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу встановлюються законом.
27 квітня 2006 року була винесена Постанова Кабінетом Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» за № XXX.
Додатком до Постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року за № XXX, затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, у відповідності до п.п. 1 п. 1 якого передбачено, що витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною – не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Таким чином, вказаною вище постановою затверджено граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу в цивільній справі, якщо такі витрати несе сторона, однак представником позивача по справі не було надано жодного розрахунку компенсації витрат на правову допомогу виходячи з часу витраченого на правову допомогу.
Крім того, позивачем не було надано суду жодного розрахункового документу, на підставі якого ним була дійсно сплачена грошова сума коштів у розмірі 4 000 грн. на користь його представника, адвоката ОСОБА_5, як кошти за правову допомогу, оскільки Акти, що були надані суду за підписом позивача та адвоката не є розрахунковим документом, який свідчить про понесення позивачем витрат на правову допомогу, і не може бути відповідним належним та допустимим доказом проведення між ними розрахунків, і лише свідчить про відсутність претензій між адвокатом і довірителем, але не є доказом проведення розрахунків, а тому такі вимоги не повинні бути задоволені виходячи з їх необґрунтованості.
Тому, суд першої інстанції не вернув уваги та не надав належної оцінки факту проведення розрахунків між позивачем та його представником (адвокатом), безпідставно стягнувши з відповідача грошову суму коштів у розмірі 4 000 грн., які не підтверджені належними доказами, більш того, якщо навіть такі б докази були надані позивачем чи його представником, останні повинні були надати розрахунки витрачено часу для надання правової допомоги в цивільній справі, а суд виходячи з положення п.п. 1 п. 1 Постанови КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 року за № XXX повинен був визначити остаточні витрати на правову допомогу і стягнути їх з відповідача.
4. Крім того, суд першої інстанції безпідставно та незаконно стягнув з відповідача на користь позивача понесені позивачем матеріальні витрати, пов’язані з послугами експерта в сумі 2 542 грн., що полягає в наступному
Вказані вище витрати не є збитками чи шкодою, яка була заподіяна відповідачем позивачу, оскільки такі витрати були добровільно понесені позивачем з метою отримання доказу по справі в рахунок обґрунтування задоволення заявлених позивачем вимог, а саме:
У відповідності до ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, витрати у розмірі 2542 грн., не є тими витратами, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі (другого поверху житлового будинку), а також не є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а саме усунення недоліків у роботах з влаштування другого поверху.
Тому, витрати у розмірі 2542 грн., можуть бути на підставі п. 4 ч.3 ст. 79 ЦПК України, могли б бути віднесені судом до судових витрат, як такі що пов’язані з розглядом справи і пов’язані із залученням спеціалістів та проведення судових експертиз і розподілені між сторонами на підставі ст. 88 ЦПК України.
Однак, позивач під час судового розгляду справи не відніс витрати у розмірі 2542 грн. до судових витрат та не просив суд стягнути їх як судові витрати з відповідача у випадку ухвалення рішення на користь позивача про задоволення позову, натомість просив суд їх стягнути на підставі ст. 22 ЦПК України.
При таких обставинах на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 27, 60, 212, 292, 294, 295, 296, 307, 309 ЦПК України, -
П Р О Ш У:
- Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 9 квітня 2012 року по справі № 2/1005/ххх/2012 року – скасувати.
- Ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА 5 до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди – відмовити в повному обсязі.
ДОДАТКИ:
- Копії Апеляційної скарги на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області – 1 примір.;
- Копія довіреності на представництво та захист інтересів в судах – 2 примір.
- Квитанція про сплату судового збору за подання Апеляційної скарги;
«19» квітня 2012 року
Представник відповідача,
який діє на підставі довіреності ______________ Ковальчук С.М.
(підпис)
Додати новий коментар