Нові матеріали

2013-10-27 Документи по справах про адміністративні правопорушення

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний, виходячи з вимог ст. 280 КпАП України, з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 33 КпАП України, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність

Статтею 34 КпАП України передбачені обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі

Суд першої інстанції необґрунтовано та не маючи для цього достатньо законних підстав, дійшов висновків про застосування до особи адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців, оскільки підійшов формально, не надавши при цьому відповідної оцінки всім наявним навіть у матеріалах справи обставинам та доказам, що їх підтверджують, не встановив тих обставин, на які він посилається у своєму судовому рішенні і вважав їх встановленими, що по суті і призвело до застосування судом необґрунтовано суворого адміністративного стягнення, а тому до порушника підлягає застосуванню більш м’яке та менш суворе адміністративне стягнення за вчинення правопорушення у вигляді штрафу.

2013-10-26 Документи по цивільних та господарських справах, Договірні правовідносини

Виходячи зі змісту положення ст. ст. 1258, 1261 ЦК України, особа, будучи матір’ю померлого позивача, являюсь спадкоємцем першої черги права на спадкування за законом спадщини, відкритої після його смерті.

Як передбачено ч.5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця.  

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України)

До особи як спадкоємця першої черги права на спадкування за законом перейшли усі права та обов’язки, що належали позивачу на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі майнові права, що випливають зі змісту його права власності на квартиру, яка за час його життя неправомірно та незаконно була відчужена його представником.     

У відповідності до ст. 37 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії цивільного процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

Верховний суд України в п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України» від 30 вересня 2011 року за № 11 роз’яснив судам, що відповідно до вимог статті 37 ЦПК України процесуальне правонаступництво може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі й на стадії перегляду судових рішень Верховним судом України.

2013-10-26 Відшкодування шкоди, Документи по кримінальних справах

Відповідно ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.  

Неправомірними суспільно-небезпечними діями обвинуваченого, які проявилися у вчиненні грабежу, поєднаного з насильством, потерпілому завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч.1 ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України).

2013-10-26 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно

Обґрунтовуючи обставини, викладені в позові, наданих в рахунок заявлених вимог, позивач посилається на те, що квартира та транспортний засіб, з підстав передбачених ст. ст. 60, 61 СК України, є об’єктами права спільної сумісної власності позивача та відповідача як колишнього подружжя, оскільки набуті за час їх перебування в шлюбі на підставі договорів, укладених відповідачем в інтересах сім’ї, та за рахунок їх спільних коштів.   

У відповідності до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як передбачено п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Верховний суд України в абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року за № 9, роз’яснив судам, що  забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.  

При таких обставинах, на час розгляду справи в суді необхідно вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладання арешту на квартиру та транспортний засіб, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про визнання права власності на частку в спільному майні, набутого за час перебування в шлюбі, в порядку його поділу, оскільки є велика ймовірність відчуження цього майна на користь третіх осіб, а дії відповідача свідчать про реальну мету в цих намірах.    

2013-10-25 Відшкодування шкоди, Правовідносини в сфері захисту прав споживачів

Відносини, що регулюються договором про участь у фонді фінансування будівництва, передбачають зокрема залучення грошових коштів фізичної особи в управління з метою фінансування будівництва та отримання в подальшому квартири як об’єкту інвестування у власність за рахунок переданих в управління коштів.

Тому, правовідносини, що виникли між сторонами, за своїм характером,  змістом та предметом правового регулювання, відносяться до будівельного підряду. 

Оскільки Законом України «Про захист прав споживачів» не визначено меж його дії,  а його преамбулою передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, він застосовується до будь-яких правовідносин, що виникають на підставі цивільно-правових договорів згідно із якими споживач придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію, роботи чи послуги, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов’язків найманого працівника.     

У відповідності до ч.3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати, поміж іншого, відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

У відповідності до ч.6 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили

Також, ч.1 та ч.2 ст. 1209 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг). Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг)  

Отже, за загальним правилом, яке випливає з положення актів законодавства про захист прав споживачів, відповідальність відповідача як виконавця за недоліки, допущені ним в роботі, які спричинили шкоду (збитки) позивачу (споживачу), настає не залежно від його вини і за умови, якщо ним не буде доведено, що такі недоліки виникли внаслідок вини позивача як споживача результатів робіт у вигляді нерухомого майна, чи непереборної сили, в тому числі і тягар такого доказування покладається саме на відповідача, а не на позивача. 

2013-10-25 Документи по цивільних та господарських справах, Податкові правовідносини

Будь-яке майно, яке належить фізичній особі та зареєстроване на його ім’я, виходячи із системного аналізу положень ст. ст. 52, 320 ЦК України та ст. ст. 47, 55, 128, 133 ГК України, є і майном фізичної особи – підприємця, і не залежить від того чи таке право виникає у зв’язку із реєстрацією права власності на підставі правовстановлюючого документу чи є похідним в силу закону, і чи почав такий підприємець використовувати його у своїй господарській діяльності чи ні. 

Оскільки транспортні засоби, що були придбані фізичною особою-підприємцем та зареєстровані як за фізичною особою, вважається і власністю фізичної особи – підприємця, виходячи зі змісту положення п. п. 14.1.138 п. 14.1. ст. 14 ПК України та ч.3 ст. 139 ГК України, такі автомоблі відносяться до основних фондів (засобів) фізичної особи – підприємця Шастуна А.В.

Відповідно до п. п. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання товарів.

Як передбачено положенням п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів та складається з сум податку на додану вартість, нарахованого (сплаченого) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Фізичною особою - підприємцем не були порушені вимоги п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України та п. 201 ст. 200 ПК України, оскільки системний аналіз актів законодавства України та судова практика їх застосування, свідчать про те, що транспортні засоби, які зареєстровані за фізичною особою вважаються і власністю фізичної особи – підприємця, а тому є його основними фондами і можуть використовуватись у його господарській діяльності та в господарських операціях, а запасні частини та паливно-мастильні матеріали використовуватись для експлуатації транспортних засобів, які належать фізичній особі – підприємцю, що дає правові підстави для віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого такою особою у ціні товарів, до податкового кредиту.         

Оскільки у фізичної особи – підприємця за базовий звітний (податковий) період виникло право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за наявності від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду, такою особою було обґрунтовано прийнято, відповідно до п. 200.6 ст. 200 ПК України, рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку протягом наступних звітних (податкових) періодів. 

2013-10-25 Документи під час досудового врегулювання спору

У відповідності до ч.3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати, поміж іншого, безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк чи відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи

Оскільки виявлені недоліки, що спричинили залиття квартири, виникли з вини виконавця робіт з будівництва об’єкту інвестування – квартири, споживачу надано право за своїм вибором пред’явити одну із вимог, зокрема про усунення недоліків чи відшкодування збитків, завданих такими недоліками у виконаних роботах.  

2013-10-25 Письмові консультації

Правовий висновок підготовлений та наданий з наступних питань:

 1.      Які правові підстави та порядок набуття права власності на будівлі та споруди, що знаходяться на земельній ділянці, у тому числі, якщо вони зведені самочинно, а також загальний порядок оформлення документів про право власності на споруди ?

2.      Чи має юридична особа достатньо правових підстав для володіння земельною ділянкою на правах користування (оренди) та які можливі правові ризики для набуття прав на дану землю іншою особою ?

3.      Який порядок та умови для набуття права власності на земельну ділянку, якщо юридичною особою укладено угоду про внесення авансу в рахунок подальшого придбання земельної ділянки на підставі Рішення Київської міської ради від 26 вересня 2000 року за № 14/991 «Про деякі питання продажу земельних ділянок в м. Києві» ?     

2013-10-25 Правовідносини щодо прав на майно

В той час, і положення ч.1 ст. 60 ЦПК України, зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 

Позивач не має можливості подати суду всі належні та допустимі докази, які витребувались на підставі адвокатських запитів, оскільки ПАТ «Укрсоцбанк» та Управління Державтоінспекції ГУ МВС України в м. Києві, до яких такі запити були адресовані, відмовили у наданні документів та відомостей, які на думку позивача підтверджують обставини, викладені в позові. 

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням, на підставі ч.1 ст. 137 ЦПК України, зобов'язаний витребувати такі докази.

2013-10-25 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК України). Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (ст. 63 ЦПК України)

Як передбачено ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказами, як встановлено ст. 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів

Таким чином, належними та допустимими доказами, які можуть підтвердити обставини, які свідчать про вчинення відповідачем дій, що порушують право позивача на вільне та безперешкодне користування квартирою - є покази осіб, які мали можливість спостерігати протягом тривалого часу відносини між сторонами, обізнані про дії відповідача та перешкоди, які ним вчиняються позивачу в користуванні квартирою, а тому можуть надати відповідні покази і бути допитані як свідки під час розгляду цивільної справи. 

2013-10-25 Правовідносини щодо прав на майно, Договірні правовідносини

У відповідності до ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Положення ч.2 ст. 60 СК України гарантує подружжю, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Така норма закону встановлює презумпцією права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Як передбачено ч.3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення. В той час, ч. 3 ст. 9 цього Закону, іпотекодавецю заборонено без згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки або ж вчиняти інші дії, передбачені цієї статтею. 

Натомість положення Цивільного чи Сімейного кодексів України, Закону України «Про іпотеку» чи іншого акту законодавства України не містить заборону здійснювати поділ спільного майна чи визнання права власності на частку у такому майні, яке виникло у колишнього подружжя, на підставі ст. ст. 60, 61 СК України, за час їх перебування у шлюбі, якщо воно в подальшому було передано в іпотеку одним із подружжя за кредитним договором.

Обмеження, запроваджені ст. 9 Законом України «Про іпотеку», діють лише в частині, яка стосується відчуження предмета іпотеки (квартира), однак його поділ чи визнання права на частку колишнім подружжям не вважається відчуженням предмету іпотеки. Більш того, на момент укладання іпотечного договору, предмет іпотеки (квартира) вже була об’єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача як колишнього подружжя. 

Крім того, як передбачено ч.4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. 

Таких висновків дійшов і Верховний суд України, який в п. 24 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 роз’яснив судам, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. 

Отже, оскільки спірна квартира придбавалась сторонами за рахунок коштів, отриманих відповідачем за кредитним договором, укладеного в інтересах сім’ї, разі визнання за позивачем права власності на частку в квартирі в порядку проведення її поділу, оскільки вона є річчю неподільною, на позивача необхідно покласти обов’язок виконання зобов’язань за договором кредиту від 13 жовтня 2006 року за № ХХХХХХХ пропорційно його частці у спільному майні. 

2013-07-05 Документи по кримінальних справах

Слідчий свідомо обмежив особу в реалізації нею права мати захисника та отримувати правову допомогу з юридичних питань, гарантованого їй ст. 59 Конституції України, рішенням Конституційного суду від 30 вересня 2009 року, п.4-1 ч.1 ст. 69-1 КПК України (в редакції 1960 року) та іншими законодавчими актами, метою чого є найбільш ефективне та правомірне здійснення особою своїх інших прав і свобод як свідка, зокрема не допущення порушень, які б могли бути вчинені слідчим під час проведення допиту, попередження свідка про можливість його переслідування за надані ним покази та повідомлення під час допиту як свідка, що за його характером такий свідок повинен допитуватись як підозрюваний.

Також, перед проведенням відтворення обстановки та обставин події, особу не було повідомлено про його права як свідка та вони не були йому роз’яснені, а тому останній не скористався правом мати захисника та отримання іншої правової допомоги, відмовитись давати показання відносно себе, які можуть бути підставою для підозри чи обвинувачення та знайомитись з протоколом відтворення обстановки та обставин події, так як особа лише підписала його на вимогу слідчого, не зробивши ряд зауважень. 

Тому, Європейський суд з прав людини у рішеннях "Яременко проти України" від 12 червня 2008 року, "Луценко проти України" від 18 грудня 2008 року та "Шабельник проти України" від 19 лютого 2009 року обґрунтовано визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, показання особи як свідка, викладених в протоколі допиту та протоколі відтворення обстановки та обставин події, з підстав передбачених ст. 86, 87 КПК України, а також судової практики Конституційного та Верховного судів України, -  є недопустимими доказами. 

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд, на підставі ч.2 ст. 89 КПК України, визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу

Оскільки протокол відтворення обстановки та обставин події, яким було перевірено та уточнено покази свідка є недопустимим засобом доказування і на фактичних даних якого ґрунтуються всі висновки експертів, з метою перевірки і уточнень відомостей, які містяться в показах обвинуваченого, і які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, зокрема надання стороною захисту доказів, які свідчать про невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, і такі обставини не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, окрім проведення слідчого експерименту як слідчою дією, повноваження на проведення якої надано лише слідчому, - необхідно доручити Слідчому управлінню ГУ МВС України в Київській області провести слідчу дію – слідчий експеримент, в порядку передбаченому ст. 240 КПК України.

2013-07-05 Документи по адміністративних справах

Зі змісту положення Конвенції про дорожній рух від 8 листопада 1968 року, яка є обов’язковою для виконання державою Україна, передбачено, що за наявності національного посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії «В», особа має право буксувати причіп, дозволена маса якого перевищує 750 кг., але не перевищує вагу автомобіля без навантаження, а загальна дозволена максимальна вага составу в складі тягача та причепа не перевищує 3500 кг.

Оскільки п. 8 Додатку № 6 Конвенції про дорожній рух від 8 листопада 1968 року, яка має статус міжнародного договору, встановлені інші правила (які включають до категорії «В» транспортний засіб з причепом дозволена маса якого перевищує 750 кг., але не перевищує вагу автомобіля без навантаження, а загальна дозволена максимальна вага такого составу не перевищує 3500 кг.), ніж ті, що передбачені п. 2.13 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за № 1306, як актом національного законодавства України, -  застосовуються правила міжнародного договору

Так як вага транспортного засобу Деу Ланос, без навантаження, згідно його свідоцтва про реєстрацію, складає 1 300 кг., а причепу Knaus Monsum – 800 кг., його вага не перевищує вагу транспортного засобу, а загальна дозволена вага такого составу не перевищує 3500 кг і становить всього 2100 кг., - Віденська Конвенція про дорожній рух надає право особі керувати транспортними засобами Деу Ланос та Knaus Monsum їх у составі за наявності лише посвідчення водія категорії «В», і не потребує національного водійського посвідчення категорії «ВЕ» чи відмітки про наявність категорії «Е»

У відповідності до ст. 265-2 КпАП України, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачене статтею 126 цього Кодексу, працівник відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Неправомірними діями інспектора  ДАІ, які полягають в незаконному затриманні причепу Knaus Monsum, особі була заподіяна матеріальна шкода, розмір якої становить 1621 грн., і включає його витрати на оплату евакуатора, зберігання причепу на спеціальному майданчику та наймання житла, яка підлягає відшкодуванню державою за рахунок коштів Державного бюджету України у повному обсязі.

Внаслідок неправомірних дій інспектора  ДАІ, особі були заподіяні психологічні (моральні) страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, характеру немайнових втрат, особа оцінює у сумі 2 000 грн., які підлягають відшкодуванню (компенсації) державою за рахунок коштів Державного бюджету України у повному обсязі. 

2013-07-05 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно

Законодавець в ч.3 ст. 331 ЦК України визначив правовий режим нерухомого майна до його створення, чітко врегулювавши, що до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесу цього будівництва (створення майна)

Тому, до введення в експлуатацію нерухомого майна, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності, тобто до виникнення у особи права власності на новозбудований житловий будинок, у нього існує право власності лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане в процесі будівництва. 

Оскільки до набуття права власності на новостворений житловий будинок (введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності) особа вважається лише власником матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва, законом не передбачено набуття права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, а тому він не є самосійним об’єктом цивільних прав та не може бути предметом будь-яких правочинів, у тому числі предметом поділу в порядку передбаченому ст. 367 ЦК України. 

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, з підстав передбачених ч.2 ст. 376 ЦК України, не набуває права власності на нього.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 6 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року за № 6 роз’яснив, що «…право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво. Це майно не є об’єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку…».                          

2013-06-17 Документи по цивільних та господарських справах, Відшкодування шкоди, Документи по кримінальних справах

У відповідності до ч.1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого. 

Відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі.

Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч.1 ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Обставини, які мають значення для кримінального провадження, потребують доказуванню та з’ясуванню за допомогою спеціальних знань, встановлюються експертом, шляхом проведення ним досліджень та надання за їх результатами висновків, які можуть підтвердити розмір компенсації заподіяної моральної (немайнової) шкоди 

Сторінки