Нові матеріали

2013-05-31 Документи по цивільних та господарських справах, Договірні правовідносини

За загальним правилом, яке випливає з тлумачення положення пункту Договору поставки товарів, постачальник виплачує покупцю штраф в розмірі 10 (десять) % від загальної вартості договору, і лише у тому випадку, якби покупець скористався свої правом зменшити розмір остаточного платежу на суму штрафу, останній повинен був повідомити постачальника про обрання ним саме такого способу утримання штрафної санкції, на відміну від загального правила її нарахування. Проте, покупцем такі дії вчинені не були, що аж ніяк не може свідчити про обрання ним такого способу утримання штрафної санкції як зменшення розміру остаточного платежу на суму такого штрафу.    

Крім того, відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду

Як передбачено ч.5 ст. 254 ГК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день

Оскільки останній день десятиденного строку, що обчислюється календарними днями та передбачений Договором поставки, в межах якого не настає відповідальність позивача у вигляді застосування відповідачем штрафної санкції, - припадає на вихідний день – неділю, днем закінчення десятиденного строку виконання позивачем зобов’язання щодо поставки товарів згідно Договору, зі спливом якого відповідальність позивача не настає - є перший за таким вихідним днем робочий день, - понеділок. 

2013-05-31 Документи по цивільних та господарських справах, Виконавче провадження

У відповідності до ч.2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника.    

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При таких обставинах, державний виконавець, за заявою стягувача чи з власної ініціативи, виходячи з повноважень наданих ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», має право накласти арешт на майно боржника, шляхом винесення відповідної постанови, у розмірі суми стягнення за виконавчим документом, з метою забезпечення його реального виконання.    

2013-05-31 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно

У відповідності до ч.1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна позиція була підтримана Верховним судом України, а саме в п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року (з подальшими змінами та доповненнями) зазначено, що будинок, який належав одному з подружжя, може бути визнаний спільним майном, якщо в період шлюбу істотно збільшилась його цінність внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох. 

Виходячи з положення ч.1 ст. 62 СК України, якщо подружжя або ж один із них, за час шлюбу, понесли затрати на поліпшення майна, яке належало одному із подружжя, і такі затрати є істотними, майно може бути визнано спільною сумісною власністю, без врахування розміру внеску у поліпшення такого майна кожного із подружжя, оскільки такі внески згідно із ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю (або ж особистою власністю того із подружжя, який витрачає його у поліпшення майна другого подружжя). Правила ч.1 ст. 62 СК України не поширюються на той випадок, якщо б поліпшення майна здійснювалося за рахунок затрат того подружжя, майно якому належить на праві особистої власності.   

Таким чином, оскільки, вартість житлового будинку до проведення капітального ремонту становила 136 540 грн., а після його проведення позивачем складає 311 140 грн., житловий будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя а тому даний житловий будинок, з підстав передбачених ч.1 ст. 62 СК України, є таким, що належить їм на прав спільної сумісної власності 

2013-05-30 Документи по адміністративних справах

Як передбачено ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. 

У відповідності до ст. 39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. 

Оскільки генеральним планом населеного пункту визначено цільове та функціональне призначення земельної ділянки як землі громадської та житлової забудови, такі земельні ділянки чи територія населеного пункту не може бути передана міською радою для сільськогосподарського призначення видом цільового використання якого є ведення городництва, оскільки не може бути змінено суб’єктом владних повноважень цільове призначення землі в супереч даним Генерального плану міста, без внесення відповідних змін до нього та іншої містобудівної документації, оскільки таке рішення суб’єкта владних повноважень буде суперечити вимогам  ст. ст. 38, 39 ЗК України та іншим актами законодавства України, обґрунтування застосування яких викладено вище в цій скарзі. 

2013-05-30 Документи по цивільних та господарських справах, Відшкодування шкоди

У відповідності до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. 

Тому, ч.1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. 

Таким чином, враховуючи те, що третя особа в момент дорожньо-транспортної пригоди перебувала в трудових правовідносинах з юридичною особою і була її працівником, та керувала транспортним засобом в силу своїх трудових обов’язків, цивільно-правову відповідальність за шкоду, яка була заподіяна позивачу з вини працівника, з підстав передбачених ст. ст. 1172, 1187 ЦК України, несе виключно юридична особа, яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки. 

У відповідності до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодування).     

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 1194 ЦК України, ст. ст. 22, 29, 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників неземних транспортних засобів» та на підставі полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхова компанія зобов’язана відшкодувати особі оцінену шкоду, яка становить витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу і є прямими збитками, заподіяних йому в результаті дорожньо-транспортної пригоди.   

2013-05-30 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно, Земельні правовідносини

У відповідності до ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В той час, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.     

Таким чином, на підставі ст. ст. 330, 388 ЦК України, які регулюють речовий спосіб захисту права на майно та є спеціальним по відношенню до інших способів захисту цивільних прав, позивач має право пред’явити віндикаційний позов добросовісному набувачеві про витребування з його незаконного володіння земельної ділянки, яка вибула з володіння позивача не з його волі, не заявляючи при цьому будь-яких інших додаткових вимог, пов’язаних з визнанням недійсних рішень органів місцевого самоврядування, договору купівлі-продажу землі та Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Вказані вище висновки обґрунтовані саме тим, що спеціальне положення ст. 330 ЦК України встановлює умови, які перешкоджають набуттю права власності добросовісним набувачем на майно, за наявності яких воно може бути витребуване власником, зокрема у тому випадку, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. 

2013-05-30 Документи під час досудового врегулювання спору

Якщо відсутність вини у не виконанні чи не належному виконанні зобов’язання буде доведено боржником, останній буде звільнений від відповідальності за порушення такого зобов’язання у вигляді неустойки та збитків, а не від виконання самого зобов’язання. При цьому, така особа вважається не винуватою виключно у випадку, якщо вона, на підставі ст. 614 ЦК України, доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В той час, виключні підстави для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов’язання, також встановлені ч.1 ст. 617 ЦК України, якими можуть бути лише випадки порушення зобов’язання внаслідок випадку або непереборної сили.  

Ч.1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також наслідки такого невиконання зобов’язання, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України, у вигляді сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми. 

 

2013-05-30 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно

У відповідності до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно п.1 ч.1 та ч. 2 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Також, абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року за № 9, передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення. 

2013-05-30 Документи по цивільних та господарських справах, Виконавче провадження

У відповідності до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно із виконавчим документом. 

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець, на підставі ч.3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам.

Оскільки рішення Виконавчого комітету міської ради щодо знесення сараю, металевого гаражу та вольєру у повному обсязі було виконано, державний виконавець вже більш 1 (одного) року зволікає та вчиняє бездіяльність щодо прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження із винесенням відповідної постанови, а натомість упереджено та незаконно намагається знайти будь-які підстави для знесення інших надвірних будівель, які правомірно були набуті боржником та належать йому на праві приватної власності. 

2013-05-29 Документи по адміністративних справах

У відповідності до ст. 39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. 

Якщо генеральним планом населеного визначено цільове та функціональне призначення земельної ділянки, як землі громадської та житлової забудови, такі земельні ділянки чи територія населеного пункту не може бути передана міською радою для сільськогосподарського призначення видом цільового використання якого є ведення городництва, оскільки не може бути змінено суб’єктом владних повноважень цільове призначення землі в супереч даним Генерального плану міста, без внесення відповідних змін до нього та іншої містобудівної документації, оскільки таке рішення суб’єкта владних повноважень буде суперечити вимогам  ст. ст. 38, 39 ЗК України. 

Як передбачено ч.3 ст. 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, 

2013-05-29 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини щодо прав на майно

У відповідності до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

У відповідача виникає обов’язок повернути грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, які були набуті ним без достатньої правової підстави, виключно особі, в якої такі кошти були отримані, а саме у ОСОБА_4, а тому право позивача ОСОБА_3 щодо стягнення з відповідача 19 982 грн. 50 коп. не підлягає судовому захисту як таке, що не порушено відповідачем. 

У відповідності до ч.2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Як передбачено ст. 536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. 

Натомість, правовідносини, що склалися між сторонами не є договірними і вони знаходяться виключно у позадоговірних зобов’язальних правовідносинах щодо набуття та збереження грошових коштів набутих без достатньої правої підстави, а тому ст. ст.1212, 1214 ЦК України та ст.ст. 1046, 1048 ЦК України регулюють різні за змістом цивільно-правові відносини, що виключає можливість застосування положення ст. 1048 ЦК України до відносин щодо набуття та збереження майна без достатніх правових підстав на підставі ст. 8 ЦК України.      

2013-05-28 Документи під час досудового врегулювання спору

У відповідності до ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України, господарське зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Як передбачено ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. 

Отже, ч.1 ст. 854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.

«Замовник» порушив умови, порядок та строки розрахунків за виконані роботи «Виконавцем» згідно Договору та не дотримався вимог актів законодавства України, які регулюють порядок виконання грошового зобов’язання за договором підряду (договором на виконання робіт), оскільки прийнявши роботи виконані «Виконавцем» та не пред’явивши жодних претензій і зауважень щодо їх виконання, - «Замовник» не сплатив "Виконавцю" обумовлену Договором ціну робіт, внаслідок чого виникла заборгованість. 

2013-05-27 Документи по цивільних та господарських справах, Правовідносини в сфері страхування

У відповідності до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. 

Перехід права вимоги від страхувальника до страховика є заміною кредитора у зобов’язанні внаслідок виконання обов’язку боржника третьою особою, - є суброгацією

Так, у випадку суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов’язанні (зміна активного суб’єкта) зі збереженням самого зобов’язання. Це означає, що одна зі сторін набуває прав і обов’язків іншої особи у конкретних правовідносинах. 

При регресі одне зобов’язання змінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.  

При суброгації перебіг строку позовної давності починає свій відлік із того моменту, коли настав страховий випадок, а при регресі – з часу виплати страхового відшкодування, оскільки у випадку суброгації відбувається лише зміна особи у вже наявному зобов’язанні зі збереженням самого зобов’язання, в яких перебіг строку позовної давності виникає з дня коли потерпілий довідався або міг довідатись про порушення свого права

Враховуючи те, що страхова компанія пропустила трирічний строк позовної давності на звернення з позовом до суду про захист свого порушеного права щодо стягнення з особи  страхового відшкодування в порядку суброгації, сплив такої позовної давності є підставою для відмови у позові

2013-05-27 Документи по цивільних та господарських справах, Договірні правовідносини

Як передбачено ч.7 ст. 81-1 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу

З метою можливості подальшого реагування на незаконні, неправомірні та необ’єктивні дії чи рішення господарського суду, оскільки у позивача виникають сумніви у здійсненні судочинства судом на засадах змагальності та неупередженості, можливості реалізації позивачем своїх прав, передбачених ст. 22 ГПК України, позивач має право вимагати на підставі ч.3 ст. 4-4 ГПК України та ч.7 ст. 81-1 ГПК України здійснювати фіксування судового процесу по господарській справі з допомогою звукозаписувального технічного засобу.   

Сторінки